Роми в Україні: особливості, традиції та стереотипи

За даними останнього перепису, в Україні мешкають майже 48 тисяч ромів (менше 1% від усього населення), але самі ж лідери циганських громад називають цифри від 200 до 400 тисяч. В основному представники ромської національності мешкають на Закарпатті, в Одеській та Донецькій областях і в Криму. Сьогодні циганський народ, або ж, як вони самі себе називають, роми відзначають свій Міжнародний день. Як їм вдалося упродовж століть зберегти свою мову, традиції, культуру? Як живеться сучасним ромам в Україні? Які існують стереотипи у сприйнятті цього народу? На які етнічні групи розшаровується циганська спільнота? Чи замислювались роми про створення своєї держави?

Історія поширення

Вони вийшли з Індії понад 1000 років тому і за кілька століть розселилися по всьому світу. Зараз їх налічується до 10 мільйонів.
На українські землі роми прийшли приблизно в 15 столітті, говорить історик Василь Яблонський. Вони переселилися сюди з країн Південної і Центральної Європи, і ставлення корінного народу до кочівників було швидше доброзичливим, ніж ворожим. А в радянський час циган почали активно залучати до колгоспів. «Вони залишались найбільш волелюбним народом. Їхній спосіб життя йшов урозріз з радянським розумінням тотального закріпачення та контролю. З одного боку – показували театр ромів у Москві та пісні, а з іншого – жорсткі переслідування, в тому числі за відсутність прописки, за мобільний спосіб життя».

Риси національного характеру

Щедрість, гостинність, вірність сімейним традиціям – це риси національного характеру ромів, зазначає Наталя Варакута, голова товариства ромських жінок. Шлюби з представниками інших національностей для циганів – виняток, і саме тому упродовж тривалого часу їм вдається зберігати мову і культурні традиції. «Якщо якась людина приїжджає з іншої країни, то вона шукає готель, де зупинитися. А ром – завжди знайде іншого рома, завжди його зрозуміє. Віросповідання залежить від місця проживання. Наприклад, багато з кримських рома – мусульмани. Основна маса їх в Україні – православні».

В Україні мешкає кілька етнічних груп ромів, зазначає Наталія Варакута, голова товариства ромських жінок. Найчисленніші серед них серви, котляри, лаварі, плащуни, крими. Традиційно роми проживають невеликими громадами і переважно уникають контактів з корінним населенням, стверджує заступник директора Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Олександр Майборода. «Про окрему державу вони ніколи не ставили питання. Вони живуть за інерцією. У них своя психологія. Вони намагаються не втручатися у суспільне й політичне життя навколишнього оточення, щоб не спровокувати до себе негативне ставлення та не привертати до себе особливої уваги. Через те їхні потреби обмежені найпростішими речами і через те вони не дуже опікуються освітою дітей. Їм потрібен авторитет із середовища ромів, який би їх тягнув».

Такими авторитетами у ромів були циганські барони – найавторитетніші, найрозумніші представники нації. За словами Ігоря Крикунова, керівника циганського театру «Романс», у 16-17 століттях грамоти на баронство видавали європейські королі. Тепер це вже радше елемент циганстького фольклору. «У нас авторитет, звичайно, чоловіка. Але я відчуваю, що в циган – матріархат, тому що ставлення до жінки і її роль у родині – це дуже велика справа. Тут, в Україні, цигани святкують Різдво, Великдень і День Святого Петра, тому що цигани вважають його своїм покровителем».

Закарпаття — єдина область в Україні, де роми проживають компактно

На Закарпатті ромів понад 14 тисяч, хоча керівники циганських громад кажуть, насправді цю цифру можна збільшити втричі. Попри всі намагання влади, неурядових організацій та міжнародних фондів, життя ромського населення залишається нелегким, розповідає місцева кореспондентка Радіо Свобода Надія Петрів.

Вузенька вуличка в ужгородському мікрорайоні «Радванка» – тут живуть роми. Низькі, переважно дерев’яні чи глині будиночки, необлаштовані смітники, купи напівголих веселих дітлахів граються поміж собак та котів, поряд з цим перуть та безпосередньо на гілках дерев чи огорожах вивішують свій нехитрий одяг жінки ромської національності. Їм тут живеться нелегко: ні води, ні каналізації, ні тепла, ні якісних харчів. Через це суттєві проблеми зі здоров’ям, розповідає терапевт Марія Ганич. «Реєструються випадки туберкульозу та гепатиту. Для жінок характерний високий рівень гінекологічних захворювань».

Керівник громадської організації «Романі Яг» Аладар Адам стверджує, що тільки на Закарпатті ромів близько 50 тисяч, а по всій країні – не менше 200 тисяч. Проте називати себе ромами представники цієї національності не поспішають, і цьому є кілька причин. Найперша – чимало ромів не мають паспортів. А от найбільша проблема в тім, що люди не хочуть або ж бояться ідентифікувати себе як роми, бо тоді в них набагато більше шансів не знайти роботу та отримати неприємності від посадовців та правоохоронців.

З огляду на таку ситуацію, відділ у справах національностей Закарпатської ОДА нещодавно провів роботу з вивчення зайнятості ромського населення, більшу частину зареєстрували, чималій кількості зробили паспорти. Але результати дослідження вкрай неприємні: 80 % ромів не працюють, з них на обліку в центрах зайнятості заледве десята частина. У Закарпатській облдержадміністрації розповідають, що ромські діти навчаються в 127 школах області, але занадто мала частина з них здобувають бодай неповну середню освіту, розповідає завідувач сектору відділу національностей Закарпатської ОДА Любов Петришина. «Із класу в 20 дітей хіба що 5-6 доходять до випускного класу».

З позаминулого року на Закарпатському обласному телебаченні створена й працює редакція передач ромською мовою, виходять у світ ромські підручники.

Роми найменш інтегровані у суспільство

З усіх національних меншин роми найменш інтегровані у суспільство, стверджує Олена Макарова, заступник директора Інституту демографії і соціологічних досліджень. І ця відокремленість часто є причиною настороженого, а часом і ворожого ставлення суспільства до циган. «Чим більше вони інтегровані, чим більше вони прагнуть бути зайнятими тими видами діяльності, що й основний контингент, тим і краще до них ставлення. У таких ромів і вищий рівень освіченості, і кращі заробітки, і вищий рівень життя».

За даними опитування громадської думки, яке проводив Інститут соціології Національної академії наук у 2002 році, ступінь толерантності українців до ромів вчені оцінили у 22 бали (зі 100 можливих). Тобто, середньостатистичний українець згоден їх терпіти як туристів, гостей України, і не сприймає ромів як повноправних громадян.

Скільки етнографічних груп і нацменшин в Україні?

Слід зазначити, що як і в кожній давній автохтонній нації, у складі української є етнографічні групи, які мають локальні культурні особливості, що виникли завдяки природним чинникам, напрямкам господарства й перебування у складі різних держав. Проте навіть у таких умовах українці зберігали свою мову, культуру і відчували свою єдність з усім народом.

Бойки, гуцули і лемки — субетноси українців

В етнографічному плані до найчисленніших локальних груп українців належать бойки, гуцули і лемки.

• Бойки населяють центральну й трохи західної частини Українських Карпат. За сучасним адміністративним поділом це південно-західна частина Рожнятівського і майже весь Долинський райони Івано-Франківської, Сколівський, Турківський, південна смуга Стрийського, Дрогобицького, Самбірського і більша частина Старосамбірського районів Львівської, північна частина Міжгірського і Великоберезнянського та весь Воловецький райони Закарпатської областей.
• Гуцули — етнографічна група українського народу, що живе у східній частині Карпат і на невеликій території Закарпаття. За сучасним адмінподілом це південь Надвірнянського і Косівського й весь Верховинський райони Івано-Франківщини, південна частина Вижницького і Путильський райони Чернівецької області, а також Рахівський район Закарпаття. Це найбільш гірські території.
• Лемки — найзахідніша етнографічна група українського народу. Вони здавна займали територію по обох схилах Східних Бескидів між річками Сяном і Попрадом на захід від річки Уж. Лемки також живуть на території Польщі, Словаччини й на сході Великоберезнянського і в Перечинському районі Закарпаття. Є їхні поселення на Донбасі, у Тернопільській і Львівській областях унаслідок їхнього насильницького переселення під час і після Другої світової війни. Історична доля лемків найдраматичніша. Вони неодноразово зазнавали не тільки вимушених переселень з рідної землі, а й асиміляційних процесів з боку сусідів.

Традиційно-побутова культура, мова лемків, бойків і гуцулів за основними рисами українська. Не було раніше й самоназви серед цих етнографічних груп. З ХІХ століття гуцули, бойки й лемки називають себе найбільше українцями, а етнографічні назви залишилися у підручниках з етнографії. Структура звичаїв, обрядів, вірувань гуцулів, бойків і лемків має загальноукраїнський характер.

Русини — це лише давній етнонім

Не існує етнографічної групи русинів , це лише давній етнонім, який був поширений на всій території України (відомості маємо ще від часів доньки князя Ярослава Мудрого, яку у Франції називали Анна Русинка), особливо її правобережної частини, оскільки сусіди поляки, угорці, словаки називали українців цією давньою назвою і в пізніші часи. Тож русини — це не що інше, як політична видумка сепаратистів, підтримана політичними організаціями сусідів. На Закарпатті живуть гуцули, бойки, долиняни, верховинці й частково лемки, яких тепер усіх стали називати русинами, хоч вони самі себе так не називають. У 1996 році в обласній раді було всього 11 заяв на зміну національності з українця на русина з трьох районів області, й усі вони належали провідникам «русинського політичного руху». Пізніше через пропаганду й підкуп збільшили охочих до кількох тисяч. Не буде зарубіжного фінансування — не буде й політичного русинства, а отже, й «окремого» етносу.

Що село — то свій звичай

Є локальні назви українців й особливості культурних компонентів і в регіонах Полісся, півдня України, Слобожанщини, та вони переважно історичні й за локальними особливостями аж ніяк не можуть претендувати на окремішність чи відрубність від загальнонаціональної української культури.

Місцеві особливості мають подоляни, поліщуки, волиняни тощо. У прикордонних районах відчутні взаємовпливи культур сусідів, що природно і характерно для таких територій в усьому світі.Науковці, які протягом багатьох років вивчали місцеві особливості традиційної культури українців, вважають, що місцеві, локальні групи всередині етносів — явище характерне найбільше для середньовіччя. Розвиток промисловості, урбанізація, піднесення рівня освіти сприяли консолідації нації. Населення західних регіонів завжди поєднувало себе з братами Великої України, навіть коли воно перебувало у складі різних держав та імперій. З наукового погляду спроби деяких політичних кіл перебільшувати специфіку етнографічних груп, протиставляти їх одна одній і українцям загалом позбавлені будь-яких підстав.

Як називати, коли критеріїв немає?

Дискусійним є питання про визначення такого поняття, як національні меншини. Немає одностайної думки у світі про критерії визначення, але в більшості країн ідеться про компактну групу людей іншої національності, ніж титульна нація країни, яка зберігає свої національні особливості, мову, звичаї, тривале проживання на новій території і особливо кількісні параметри.

Зазвичай іноетнічне населення повинно мати більш як 5% загальної кількості населення. У нас, окрім росіян (про яких мова піде пізніше), жодна етнічна група не становить більш як 0,5%. Але в Україні під дією надуманої пропаганди про поліетнічність країни до них умовно зараховують такі етнічні групи, як молдовани (258 тисяч), болгари (204), угорці (156), румуни (150), поляки (144) та інші. Євреїв 100 тис., вірмен 100 тис., греків 91 тис., ромів 47 тис., азербайджанців 45 тис., грузинів 34 тис., німців 33 тис., литовців 3 тис., словаків 6 тис., чехів 5-6 тис., естонців 2,8 тис. Зазначимо, що ці дані ґрунтуються на перепису 2001 року, а за останні десятиліття з України виїхало багато євреїв, вірмен, греків, поляків, німців.

Натомість побільшало, зокрема, азербайджанців, які кажуть, що тут їм комфортно торгувати, бо «українці народ добрий». Хай живуть собі на здоров’я, але вони ніяк не національна меншина, а просто етнічна група, яка покинула своє етнічне ядро в пошуках заробітків. Адже українські заробітчани не належать до національної меншини в Італії. До етнічних груп належать і греки. Хоч вони живуть компактно навколо Маріуполя в 22 селах з XVIII століття, а деякі й раніше. Вони майже втратили грецьку мову, та, власне, її спільної для всіх греків Приазов’я й не існувало. Філологи налічували колись серед них п’ять мовних груп, а тепер це зросійщена етнічна група, яка зберегла свої локальні особливості переважно в народній кухні та окремих назвах народних свят. Не треба забувати, що в радянський час усі етнічні спільноти в Україні навчалися лише російською мовою.

Отже, дуже умовно (через нечисленність, асиміляцію етнічних груп, втрату самоідентичності тощо) до національних меншин можна зарахувати п’ять етнічних спільнот: поляків, молдован, болгар, угорців і румунів. Решта спільнот — це етнічні групи. До речі, в 1970-х роках їх так називали і провідні російські етнологи. Тим часом в Україні до національних меншин зачисляють навіть одиничних представників окремих національностей, що викликає подив у європейських країнах. У нас майже 80 етнічних одиниць становлять особи чисельністю від кількох осіб до сотні. Скажімо, алеутів шестеро, ітельменів — 12, енців — 26. Цю категорію етнікосів зараховують до розряду представників різних національностей. У Фінляндії були вражені, коли почули на конференції, що 19 саамі (за переписом 2001 року) в Україні становлять національну меншину. Ці положення помилково ввійшли і до Конституції України, згідно із відповідним законом «до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою». Мета національної політики Української держави — це сприяння розвитку кожної особистості, хоч би до якої етнічної групи вона належала. Наша країна є однією з найдемократичніших держав Європи щодо забезпечення прав маленьких етнічних спільнот. За роки незалежності створено понад 1000 культурно-просвітницьких етнічних організацій, переважно за бюджетні кошти. Більшість із них налічувала 10—20 осіб. Ця цифра нині може бути інша, бо багато з них утворено штучно для отримання бюджетних коштів та приміщення. Фольклорно-етнографічних груп, які відтворюють свої звичаї, обряди, — понад 1200 колективів, і це прекрасно, бо можна краще пізнати культуру всіх, хто живе в Україні. Працюють школи з різними мовами навчання, видається періодична преса, виходять радіо- та телепрограми. З 1992 року видано понад 500 назв видань 60 мовами. Де ще у світі є таке забезпечення прав маленьких етнічних груп?

А що з росіянами?

Складніша справа з російською меншиною. Чотири незалежні соціологічні компанії провели цьогоріч дослідження і виявили, що 90% людей в Україні вважають себе українцями, а лише 6% — росіянами. Така статистика цілком ймовірна з двох причин: частина росіян повернулася до Росії, частина українців, які були записані росіянами, повернулися до власної самототожності. За етнографічними спостереженнями, таких сімей, де одна дитина записана українцем, а друга — росіянином, багато. Інформатори пояснюють, що того із них, хто народився в Лубнах, записали українцем, а хто на Донбасі — росіянином. Від XVIII століття в Україні селилися групи росіян-старообрядців, переважно в селах теперішніх Запорізької, Вінницької, Херсонської областей. Кількість їх незначна. Основний наплив громадян Росії відбувся після Другої світової війни. Навіть за довідником «Русские в современном мире» (Москва, 1988) росіян в Україні у першому поколінні близько 50%, тепер уже і в другому.

Що запишуть у закон?

Україна з 2014 року приєдналась до клубу країн із демократичною практикою щодо корінних народів, зокрема, визнавши кримських татар корінним народом Криму. Уже зареєстровано у Верховній Раді і законопроект про такий статус. Нині до трагедії цього мужнього народу, який у минулому столітті пережив страшну депортацію, але зберіг мову, додалася ще одна — йому знову нема місця на рідній землі. Крім кримськотатарської національної меншини, до корінних народів політологи безпідставно занесли й такі маленькі етнічні групи як кримчаки і караїми. Кримчаків на 2001 рік нараховувалося 406 осіб, а рідну мову серед них зберегли лише на побутовому рівні 16,7%, решта російськомовні. Ментальність їх тяжіє, звісно, до Росії, а будуть вважатися корінним народом України? З правами на самовизначення? Але без обов’язків до держави України? Караїмів на 2001 рік було 1196 осіб, серед них рідну мову зберегли частково лише 6%, а решта російськомовні, які, ймовірно, частково голосували на референдумі за приєднання до Росії. Відомо, що певна частина караїмів і тепер проживає на території Росії. І на якій підставі ці дві невеличкі етнічні групи можуть бути зараховані до корінних народів України? Адже у Декларації прав про корінні народи є приблизне тлумачення, що корінними народами можуть вважатися ті, які прийшли туди раніше інших. І етногенез їх не сягає корінням території України. Визнано, що до корінних народів належать аборигени Австралії, Канади, США, народи півночі Росії, саамі у Фінляндії. Насамкінець. Для наукового осмислення етнічних процесів у світі й Україні зокрема потрібно розвивати таку передову у світовому просторі науку, як етнологія і культурна антропологія, яку, на жаль, вилучили з переліку спеціальностей. А без науковців процвітатимуть політичні концепції на догоду тій чи тій силі і на шкоду державотворенню в Україні.

Автор: Валентина БОРИСЕНКО,
член експертної ради Мінкультури з питань етнополітики,
доктор історичних наук, для «Урядового кур’єра»

Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

• Антропологічний склад населення Давньої Русі
• Хведір Вовк — Студії з української етнографії та антропології (1928)
• Зовнішній вигляд скіфів та сарматів
• Антропологічний тип українця: зовнішність і характер нації
• Походження українського народу і назви «Україна»
• Антропологічні типи українців
• Антропологічні риси творців Трипільської культури
• Антропологічний тип автохтонів Європи та їхня мова
• Антропологічні типи і особливості закарпатців
• Антропологія гуцулів