Кафедра менеджменту

Американський дослідник Генрі Мінцберг сформулював 10 ролей керівника – поведінкових правил, які відповідають конкретній установі або конкретній посаді. Він класифікував їх у межах трьох великих категорій: міжособистісні ролі, інформаційні ролі, ролі з прийняття рішень:

Охарактеризовані Генрі Мінцбергом ролі є взаємозалежними і повинні взаємодіяти, створюючи єдине ціле. Іноді керівник з різних причин надає перевагу одній чи кільком ролям, що погіршує ефективність його діяльності і призводить до втрат в організації.

Джерело: Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. – К.: Академвидав, 2003.

Керівництво в організації: лідерство та влада. Реферат

Більшість людей не вбачають відмінності між поняттями керівництва, влади та лідерства, вважаючи, що, перебуваючи на керівній посаді, певна особа автоматично має владу над підлеглими і є лідером колективу.

Формально це так. Однак на практиці співвідношення цих трьох складових частин управлінського впливу надзвичайно різноманітне, оскільки воно складається під впливом багатьох чинників, до яких належать тип організації, її масштаби, напрям діяльності, місце в ієрархії управління, особисті якості менеджера та ін. Тому необхідно розглянути суть зазначених складових управлінського впливу та шляхи синтезу їх діяльності сучасного менеджера.

Отже, спочатку визначимо, що ж таке лідерство, вплив та влада.

Лідерство – це здатність підняти людське бачення на рівень більш широкого кругозору, вивести ефективність діяльності людини на рівень більш високих стандартів, а також здатність формувати особистість, виходячи за звичайні рамки, які ії обмежують.

Вплив – це будь-яка поведінка однієї людини, яка вносить зміни в поведінку, відношення і т.п. іншої людини.

Влада – це можливість впливати на інших.

Взагалі в літературі здатність оказувати вплив на поведінку людей зветься владою. Влада може відноситись до індивіда, групи і організації в цілому. Визначення влади як організаційного процесу має на увазі, що:

• Влада – потенціал, який є у користувача, тобто вона існує не тільки тоді, коли використовується;
• Між тим, хто використовує владу, і тим, до кого вона застосується, існує взаємозалежність;
• Той, до кого застосовується влада, має деяку свободу дій.

Влада може існувати, але не використовуватись. Якщо співробітник працює за правилами, то у керівника не має необхідності застосовувати до нього владу, яку він має.

Влада – це функція залежності, а точніше взаємозалежності. Чим більше одна людина залежить від іншої, тим більше влади і у того, і у іншого. Володіння владою – це можливість впливу на задоволення потреб.

Влада – це соціальний по своєї суті термін. Владу має один індивід по відношенню к іншому, одна група – по відношенню до іншої і т.п. Концепція влади будується на взаємодії людей в організації. Влада використовується і керівниками, і підлеглими для того, щоб досягнути своєї мети чи закріпити свої позиції. Влада пронизує все життя організації, підтримує її структуру. Без влади немає організації.

Успіх і невдачі у застосуванні влади чи реакції на неї визначаються розумінням влади, знаннями, як і коли нею користуватися, а також здатністю передбачувати наслідки її використання. Влада ніколи не буває абсолютною і незмінною. Влада – це стосунки в динаміці, стосунки , які змінюють і ситуацію, і людей, стосунки, які змінюються в часі. Відомо, як змінюються рейтинги керівників, які проводились в різний час. Тому розуміння стосунків влади потребує пояснення конкретної ситуації і тих, хто в неї задіяний.

Владу часто використовують, як синонім слова “авторитет”. Це не зовсім вірно, авторитет – це влада, яка виникла на формальній основі, яка дана комусь і яка приймається підлеглими, як те з чим вони згодні і вважають правильним. В першому випадку влада дається зверху, а в другому вона повинна бути отримана знизу.

Авторитет, як поняття, не вичерпує всіх варіантів появи влади, вона може з’явитися від посади, яку займає особа, від особистого впливу або від того і іншого одночасно. Влада посади витікає не від самої посади, а делегується її власнику тими, кому він підзвітний.

Об’єм цієї влади залежить від рівня довіри, яку власник посади може отримати у того, хто знаходиться на більш вищому ступеню ієрархії. При цьому делегована влада може бути в будь-який час взята знову на верх. Це дозволяє зробити висновок, що не існує прямої залежності між рівнем посади і об’ємом влади. Їх співвідношення ситуаційне і індивідуальне.

Особиста влада – це ступінь поважного і відданого ставлення до її власника з боку підлеглих. Вона засновується на близькості цілей. Особиста влада в організації приходить знизу – від підлеглих. Особиста влада може бути забрана підлеглими у керівника, як реакція на його неправильні дії. Особисту владу необхідно регулярно отримувати від підлеглих. Найкраща ситуація, коли керівник володіє і посадою і особистою владою. Але в більшості випадків досягти цього дуже важко.

Форми влади

Будь-яка діяльність пов’язана з проявом владових відносин. Але так як ми маємо справу з людьми, які за природою своєю егоїсти, то не можна розглядати безпосередньо владу, а необхідно вести мову про відносини, права, повноваження, вплив чи силу сприяння на суб’єкт чи об’єкт.

З історичних поглядів на поняття влада ми маємо, що Лорд Ектон визначав владу, як таку що має тенденцію розбещувати, а абсолютна влада розбещує все. Джон П. Котлер підкреслював, що керівнику необхідно розвивати владу, тому що керівники завжди залежать від деяких людей, які їм не підпорядковані, і по-друге, тому що практично ніхто в сучасних організаціях не сприйме і не буде повністю підпорядковуватись безперервному потоку наказів лише тому, що він/вона – начальник. У всіх організаціях для досягнення ефективного функціонування необхідно належне використання влади.

Влада та вплив взаємопов’язані так як у визначені керівництва ми визначили необхідність встановлення зв’язків, а саме за допомогою впливу – будь-яка поведінка однієї особи, яка вносить зміни в поведінку, відносини, сприйняття іншої особи цього. Влада – це можливість впливати на поведінку інших.

Влада та вплив, інструменти лідерства, являються фактично єдиними засобами, які має керівник для вирішення ситуацій, в яких не всі можуть скорятися без слів. Якщо керівник не має достатньо влади, щоб впливати на тих, від кого залежить ефективність його діяльності, він/вона не зможе отримати ресурси, які необхідні для визначення та досягнення цілей через інших людей.

Таким чином, влада, хоча часто і неправильно використовується, є необхідною умовою успішної діяльності організації. Доказом цього є твердження соціолога Р. Бірстед: “влада стоїть за кожною організацією та підпирає її структуру. Без влади немає організації та немає порядку”.

Кожна з влади має засновуватись на зверненні до активних потреб виконавця. Можна розрізняти форми влади як інструменти, за допомогою яких керівник може примусити, переконати підлеглих виконувати роботу, яка спрямована на досягнення цілей організації. Недолік в тому, що використання її неформальним лідером може завадити досягти цілей організації.

Перед тим як назвати форми влади хочеться зауважити що науковці в цьому питанні набули розбіжностей, так наприклад, у Мескона форм п’ять, а у Шегди – 3, та визначення форм деяких не співпадає.

Законодавча, виконавча, судова форма влади

В раціонально влаштованій державі, якою є правова держава, влада здійснюється за допомогою спеціальних органів. Звідси різні галузі влади: законодавча, виконавчо-розпорядча і судова. Для того, що запобігти зловживанню владою і виникненню авторитарної, абсолютної влади, не зв’язаної правом, ці вітки не повинні з’єднуватися в руках одного органу, тобто повинні бути роздільні. Розподіл влад таким чином є структуроутворюючим і функціональним принципом раціональної організації і контролю.

Розмежування направлено на то, щоб утримати державну владу від можливих зловживань. Всі органи і вітки державної влади покликані бути хоронителями Конституції.

Конституція повинна стояти над цими владами, а не влади над Конституцією. Розподіл влад виражається в розподілі компетенцій, в взаємному контролі, в системі здержок і противаг, збалансованості, тобто рівновага досягається через процеси налагодження і взаємопогодження.

Правова держава означає відсутність будь-якої необмеженої, абсолютної влади не зв’язаної правом і принципами Конституції. З допомогою розподілу влад правова держава організовується і функціонує правовим способом.

Державні структури і їх діяльність позбавлені тут від стресів і лихоманок, визваних в монократичних режимах зміною і утвердженням нових лідерів. Навпаки, правова держава сама є основою для такої зміни. Боротьба за владу і особисті амбіції не вириваються з-під контролю, вони регламентовані міцним правовим порядком і строгими юридичними процедурами виборів і зміни лідерів.

Замість режиму особистої влади і чиновницького розсуду, що переходить у безмежжя, встановлюється панування права, тобто політична влада реалізується на основі юридичних норм. Саме ці норми, а не підміняючи їх власний розсуд правлячих, є упорядковуючою основою організації і діяльності державного апарату і політичної системи в цілому.

Правова держава являє собою спосіб раціоналізації політичного механізму, обмеження публічної влади з ціллю не допустити узурпацію і зловживання. Без розподілу влади настає деспотизм.

Принцип розподілу влад має два аспекти. По-перше, це розподіл влади між самими органами держави. Жодному з органів не належить вся державна влада в її повному об’ємі. Забороняється реалізовувати функції, що належать іншому органу. Таким чином в правовій державі відсутня яка-небудь необмежена влада, не зв’язана правом і принципами Конституції. Розподіл влади слугує засобом стримування влади держави в рамках принципів розвинутого суспільства, слугує механізмом захисту прав особи, закріплених в Конституції.

Розподіл влад полягає і в тому, щоб ні один з органів не зайняв авторитарно-абсолютного положення і не перевернув право і конституцію. Відомо сказане положення про те, що розподіл влад являє собою розподіл роботи в державному механізмі з ціллю раціоналізації і контролю.

Розподіл влад —це не застигнутий стан відокремлених структур, а працюючий, діючий механізм, досягаючи єдності на основі складного процесу узгодження і спеціальних правових процедур, передбачених в тому числі і на випадок конфлікту і екстремальної ситуації. Загальний принцип єдності і розподілу влад конкретизується в залежності від застосування в різних історичних ситуаціях і положеннях. «єдність досягається через динамічну рівновагу, через певну напругу, спів допомогу і процес улагодження. Але при цьому обов’язкова умова: не повинно бути зосередження влади в руках однієї особи чи органу, інакше стануть не можливі взаємоконтроль, противаги, і отже, розподіл влад і правова держава.

Законодавець пов’язаний принципами права і конституції, правами людини. Крім того він є під контролем народу. Важливе значення має орган конституційного нагляду. З його допомогою забезпечується конституційність усіх законів і підзаконних нормативних актів. В системі здержок і противаг, на випадок необдуманих, поспішних рішень законодавця, виправляючу роль грає глава держави (відкладне вето, в певних випадках призначення дострокових виборів і інші його повноваження). Без цього механізм розподілу влади буде недосконалим.

Життя держави складається з багаточисельних актів реалізації тих норм, котрі прийняті законодавцем. Тому тут на перший план висувається виконавчо-розпорядча гілка влади. Використовуючи хороші якості виконавчо-розпорядчих органів як необхідного елементу раціонального державного механізму, в той самий час важливо поставити перегородку на шляху перетворення їх в узурпатора і монополіста влади.

Виконавчо-розпорядча діяльність повинна базуватись на законі і в рамках закону. Виконавча влада не може присвоювати собі повноважень і потребувати від громадян виконання яких-небудь обов’язків, якщо це не передбачено законом.

Для забезпечення законності в діяльності виконавчої влади остання не повинна підміняти законодавця. Відомча нормотворчість і так зване делеговане законодавство повинні бути різко обмежені. По-перше, відомча нормотворчість не повинна протиречити закону.

По-друге, вона не повинна фактично підміняти закон, тобто вирішувати питання, віднесені до сфери законодавця. Цим самим принцип законності стає логічно взаємопов’язаним з принципом розподілу влади. В цілому проблема є не тільки в тому, щоб зробити відомчі акти такими, що не суперечать закону, а й в тому, щоб скоротити їх до мінімуму.

Затримування виконавчої влади, надалі, досягається за допомогою її підзвітності і відповідальності перед народним представництвом. Мова йде про політичну відповідальність, забезпечувану за допомогою вотуму недовіри. Важливу роль у боротьбі із зловживаннями виконавчої влади грає також інститут імпічменту. Виконавець не повинен підміняти не тільки законодавця, але і суддю. Ніхто не може бути суддею у власній справі. Тому громадянин в правовій державі повинен мати право подати в суд на будь-які дії виконавчої влади (як на окремих посадових осіб, так і на виконавчо-розпорядчий орган в цілому). В іншому випадку зловживання виконавця стануть непокараними, відкриється шлях до встановлення тиранії.

Суд, система правосуддя —третя необхідна гілка влади в механізмі розподілу влади. Це арбітр, що вирішує спори про право. В правовій державі правосуддя чиниться тільки судом. В цьому найважливіша гарантія прав і свобод громадян, правової державності в цілому. Суд не повинен підміняти собою законодавця чи виконавця, інакше він перетвориться в деспота. Але в свою чергу ні законодавець, ні виконавець не повинні собі присвоювати функції суду.

Тому найважливішим є забезпечення реальної незалежності суду від різноманітних органів і осіб, котрі б диктували йому свою волю і фактично узурпували судову владу. Оптимальним варіантом є назначення суддею пожиттєво або, по крайній мірі, на довгий термін.

Судді повинні назначатися вищестоящими органами влади. Суд присяжних є найбільш діяльною формою забезпечення незалежності і об’єктивності правосуддя. Виразом рівності громадян перед законом є підсудність загальному суду, недопустимість розширення юрисдикції спеціальних судів.

Панування права прокламує, щоб суд виступив арбітром в спорі про порушення права не тільки в правозастосовчому, але й в правотворчому процесі. Суд повинен бути стримуючим фактором проти порушень права і конституції не тільки зі сторони виконавця, але й зі сторони законодавця. Для цього необхідний конституційний суд.

Не підміняючи законодавця і залишаючись в межах судових юрисдикційних задач, конституційний суд забезпечує конституційність закону, інакше кажучи верховенство Конституції в правотворчій діяльності законодавця.

Без такої судової перевірки конституційності законів (і тим більше підзаконних нормативних актів) не може утвердитись панування права, правова держава. Існування конституційного суду дозволить не приміняти такий нормативний акт (в тому числі і закон), що суперечить конституції.

Ще один аспект діяльності суду в механізмі здержок і противаг. Виступаючи в ролі арбітру, вирішуючи спори, суд звертається до тлумачення права і Конституції. В певних випадках він може використовувати аналогію закону і аналогію права. Тобто, в своїх рішеннях суд може вийти за межі букви закону і звернутися до його духу.

В такому випадку він приймає рішення, керуючись духом законів, змістом права, іншими словами, на основі дійсно-історичних аксіом і принципів права. Це дозволяє суду більш оперативно в порівнянні з законодавцем приводити правопорядок у відповідність з потребами життя.

В відомих рамках така свобода суду не протиречить правовій державі. Тому що мова в цих випадках йде не про повсякденну діяльність суду, а про екстремальні, виключні ситуації в системі здержок і противаг, розподіленні і балансуванні влад. Важливо, щоб суд при цьому залишався хоронителем Конституції, захищав право, а не перетворювався в зброю зловживань і реакції.

Тут необхідний цілий ряд факторів і умов (організаційних, юридичних, культурних і ін.), завдяки яким суд може фактично стояти на сторожі панування права і справедливості, мати високу повагу і авторитет в суспільстві.

Розподіл влад —це не тільки юридичний і організаційний, але й соціально-політичний принцип, що дозволяє з’єднати такі протиречні аспекти соціального життя, як влада і свобода, закон і право, держава і суспільство. Розподіл влади є необхідною умовою, мірою і масштабом демократизації політичного життя.

З цим пов’язаний другий аспект розподілу влади: розподілення влади між класами і групами, проблема участі різноманітних груп в реалізації влади, степінь представленості з урахуванням різноманітних інтересів і т. д. В правовій державі влада походить від народу, тому тільки народ в своїй конкретно-історичній реальності і повинен мати можливість приймати участь в реалізації політичної влади. Державна влада в цілому

і різноманітні її гілки не повинні бути монополізовані якою-небудь однією групою, прошарком, класом, оскільки мова йде про правову державу, про панування права. В правовій державі важливо забезпечити представництво інтересів різних прошарків і груп, плюралізм думок і інтересів. Такий плюралізм повинен з допомогою розподілу влади органічно з’єднати демократизацію влади з її компетенцією і професіоналізмом.

Звідси і проблема гарантування прав і інтересів меншості. Політична практика в її політичній ретроспективі показує, що меншість не завжди помиляється. Hапроти, за нею інколи стоїть правда і істина. В цілому потрібна терпимість і «відкритість» держави, щоб не закрилась дорога до волі. Обов’язковою умовою для цього є розподіл влади, тобто розподіл влади через соціально-політичний плюралізм.

Монополія влади безнадійно веде до політичної патології в різних її різновидах, таких, як авторитарна тиранія, бюрократична олігархія, охлократія, антигуманна технократія, мафія, що доривається до політики. Запобігти монополізації влади зі сторони кого б там не було можна лише тоді, коли вона стане розділеною, розподіленою серед різних учасників політичного процесу, політичної системи. А для цього в свою чергу необхідна повноцінно пульсуюча правова держава, що може свій плюралізм адекватно представити в інститутах політичної влади, в системі розподілу влади.

Влада примусу

Примус. За її допомогою карають, чим самим знищує потреби виконавця. Недоліки: страх на робочому місці, неможливість підтримувати ефективний контроль, так як робітники мають свідомо обманювати організацію.

Переваги: якщо пропонуються конкретні заходи, то діє страх ефективно.

Джерелом її є страх. Як правило, вона базується на побоюванні виконавця втра­тити дещо, для нього цінне (роботу, посаду, премію, повагу, захищеність тощо). Вона не обов’язково передбачає насильство, але відчуття нестійкості становища індивіда у групі утримує його від поведінки, яка суперечить прийнятим нормам. Така влада має суттєві недоліки, основними з яких є:

• відсутність довіри у стосунках між підлеглими та керівництвом;
• значні витрати на контроль за діями підлеглих;
• орієнтація підлеглих на виконання роботи лише у межах встановленого завдання.

Така влада більш притаманна авторитарному керівникові і ефективна лише тоді, коли підлеглі дуже цінують місце своєї роботи. Однак широке її застосування гальмує розвиток організації, оскільки стримує ініціативу її працівників. Цю форму влади керівнику слід обирати тоді, коли інші застосувати неможливо, або вони не дають бажаного ефекту (наприклад, у екстремальних ситуаціях).

Влада винагород

Винагорода. Задовольняє потреби та надає задоволення.

Недоліки: неспівпадіння у визначені винагороди (гроші, посада, матеріальні цінності тощо).

Переваги: усвідомлення власної гідності через виконання необхідної роботи для фірми.

Владний вплив, в основі якого лежать стимули і винаго­роди, – один із найдавніших і часто найефективніших способів дії на інших людей. Джерелом такої влади є прагнення людей задовольнити певні свої потреби.

Керівник використовує бажання підлеглих отримати винагороду, яка дозволяє це зробити, в обмін на виконану роботу, певну поведінку тощо. Але для забезпечення дієвості цієї форми влади винагорода має бути досить цінною для виконавця. При цьому слід враховувати, що у кожної людини своє сприй­няття і розуміння цінностей, отже одна і та ж винагорода може по-різному впливати на поведінку різних людей.

Тому ефективною влада винагороди буде у тому разі, якщо керівник чітко встановить пріоритети у потребах своїх підлеглих і будуватиме систему винагород відповідно до них.

Експертна влада

Експертна влада. Виконавець вірить, що той, хто впливає має спеціальні знання, які дозволять підлеглому задовольнити потреби.

Недоліки: діє повільніше ніж влада харизми.

Переваги: гармонійний баланс між керівником – підлеглим.

В її основі лежить вплив через розумну віру. Така віра виникає у підлеглого тоді, коли він переконаний, що керівник має ґрунтов­ні знання з питання, що вирішується. Отже, джерелом експертної влади є знання. Підлеглий не піддає сумніву рішення керівника та шляхи його виконання. Підпорядкованість у даному випадку базується на усвідомленні і логіці, які притаманні більшості людей. Чим значніші досягнення експерта (керівника), тим більше у підлеглих віри в те, що його рішення є завжди правильними. Це посилює вплив експерта на оточення.

Недоліком експертної влади є те, що здобувається вона нелегко, а втрачається дуже швидко. Достатньо прийняти помилкове рішення і віра підлеглих у непогрішимість знань експерта похитнеться; його авторитет, а значить і влада зменшиться. Крім того, коли у колективі з’явиться ще один експерт, то почнеться конкуренція за владу, якщо керівник не зуміє знайти шлях до співпраці з носієм нових знань.

Еталонна влада

Еталонна влада (влада прикладу). Виконавця приваблюють певні характеристики та властивості керівника.

Перевага: велика повага до керівника, висока продуктивність правильного виконання завдання.

Вона формується на засадах харизми, тобто на силі осо­бистих якостей або професійних здібностей людини, яка у даному разі визнається лідером не лише формально. Такими харизматичними якостями можуть бути: позитивна енергетика, яку “випромінює” людина, її незалежність, впевненість, гідність, неординарна і вражаюча зовнішність, гарні риторичні здібності, сприйняття похвал своєї особи без марнославства, пихатості, зарозумілості.

Важливими професійними рисами менеджера, що також мають харизматичний вплив, є: вміння бути управлінцем, а не “погоничем”; впевненість у собі; вимогливість та позитивний критицизм у ставленні до підлеглих; об’єктивність у заохоченні й покаранні; ввічливість і доброзичливість; почуття гумору, нормальне сприйняття дотепів і жартів; прояв зацікавленості особистими проблемами підлеглих.

Керівник, що має харизму, викликає у підлеглих симпатії і обожнювання; сприймається ними як взірець; його дії і вчинки знаходять безумовну і беззастережну підтримку у тих, хто знаходиться у колі його впливу. Отже, джерелом харизматичної влади є наявність послідовників, тих, хто готовий йти вслід за лідером “у вогонь і воду”.

Віра в ідеальність лідера є досить сильною підставою для його влади над послідовниками, але для цього йому необхідно “знайти” тих, хто б захоплювався ним. Недоліком такої влади є те, що харизма може бути використана і для негативного впливу на людей. Крім того, харизматичні лідери можуть повірити у непохитність своєї влади над людьми і перестати використовувати інші її форми, що збіднює асортимент важелів впливу і зменшує можливості лідера.

Законна влада

Законна влада. Впливова особа має право віддавати накази, а підлеглий має зобов’язанням – підпорядковуватися йому (це сприймається як закон, якому за традиціями слід підкорятися, тому називають її ще традиційною із-за ієрархії).

Недоліки: недостатнє використання потенціалу людських ресурсів із-за неврахування формально повноваження осіб, їх інформованість з проблеми, питання.

Вона передбачає вплив на підлеглих через традиції, здатні задовольнити потребу виконавця у захищеності і приналежності. Законна вла­да – це делеговані повноваження керівника, що набирають владних форм лише тоді, коли зовнішні щодо організації норми культури (традиції) сприяють розумінню того, що підпорядкування керівникові є бажаною поведінкою.

Підлеглі за традицією готові визнавати авторитет законної влади, тобто вірять у те, що керівник має право віддавати накази, а їх обо­в’язок – виконувати вказівки. Отже, джерелом законної влади є соціальні норми того суспільства, у якому функціонує конкретна організація.

Перевагами законної влади є те, що вона забезпечує стабільність організації, швидкість та передбачуваність впливу, оскільки виконавець при її застосуванні реагує не на певну людину (керівника), а на відповідну посаду. Суттєвий недолік законної влади – значний консерватизм, який може заважати організації бути гнучкою.

Список використаної літератури

1. Обозов Н. Н.“Психология работы с людьми”. К., 1990 – с.87.

2. Старобинский Э. Е. Как управлять персоналом? М., 1997. – с. 99.

3. Терещенко В. Наука керувати. Бесіди економіста.

4. Управление – это наука и искусство. М., Республика, 1992. – с. 12.

5. Шегда А. В. “Основи менеджменту”. К., Знання, 1998. – с. 211.

6. Хміль Ф.І. “Менеджмент”. Київ “Вища школа” 1995р. С. 171.

7. М.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедоури. “Основы менеджмента”. Москва – Издательство “Дело” 1997г. С. 203.

8. Щекин Г.В. “Практическая психология менеджмента”.К.: “Україна”. – 1994г. С. 294.

9. “Менеджмент организации” учебное пособие.

10. В.В. Гончаров «В поисках совершенства управления : Руководство для высшего управленческого персонала» т.: 1,2.

Корпоративний алфавіт: хто такі CEO, СМО, CIO, CVO та інші Chief

Багатьом скорочення на кшталт СЕО та СОО лише ускладнюють життя: здається, що щодня з’являється нова модна посада, але сама структура стає менш зрозумілою. Насправді нічого нового вигадано не було, лише оновилися найменування — до більш ємних і вимовних в живій мові.

Терміни англійською мовою описують будь-яку позицію точніше і коротше порівняйте «product manager» і «менеджер з розвитку продукту». У першому випадку мовних зусиль ми прикладаємо набагато менше, але формулювання залишається змістовним.

Крім того, міжнародна інтеграція та ІТ відкривають широкі перспективи для кар’єри за кордоном. Корпоративний світ потребує універсальних лексем: вони спрощують комунікацію між носіями різних мов та культур.

Так що, якщо ви прагнете працювати на міжнародному рівні, знати основу корпоративної мови у вигляді назви позицій просто потрібно: не тільки для розуміння внутрішньої ієрархії, але і для планування кар’єрного зростання. Ми підготували картки, які допоможуть розібратися у всіх цих абревіатурах і ділимося з вами секретом, як їх запам’ятати.

Як розібратися в С-Абревіатурах?

Отже, всі скорочення на С входять до С-Level чи рівня «шефів». Chief Officer перекладається як “головний керівник”; у всіх скороченнях є ці дві літери — С і О. Буква посередині змінюється, оскільки кожен головний керівник відповідає за свій напрямок роботи.

Кожна позиція має на увазі чітко окреслене коло завдань, і тому розібратися в їхній кількості не так складно. Можливо, вас здивує, наскільки просто зіставити англійські абревіатури з російськими аналогами.

Запам’ятати можна за середньою літерою. Просто згадайте, що означає I, A, Е або інші літери у середині скорочення. Запам’ятовуйте не самі слова, а пов’язані з ними асоціації чи змістовний зміст.

А тепер уявіть, що скоро ви опинитеся на вершині кар’єрних сходів. Шикарний офіс, важливі переговори та відповідальність за долю компанії – все це у вас у руках. Настав час провести для вас екскурсію і познайомити з усіма топ-менеджерами з організації вашої мрії.

СЕО – Головний виконавчий директор

Е у скороченні означає Executive. Забудьте асоціацію з розправою: з англійської іменник execution перекладається як «виконання». Звідси й значення.

По суті, СЕО — директор решти директорів, але не найголовніша персона в компанії. СЕО може підпорядковуватися генеральному директору, президентові компанії, голові правління або акціонерам. Тут усе залежить від конкретної організації.

Людина на цій позиції – лідер, особа компанії, диригент оркестру. СЕО відповідає за глобальні завдання, ставить їх перед командою керівників і стежить за тим, щоб їхнє виконання призвело до успіху компанії.

Люди, яким підпорядковується СЕО, вкладають у поняття успіх не абстрактний вау-ефект, а конкретні цілі: наприклад, збільшення прибутку або вихід на нові ринки. Виходячи з цих цілей, СЕО займається стратегічним плануванням і організовує наради, на яких роздає завдання кожному відділу. СЕО також відповідає за мотивацію співробітників, підтримку бойового духу та здорової атмосфери у колективі.

Всі інші головні керівники керують своїми департаментами за тим же принципом, що й СЕО ставлять цілі підлеглим, ламають голову над тим, як вирішити будь-яку проблему з мінімальними втратами, стежать за якістю результатів.

СМО – Директор з маркетингу

М – означає Marketing. Керівник відділу маркетингу відповідає за просування, аналіз ринку та конкурентів. СМО шукає головні болючі точки цільової аудиторії і думає над тим, як донести до клієнта цінність і користь продукту. Іноді його обов’язки перетинаються із сектором продажів.

СМО відповідає за стратегію промо-кампанії, наприклад, за те, які майданчики використовувати, як розвинути програму лояльності чи утримати аудиторію. Він також складає бюджет кампанії та проводить дослідження, щоб зрозуміти, які комунікації були ефективними, а які ні. Крім цього, СМО керує PR-відділом та стежить за якістю сервісу.

СVО — Стратегічний директор або директор з розвитку

У разі CVO буквальне розшифрування посади — «Головний далекоглядний директор». Літера V означає visionary, тобто провидець. Звучить кумедно: відразу уявляєш собі біблійного пророка посеред офісу. Але за всієї частки іронії далекоглядність та вміння прогнозувати — важливі якості стратега.

CVO не зобов’язаний бачити майбутнє, але повинен будувати реалістичні плани розвитку на основі даних, які має. Найчастіше CVO у компанії будує економічну стратегію, але не обов’язково лише її.

Людина на цій позиції поєднує навички маркетолога, економіста, менеджера та прогностика одночасно. Цілей у CVO може бути відразу кілька, а тому і роботу доводиться робити найрізноманітнішу. Від нього можуть вимагати вивести компанію на нові ринки, залучити нових клієнтів, створити концепцію нового продукту або запустити новий лендинг для отримання кваліфікованих лідів. Не найпростіші обов’язки, але й не найнудніші.

CFO – Фінансовий директор

F – означає Finance, а скорочення CFO звучить як Chief Finance Officer.

CFO управляє грошовими потоками організації. Ці потоки пов’язують компанію з усіма особами, з ким чи здійснюватимуться грошові розрахунки. Наприклад, співробітникам потрібно платити зарплату, банкам кредити, а державі податки.

Звичайно, це далеко не всі приклади, але загалом вони відбивають зону відповідальності фінансового директора. CFO відповідає за те, щоб компанія була фінансово стійкою, вела всі операції прозоро та завжди могла відповісти за зобов’язаннями.

Він розподіляє кошти між відділами, залучає інвестиції, а також аналізує витрати та прибуток, щоб оцінити ефективність прийнятих рішень.

САТ – Головбух / Головний бізнес-аналітик

А – означає Accounting. Як ми вже сказали, українською це «облік». Головний бухгалтер підтримує гаразд документи, які доводять законність всіх проведених операцій. У Росії головбух звітує перед ФНП і може представляти інтереси компанії в арбітражному суді, коли сторони сперечаються про фінансові інтереси.

САО має ще один варіант розшифровки — Chief Analytics Officer, або голову відділу бізнес-аналізу. Цей профіль дуже широкий; Загалом завдання такого керівника можна зіставити зі спектром обов’язків антикризового менеджера чи бізнес-консультанта.

СОО – Операційний директор

О – означає Operating, тобто «діючий». СОО — хтось подібний до головного секретаря: він контролює всі рутинні процеси компанії, підтримуючи її буденне життя. Можливо заступником генерального директора.

Завдання СОО багато в чому залежать від спеціалізації компанії — з неї випливають необхідні навички та знання. Якщо операційний директор працює в онлайн-магазині косметики, то він відповідає за актуалізацію товарів на сайті, закупівлю, управління складом та ведення документів. А якщо йдеться про металургійний завод, то коло завдань у СТОВ буде зовсім інше.

CIO – ІТ-директор

Легко здогадатися, що I – це Information, а в даному контексті – інформаційні технології. CIO використовує IT-можливості, які допомагають компанії розвиватися та заробляти більше. Він займається аналізом інформаційного продукту та майже як маркетолог порівнює його з рішеннями конкурентів.

На основі цього аналізу CIO знаходить слабкі місця IT-розробок та думає над тим, як їх виправити. У його зоні відповідальності пошук та впровадження нових технологій в інфраструктуру компанії. Він контролює, щоб вся комп’ютерна система перебувала у стабільному стані.

CSO – Директор з безпеки

S – це Security, тобто «безпека». CSO несе відповідальність за будь-яку безпеку компанії: від фізичної до юридичної.

Він відповідає за ті системи, які не дозволяють стороннім проникнути в будівлю або приміщення, наприклад, сигналізацію або контроль перепусток. CSO наймає охорону, звітує перед керівництвом та розвиває свій напрямок — пропонує проекти, аргументує фінансування тощо.

Окрема гілка – це кібербезпека. Корпоративну інформацію потрібно захищати від витоків і атак хакерів, для чого також потрібна стратегія і управлінські навички. Іноді за безпеку інформації відповідає людина окремої позиції CISO: IS — Information Security.

CТО – Технічний директор або головний інженер

T – означає Technical. Якщо компанія щось виробляє, їй потрібний той, хто контролюватиме цей процес. СТО спостерігає, щоб вся технічна частина роботи виконувалася коректно і точно.

Якщо компанія запускає новий продукт, то його фізичну форму теж відповідає технічний директор. СТО стежить за відповідністю продукту всім нормам та вимогам: зовнішнього вигляду, зручності та безпеки. По суті, технічний директор працює впритул з креативною командою та несе відповідальність за втілення спільних ідей.

Що в результаті

Розібратися в корпоративній ієрархії нескладно. За кожним скороченням стоїть блок цілком зрозумілих завдань, які легко уявити і легко запам’ятати, навіть коли завдання деяких позицій перетинаються.

За шаблоном Chief (слово) Officer, швидше за все, з’являтимуться й інші найменування, а використовуючи описану нами схему ви легко впишіть нові позиції у ваш лексикон. Наприклад, ви вже легко можете розшифрувати інші не найпопулярніші посади, про які ми не розповіли: CLO (legal = директор з юридичних питань), CDO (design = директор з дизайну) та CRO (risk = директор з ризиків) та ін.

Не варто зазубрювати всі ці скорочення, достатньо в них орієнтуватися. Сучасна корпоративна грамотність обов’язково стане в пригоді в офісному житті.