Театральне мистецтво Китаю та Японії

Театри країн Далекого Сходу і європейські театри не схожі між собою. Але у театральному мистецтві цього регіону є багато спільного: суворі правила сценічного мистецтва і майстерності актора, що вимагають від виконавця віртуозного володіння усіма видами акторської техніки.

Основними характерними рисами театрального мистецтва цього регіону є:

• тісний зв’язок із релігійним ритуалом, який вплинув на формування театрального канону;
• не чітка грань між окремими жанрами (драмою, оперою, балетом), а поєднання їх в музично-танцювальному дійстві;
• перше місце відіграють музика і рухи тіла, а слово посідає другорядне місце.

Сьогодні в країнах Далекого Сходу існують найрізноманітніші форми театрального мистецтва — від найдавніших до сучасних, від споконвічно національних до запозичених.

Китайська опера

При створенні китайського театру велике значення надавалося класичному конфуціанському світогляду: дотримання етичних норм, обов’язкове торжество чесноти над вадами, історичне обґрунтування і літературна вишуканість. Саме вони і лягли в основу театрального репертуару.

Жіночий персонаж у пекінській опері

Різновидом китайської опери є класична пекінська опера, яка бере свій початок з XVIII ст., і в якій музичний матеріал співаків і оркестру традиційно передається з покоління в покоління.

Чоловічій персонаж у пекінській опері

Пекінська опера об’єднала в собі елементи музики, співу, діалога, танцю, акробатики і вправ військового мистецтва з майстерно написаним текстом і технікою втілення. Дія в опері не обмежена ні в часі, ні в просторі; широко застосовуються умовності та символіка. Дія спектаклю зображується виключно рухами актора. Наприклад, існують спеціальні рухи для позначення входу або виходу з дому, підйому сходами, переправи через річку. Якщо виконавці кружляють колом з батогом у руках — це значить, що вони їдуть на конях.

Кожне амплуа передбачає свій стиль і правила спілкування на сцені. Комічних героїв можна впізнати за великими білими плямами на обличчі; злі персонажі мають розмальовані обличчя. Традиційний репертуар пекінської опери налічує більше тисячі сюжетів повчального, філософського, військового, історичного і комічного змісту.

Герой і лиходій

Комічні персонажі

Сценічний костюм своєю формою, конструкцією, орнаментом і кольором висловлює давню космологічну символіку природного чергування Світла і Темряви, злиття Неба і Землі в акті створення Світу.

Бажано подивитися і послухати (за вибором учителя)

Знайдіть в Інтернет-ресурсі відеокліпи:

Пекінська опера «Перепона шляху коню»;

Чудеса пекінської опери;

Фізпідготовка до Китайської опери.

Европейська опера довгий час залишалася незрозумілою, чужим видом мистецтва для Китаю. Саме діалог культур Сходу і Заходу в сфері музичної творчості став ефективним способом інтеграції Китаю до загальносвітового культурного простору, але при цьому китайська музика і китайська опера зберігають свої національні особливості.

Японський театр

Традиційний японський театр — це унікальне явище і надбання нації.

У наш час ставлять спектаклі, сценарії до яких написані ще в VIII ст.

Сцена з вистави «Окина» за постановкою японського театру Но Кандзе Кайкан

Невід’ємні атрибути сучасного традиційного японського театру — маски і танці. Їх історія починається з релігійних шаманських ритуалів Стародавньої Японії. У театрі немає дрібниць: акторська майстерність і музика, декорації і костюми, грим, маски і танці — кожен елемент надзвичайно важливий. Найбільш популярними з різних видів японських традиційних театрів були театр Но і театр Кабукі.

Театр Но виник у XIV ст. Слово «Но» перекладається як «майстерність, талант». Цей вид театру був надзвичайно популярним серед самураїв і аристократії. Театральні постановки не мали цілі щодо тимчасової і просторової передачі реальності. Небагате обрамлення сцени (найчастіше взагалі відсутнє) і досить одноманітні рухи акторів ставили перед собою мету пробудження уяви у глядача. Актори могли зробити лише кілька кроків, але за їх репліками і співом хору аудиторія робила висновки, що герой пройшов довгий шлях.

Обов’язковим і характерним елементом було і є використання акторами особливих дерев’яних масок (зараз використовується близько 200). Припускають, що маска передає акторові духовну владу. Перед спектаклем актор довго вдивляється в маску, перед тим як надіти її, він ніби об’єднується з нею.

Маски персонажів із вистав театру Но

Актори театру Но ніколи не використовують грим. Коли актор виступає без маски, то його обличчя зберігає нерухомість і виглядає немов маска. Театр Но — це театр жестів, які несуть в собі певний сенс. Протягом вистави актори жваво рухаються сценою в танці і раптом застигають у певній позі, підкреслюючи цим особливий драматизм ситуації. У моменти загострення пристрастей як правило повністю відсутні звук і рух. Це не просто тиша, а напружене мовчання.

Існує близько 250 класичних сценаріїв, що поділяються на п’ять видів: божественні п’єси, військові п’єси, костюмовані, або жіночі п’єси, п’єси демонів. У наш час великою популярністю користуються експерименти з’єднання мистецтва театру Но і сучасної західної культури.

Сцени з вистав театру Но

Бажано подивитися і послухати (за вибором учителя)

Знайдіть в Інтернет-ресурсі відеокліпи:

Japanese Noh / Японський театр Но.

Театр Но від Набору Кацумі; Трагедія кохання в п’єсі театру Но «Тейк».

Перший демократичний театр Японії — театр Кабукі — свою назву отримав від дієслова «кабуку», що означає «нахилятися вперед». У широкому сенсі «кабукі» можна тлумачити і як «несхожий», «заплутаний», «той, що відхиляється від норми».

Для допитливих

Вважається, що початком театру послужили ритуальні танці та сценки, що виконувалися у синтоїстському храмі в Ідзумо. Ці танці і сьогодні виконуються у храмах красиво загримованими дівчатами з розпущеним волоссям в тонких накидках поверх білих кімоно і червоних хакама.

До числа храмових танцівниць належала і дівчина на ім’я Ідзумо-но Окуні. Своїм виглядом вона нагадувала квітку персика, а її танцювальна манера була величною, дзвінкий голос вражав усіх, хто приходив на неї подивитися. Дівчина вміло поєднала традиційні, романтичні й світські танці, народні балади, віршовані імпровізації, комічні діалоги та інші елементи в одне гармонійне ціле і у такий спосіб створила театр Кабукі, в якому виступали молоді танцівниці. Остаточно театр Окуні сформувався у 1603 р.

Театр Кабукі. Види гриму

Сцени з вистав театру Кабукі

Театр Кабукі має своєрідну особливість — авансцена розташована просто в залі для глядачів. Зміну декорацій здійснюють робочі сцени, які одягнені в чорне і вважаються «невидимими». Важливі особливості театру — «мова поз» і грим, який надає необхідну стилістику персонажу.

Театр Кабукі складається з трьох видів вистав: історичні, простонародні, танцювально-драматичні п’єси.

У сучасній Японії театр Кабукі — найпопулярніший вид театрального мистецтва серед усіх традиційних японських драматичних жанрів. Багато акторів цього театру часто знімаються в кінофільмах і на телебаченні. 24 листопада 2005 р. театр Кабукі увійшов до «Третьої Декларації шедеврів усного спадку людства» ЮНЕСКО.

Бажано подивитися і послухати (за вибором учителя)

Знайдіть в Інтернет-ресурсі відеокліпи:

Традиційна культура Японії — Театр Кабукі;

Японський театр Кабукі;

Битва з тінню, Kabuki Theatre.

? Які характерні риси притаманні театральному мистецтву Китаю і Японії і які є відмінності в порівнянні з театральним мистецтвом європейської культури?

Ландшафтна культура Японії

Поміркуємо разом

Чи потрібна садово-паркова культура (ландшафтна архітектура) людині? Навіщо?

Історична довідка

До Японії садове мистецтво прийшло з Кореї. Першими дизайнерами садів були осілі корейці, які принесли з собою «послання» Будди і поширення ідеї храмового саду. Буддійські храмові сади знайшли в Китаї та Японії благодатний ґрунт і стали проявом властивої синтоїзму любові до природи і буддійського ідеалу раю. Згодом ці сади трансформувалися в новий вид саду — японський ландшафтний парк, в якому і проявився національний характер країни.

Зразок японського саду

Ландшафтна культура Японії значно відрізняється від європейської. Японський сад — це перш за все філософія, світогляд і світорозуміння. Це невелика за площею модель певного пейзажу, обов’язково з водоймами, острівцем на озері, у воді якого віддзеркалюються чарівні фрагменти пейзажу. Обов’язкові і містки, звивисті ланцюжки каменів різних відтінків і форм, декоративні лампи, що створюють незвичне освітлення, атмосферу таємничості. У саду буяють рослини, специфічні лише для Японії, вічнозелені дерева, наприклад, зонтична сосна (сціадопітіс). Кожна деталь саду має символічне значення.

Сціадопітіс

Казковий столітній сад Санкей-ен у Йокогамі є пам’ятником японської ландшафтної культури. Він дивує чистими ставками, чудовими стежками і розмаїттям кольорів: навесні — цвітінням сакури та азалії, влітку — чарівними ірисами, а восени — різнокольоровими хризантемами.

Сад Санкей-ен

Токійський великий парк Сіндзюку-гоен особливо багатолюдний ранньою весною, коли у ньому цвіте сакура (більше 1500 дерев). Площа парку становить 58,3 га, окружність досягає 3,5 км. На території парку створено три сади: класичний японський, регулярний парк у французькому стилі і пейзажний англійський. Японський сад розташовано навколо двох ставків, на яких є острови, що з’єднані витонченими містками. На берегах розташовано павільйони, серед них і так званий «Тайванський павільйон», який був побудований спеціально до весілля імператора Сева.

Парк Сіндзюку-гоен

? Чому приділяється увага при створенні саду або парку в Японії?

Японський ландшафтний дизайн — це краса і традиції, гармонія і досконалість, кропітка праця і захоплення садівників всього світу. Принципи побудови садового простору Японії активно використовують у Європі (з XVIII ст.), у США, Аргентині, Австралії, є вони і в Україні.

Японський сад. Хассельт, Бельгія

Японський сад. Лондон, Великобританія

У київському парку «Кіото», де знаходиться найдовша в Україні алея сакур є екзотична пам’ятка, — японський сад з сухим озером, кам’яними містками, з незвичним підсвічуванням і східними рослинами. Створив сад один із провідних ландшафтних архітекторів Японії — Широ Накане.

Парк «Кіото» у Києві

? Які парки або сквери є у вашій місцевості? Які характерні риси вони мають? Презентуйте їх.

У наш час, коли з одного боку рівень технологій піднявся до небувалих висот, а з іншого — зростає екологічна загроза, паркова культура покликана зіграти важливу роль у створенні здорового оточення в усіх сферах життя і діяльності суспільства.

Філософія ікебани

Культура кожної країни має свої характерні особливості не лише в образотворчому мистецтві, ландшафтному дизайні, а й у декоративно-ужитковому мистецтві. Один із важливих видів цього мистецтва у Японії — це класичне японське мистецтво ікебани, тобто створення композицій із зрізаних рослин та квітів, буквально означає «нове життя квітів». Японці вважають ікебану справжньою гордістю свого народу. Цей вид мистецтва виник понад 600 років тому. Його батьківщина — Індія, до Японії проник із Китаю, разом із культом хризантеми, що стала квіткою японських імператорів.

Свято хризантем у Японії

Засновниками цього мистецтва вважаються буддійські ченці. Зрізаючи рослини, вони давали їм нове життя у своїх «творах», намагаючись при цьому не наслідувати природу, а створити витончену композицію для підношення богам.

Японці створювали композиції ікебани для того, щоб висловити основні положення філософії буддизму, і довгий час підношення символічно культових квітів і рослин Будді було одним з основних ритуальних обрядів Японії. Однак з плином часу мистецтво ікебани втратило ритуальне значення і перетворилося на особливий вид декоративно-ужиткового мистецтва — вираження думок, почуттів і вражень через квіткову композицію.

Створення композиції сучасною майстринею

Японське мистецтво ікебани принципово відрізняється від європейського підходу до складання букетів. Головне завдання європейського майстра — показати своє вміння зробити букет яскравим, вкласти до композиції свою індивідуальність. Мета мистецтва ікебани в Японії навпаки: за допомогою простих і скромних рослин показати досконалість і лаконізм у формі; відобразити гармонію взаємозв’язків між небом, землею та людиною; створити модель досконалої світобудови.

Основа композиції ікебани — трикутник: найвищі гілки символізують небо, народження, душу; середні — людину, життя, розум; найкоротші — землю, смерть, тіло. Трибічний порядок породжує в людях прагнення до досконалості, ідеалу, якого не існує. Ікебана бездоганна у конкретний момент, а прагнення зберегти її красу на тижні не є головним. У ній відтворено протистояння інь і ян як діалог між рослинами. У мистецтві важливим є поєднання рослин і вази, квітів і фону, квітів між собою, форми і кольору квітів і вази.

Зразки ваз із квітами при створенні ікебани

За допомогою Інтернет-ресурсу знайдіть матеріал про мистецтво ікебани і про «мову квітів» у культурі японців.

Створення ікебани для японців — священний ритуал, справа, якої навчаються все життя. Простота як знак оригінальності та єдність як знак цілого — ось те, що робить ікебану популярним національним мистецтвом Японії.

? Із яких квітів ви створили б ікебану для коханої людини, матері, улюбленої вчительки? Від чого залежить значення кожного компонента вашої ікебани?

Українці також здавен любили прикрашати на свята себе і своє житло квітами і гронами ягід. Однією із найдавніших прикрас із квітів, яка стала одним із символів нашої країни, є вінок — своєрідна межа між світом земним і небесним, своєрідний талісман, оберіг, який завжди плели з особливою турботою і трепетом. Різноманітність українських вінків вражає: магічні святкові, звичайні, весільні тощо, всього їх понад 77 видів.

Українські традиції

За допомогою Інтернет-ресурсу знайдіть матеріал про мистецтво плетіння вінків в Україні, про квіти-символи, які традиційно вплітають в український вінок, і зробіть у класі фотовиставку різних видів святкових вінків.

Розкажіть про традиції мистецтва плетіння вінків у вашій місцевості.

Традиційне чаювання у Китаї

Розглядаючи традиції країн далекосхідного культурного регіону, неможливо залишити поза увагою чайні церемонії, які в цих країнах із давніх-давен перетворилися на самостійний вид мистецтва. Саме чай тут вважається однією з «семи речей, потрібних щодня», поряд із дровами, рисом, маслом, сіллю, соєвим соусом і оцтом. Чайна церемонія, на думку далекосхідних жителів, справжнє мистецтво, перетворене на культ. Знання церемонії розцінюється як міра освіченості, це знак духовної культури людини.

Мистецтво приготування чаю у Китаї (гунфу ча) виникло серед буддійських ченців у I—II ст. до н. е. Основна мета цієї церемонії — максимально розкрити багатство смаків і насичений аромат напою. За традицією використовується бірюзовий (синьо-зелений) чай.

Майстер гунфу ча

Чаювання у Китаї може бути приводом для того, щоб виразити знак пошани старшим, родичам; для сімейної зустрічі; для вибачення на знак щирого каяття; для виразу подяки старшим в день весілля тощо.

Залежно від ступеня ферментації, процесу сушіння тощо розрізняють різні види чаю: зелений, білий, червоний (той, що ми звикли називати чорним), жовтий, квітковий та інші. У свою чергу ці види чаю поділяються на безліч сортів, яких налічується у Китаї близько 1500.

Пам’ятник чаю, готель і музей чаю. Мейтан

За допомогою Інтернет-ресурсу знайдіть матеріал про етапи мистецтва чаювання у Китаї і з друзями проведіть чаювання по-китайськи.

Про важливу роль чаю в житті китайців свідчить факт створення різних організацій: Загальне китайське суспільство чаєводів, Китайський міжнародний центр із вивчення чайної культури, Центр вивчення чаю при Академії сільськогосподарських наук, Китайський національний музей чаю. Створюються навіть пам’ятники чаюванню.

Грим як засіб створення сценічного образу. Історія гриму

Характеристика масок та гриму класичного китайського театру. Аналіз значення кольору у образі китайського театру як засобу створення сценічного образу. Поєднання кольорів, яке вказувало на різні психологічні комбінації, на відтінки поведінки героя.

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Подобные документы

Проблема наукового аналізу створення і втілення сценічного образу в театральному мистецтві. Теоретична і методологічна база для вирішення цієї проблеми з використанням новітніх методів дослідження в рамках театральної ейдології (сценічної образності).

Історія відкриття першого професійного українського театру корифеїв. Засновник професійної трупи – М. Кропивницький. Жанри сценічного мистецтва, найзнаменитіші вистави театру. Вклад до розвитку театральної справи письменника і драматурга М.П. Старицького.

Характеристика процесу навчання, виховання і розвитку студента акторського відділення в системі сценічного фехтування. Прийоми сценічного бою й особливості проведення фехтування на заняттях. Достовірність дій акторів й створення історичної відповідності.

Напрямки розвитку моди макіяжу на сучасному етапі. Професіограма професії візажист. Макіяж в блакитному кольорі. Асортимент засобів і послуг для корекції краси. Технологія гриму в образі “Снігова королева”. Вибір і характеристика інструментів візажиста.

Історія створення театру К.С. Станіславським і В.І. Немировичем-Данченко. Опис постанов, що ставилися на його сцені. Причини кризи Московського Художнього театру в 60-ті роки минулого століття. Створення та розвиток музею, його зміст та опис експонатів.

Погляд на історію світового театру, становлення його форм, жанрів, театральних систем. Особливості системи містерійної основи курбасового театру. Історія становлення українського театру “Березіль”. Театральне відлуння в Українському музеї Нью-Йорка.

Кабукі — вид традиційного театру Японії, в якому поєднується драматичне і танцювальне мистецтво, спів, музика; історія зародження і еволюція театру. Елементи і особливості Кабукі: мова поз, грим, стилістика, символічне навантаження костюмів; типи вистав.

Основні закони театральної драматургії та режисури. Розвиток театру епохи Відродження. Жанри театру Відродження, поява професійного театру. Комедія дель арте. Злет людської думки у всіх сферах діяльності: науці, мистецтві, літературі та музиці.

Огляд інформації за темою театральних плакатів як об’єктів дизайну. Збір маркетингової інформації за темою театральних плакатів. Аналіз аналогів театральних афіш. Формулювання вимог до створення театральних афіш. Розробка візуального стилю театру.

Мистецтво України другої половини XIX ст., розвиток драматургії та театру. Формування естетичних поглядів М.Л. Кропивницького, вплив на них статей М. Добролюбова та творчості О. Островського. Створення українського професійного театру “Руська бесіда”.

Творчість Бертольда Брехта як невід’ємна частка культурного надбання людства в ХХ ст. Раціоналістичність як вихідний принцип епічного театру. Становлення концепції “епічного театру”. Відмінність “епічного театру” Брехта від школи Станіславського.

Тенденції розвитку у балетному мистецтві. Досягнення хореографії. Розвиток балетного театру для дітей. Молодь та її бачення на створення спектаклів для дітей. Підготовка фахівців з хореографії. Вклад молодого покоління у розвиток балетного театру.

Санкт-Петербург як один з найбільш красивих та популярних світових туристичних центрів. Коротка історія розвитку та сучасний стан Ермітажного театру та Маріїнського Державного академічного театру опери і балету – найголовніших театрів сучасної Росії.

Аналіз методів викладання хореографії та їх впливу на розвиток особистості дитини. Особливості організації роботи гуртка народно-сценічного танцю. Музичний супровід як методичний прийом та засоби музичної виразності. Опис обладнання приміщення для занять.

Становлення та розвиток професійного театру в Полтаві з початку його існування з ХIХ століття і діяльність перших акторів, драматургів міста. Порівняння того театру з сучасним, тих драматургів з драматургами нашого часу, тих режисерів з сучасниками.

Теоретичні основи дослідження кольорів. Основні категорії та проблеми вчення про колір. Характеристика особливостей використання кольорів в мистецтві та дизайні. Аналіз впливу кольору на моду, на емоційний стан, настрій, самопочуття жінок та чоловіків.

Історія виникнення в Україні шкільного театру як різновиду театрального мистецтва. Художнє відображення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами. Особливість вертепу як народного театру ляльок. Розвиток української національної культури.

Історія появи художнього драматичного театру у м. Миколаєві. Вклад в його мистецьке життя великих режисерів сучасної Украйни. Видатні актори, що працювали в ньому. Перелік здобутків колективу театру в різних державних і міжнародних фестивалях і конкурсах.

Уявна дія кольору на людину: зорове, фізіологічне і психологічне сприйняття, оптичний ефект світлового середовища, емоційна сила гармонійного поєднання. Чинники впливу кольору костюму, зачіски, макіяжу спортивних танцюристів на створення іміджу.

Процес докорінних перетворень в сферах життя суспільства. Українське народне, професійне декоративно-прикладне мистецтво. Основні джерела створення орнаменту. Створення узагальненого декоративного образу. Синтез пластичної форми з орнаментальним образом.