Усе, що потрібно знати про апостроф
Апостроф – це спеціальний нелітерний орфографічний знак, який в українській мові використовується для відокремлення йотованих голосних літер від попередніх губних приголосних. Апостроф не позначає звука. З грецької він перекладається як кривий, зігнутий, звернений. Читайте більше на BUKI
Коли вживати апостроф?
У слові перед літерами я, ю, є, ї стоять букви, що позначають губні приголосні: б, п, в, м, ф. б’ють, п’ять, в’язати, м’язистий, тім’я, м’який Читайте більше на BUKI
Які слова пишуться з апострофом?
Зверніть увагу на словосполучення МаВПа БуФ. Це спеціальна мнемонічна фраза, яка допомагає запам’ятати, коли варто ставити апостроф у словах. Після всіх виділених великих літер завжди ставимо апостроф перед я, ю, є, ї. Читайте більше на BUKI
Чому у слові Кирило 2 л
Написання і та и в сумнівних випадках наголосом не перевіряється. Потрібно знати правила вживання цих букв.
У написанні і та и треба чітко розрізняти українські і іншомовні слова, бо ці букви в них пишуться за зовсім різними правилами. І в самих іншомовних словах їх треба писати інакше в загальних назвах, інакше у власних географічних назвах і ще інакше у власних особових назвах.
| Пишемо і | Пишемо и |
|---|---|
| Правопис і та и в незапозичених словах (загальні правила) | |
| Пишемо і, якщо [і] чергується з [о] або [e] (див. Чергування і з іншими голосними): вечір — вечра, прірва — прривати, шість — шсти, камінь — камня, гірський — гра, кіт — кта, але: кущик — кущика, кит — кита, хибний — хиба (чергування нема). | Треба пам’ятати про чергування в кількох дієслівних коренях [е] з [и] (див. Чергування е з и). Увага! В деяких іменниках, утворених від цих коренів, з’являється все-таки [і], наприклад: дти — роздти, але дірка, діра; підпти — підпти, але підпірка, бо підпора; тти — затти, але затірка, бо затерта. |
| Якщо сумнівний звук не чергується з [о] або [е], то орієнтуємося на вимову слова: | |
| Приголосні перед [і] вимовляються м’яко або пом’якшено: літо [лˊіто], ріка [рˊіка], вітер [в’ітер], чітко [ч’ітко]. | Приголосні перед [и] вимовляються твердо: лист, дитина, читати, широкий, щиголь. |
| Пишемо и у відкритих складах -ри-, -ли- у словах гриміти, дрижати, тривога, крихітний та ін. (див. Правопис ненаголошених е та и (загальні правила)). | |
| після шиплячих ш, ч, ж, дж (“ще їжджу”) звичайно пишемо і: гроші, свічі, площі, межі, дріжджі, двічі, уночі. | але пишемо и: 1) у дієслівних формах (у наказовому способі і в дієприслівниках): пиши, мовчи, кажи, не свищи, пишучи, написавши; 2) у прислівниках на зразок: по-вовчи, по-ведмежи. |
| після задньоротових г, к, х, ґ (“хуґа гука”) пишемо і: 1) в називному-знахідному відмінках множини в прикметниках і займенниках (відповідають на питання які?): довгі, тонкі, сухі, такі, всякі; 2) в незмінюваних іншомовних словах: Гельсінкі, хакі. | після задньоротових г, к, х, ґ (“хуґа гука”) : дороги, руки, шляхи, дзиґи, навкруги, тільки, трохи, залюбки. |
| Уживання і та и на початку слова (згідно з правилами правопису 2019 року) | |
| На початку слова звичайно пишемо і відповідно до вимови: Іва́н, і́грашка, і́дол, і́кати (‘вимовляти і замість и ’), іко́на, іменува́ти, ім’я́ , інди́к, і́ноді, іржа́ , існува́ти, і́стина, іти́. | И пишемо на початку окремих вигуків (ич!), часток ( ич який хитрий), дієслова и́кати (‘вимовляти и замість і’) та похідного від нього іменника и́кання. |
| И на початку слова вживаємо в деяких загальних і власних назвах, що походять із тюркських та інших мов, відповідно до їх вимови в цих мовах: ийбе́н — народне ополчення в середньовічній Кореї; ир — загальна назва пісні в деяких тюркомовних народів; Ич-оба́ — скіфський курган поблизу Керчі; Кім Чен Ин — особова назва. | |
| Деякі слова мають варіанти з голосними і та и: і́рій і и́рій, і́род і и́род (‘дуже жорстока людина’), але: цар Ірод). | |
| Правопис і та и в основах іншомовних слів | |
| У більшості випадків пишеться і, а саме: а) на початку слова: історія, інерція; б) у кінці незмінних слів: таксі, мерсі, попурі; в) перед та й: клінт, раді, чемпін; г) після букв, що не входять до “дев’ятки”: ітаін, іно; ґ) у кінці слів перед я: конфесі, теорі, аудієнці, алергі. | В основах іншомовних загальних назв після дев’яти букв (“правило дев’ятки”) д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р (”де ти з’їси цю чашу жиру”) перед наступним приголосним (крім й) пишемо и: иектор, інсиут, поиія, такит, ик, иара, иер, реи, коиор. Як виняток буква и пишеться після інших букв: а) у словах: бинт, вимпел, графин, кипарис, кит, литаври, мигдаль, миля, скипидар, спирт, шпиталь, диякон, єпископ, християнин; б) у словах, : башкир, калмик, киргиз, кизил, кинджал, кисет, кишлак, кишмиш, ярлик. |
| Букву і пишемо у перед буквами на позначення приголосних, крім шиплячих: Ліабон, Місііі, Діро, Арітотель, Фрірі, Зіберт, Леонардо да Вічі, Грі, Гельсікі, Сіней, Занзіар. | В основах іншомовних після семи букв д, т, ц, ч, ш, ж, р (”де ти… цю чашу жиру”) перед наступним приголосним (крім й) пишемо и: Сканиавія, сканиавський, Кориєри, иет, Ваиан, Лейпи, иаго, Ваигтон, Ки, иулі, Мади. Крім того, як виняток, букву и пишемо в таких географічних назвах: Єгипет, Єрусалим, Вифлеєм, Вавилон, Сирія, Сицилія, Мексика, Корсика, Бразилія, Пакистан, Колхида, Китай, Киргизія, Узбекистан. |