§28. Початок Другої світової війни

1. Які країни в 1930-ті рр. проводили агресивну політику на розпалювання світової війни? 2. Коли між Німеччиною та СРСР було укладено Пакт про ненапад?

1. Причини, передумови, характер війни. Версальсько-Вашингтонська система поставила багато народів у принизливе становище, унаслідок чого країни прагнули реваншу — нового переділу світу. Це проявилося в політиці Німеччини, Італії та Японії. Економічна криза 1930- х рр. загострила суперечності між країнами, і вони не змогли об’єднати зусилля в боротьбі за мир. Систему безпеки 1920-х рр. було зруйновано.

Розв’язанню війни сприяла політика урядів Англії та Франції, спрямована на «умиротворення» агресора, а також ізоляція США. Прийнявши закон про нейтралітет, Сполучені Штати фактично самоусунулися від впливу на розвиток подій у світі. СРСР, підписавши з Німеччиною Пакт про ненапад, відкрив їй шлях для нападу на Польщу.

Держави-агресори прагнули розширення власних територій, завоювання ринків збуту та джерел сировини. Головною метою вони проголошували світове панування. Із їхнього боку війна була несправедливою й загарбницькою. Для країн, які зазнали агресії і були окуповані, війна була визвольною. Найбільш складно визначити характер війни стосовно СРСР. У перший період війни він сам виступав у ролі агресора. Однак після нападу Німеччини СРСР ніс на собі основний тягар боротьби.

Періодизація Другої світової війни

Період

Дати

Події

Вересень 1939 — червень 1941 р.

Початок Другої світової війни. Вторгнення німецьких військ у країни Західної Європи

Червень 1941 — листопад 1942 р.

Напад Німеччини на СРСР. Розширення масштабів війни, крах гітлерівської доктрини бліцкригу й міфу про непереможність німецької армії

Листопад 1942 — грудень 1943 р.

Корінний перелом у перебігу Другої світової війни. Провал наступальної стратегії Центральних держав

Січень 1944 — травень 1945 р.

Розгром блоку Центральних держав, вигнання німецьких військ і їхніх союзників за межі СРСР, створення Другого фронту, звільнення від окупації країн Європи, цілковита поразка Німеччини та її беззастережна капітуляція

Травень—вересень 1945 р.

Розгром Японії, звільнення народів Азії від японської окупації. Завершення Другої світової війни

2. Початок війни. Напад на Польщу. Друга світова війна розпочалася з нападу Німеччини на Польщу. На польському кордоні вермахт (війська нацистської Німеччини) зосередив понад 50 із 75 існуючих у нього дивізій кількістю 1,5 млн осіб. Німецьким військам протистояла польська армія, що налічувала понад 1 млн солдатів і офіцерів, але мала обмаль танків, літаків, гармат. До війни також готувався і СРСР, якому згідно з таємним протоколом мала відійти територія Польщі до річки Вісли.

Вторгнення німецьких військ на територію Польщі розпочалося 1 вересня 1939 р.

Нападу на Польщу передувала провокація Німеччини. 31 серпня 1939 р. о 20.00 загін із карних злочинців, переодягнених у польську форму, здійснив напад на радіостанцію німецького прикордонного містечка Глейвіц. Після її «захоплення» перед мікрофоном було зроблено кілька пострілів, і один із нападників, що знав польську мову, зачитав заяву, зміст якої полягав у тому, що «настав час війни Польщі проти Німеччини». Потім почалася перестрілка із загоном поліції, що оточив станцію. Щоб приховати наслідки цієї провокації, усі її учасники були розстріляні.

Німецькі солдати ламають шлагбаум на польсько-німецькому кордоні. 1 вересня 1939 р.

До 8 вересня головні сили польської армії були розгромлені. Героїчною стала оборона півострова Вестерплятте, міст Варшави, Кракова, Гдині. 17 вересня, коли крах Польщі став очевидним, а польський уряд залишив країну, польський кордон перейшли радянські війська. Для здійснення вторгнення до Польщі було створено два фронти — Український та Білоруський. На вимогу А. Гітлера Червона армія форсовано просувалася в напрямку Коломиї—Косова, щоб перетнути шлях відступу польським солдатам і біженцям до Румунії. Вийшовши до річок Західний Буг і Сян, Червона армія зупинилася.

Відповідно до домовленостей 23 серпня 1939 р. німецьке командування відвело свої війська за демаркаційну лінію (лінію розмежування) від Львова й Бреста. Підсумком агресії Німеччини та СРСР стало укладення між ними 28 вересня 1939 р. у Москві Договору про дружбу і кордон, до якого додавалися таємні протоколи про поділ сфер впливу і співпрацю між двома країнами. Цей договір зафіксував розділ Польщі й уточнив лінію радянсько-німецького кордону. Він приблизно проходив етнографічними межами проживання поляків, з одного боку, й українців, білорусів — з іншого («лінія Керзона»). Землі з виключно польським населенням залишилися у складі Німеччини, СРСР отримав у свою сферу впливу Литву. Так, до Німеччини відійшло 48,6% території Польщі й 69,9% її населення, а до СРСР — 51,4% території і 30,1% населення.

Цей поділ мав одну позитивну рису: нарешті дві частини народів, українського й білоруського, об’єдналися в єдині республіки, хоча і в межах сталінського репресивного режиму. Радянське керівництво називало агресію й поділ Польщі як «визвольний похід» заради возз’єднання Західної України й Західної Білорусії відповідно з УРСР та БРСР.

Під час наступу Червоної армії було взято в полон близько 250 тис. польських військовослужбовців. Дві третини ув’язнених становили офіцери запасу — лікарі, інженери, учителі, письменники, громадські діячі, тобто це була інтелектуальна еліта польського суспільства. У квітні 1940 р. 15 тис. осіб було знищено НКВС біля Катині (Смоленська область) і Харкова.

3. «Дивна війна». Англія, а згодом і Франція після марних спроб схилити А. Гітлера стати на шлях переговорів і вивести війська з Польщі й окупованої частини Чехословаччини оголосили Німеччині війну. Проте переходити в наступ союзники не поспішали. Період війни між 3 вересня 1939 та 10 травня 1940 р. дістав назву «дивної війни», оскільки, оголосивши війну, жодна сторона її фактично не вела.

Французькі війська залишилися за «лінією Мажіно» (110 дивізій), до яких почали прибувати ще й англійські дивізії. Німецькі війська розміщувалися за «лінією Зігфріда» (23 дивізії). На захід від кордону з Бельгією союзники споруджували нову лінію укріплень аж до самого Північного моря. Вони розпочали блокаду Німеччини й СРСР та рейди бомбардувальників на промислові центри Німеччини.

Одразу після розгрому Польщі А. Гітлер готувався до наступу на Заході. Проте німецька армія поступалася союзникам. Тому було розроблено план на основі стратегії бліцкригу («блискавичної війни»), яка передбачала раптові дії для захоплення противника зненацька. Було заплановано наступ через Арденнську ущелину на стику кордонів Бельгії—Люксембургу—Франції в обхід «лінії Мажіно» з півночі з виходом ударних танкових груп у район Кале—Дюнкерк. Цей план («Грюн») мав відрізати, оточити і знищити угруповання союзників на північному фланзі. Далі ударні групи повертали на південь і виходили в тил оборони «лінії Мажіно». Реалізацію цього плану було відкладено до весни 1940 р.

4. Напад СРСР на Фінляндію («зимова війна»). У той же час бойові дії спалахнули на півночі Європи між СРСР та Фінляндією. Між двома країнами велися тривалі переговори, у ході яких СРСР вимагав від фінської сторони поступитися на його користь значними територіями в районі Ленінграда (сучасний Санкт-Петербург) та узбережжям Фінської затоки в обмін на болотисті й лісисті території на півночі. Проте це зовсім не компенсувало втрату Виборга і стратегічно важливої оборонної «лінії Маннергейма». Уряд Фінляндії не погодився на цю пропозицію.

Фіни оглядають розгромлену радянську колону техніки. Листопад 1939 р.

На світанку 30 листопада 1939 р. радянські війська атакували фінську армію, що займала прикордонні укріплення. Нападу передувала провокація з обстрілом власної прикордонної застави. Угруповання радянських військ налічувало 240 тис. осіб, 1915 гармат, 1131 танк та 967 бойових літаків. 140-тисячна фінська армія мала у своєму озброєнні 400 гармат, 60 танків і 270 літаків. Здавалося, що долю Фінляндії вже вирішено. Проте невелика фінська армія змогла стримати перший потужний удар і навіть завдала поразки деяким радянським частинам. 30 грудня наступ радянських військ припинився. Й. Сталін вжив жорстоких заходів для наведення порядку у військах. Почалися нещадні бомбардування фінських міст. Фінляндія фактично опинилася наодинці з агресором. Жодна з країн не надала їй дієвої допомоги.

11 лютого 1940 р. розпочався другий наступ радянських військ, що завершився проривом «лінії Маннергейма». 12 березня 1940 р. СРСР і Фінляндія підписали мирний договір, за яким жертва агресії втрачала значну частину своєї території, де до війни проживало 450 тис. осіб, тобто 1/8 населення країни. Тяжкими були міжнародні наслідки війни й для СРСР. Ліга Націй виключила СРСР зі свого складу, загострилися його відносини майже з усіма європейськими країнами та США. СРСР опинився в міжнародній ізоляції. У листопаді 1940 р. нейтральна напередодні конфлікту Фінляндія приєдналася до агресивної «осі» Берлін—Рим—Токіо і взяла участь у війні проти СРСР («війна продовження»).

5. Окупація Німеччиною Данії, Нідерландів, Бельгії та Люксембургу. Поразка Франції. Події на півночі Європи спонукали Англію та Францію до рішучих дій. Прагнучи сильніше стиснути блокаду навколо Німеччини, вони почали мінування прибережних вод Норвегії і 8 квітня спрямували туди транспорт з армією. Проте німецькі війська випередили своїх противників. 9 квітня 1940 р. Німеччина без оголошення війни напала на Данію та Норвегію (операція «Везерські навчання»). Данія одразу капітулювала, Норвегія чинила опір агресії. Однак у командуванні норвезькою армією активізувалися прихильники нацистів. У червні 1940 р. у зв’язку із загрозливим становищем на Західному фронті десант союзників було евакуйовано до Англії. Уся Норвегія була окупована німецькими військами. Проте німецький флот зазнав відчутних втрат.

10 травня 1940 р. німецька армія вторглася в Бельгію, Нідерланди й Люксембург. Англо-французькі війська прийшли їм на допомогу. У цей момент головні сили німецьких військ завдали головного удару в Арденнах, які союзники вважали непридатними для дій танків. Прорвавши на цій ділянці слабку оборону, німецькі танки обійшли «лінію Мажіно», повернули на північ і 20 травня вийшли до Ла-Маншу. У районі Кале—Дюнкерка було відрізано й притиснуто до моря 40 англійських, бельгійських і французьких дивізій (близько 400 тис. осіб). Ще 15 травня капітулювали Нідерланди, 28 травня склала зброю Бельгія. Спроби англо-французького командування організувати контрудари успіху не мали. Однак несподівано А. Гітлер наказав зупинити свої війська. Це дало змогу забезпечити евакуацію солдатів та офіцерів союзників на Британські острови (операція «Динамо»).

5 червня німецькі війська розпочали наступ на південь. Спроби генерала Шарля де Голля організувати лінію оборони на підступах до Парижа успіху не мали. 10 червня уряд Франції переїхав до міста Бордо, а 14 червня німці увійшли в столицю. Уряд Франції подав у відставку. Новий голова уряду маршал Анрі-Філіпп Петен 22 червня 1940 р. уклав із Німеччиною перемир’я. Щоб принизити французів, перемир’я було підписано у вагончику маршала Ф. Фоша, який спеціально до цієї події привезли в Комп’єнський ліс із музею.

Під впливом успіху німецьких військ у війну вступила Італія, яка прагнула взяти участь у поділі Франції. Проте італійська армія наразилася на сильний опір французьких частин і не змогла просунутися вперед.

За умовами перемир’я Франція втратила понад 2/3 території, що переходила під контроль окупаційної влади. Ельзас і Лотарингія увійшли безпосередньо до складу Третього рейху. Маріонетковий уряд А.-Ф. Петена контролював так звану «вільну зону», що мала вихід лише до Середземного моря, а не до Атлантики. Місцем його розташування було обрано містечко Віші, від якого влада маршала отримала свою назву — «режим Віші». А. Гітлер свідомо зберіг французьку державу, забезпечивши контроль над величезною французькою колоніальною імперією та її флотом.

Деякі французи не погодилися на капітуляцію. Центром їх об’єднання став Французький національний комітет, утворений генералом ПІ. де Голлем у Лондоні. 7 серпня 1940 р. між В. Черчиллем і ПІ. де Голлем було укладено угоду, яка давала право формувати в Англії французькі збройні сили.

6. Доля Західної України, Західної Білорусії, Північної Буковини, Бессарабії, держав Балтії. Відносини між СРСР та Німеччиною. У той час як Німеччина була зайнята на Заході, СРСР «упорядковував» свою зону впливу, яка відзначалася відповідними таємними протоколами 23 серпня і 28 вересня 1939 р. Західна Україна була включена до складу УРСР, а Західна Білорусія — до складу БРСР. На цих територіях активно впроваджували заходи радянізації.

Наступним об’єктом експансії СРСР стали країни Балтії. 28 вересня 1939 р. у Москві було підписано пакт про взаємодопомогу з Естонією, за яким СРСР отримав право ввести на її територію свої війська. Такі договори було підписано також із Латвією і Литвою. У всіх договорах радянська сторона брала на себе зобов’язання не втручатися у внутрішні справи країн Балтії. Також СРСР передавав Литві Віленську область, яку в 1920 р. окупувала Польща.

Проте вже влітку 1940 р. СРСР висунув урядам держав Балтії необґрунтовані ультиматуми про порушення зобов’язань. На територію Литви, Латвії та Естонії увійшли додаткові радянські війська. Під наглядом окупаційної влади в країнах було проведено вибори до нових органів влади, а в серпні 1940 р. ці республіки увійшли до складу СРСР.

23 червня — 3 липня 1940 р. радянські війська, користуючись тим, що головні сили вермахту були зосереджені на Заході, зайняли територію Бессарабії і Північної Буковини, що входили до Румунії. Це викликало обурення в Берліні, оскільки територію Буковини не було зазначено в таємному протоколі як зону впливу СРСР. До того ж радянські війська підійшли занадто близько до румунських нафтових родовищ, які забезпечували німецьку армію пальним.

27 вересня 1940 р. Німеччина, Італія та Японія уклали між собою пакт. Німеччина почала готуватися до війни із СРСР.

Щоб утримати СРСР у межах своєї політики до вирішення ситуації з Англією, А. Гітлер запропонував радянському керівництву приєднатися до пакту для ведення спільних бойових дій проти Великої Британії та розподілу її володінь. Радянське керівництво серйозно розглядало цю пропозицію й навіть висловило свої територіальні побажання. Так Німеччині вдалося виграти час для підготовки нападу на СРСР у зручний момент.

7. Зміна політики США. Унаслідок воєнної поразки Франції кількість прихильників політики ізоляціонізму в США зменшувалася. Президент Ф. Рузвельт одразу після початку Другої світової війни змінив законодавство щодо нейтралітету США на користь Англії. Спочатку було запроваджено принцип «кеш енд кері» («плати і вези»), який дозволяв закуповувати зброю в США та вивозити її на англійських суднах. У вересні 1940 р. було досягнуто домовленостей про передачу Англії 50 американських есмінців в обмін на отримання в оренду строком на 99 років військово-повітряних і військово-морських баз у Вест-Індії (Багамські острови, Ямайка, Карибські острови тощо), на Бермудських островах та Ньюфаундленді.

Після свого переобрання на третій термін у листопаді 1940 р. Ф. Рузвельт рішуче взявся за ліквідацію закону про нейтралітет. Зрештою в березні 1941 р. було прийнято закон про ленд-ліз. Він передбачав надання зброї та іншого військового спорядження в борг або оренду тим країнам, оборона яких є важливою для інтересів США. Це дало змогу Англії, фінансові ресурси якої вже були вичерпані, отримувати достатньо зброї, продовольства, сировини для продовження війни з Німеччиною.

Ф. Рузвельт підписує закон про ленд-ліз у березні 1941 р.

8. Повітряна війна над Англією. Боротьба за Атлантику. Після поразки Франції Англія залишилася сам-на-сам із Німеччиною. 16 липня 1940 р. А. Гітлер підписав план операції «Морський лев», яка передбачала завоювання Англії. Можливостей здійснити масову висадку військ на Британські острови в Німеччини не було через нестачу плавучих засобів.

Тоді Німеччина вдалася до повітряного наступу на англійські міста з метою примусити Велику Британію капітулювати. Наступ розпочався 15 серпня, а завершився пізньої осені. Англія вистояла, зазнавши значних матеріальних і людських втрат (понад 30 тис. осіб). Повітряна війна над Великою Британією («битва за Англію») коштувала Німеччині приблизно 2 тис. літаків і життя 1 тис. досвідчених льотчиків.

Іншим серйозним випробуванням для Англії була боротьба за Атлантику. Країна отримувала водними шляхами 50% стратегічної сировини й продовольства. Проте Німеччині не вдалося перерізати атлантичні комунікації.

Завоювання Франції, Норвегії, Данії дало можливість Німеччині перейти в рішучий наступ. Вирішальну роль у цій боротьбі німецьке командування відводило лінкорам «Бісмарк», «Тірпіц» тощо. Проте вони зазнали поразки, не завдавши значних втрат Англії. Успішніше діяли німецькі підводні човни. Навесні 1941 р. для боротьби з англійськими конвоями німецькі підводники застосували тактику «вовчих зграй» (відкрита атака відразу декількох підводних човнів). Англійський флот зумів вистояти, а після вступу у війну США союзники поступово відновили контроль над Атлантикою.

9. Агресія в Північній Африці та на Балканах. Після поразки Франції серйозну небезпеку для Великої Британії становила не лише Німеччина, але й Італія, яка мала досить значні сухопутні, військово-морські та повітряні сили.

Влітку 1940 р. італійські війська розпочали воєнні дії проти англійських військ у Східній Африці. Італія мала в Ефіопії 300 тис. солдатів та офіцерів проти 30 тис. англійців у Сомалі, Кенії та Судані. У липні італійська армія зайняла частину Кенії, ряд пунктів у Судані й захопила Британське Сомалі. Однак у Судані й Кенії італійцям не вдалося досягти успіху, і вони змушені були перейти до оборони. Головні сили Італія кинула на захоплення Єгипту та Суецького каналу, сподіваючись встановити свій вплив на всьому Близькому Сході. У вересні 1940 р. італійські війська завдали удару з Лівії (Кіренаїка, Триполітанія) у Єгипет і просунулися в глиб країни на 90 км, але були зупинені англійськими військами.

Ще 28 жовтня 1940 р. у ході «битви за Англію» Б. Муссоліні без узгодження з А. Гітлером розпочав наступ із території Албанії на Грецію, прагнучи реалізувати плани створення Середземноморської імперії. Грецький уряд оголосив загальну мобілізацію й звернувся по допомогу до Великої Британії. Англія була стурбована становищем у Єгипті й переживала не найкращі часи, але перекинула в Грецію та на острів Крит деякі сухопутні й авіаційні частини та надіслала на допомогу кілька кораблів. Італійський наступ дуже швидко здав позиції, і грецька армія, перейшовши в контрнаступ, відкинула італійські дивізії за кордон Албанії.

Тим часом у листопаді 1940 р. англійські торпедоносці завдали вирішального удару італійському флоту, що перебував на головній військово-морській базі Італії Таранто. Італія відразу втратила три лінкори. Після погрому італійський флот більше не наважувався на активні дії, а Англія змогла утримати свої бази в Гібралтарі та на острові Мальта. У січні—травні 1941 р. англійські війська вигнали італійську армію із Британського Сомалі, Кенії, Судану, Ефіопії. На початку лютого 1941 р. раптовим контрударом англійські солдати оточили італійські війська в Єгипті та оволоділи Кіренаїкою. Італійські війська були повністю деморалізовані й ледве стримували наступ британських частин у Триполітанії.

У січні 1941 р. А. Гітлер мав намір надати Б. Муссоліні допомогу в Греції. Проте втягуватися у війну на Балканах напередодні війни із СРСР він не бажав. У вирішенні цієї справи він поклався на дипломатію. Однак проанглійський переворот у Югославії поламав ці плани. У відповідь німецькі війська напали на Югославію («операція Маріта»). Спільно з ними діяли армії Болгарії, Угорщини та Італії. Лідер хорватських усташів А. Павелич оголосив про утворення Незалежної Хорватської держави (НХД), що згодом приєдналася до держав «осі». Королівство Югославія припинило своє існування.

Майже одночасно німецька армія завдала удару по Греції. Грецька армія капітулювала. Англійські війська, що перебували в Греції, відступили на Крит. Щоб оволодіти цим стратегічно важливим островом, 27 травня 1941 р. німецьке командування здійснило повітряно-десантну операцію. Обидві сторони зазнали значних втрат.

Німецькі солдати піднімають прапор зі свастикою (символом нацизму) на Акрополі в Афінах. 1941 р.

А. Гітлер не зміг скористатися перевагами, які здобула Німеччина після захоплення Балканського півострова й острова Крит, для просування на схід. Так само марними для Німеччини були успіхи німецького корпусу під командуванням генерала Е. Роммеля в Єгипті, який прибув на допомогу італійським військам. Напад на СРСР уже затримувався на місяць, до того ж вимагав напруження й концентрації всіх сил Третього рейху.

Запитання і завдання

1. Якими були причини і передумови Другої світової війни? 2. Визначте характер війни? 3. Що таке бліцкриг? 4. Коли почалася Друга світова війна? 5. Яка країна першою зазнала нападу нацистів?

6. Чи можна події вересня 1939 р. називати «четвертим поділом Польщі»? 7. Чому Німеччині вдалося відносно швидко захопити Данію, Норвегію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, Францію? 8. Завдяки чому Велика Британія вистояла в боротьбі з Німеччиною? Як відбувалася боротьба за Атлантику? 9. Чим була зумовлена агресія на Балканах? Яким був перебіг подій у цьому регіоні? 10. Що завадило Німеччині скористатися перемогами на Балканах і в Африці в 1941 р.?

11. Дайте власну оцінку «дивній війні». Складіть тези. 12. Розкрийте причини та наслідки війни між СРСР та Фінляндією. Відповідь подайте у вигляді таблиці.

13. Чому напад на Польщу вважають початком Другої світової війни? Обґрунтуйте свою відповідь.

Розділ 7. Друга світова війна

• рішення Нюрнберзького і Токійського процесів над воєнними злочинцями, уміти:

• визначити (за допомогою історичної карти) основні театри воєнних дій, місця основних битв, зміни державних кордонів у Європі, передбачені домовленостямиу межах Великої трійки;

• схарактеризувати течії в Русі Опору;

• визначити передумови і наслідки Голокосту, виклики, перед якими опинилося людство в умовах Другої світової війни;

• обґрунтувати власні судження щодо наслідків і уроків Другої світової війни;

• оцінити роль провідних представників світової політичної та військової еліти (Франкліна Рузвельта, Вінстона Черчіля, Йосифа Сталіна, Дуайта Девіда Ейзенгауера та ін.) у ключових подіях Другої світової війни.

§ 27. Причини, характер, періодизація Другої світової війни. Характеристика основних періодів війни. Воєнні дії на першому етапі війни (вересень 1939 — червень 1941 рр.)

1. ПЕРЕДУМОВИ, ХАРАКТЕР І ПЕРІОДИЗАЦІЯ ВІЙНИ

1.1. ПЕРЕДУМОВИ ВІЙНИ

Головною передумовою війни був несправедливий світовий порядок, що встановився внаслідок Версальсько-Вашингтонської системи.

Німеччина після поразки в Першій світовій війні та національного приниження, якого вона зазнала, виношувала плани повернення втрачених позицій світової держави. Нацистські лідери прагнули розширити «життєвий простір» і встановити панування Німеччини над усім світом.

Італія прагнула закріпити своє панування на Балканах, у Північній і Східній Африці, перетворити Середземне море на «Італійське озеро».

Японія зорієнтувала свою політику на територіальну експансію в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, здійснення на практиці гасла «Азія для азіатів». Важливу роль у підштовхуванні світу до війни відіграло підписання 27 вересня 1940 р. Троїстого пакту між Німеччиною, Італією та Японією.

Велика Британія та Франція, намагаючись захистити свою геополітичну перевагу, виступали за утвердження принципів ліберальної демократії. Політика «умиротворення», за задумом лідерів Британії та Франції, мала позбавити нацистів політичної ініціативи і, зрештою, влади. Однак ця політика зазнала поразки.

Керівництво США відразу після закінчення Першої світової війни оголосило, що повертається до традиційної політики ізоляціонізму.

Керівництво СРСР, з одного боку, декларувало незгоду із перекроюванням політичної карти Європи і пропонувало зміцнення системи колективної безпеки. З іншого — Кремль розраховував використати протиріччя між західноєвропейськими країнами і Німеччиною. Сталінське керівництво прагнуло встановити у підконтрольних країнах прорадянські комуністичні режими.

Отже, передумови Другої світової війни увібрали в себе весь комплекс протиріч, що нагромадилися у світі наприкінці 1930-х років.

1.2. ХАРАКТЕР ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Характер Другої світової війни був неоднозначним. Для народів і країн, які стали жертвою агресії, війна мала справедливий, антифашистський характер (Польща, Югославія та ін.). Німеччина, Італія, Японія та деякі інші країни вели війну з метою загарбання чужих територій.

«Мюнхенська змова». Радянська карикатура, 1938 р.

«Цікаво, скільки триватиме медовий місяць?»

Карикатура американського художника Кліффорда Беррімена (газета «The Washington Star», жовтень 1939 р.)

Поясніть сенс обох карикатур. Що Ви думаєте про справедливість зображеного?

1.3 ПЕРІОДИЗАЦІЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

1-й етап (1 вересня 1939 р. — 21 червня 1941 р.). Після нападу Німеччини на Польщу основними подіями цього періоду були «дивна війна» між британськими та французькими військами, з одного боку, і гітлерівцями — з іншого; окупація Німеччиною Данії, Норвегії, Люксембургу, Бельгії, Нідерландів, Югославії, Греції (Грецію також окупувала й італійська армія); капітуляція Франції 22 червня 1940 р. Під контролем Німеччини опинилася значна частина Європи. СРСР з вересня 1939 до червня 1941 р., як і нацистська Німеччина, вів загарбницьку війну проти народів Східної Європи. 17 вересня 1939 р. радянські війська встановили контроль над територіями Західної України та Західної Білорусії; згодом були анексовані країни Прибалтики. У листопаді 1939 р. СРСР здійснив агресію проти Фінляндії.

2-й етап (22 червня 1941 р. — 18 листопада 1942 р.). Його основні події — напад нацистської Німеччини на СРСР, відступ Червоної армії та перша її перемога під Москвою. 8 грудня 1941 р. США оголосили війну Японії. З грудня 1941 р. до червня 1942 р. Японія окупувала Сингапур, Таїланд, Індонезію, Бірму, Філіппіни. 1 січня 1942 р. 26 держав, що перебували у стані війни з Німеччиною, Італією і Японією, підписали Декларацію Об’єднаних Націй.

3-й етап (19 листопада 1942 р. — грудень 1943 р.) ознаменувався докорінним переломом у ході Другої світової війни. Червона армія здобула найважливіші перемоги під Сталінградом і Курськом. Англо-американські війська звільнили Єгипет, Кіренаїку, Тріполітанію, Туніс. У липні 1943 р. союзники країн антигітлерівської коаліції висадилися на Сицилії.

4-й етап (січень 1944 р. — травень 1945 р.). У цей період війська Червоної армії звільнили від нацистів західні території СРСР, вигнали гітлерівські війська з Польщі, Румунії, Югославії, Угорщини, Чехословаччини. 6 червня 1944 р. на півночі Франції англо-американські війська відкрили Другий фронт. 8 травня 1945 р. Німеччина підписала Акт про капітуляцію.

5-й етап (травень — вересень 1945 р.) — бойові дії на Далекому Сході й у Південно-Східній Азії. Ядерне бомбардування США японських міст Хіросіма і Нагасакі. 2 вересня 1945 р. — капітуляція Японії.

2. ПОДІЇ ВЕРЕСНЯ 1939 – ЛЮТОГО 1940 pp.

2.1. НАПАД НІМЕЧЧИНИ НА ПОЛЬЩУ

Приводом для агресії стала провокація, організована нацистами. Увечері 31 серпня 1939 р. група озброєних есесівців, перевдягнених у польську військову форму, увірвалася в будинок радіостанції прикордонного містечка Глейвіц. Зробивши кілька пострілів перед мікрофоном, гітлерівці зачитали складений польською мовою текст, що нібито містив заклик польського уряду до війни проти Німеччини. Цей інцидент повинен був показати, що нову війну в Європі розпочала не Німеччина, а Польща.

1 вересня 1939 р. авіація Німеччини завдала удари по аеродромах, вузлах комунікацій, економічних і адміністративних центрах Польщі. Сухопутні сили Вермахту вдерлися до Польщі з півночі — зі Східної Пруссії, із заходу — зі Східної Німеччини і з півдня — зі Словаччини.

Польський уряд звернувся по допомогу до Лондона і Парижа для опору німецьким загарбникам.

3 вересня уряди Великої Британії та Франції оголосили війну Німеччині. Вступ у війну з Німечиною великих держав — Великої Британії та Франції — означав, що розпочалася світова війна. Незважаючи на оголошення війни, Британія обмежилася морською блокадою Німеччини.

Перенесення шлагбауму. Провокація у Глейвіці була використана Німеччиною як привід для розв’язання війни

Визначте спільне та відмінне у приводах до початку Першої та Другої світових війн. Чи завжди для збройного нападу має бути привід?

Пригадайте сутність поняття «світова війна».

Історичні подробиці. Сучасні історики вважають очевидним, що СРСР вступив у Другу світову війну 17 вересня 1939 р. як агресор і союзник нацистської Німеччини. Натомість радянські, частина сучасних російських істориків вбачають у подіях після 17 вересня «визвольний похід» на допомогу українцям і білорусам, які жили на підлеглих Польщі територіях.

Зустріч радянського і німецького офіцерів на демаркаційній лінії в Польщі, 20 вересня 1939 р.

Першими прийняли на себе удар агресора захисники півострова Вестерплатте в районі Гданського порту, які сім днів тримали оборону. 16 вересня оточено Варшаву; 28 вересня варшавський гарнізон капітулював. 2 жовтня 1939 р. здалися в полон останні частини польської армії, що оборонялися. Польська держава перестала існувати.

2.2. ВСТУП ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ НА ТЕРИТОРІЮ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ І ЗАХІДНОЇ БІЛОРУСІЇ

У дні оборонних боїв польської армії проти німецьких військ, 17 вересня 1939 р., відповідно до положень секретного додаткового протоколу до пакту про ненапад між СРСР і Німеччиною від 23 серпня 1939 р., Червона армія перейшла польсько-радянський кордон.

Польський уряд і головнокомандування армії віддали наказ не вступати в бойові дії з радянськими військами. Лише в ході боїв під Вільнюсом і Гродно польські війська кілька днів тримали оборону.

У радянському полоні опинилося багато польських військовослужбовців, доля яких склалася трагічно. Ці події отримали в історії назву Катинської трагедії. Офіцери в Польщі були важливою частиною інтелігенції, носіями національної ідеї і становили небезпеку для сталінського режиму. За рішенням радянського керівництва, понад 20 тис. польських офіцерів, а також мобілізованих до польської армії представників інтелігенції розстріляли у 1940 р. під Харковом, у Катинському лісі під Смоленськом та в інших місцях.

Після зайняття радянськими військами Львова (22 вересня), коли вся територія Західної України і Західної Білорусії опинилася під контролем Червоної армії, формувався новий радянсько-німецький кордон по річках Нарев, Вісла, Сян. У новому радянсько-німецькому «Договорі про дружбу і державний кордон» 28 вересня 1939 р. зафіксовали розподіл Польщі й уточнили нову лінію радянсько-німецького кордону, який було переміщено на схід.

На цьому тлі відбувалося подальше радянсько-німецьке зближення. 1 жовтня в Бресті на честь перемоги над Польщею відбувся спільний радянсько-німецький військовий парад. Для боротьби з польським підпіллям було налагоджено зв’язки між НКВС СРСР і гестапо (державною таємною поліцією Німеччини); розвивалося торгово-економічне співробітництво.

Частина населення Західної України вітала Червону армію. Натомість прихильники ОУН сприймали її як окупаційну і вороже ставилися до неї.

Для юридичного оформлення приєднання Західної України та Західної Білорусії до СРСР 22 жовтня 1939 р. під повним контролем нової влади відбулися вибори до Народних зборів, що провели без альтернативних кандидатів. У жовтні Народні збори прийняли Декларацію про возз’єднання Західної України з УРСР. Аналогічне рішення ухвалили в Білорусії, де Західна Білорусія возз’єдналася з БРСР. V сесія Верховної Ради СРСР на початку листопада 1939 р. ухвалила рішення про входження Західної України і Західної Білорусії до складу СРСР і їх возз’єднання з УРСР і БРСР.

Історичні подробиці. Уперше про знайдення масових поховань у Катинському лісі повідомив у 1943 р. Р.-К. фон Герсдорф, німецький офіцер (пізніше — учасник німецького Опору, учасник замаху на Гітлера). Скликана Німеччиною міжнародна комісія здійснила експертизу та встановила, що розстріли польських офіцерів були здійснені НКВС навесні 1940 р. Натомість СРСР заперечував свою причетність до цього розстрілу, звинувачуючи в цьому німецьких окупантів. Лише у 1990 р. радянське керівництво визнало відповідальність НКВС СРСР. Розслідування підтвердило винесення «трійкою НКВС» смертних вироків 14 542 польським військовополоненим, встановила смерть 1803 осіб та особи 22 із них. 26 листопада 2010 р. Держдума Росії визнала, що розстріл у Катині був здійснений за вказівкою радянських керівників і є злочином сталінського режиму.

Чому Катинська трагедія відіграє і сьогодні велику роль в історичній пам’яті та національній свідомості польського народу?

Свідчать документи. Із листа Й. Сталіна Міністру іноземних справ Німеччини Й. фон Ріббентропу (відповідь на вітальну телеграму Ріббентропа з нагоди 60-річчя Сталіна). — Газета «Правда», 25.12.1939 р.

«Дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров’ю, має всі підстави бути тривалою і міцною».

2.3. ПРИЄДНАННЯ БУКОВИНИ І БЕССАРАБІЇ

Перед вступом Червоної армії 28 червня 1940 р. до Буковини і Бесарабії СРСР в ультимативній формі вимагав від Румунії вивести її військ із Бессарабії та тієї частини Північної Буковини, де жило переважно українське населення. Уряд Румунії, не маючи підтримки з боку Німеччини (секретний протокол не залишав Румунії жодних надій), віддав наказ своїм військам відійти. Невдовзі там встановили радянську владу. Північна Буковина увійшла до складу УРСР, як і Південна Бессарабія, а Північну Бессарабію включили до складу Молдавської АРСР, що в 1940 р. перетворили на ще одну союзну республіку.

2.4. АНЕКСІЯ КРАЇН ПРИБАЛТИКИ

Восени 1939 р. радянське керівництво нав’язало урядам Естонії, Латвії та Литви «договори про взаємну допомогу», за умовами яких СРСР використовував їхні військово-морські бази. Підприємці, національна інтелігенція, чиновники, офіцерство негативно сприймали зближення із СРСР. На відміну від них, робітники, найбідніше селянство, особливо російське, у своїй більшості схвалювали такий хід розвитку подій.

Сталінське керівництво сприяло створенню в Прибалтиці маріонеткових Народних фронтів і, спираючись на свої збройні сили і місцевих комуністів, улітку 1940 р. змусило уряди Латвії, Литви й Естонії утворити підконтрольні Москві уряди. На наступних виборах новообрані Сейми Латвії і Литви, Державна рада Естонії проголосили входження цих країн у СРСР на правах союзних республік. У серпні 1940 р. VII сесія Верховної Ради СРСР прийняла постанову про входження проголошених ЛитРСР, ЛатРСР, ЕРСР до складу Радянського Союзу.

Анексія (лат. annexio — приєднання) — загарбання, насильницьке приєднання державою території, що належить іншій державі, народу.

Японська карикатура на приєднання Литви та Латвії до СРСР

2.5. «РАДЯНІЗАЦІЯ» НОВИХ ТЕРИТОРІЙ

На всіх територіях, що увійшли до складу СРСР у 1939—1940 рр., ліквідували стару систему управління. Замість колишніх чиновників призначали партійно-господарських працівників, які прибували з центральних районів СРСР. Багато з них не знали і не хотіли знати місцевих звичаїв, мови і традицій.

Деякі заходи нової влади місцеве населення зустріло схвально. Конфіскували землі поміщиків і заможних селян, впроваджували безплатні медичне обслуговування й освіту, націоналізували підприємства. Багато місцевих жителів поліпшили житлові умови за рахунок насильницького виселення колишніх господарів. Політика «деполонізації», спрямована на усунення поляків з органів влади, навчальних закладів, медичних установ тощо, надавала більше можливостей українцям.

Однак у більшості випадків на територіях, де господарство базувалося на приватній власності, нововведення радянської влади зустрічали відкрито вороже. У Сибір потяглися ешелони з політв’язнями — українцями, поляками, литовцями, естонцями, латишами.

20 грудня 1939 р. передові частини 44-ї дивізії, посиленої 312-м окремим танковим батальйоном, почали просуватися в напрямку Суомуссалми на виручення оточеній 163-й стрілецькій дивізії.

7 січня 1939 р. основні сили 44-ї дивізії оточили й розгромили фінни. За розгромлення дивізії її командир Виноградова і начальник штабу Волкова віддали під суд і розстріляли перед строєм (на передньому плані — тіло загиблого червоноармійця)

2.6. РАДЯНСЬКО-ФІНЛЯНДСЬКА ВІЙНА

28 листопада 1939 р. фінський уряд відкинув ультиматум СРСР щодо «відсунення» кордонів Карелії від Ленінграда і передачі військово-морської бази Ханко і порту Петсамо Радянському Союзу. 30 листопада 1939 р. нальотами авіації на Гельсінкі та вступом Червоної армії на Карельський перешийок розпочалася радянсько-фінляндська війна. Червона армія була недостатньо підготовлена до війни: в умовах морозів часто виходила з ладу техніка, бракувало мінометів і стрілецької зброї, зимового одягу. Лише в лютому 1940 р. ціною величезних втрат Червоній армії вдалося прорвати лінію укріплень на Карельському перешийку між Фінською затокою і Ладозьким озером — так звану «лінію Маннергейма». 12 березня 1940 р. Фінляндія була змушена підписати мирний договір, погодившись передати СРСР Карельський перешийок з Виборгом і деякі інші території. У ході війни Фінляндія втратила понад 25 тис. осіб, а Червона армія — майже вп’ятеро більше.

У грудні 1939 р. Ліга Націй засудила СРСР як агресора і виключила його з числа членів організації. Фінляндії вдалося зберегти свою незалежність.

3. РОЗШИРЕННЯ АГРЕСІЇ

Після поразки Польщі у вересні 1939 р. на фронті настане певне затишшя. Командування збройних сил Франції віддало наказ своїм військам зосередитися за укріпленнями «лінії Мажино», яку генерали вважали неприступною. Відсутність активних бойових дій у цей період називали «дивною війною».

Операцію Німеччини із завоювання Данії розпочали 9 квітня 1940 р. Через годину після вторгнення уряд і король цієї країни прийняли рішення не чинити опір гітлерівським військам і капітулювали. При загарбанні Данії німецькі війська втратили 2 особи вбитими і 10 пораненими.

Захоплення Норвегії відбувалось по-іншому, аніж Данії. Норвезькі міста, розташовані на узбережжі, мали надійну берегову оборону. Збройні сили Норвегії, особливо флот, були боєздатними. Період бойових дій з 9 по 14 квітня 1940 р. був вирішальним для країни: більша її частину захопили німецькі війська. Британські частини, перекинуті в Норвегію, не зуміли вплинути на хід подій. Владу в окупованій гітлерівцями країні передали ватажку норвезьких фашистів В. Квіслінгу. 10 червня 1940 р. короля і уряд вивезли із залишками норвезької армії у Велику Британію.

Німецьке вторгнення до Нідерландів розпочалося 10 травня 1940 р. 13 травня німецькі війська прорвали фронт на річці Маас. Через день нідерландські збройні сили капітулювали. Королева Вільгельміна емігрувала у Британію.

До бельгійського форту Ебен-Емаель, зненацька для його захисників, на 41 планері було доставлено німецьких десантників. Форт зруйнували протягом 24 год. з моменту початку німецького наступу, а втрати при його завоюванні були досить незначними. Незабаром король Бельгії Леопольд III прийняв німецькі умови капітуляції, і його армія склала зброю.

На 20 травня війська Вермахту вийшли до протоки Па-де-Кале, притиснувши до узбережжя 340-тисячне угруповання англо-французьких військ. Британське командування розпорядилося евакуювати це угруповання до Великої Британії.

Французи зустрічають німецьку армію в Парижі, 14 червня 1940 р.

У цьому самому вагоні 11 листопада 1918 р. підписали принизливе для Німеччини Комп’єнське перемир’я після ганебної поразки у Першій світовій війні. Підписання нового Комп’єнського перемир’я на цьому ж місці, за задумом Гітлера, повинно було символізувати історичний реванш Німеччини. Для того щоб викотити вагон на галявину, німці зруйнували стіну музею, де він зберігався, та проклали рейки до історичного місця. Фото 22 червня 1940 р.

Протягом двох тижнів під вогнем і бомбардуванням, використовуючи усі судна, здатні взяти людей на борт, включаючи і прогулянкові яхти, англійці евакуювали велику частину військ із порту Дюнкерк (Північна Франція), залишивши на узбережжі всю військову техніку.

Війна проти Франції розпочалась у травні 1940 р. Німецька авіація завдала могутніх ударів по обороні французьких військ на річці Соммі, а 6 червня розпочався наступ танкових частин Вермахту. Незважаючи на завзятий опір, гітлерівські війська стрімко просувалися до Парижа.

Для запобігання руйнуванням головнокомандувач французьких військ генерал Вейган оголосив Париж відкритим містом і віддав наказ здати столицю без бою. 14 червня гітлерівці вступили в Париж.

Майже 3/4 населення залишило столицю.

Франція зазнала жорстокої і принизливої поразки усього за шість тижнів боїв. Її армія втратила 84 тис. осіб убитими, а 1,5 млн солдатів і офіцерів опинились у німецькому полоні. 16 червня маршал А. Петен сформував новий уряд країни, а 22 червня 1940 р. французів змусили укласти угоду про перемир’я. Французькі збройні сили підлягали демобілізації та роззброєнню. Країну розділили на дві частини.

Територія, окупована німецькими військами (Північна Франція і все Атлантичне узбережжя)

Територія, підконтрольна уряду Петена (Південна і Південно-Східна Франція)

Усю повноту влади передано німецькому військовому командуванню, а французький уряд Віші зобов’язався нести витрати з утримання окупаційних військ

Диктаторський режим, тісно пов’язаний з Берліном (Петен і його оточення з 1 липня 1940 р. розташувалися в невеличкому містечку Віші, Південна Франція)

У Лондоні розгорнув свою діяльність рух «Вільна Франція» на чолі з генералом Ш. де Голлем, який ставив за мету повне звільнення Франції.

Після невдач британських військ у Норвегії уряд Н. Чемберлена пішов у відставку. 10 травня 1940 р. коаліційний уряд сформував В. Черчилль.

Німецьким планам висадки десанту на Британських островах перешкоджали ВПС Великої Британії, і Гітлер прийняв рішення їх знищити. 13 серпня 1940 р. 1 500 німецьких літаків завдали масованого удару по британських аеродромах. З вересня нацисти бомбардували Лондон та інші міста країни, на руїни перетворили Ковентрі. Народ Великої Британії, льотчики королівських ВПС виявляли мужність і героїзм. У цілому з серпня до грудня 1940 р. німецькі ВПС втратили 1 733 літаки, а англійські — 733. На початку 1941 р. бомбардування території Великої Британії припинилося. Зазнавши поразки в «Битві за Англію», Гітлер відмовився і від загарбання Британських островів.

Вінстон Черчилль (1874-1965 рр.) — британський державний і політичний діяч. Народився у родовому замку герцогів Мальборо. Закінчив привілейовану школу Харроу і військову академію в Сендхерсті. Служив у колоніальних військах в Індії та Судані. Під час англо-бурської війни був військовим кореспондентом газети «Морнінг пост». У 1900 р. обраний у Палату общин від консерваторів. У 1904 р. перейшов у Ліберальну партію і представляв її в парламенті в 1906-1922 рр. У 1924 р. знову став членом Консервативної партїї. У 1908-1921 рр. обіймав посади міністра торгівлі, внутрішніх справ, був морським міністром, міністром військового постачання, військовим міністром, міністром авіації. У 1930-ті був в опозиції до керівництва Консервативної партії. У 1939-1940 рр. — морський міністр. У 1940-1945 рр. і 1951-1955 рр. очолював британський уряд. У 1953 р. Вінстону Черчиллю присуджено Нобелівську премію з літератури (за праці з історії), а також за шеститомник мемуарів «Друга світова війна». Після відставки в 1955 р. відійшов від активної політичної діяльності. Помер у 1965 р.

6 квітня 1941 р. німецька армія без оголошення війни розпочала одночасний наступ на Грецію та Югославію. 17 квітня югославська влада капітулювала. 10 квітня німецькі війська перейшли кордон Албанії, де вони об’єдналися зі своїми італійськими союзниками.

Нацисти розчленували територію Югославії: було утворено «незалежні» Сербію і Хорватію, Італія одержала Чорногорію, Болгарія — Македонію, Угорщина — Воєводину, а Словенію поділено між Німеччиною та Італією.

27 квітня 1941 р. німецькі війська вступили в Афіни, а через три дні всю територію Греції окупували загарбники. Британські війська спішно перебазувалися на о Крит. 20 травня німецький десант висадився на острові. У ході цієї повітряно-десантної операції було використано 1 280 літаків люфтваффе (ВПС Німеччини). Через кілька днів гітлерівці придушили опір британських військ, більшу частину яких вдалося евакуювати в Північну Африку.

Усі балканські країни опинилися під контролем Німеччини й Італії.

Коаліція агресорів захопила стратегічну ініціативу.

ЗНАЮ МИНУЛЕ – ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ – ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Назвіть основні передумови Другої світової війни.

2. Які були головні пріоритети і цілі провідних країн світу в майбутній війні?

3. Назвіть основні етапи Другої світової війни.

4. Розкажіть про хід та значення радянсько-фінляндської війни.

5. Як Ви розумієте термін «дивна війна»?

6. Назвіть держави, окуповані Німеччиною у вересні 1939 — травні 1941 рр.

7. Назвіть та покажіть на карті європейські країни, які були союзниками Німеччини в роки Другої світової війни.

8. Поясніть терміни і поняття: геноцид, анексія, світова війна, Вермахт, лінія Маннергейма, лінія Мажино.

9. Визначте за картою, які території були приєднані до СРСР у 1939-1940 рр.

10. Визначте за картою, які країни Європи стали жертвами агресії нацистської Німеччини.

II. Обговоріть у групі

1. Багато істориків вважають, що змова сталінського керівництва і лідерів нацистської Німеччини багато в чому визначила розв’язання Другої світової війни. Чи поділяєте Ви таку точку зору?

2. Як Ви вважаєте, чи був вступ Червоної армії на територію республік Прибалтики агресією?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Використовуючи матеріал підручника та додаткову історичну літературу, визначте позитивні та негативні наслідки приєднання територій Західної України, Західної Білорусії, Північної Буковини, Бессарабії, Прибалтики для населення цих територій; для обороноздатності СРСР; для міжнародної обстановки.

2. Які чинники сприяли військовим перемогам Німеччини на першому етапі війни?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

1 вересня 1939 р. напад Німеччини на Польщу, початок Другої світової війни

17 вересня 1939 р. вступ Червоної армії на територію Західної України і Західної Білорусії

30 листопада 1939 р. – 12 березня 1940 р. — радянсько-фінляндська війна

22 червня 1940 р. капітуляція Франції

серпень — грудень 1940 р. «Битва за Англію»

Друга світова війна: дати, причини та підсумки

Друга світова війна стала наймасштабнішою в історії та змінила уклад життя на всіх континентах. У цей період уперше було застосовано ядерну зброю. З чого почалася Друга світова і якими були її наслідки, поділилися історики та очевидці Курт фон Тіппельскірх і Віктор Анфілов.

Причини та початок Другої світової війни

Коли почалася Друга світова війна? Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 року. Цього дня Німеччина вторглася в Польщу. Цьому передувала низка геополітичних подій, конфліктів і криз, що розвивалися у світі протягом 20 років. Передумовою до них послужили результати Першої світової війни.

По закінченню Першої світової Німеччина була переможена. Кандидат історичних наук Олександр Падерін у статті “Друга світова війна – найбільша трагедія ХХ століття” стверджує, що саме цей факт став причиною інтенсивного розвитку ідей націоналізму та реваншизму в країні. На цьому ґрунті до влади на чолі націонал-соціалістичної робітничої партії прийшов Адольф Гітлер.

Поряд із цим у східній частині світу активною мілітаризацією країни займалася Японія. Вона прямо дала зрозуміти, що планує експансію щодо Китаю і США. У Євразії посилювався СРСР. Таким чином, у світі утворилося три напружені точки міждержавних взаємин:

• Японія – США і СРСР;
• Німеччина та Італія – Велика Британія і Франція;
• СРСР – Німеччина.

Військова загроза з боку Німеччини зростала. Країна претендувала на сусідні території та порушувала всі угоди. Велика Британія та Франція відповідали на це санкціями. На думку німецького військового історика Курта фон Тіппельскірха, вони розраховували зіштовхнути Німеччину і СРСР і в такий спосіб позбутися одразу двох суперників на світовій арені.

Чому почалася Друга світова війна? Друга світова війна почалася з таких причин:

• Репарації, призначені Німеччині після поразки в Першій світовій війні, викликали невдоволення німців.
• Попри заборони, Німеччина нарощувала військову міць, починаючи з 1930 року.
• Свою агресивну політику щодо інших держав проводила Італія на чолі з диктатором Беніто Муссоліні.
• У 1936-му Німеччина, Італія і Японія уклали Антикомінтернівський пакт. Після цього Японія вторглася в Китай.
• Німеччина безперешкодно анексувала Судетську область Чехословаччини, частково Чехію і Моравію в 1938-му. Європа не відреагувала належним чином, країна-агресор залишилася безкарною.
• Велика Британія і Франція відмовилися підписати військову конвенцію з СРСР. Німеччина використала це у своїх інтересах і в серпні 1939-го підписала з СРСР пакт про ненапад, у секретному додатку до якого було перелічено домовленості про розподіл інтересів у Східній Європі. Через два тижні після цього німецькі війська вторглися в Польщу.

Велика Британія і Франція, які дали Польщі гарантії безпеки, у відповідь на німецьку агресію 3 вересня 1939 року оголосили війну Німеччині.

Перебіг Другої світової війни

Наступні 9 місяців військових взаємин Франції, Великої Британії та Німеччини завдяки французькому військовому журналісту Ролану Доржелесу назвали “дивною війною”. Прямих бойових дій практично не відбувалося, тільки локальні сутички на оборонних лініях і битви на морі.

Довга пауза дозволила німцям повністю завершити військову кампанію в Польщі, захопити Норвегію і Данію та підготуватися до масштабного вторгнення до Франції за підтримки союзної Італії. Унаслідок повномасштабної операції “європейського бліцкригу” Німеччина захопила Ісландію, Гренландію, Фарери, Люксембург, Бельгію, Нідерланди і почала бомбити Велику Британію.

Паралельно з цим СРСР реалізував свої геополітичні інтереси, приєднавши стратегічно важливу частину Фінляндії, Бессарабію і Прибалтику. Італія почала активну війну за панування в середземному секторі.

Її війська атакують північно-східні колонії Британії в Африці, а також роблять безуспішну спробу захоплення Греції. Зазнавши поразки майже на всіх фронтах, Беніто Муссоліні просить про допомогу Гітлера.

Напад Німеччини на СРСР

Багато істориків досі не можуть дійти єдиного висновку, чи планував Гітлер напасти на СРСР ще на самому початку, чи ухвалив це рішення вже на ходу. Але навіть у “Mein Kampf” є побіжний прогноз такого розвитку подій.

У книзі “Початок Великої Вітчизняної війни” доктор історичних наук Віктор Анфілов стверджує, що саме протистоянню Радянському Союзу Гітлер відводив особливе місце на шляху Німеччини до світового панування. Він вважав, що, здобувши успіх на цьому фронті, німці будуть переможцями.

Після деяких територіальних розбіжностей із Союзом у 1940-му Адольф Гітлер віддає розпорядження про розробку “Плану Барбаросса” щодо вторгнення Німеччини в СРСР. Йосип Сталін відчуває зростаючу напругу. Діючи на випередження, радянський лідер проводить хвилю навчальних зборів і підготовчих військових заходів по всій країні. Німеччина оголошує війну СРСР 22 червня 1941 року.

Франція і Велика Британія одразу підтримують Союз, і це слугує початком створення антигітлерівської коаліції, до якої згодом увійде більшість країн, що воюють із фашизмом. Незважаючи на підготовленість радянських військ, німці в рекордні строки завойовують Білорусь, Литву, Латвію, частково Україну і Молдавію.

Уже в грудні 1941-го Японія здійснює наліт на військово-морську базу американців Перл-Харбор. У відповідь на що отримує оголошення війни не тільки від США, а й Канади, Великої Британії та інших держав. У відповідь на пряме втручання США їм оголошує війну Німеччина, Італія та їхні союзники. До цього моменту склади воюючих сторін уже укомплектовані.

Хто з ким воював у Другій світовій війні? У Другій світовій війні країни антигітлерівської коаліції (Польща, Велика Британія, Франція, СРСР, США та інші) воювали з країнами “осі” (Німеччиною, Італією, Японією, Угорщиною та іншими).

Переломний момент

Попри стрімкий успіх німців на Західному фронті, перевага на Східному переходила від сторони до сторони. Гітлеру так і не вдалося зайняти Москву, а радянські війська весь час переходили в контрнаступ, хоча це не допомогло прорвати блокаду Ленінграда, яка в підсумку тривала 872 дні.

Переломним моментом Другої світової війни вважається найбільша в історії танкова битва – Сталінградська битва, яка тривала понад три місяці. Загальні втрати з обох сторін становили близько 2,5 млн осіб і понад 4 тис. танків.

У книзі “Сталінградська битва” автор Сергій Билінін наводить цитати зі щоденників деморалізованих німецьких солдатів і записи натхнених радянських воїнів. Він стверджує, що ключове досягнення цієї перемоги не в кількості загиблих людей або знищеної техніки, а в переломі настрою війни на користь Радянської армії та її союзників.

Після Сталінграда починається великомасштабний контрнаступ Радянської армії та її союзників на всіх фронтах з перемогами на Курській дузі, в битві за Дніпро, в боях за Україну і Білорусію. Країни антигітлерівської коаліції підхоплюють хвилю і переходять до стратегічних бомбардувань Німеччини, висадки в Нормандії і прориву Західного фронту.

Ці успіхи дають поштовх стрімкому наступу радянських військ. У квітні 1945 року вони опинилися біля Берліна. Адольф Гітлер і Йозеф Геббельс закінчують життя самогубством. Після двотижневих боїв за німецьку столицю в ніч з 8 на 9 травня військове командування Німеччини підписує акт про капітуляцію. Країну ділять на чотири окупаційні зони – американську, британську, французьку та радянську.

Завершення війни в Азії: Хіросіма і Нагасакі

Після поразки Німеччини країни “осі” по черзі складають зброю. Єдиною, хто продовжує вести бойові дії, залишається Японія.

У липні 1945 року Америка висуває японцям ультиматум про зупинку війни, але вони його відкидають. США 6 і 9 серпня скидають атомні бомби на Хіросіму і Нагасакі. Це перший в історії випадок, коли атомне озброєння цілеспрямовано застосовано проти людей. Загинуло близько півмільйона людей. Війну було завершено.

Коли закінчилася Друга світова війна? Друга світова війна закінчилася 2 вересня 1945 року. Фінальною точкою стало підписання Японією акта про капітуляцію.

Хто переміг у Другій світовій війні? У Другій світовій війні перемогли країни антигітлерівської коаліції та їхні союзники: СРСР, США, Велика Британія, Франція, Греція, Китай та інші.

У статті “Як підрахувати втрати у Другій світовій війні” історик Борис Соколов наводить загальну кількість загиблих у всіх країнах. На його думку, вона склала майже 82,5 млн осіб. Це найбільша кількість загиблих за всю історію воєн на планеті.

Друга світова війна – трагічний період в історії людства. Через недостатньо жорстку реакцію країн на німецьку агресію світ на 6 років поринув у кровопролитні битви. Війна докорінно змінила існуючий на той момент світовий порядок. Відлуння її наслідків відчуваються навіть зараз, через майже 100 років.