«Людина, надто людина» (1878) Фрідріха Ніцше — це спонукає до роздумів дослідження людської природи та філософії. Ось чому цю книгу варто прочитати: пропонує критичний аналіз моралі та суспільних традицій, кидає виклик переконанням читача та спонукає до глибоких роздумів.
Відсутність історичного чуття це вроджена вада всіх філософів. Дехто мимоволі навіть приймає найновішу форму людини, оскільки вона розвинулася під впливом певних релігій чи навіть певних політичних подій, як фіксовану форму, з якої потрібно виходити.
Людина, надто людина
| Титульна сторінка першого видання. | |
|---|---|
| Автор | Фрідріх Ніцше |
| Оригінальна назва | Menschliches, Allzumenschliches: Ein Buch für freie Geister |
| Перекладач | Олександр Харві (1-е видання) |
| Мова | Німецький |
На початку моїх досліджень європейської філософії раннього Нового часу я пригадую, що мене вразила очевидна нестача батьків. Принаймні в колі знаменитостей в основі канону – Локк, Юм, Кант, Спіноза, Лейбніц, Гоббс – немає дітей.
Діоген був елліністичним філософом-панком, який не дбав ні про кого, крім самого себе. Ми всі можемо багато чому навчитися з того небагато, що знаємо про його життя та спадщину. Греки зібралися на Істмі й проголосували за похід проти персів з Олександром [Великим], який був проголошений їхнім лідером.
Ніцше в «Людині, надто людині» робить такий висновок наші релігійні переконання та прагнення до метафізичних пояснень світу засновані на страху та невігластві. На його думку, ми справляємося з таємницею й жахом існування, створюючи божества й догми, щоб заспокоїти себе.