Тканини. Види тканин

Тканина — це історично утворена спільність клітин і міжклі­тинної речовини, об’єднаних єдиним походженням, будовою та функцією.

В організмі людини є чотири види тканин : епітеліальна (покрив­на), сполучна, м’язова та нервова.

Епітеліальна тканина покриває поверхню тіла й вистилає слизові оболонки внутрішніх органів (ротова порожнина, глотка, шлунок, кишки та інші), бере участь у створенні залоз.

Епітелій утворюється клітинами, позбавленими кровоносних судин. їх живлення відбувається завдяки дифузії поживних речо­вин зі сполучної тканини (здебільшого пухкої волокнистої).

Епітелій, залежно від форми клітин, поділяється на лускатий (плескатий), кубічний, стовпчастий, а за структурою ша­рів — на одношаровий і багатошаровий.

Шкіра вкрита багатошаровим зроговілим лускатим епітелієм, який виконує захисну функцію.

Слизові оболонки носової та ротової порожнин, глотки і стра­воходу вистилає незроговілий багатошаровий лускатий епітелій. І тут він теж виконує захисну функцію. Слизові оболонки дихальних шляхів покриті багаторядним війчастим епітелієм.

Слизова оболонка тонкої кишки вистелена одношаровим стовп­частим епітелієм, який виконує трофічну (травну) функцію, й за­вдяки йому поживні речовини всмоктуються в кровоносні судини.

Слизова оболонка сечовивідних протоків покрита перехідним епітелієм, а серозні оболонки очеревини та плеври вистилає прос­тий лускатий епітелій (мезотелій).

Альвеоли і капіляри зсередини вистелені одношаровим луска­тим епітелієм.

Усі епітеліальні тканини мають спільну будову. В них є незнач­на кількість міжклітинної речовини, клітини щільно прилягають одна до одної й розташовані на базальній мембрані. Всі епітеліаль­ні тканини мають великі регенеративні властивості, в них є багато клітин, які зберігають високу здатність до мітозу.

Епітеліальні тканини походять від усіх трьох зародкових лист­ків: епідерміс шкіри — з ектодерми, епітелій слизових оболонок травного апарата — з ентодерми, а мезотелій очеревини, плеври тощо — з мезодерми.

Залозистий епітелій виконує видільну функцію, він є складовою частиною залоз внутрішньої та зовнішньої секреції. За­лози бувають одно- й багатоклітинними.

Одноклітинні залози звичайно розміщуються в товщі епітелію, а найбільш поширеною формою їх є бокалоподібні клітини, які ви­діляють слизовий секрет у шлунку й кишках.

Багатоклітинні залози є трьох видів: екзокринні, ендокринні та змішані. Екзокринні залози мають вивідні протоки, вони виділяють секрет безпосередньо в міжклітинні простори, звідки він надходить у кров та лімфу.

Ендокринні залози не мають вивідних протоків (тому їх іще називають безпроточними), їхній секрет (гормон) надходить безпо­середньо в кров.

Екзокринні залози складаються з багатьох клітин і мають складну будову. Залежно від будови та форми кінцевої частини й вивідних протоків вони бувають трубчастими, альвеолярними й трубчас­то-альвеолярними, а ще простими й складними, розгалу­женими й нерозгалуженими. До простих залоз належать потові, кишкові та сальні; у них кінцева частина не має розгалужень. Роз­галужені залози складаються з кількох простих, які відкриваються в одну вивідну протоку. За таким принципом побудовані залози шлунка, матки, сечовивідного каналу. Змішані залози утворені кіль­кома розгалуженими, які теж утворюють одну вивідну протоку. Це — печінка, слинні, слізні, підшлункова, молочні та інші залози.

Сполучна тканина , на відміну від інших, утворена великою кіль­кістю клітин і міжклітинної речовини, яка містить різні за будовою волокна.

Сполучна тканина входить до складу всіх органів людини й виконує функції опори, зв’язку, живлення та захисту. Залежно від переважання тих або інших морфологічних і функціональних особ­ливостей сполучну тканину поділяють на волокнисту, еластичну, ретикулярну, хрящову, кісткову тощо.

Волокниста сполучна тканина поділяється на пухку та щільну, а щільна — на неоформлену та оформлену.

До волокон пухкої волокнистої сполучної тканини належать колагенові та еластичні, до клітин — фібробласти, фіброцити, макрофагоцити, плазмоцити, ліпоцити, тканинні базофіли.

Фібробласти — великі власні клітини, що мають широкі відрост­ки, добре виражену зернисту ендоплазматичну сітку й апарат Гольджі. Вони виробляють компоненти міжклітинної речовини.

Фіброцити — це фібробласти, що закінчили цикл розвитку й нездатні до подальших перетворень.

Макрофагоцити — великі власні клітини, в їхній протоплазмі є багато лізосом, завдяки відросткам вони рухаються, знищують мік­роорганізми, нейтралізують токсичні речовини та виробляють імун­ні тіла.

Плазмоцити — клітини імунної системи, які утворюються з лім­фоцитів, беруть участь у виробленні антитіл.

Ліпоцити — жирові клітини, здатні накопичувати жир. Завдяки значному скупченню ліпоцитів пухка волокниста сполучна тканина може перетворюватися на жирову.

Тканинні базофіли — великі клітини, в їхній протоплазмі багато гранул, є гепарин та гістамін.

Пігментні клітини містять меланофор, завдяки якому шкіра на­буває певного кольору (коричневого, червоного).

Щільна волокниста сполучна тканина буває трьох видів: щільна сполучна тканина шкіри, щільна сполучна тканина сухожилків, еластична сполучна тканина . До складу цих тканин входять фібро­цити й осілі макрофагоцити, а також колагенові й еластичні волокна.

У щільній волокнистій сполучній тканині шкіри колагенових воло­кон більше, ніж еластичних, вони утворюють пучки, які перепліта­ються між собою. Ці волокна надають шкірі міцності.

На відміну від щільної сполучної тканини шкіри, в щільній во­локнистій сполучній тканині сухожилків пучки колагенових волокон товсті й проходять паралельно, а між ними містяться фіброцити. З цієї дуже міцної тканини утворюються сухожилки м’язів, зв’язки.

Еластична сполучна тканина має багато еластичних волокон, а тому вона добре розтягується. З неї побудовані каркаси великих судин, трахеї, бронхів тощо.

Ретикулярна сполучна тканина складається з ретикулярних клі­тин і ретикулярних волокон. Клітини мають багато відростків, які переходять з однієї клітини в іншу й тим самим утворюють синцитій (сітку). Ця тканина утворює сполучно-тканинний скелет кістково­го мозку, селезінки, лімфатичних вузлів і входить до складу слизо­вих оболонок травного та дихального апаратів. За певних умов ре­тикулярні клітини можуть перетворюватися на макрофаги.

За розвитком і будовою до сполучної тканини відносять кров — рідку тканину , яка здійснює інтеграцію біохімічних процесів, що відбуваються в клітинах та міжклітинній речовині, а також виконує захисну, регуляторну та деякі інші функції.

Кров складається з гемоцитів — клітин крові (45 %) та рідкої міжклітинної речовини — плазми крові (55 %). До клітин крові на­лежать еритроцити (в нормі 4,5—5,5 * 10 12 /л), лейкоцити (в нормі від 4-6 до 8—10 * 10 9 /л) і тромбоцити (180-320*10 9 /л).

Еритроцити в організмі виконують дихальну функцію завдяки наявності в них гемоглобіну — складного білка, що переносить кисень та вуглекислий газ.

Лейкоцити бувають зернистими й незернистими. В організмі вони виконують захисну функцію, оскільки завдяки своїм відрост­кам (псевдоподіям) можуть активно переміщуватися й фагоцитувати.

Тромбоцити також виконують захисну функцію, беруть активну участь у процесі зсідання крові.

Плазма крові складається з 90 % води і 10 % сухого залишку (білків, мінеральних солей, жирів, ферментів, продуктів розпаду тканин тощо). Загалом у крові 80 % води і 20 % органічних речо­вин. В організмі дорослої людини приблизно 4,5—6 л крові, а на загальну масу клітин припадає — 1/3—2/5 всього об’єму крові.

Лімфа також є сполучною тканиною й складається з рідкої між­клітинної речовини — плазми та клітин (переважно лейкоцитів). Лімфа підтримує зв’язок між внутрішнім середовищем органів та кров’ю, доставляє жирові речовини з кишок у венозну систему, бе­ре участь в імунологічних реакціях організму. Вважають, що в ор­ганізмі людини близько 2,5 л лімфи. Це прозора або слабко опалесціювальна рідина зі значно меншою кількістю білка, ніж у плазмі крові.

Хрящова тканина , залежно від структури міжклітинної речови­ни, буває трьох видів: гіаліновий, волокнистий і еластичний хрящі. Усі ці три види мають спільну будову — до їхнього складу входить однорідна міжклітинна речовина (хрящовий матрикс), яка скла­дається з хондрину, хондромукопротеїдів і клітин хондроцитів. Ці клітини в хрящі мають вигляд ізогенних груп і розташовані в хря­щових лакунах. У хрящовому матриксі міститься велика кількість колагенових і еластичних волокон.

Гіаліновий (або склоподібний) хрящ дуже щільний, має багато тонких сполучних волокон, просочених хондрином. Цей хрящ покриває суглобові поверхні кісток, входить до складу носової пе­регородки, гортані, трахеї, бронхів.

Волокнистий хрящ являє собою волокнисту сполучну тканину, в ньому багато колагенових волокон, просочених, як і в гіаліновому, хондрином. Цей хрящ є в міжхребцевих та міжлобкових дисках, а також у місцях переходів від сухожилків до кісток.

Еластичний хрящ має багато еластичних волокон жовтуватого забарвлення, дуже еластичний й гнучкий. З цього хряща побудова­ні вушна раковина, хрящові частини слухової труби та зовнішній слуховий прохід, деякі хрящі гортані. На відміну від волокнистого, цей хрящ не костеніє.

Кісткова тканина вирізняється високими механічними властиво­стями, складається з клітин і основної кісткової речовини, яка міс­тить колагенові волокна, просочені мінеральними солями. З кістко­вої тканини побудований скелет людини.

М’язова тканина є двох видів : посмугована (скелетна) й непосмугована (гладенька).

Посмугована м ‘язова тканина входить до складу скелетних м’я­зів, вона має здатність до скорочення, завдяки чому відбуваються різні життєво необхідні рухові процеси. Отже, скелетні м’язи є ак­тивною частиною опорно-рухового апарата. Посмугована м’язова тканина складається з багатоядерних м’язових волокон, у яких по довжині чергуються темні й світлі смуги (диски), що мають різні оптичні властивості. Скелетні м’язи скорочуються завдяки іннерва­ції спинно-мозковими й черепними нервами. Це довільні м’язи, вони можуть скорочуватися за нашою волею.

Гладенька м’язова тканина на відміну від посмугованої не має поперечної посмугованості. Складається з веретеноподібних клітин — міоцитів, які мають одне ядро. Довжина клітин — від 15 до 500 мкм, а діаметр їх — 10—20 мкм. У клітинах гладеньких м’язів немає міофібрил, однак є скоротливі міофіламенти (протофібрили) завдовжки 1—2 мкм і завтовшки 5—8 нм (тонкі міофіламенти) і 10—30 нм (товсті міофіламенти).

Гладенькі м’язові клітини входять до складу стінок кровоносних судин і внутрішніх органів. Скорочення гладеньких м’язів відбу­вається мимовільно, повільно й ритмічно (наприклад перистальти­ка, зміна просвіту судин, вивідних протоків залоз та ін.).

Нервова тканина утворює центральну нервову систему, перифе­ричні нерви та їхні вузли. Нервова тканина складається з клітин — нейронів (нейроцитів) і нейроглії.

Нейрони — основні структурні елементи центральної нервової системи, вони утворюють у ній нервові центри, до яких від органів чуття чутливими нейронами проводяться нервові імпульси. Органи чуття інформують центри про їхній функціональний стан. Від нер­вових центрів по рухомих нейронах до виконавчих органів (м’язи, залози, судини, внутрішні органи) надходять команди, внаслідок яких і відбувається робота цих органів. Нейрони мають тіло й від­ростки, вони можуть бути різної величини та форми. За функцією нейрони бувають чутливі, рухові й асоціативні.

Нейроглія виконує опорну, трофічну, захисну і розмножувальну функції. Гліальних клітин (гліоцитів) у центральній нервовій систе­мі в 10—15 разів більше, ніж нейронів, вони мають дуже багато відростків, завдяки яким утворюється густа мережа, що й забезпе­чує широкі зв’язки нервових клітин між собою.

Основні типи тканин

Що таке тканина. Всі органи рослини мають клітинну будову. Але не всі клітини однакові. Наприклад, клітини шкірки луски цибулі щільно прилягають один до одного. Вони мають потовщені оболонки. Ці клітини захищають рослини від несприятливих умов зовнішнього середовища. Клітини, які знаходяться всередині стебла, мають вигляд довгих трубочок, по них пересуваються поживні речовини.

Сукупність клітин і міжклітинної речовини, що мають спільне походження, будову і виконують певні функції, називають тканиною.

Види тканин. Виділяють кілька видів рослинних тканин: покривні, основні, механічні, провідні та освітні (рис. 27).

Рис. 27. Види тканин

Покривні тканини виконують захисну функцію. Вони утворені живими або мертвими клітинами з щільно зімкнутими, потовщеними оболонками. Ці тканини знаходяться на поверхні коренів, стебел, листя.

Покривну тканину, що складається з живих клітин, називають шкіркою. Вона має вигляд тонкої прозорої плівки, що покриває органи рослини. З часом на деяких органах рослин замість шкірки утворюється пробка. Клітини пробки мертві, порожнисті, мають потовщені оболонки. Вони надійно захищають органи рослини від несприятливих умов життя.

Механічні тканини надають міцність рослинам. Вони утворені групами клітин з потовщеними оболонками. У деяких клітин оболонки дерев’яніють. Часто клітини механічної тканини подовжені і мають вигляд волокон.

Провідні тканини утворені живими або мертвими клітинами, які мають вигляд трубок. За ним пересуваються розчинені у воді поживні речовини.

Судини – послідовно з’єднані мертві порожнисті клітини, поперечні перегородки між якими зникають.

Ситовідниє трубки – подовжені без’ядерні живі клітини, послідовно з’єднані між собою. В їх поперечних стінках є досить великі отвори.

Основні тканини займають простір між покривними, механічними і провідними тканинами. Вони складаються з живих клітин. Розрізняють декілька видів цих тканин в залежності від того, яку функцію виконують їх клітини. Основна їхня функція – синтез і запасання різних речовин.

Клітини освітніх тканин мають невеликі розміри, тонку оболонку і відносно велике ядро. Вони діляться, утворюючи нові клітини, з яких формуються інші тканини.

БОТАНІКА курс лекцій для здобувачів ступеня вищої освіти «Бакалавр» напряму «Агрономія» – 2016

Справжні і несправжні тканини. Класифікація тканин за функцією, формою клітин, консистенцією, походженням і анатомофізіологічними особливостями. Меристематичні (твірні) тканини. Походження, будова і функції меристеми. Особливості будови меристематичних клітин. Первинна і вторинна меристеми. Класифікація. Покривні тканини, їх походження, будова та функції. Типи покривних тканин. Основні тканини, їх типи, будова, функції. Класифікація. Механічні тканини. Типи механічних тканин, особливості їх будови. Ознаки спільності і відмінності. Значення. Провідні тканини, їх походження, структура, типи і значення. Видільні тканин, їх будова і функції. Видільні органи зовнішньої секреції. Органи виділення внутрішньої секреції. Господарське використання рослинних тканин рослин.

Тканина – сукупність клітин, подібних за походженням, будовою та функцію.

Формуються в процесі розвитку органів шляхом поділу клітин мітозом, їх росту і диференціації. Функції тканин виконують живі і мертві клітини. Розрізняються за формою клітин, функцією, тривалістю їх життя тощо.

– за складністю: прості та складні (комплексні) – перидерма, флоема, ксилема, кірка.

– за здатністю до поділу клітин: твірні (меристеми), і постійні. Виняток: основні тканини, первинні покривні, з яких у процесі росту можуть формуватися вторинні твірні тканини фелоген і камбій).

– за ступенем диференціації: недиференційовані (твірні), напівдиференційовані (основні), диференційовані (механічна, покривні, провідна).

– за формою клітин: паренхімні і прозенхімні.

– за функцією: твірні (меристеми), покривні, видільні, основні (паренхіма), провідні, механічні (арматурні).

Твірна тканина (меристема)

Клітини зберігають здатність до поділу протягом всього життя. За походженням поділяють на первинні і вторинні, за положенням в організмі – верхівкові (апікальні), бічні (латеральні), вставні (інтеркалярні) та травматичні (ранові).

Склад: дрібні ізодіаметричні клітин. За функцією і формою клітини поділяються на ініціальні та похідні.

Ініціальні клітини першого ряду → в клітинах кореневого чохлика і дерматоген, з якого формується протодерма, а з неї епіблема.

Ініціальні клітини другого ряду – периблему, а з неї основну меристему, яка диференціюється в клітини первинної кори кореня.

Третій ряд ініціальних клітин формує плером, з якої розвивається перицикл і прокамбій. Вони трансформуються в стелу (центральний осьовий циліндр кореня).

Конус наростання пагона покритонасінних рослин містить два (14) рядів ініціальних клітин, які входять до складу туніки, оточують групу ініціальних клітин, з яких складається корпус. Зовнішній шар клітин туніки перетворюється на протодерму, яка є зачатковою епідермою. Із внутрішнього шару клітин туніки або із зовнішніх клітин корпусу утворюється основна меристема, з якої формуються запасаючі (асиміляційні) або первинні механічні тканини первинної кори. Ініціальні клітини корпусу дають початок прокамбію, із якого формуються клітини флоеми, ксилеми, механічних тканин, паренхіми, що є складовими центрального осьового циліндру або стели.

Первинні меристеми. Знаходяться в зародку насінини, утворюючи її первинну будову. До них належать конуси наростання кореня і пагона, перицикл, прокамбій та інтеркалярна меристема.

Прокамбій – бічна меристема, що виникає з промеристеми конуса наростання стебла і кореня. Закладається в органі у вигляді окремих тяжів або суцільного кільця (пучковий і непучковий тип будови органу). Із нього формуються первинні провідні тканини (трахеї, трахеїди, ситовидні трубки, клітини-супутники), також камбій (при пучковому типі будови – пучковий камбій ).

Перицикл – бічна меристема, яка оточує центральний циліндр → в первинній будові – бічні корені, у вторинній будові – фелоген міжпучковий камбій, у дводольних – луб’яні волокна і склеренхіма, луб’яні волокна і основна тканина.

Вторинна меристема з’являється в процесі росту органів рослин із клітин прокамбію та (або) живих паренхімних клітин, забезпечує вторинний ріст і формування вторинної постійної тканини та вторинної будови органів ( камбій, пучковий, міжпучковий камбій і корковий камбій (фелоген)).

Фелоген (корковий камбій) – бічна меристема, з якої розвиваються вторинні покривні тканини – корок і кірка.

Камбій – бічна вторинна меристема.

Ранова меристема. За походженням вторинна. Виникає при механічному пошкодженні, утворюються з живих клітин, в результаті чого утворюється наріст паренхімної тканини (калюс). З часом на калюсі утворюється перидерма, а в глибині – інші постійні тканини.

За розміщенням в органах рослин меристеми бувають апікальною (верхівковою), латеральною (бічною), інтеркалярною (вставною) та травматичною (рановою).

Твірна тканина багата на фітогормони (цитокініни, ауксини), нуклеїнові кислоти, пуринові і пірамідинові основи, вітаміни (В1, В2, РР, Е, каротиноїди), ферменти.

Функції: захисна, регулює виділення або поглинання речовин, світла і тепла органами рослин.

За походженням: первинна (епідерміс, епіблема), вторинна (корок або фелема), і третинна (кірка, або ритидом).

Первинна покривна тканина.

Епідерміс – первинна покривна тканина листків, трав’янистих стебел, частин квіток, плодів.

Складається з одного шару живих клітин і його похідних. Їх можна поділити на основні (покривні), замикаючі і побічні.

До похідних епідермісу належать кутикула, волоски та емергенци або шипи.

Епіблема або ризодерма – первинна покривна тканина кореня, одношарова, вкриває поверхню всисної зони кореня. Функція: поглинання із субстрату воду і необхідні речовини; виділення в ґрунт, що покращують розчинення компонентів; створюють сприятливе середовище для м/о.

Вторинна покривна тканина.

Корок (фелема) – формується із вторинної латеральної меристеми – коркового камбія (фелогену). Корок – це покривна тканина переважно дерев’янистих стебел, а також провідної зони кореня вторинної будови в двосім’ядольних і голонасінних рослин.

Корковий камбій – шар здатних до поділу клітин, який утворюється з епідермісу, субепідермального шару або із глибших шарів кори.

Функцію газообміну і транспірації в корку виконують сочевички – отвори в корку з кулястими виповнюючими клітинами і добре розвиненими міжклітинниками.

Третинна покривна тканини.

Кірка (ритидом) – тканина дерев’янистих стебел і коренів, складний комплекс відмерлих клітин кори, який утворюється внаслідок багаторазового закладання фелогену і корку в більш глибоких шарах кори. → клітини кори, що залишаються назовні від новоутвореного корку, відмирають. Кірка доростає щорічно зсередини завдяки фелогену, а ззовні відмирає злущується. Кірка – потужніша за корок захисна тканина.

Основні тканини – живі ізодіаметричні, різноманітні за формою клітини і міжклітинники. Паренхіма розміщується в складах всіх органів поміж покривною, механічною і провідною тканиною.

Від виконуваної функції поділяють на асиміляційну, запасаючу, повітроносну, водоносну.

Асиміляційна або хлорофілоносна паренхіма (хлоренхіма) – розташована в листках і корі молодих стебел близько від поверхні цих органів, куди проникає сонячне проміння. Клітини містять хлоропласти, в них відбувається фотосинтез. У листках більшості рослин вона поділяється на стовпчасту (палісадну) і губчасту. Перша, як правило, розміщена під верхньою епідермою листка, друга – під нижньою. Губчаста паренхіма складається із клітин різної форми, пронизана великими міжклітинниками і, крім фотосинтезу, виконує функцію газообміну і транспірації.

Основна паренхіма розташована глибше від поверхні органа, клітини без хлоропластів, служить для виповнення органа.

Запасаюча паренхіма – в клітинах запасаються білки, крохмаль, інулін, олії, цукри , розміщена в серцевині стебла і корі кореня, а також в органах розмноження – насінні, плодах, бульбах, цибулинах.

Водоносна тканина (гідропаренхіма) зустрічається в листках, буває внутрішньо, (під епідермою) та внутрішньою (в листках агави, алое, стеблах кактусів, молочаїв).

Повітроносна паренхіма (аеренхіма) – зустрічається в органах, занурених у воду, між паренхімними клітинами утворюються великі міжклітинники, заповнені повітрям(квітконіжки латаття, глечиків, стебла рдеста, пухівки, комишу), Має великі добре розвинену запасаючі повітроносні групи клітин з дуже великими міжклітинниками, з’єднаними в одну вентиляційну сітку.

Поглинальна паренхіма характерна для всмоктувальної зони кореня, розташована під епіблемою. Клітини живі, з целюлозними стінками., є міжклітинники

Механічна (опорна) тканина

Складаються із групи спеціалізованих клітин, які надають міцності органам і самій рослині. Ці клітини можуть бути живими або мертвими, товстостінними, рівномірно або нерівномірно потовщені, паренхімні або прозенхімні.

За особливістю походження, будови, функції і розміщення в органах механічні тканини поділяють на коленхіму, склеренхіму і склереїди.

Коленхіма складається з живих клітин проземної або паренхімної форми з усіма органелами, мають нерівномірно потовщені клітинні стінки. Розміщені близько від поверхні, містять хлоропласти, можуть переходити в стан меристематичної активності. За характером потовщення стінок розрізняють такі типи: кутову, пластинчасту, пухку. Характерна для дводольних рослин.

Луб’яні волокна знаходяться в периферійній частині рослин і є складовою частиною кори (лубу, флоеми). Клітини довгі (5-300 мм), з потовщеними оболонками, які найчастіше складаються з целюлози та пектинових речовин, розміщуються групами вздовж органів рослини.

Первинні луб’яні волокна формуються з прокамбію.

Вторинні луб’яні волокна формуються з камбію, вони тонші і коротші від первинних луб’яних волокон.

Деревинні волокна (лібриформ) входять до складу ксилеми або деревини. Клітини короткі (до 5 мм завдовжки), загострені по кінцях. Клітинні оболонки потовщуються за рахунок лігнину.

Склереїди або кам’янисті клітини — група мертвих клітин паренхімної форми з потовщеними, здеревілими і мінералізованими кремнеземом або вапном оболонками, в яких є порості і розгалужені пори. Форми клітин: астросклереїди, брахісклереїди та остеосклереїди.

У вищих судинних рослин частина вегетативного тіла знаходиться в ґрунті (корені), а частина – в повітрі (пагони та їх похідні). Корені добувають з ґрунту воду й елементи ґрунтового живлення. Листки із повітря поглинають СО₂ і за рахунок енергії світла здійснюють фотосинтез. Речовини, поглинуті і утворені різними частинами рослини, перерозподіляються в її тілі за допомогою провідної тканини. Від коренів починається висхідний потік води і речовин, який здійснюється по трахеїдам і трахеям (судинам). Від листків до кореня і генеративних органів по ситоподібних трубках або ситоподібних клітинах здійснюється нисхідний рух переважно органічних речовин. Рух води здійснюється мертвими провідними тканинами, а рух органічних речовин – живими.

Судини (трахеї) формуються із звичайних паренхімних клітин під конусом наростання, внаслідок розсмоктування поперечних перегородок клітин.

Трахеїди – одноклітинні еволюційно старші провідні елементи ксилеми у вигляді довгих мертвих прозенхіми них клітин із скошеною поперечною оболонкою. Довжина у покритонасінних рослин – 0,5-1,0 мм, у голонасінних – до 4 мм. Оболонка має пори і вторинні потовщення різної форми (спіральні, кільчасті, драбинчасті, пористі). Сполучаються між собою за допомогою пор на скошених кінцях.

З точки зору еволюції , трахеїди більш примітивні, ніж трахеї, кінці їх члеників скошені і мають кілька перфорацій. У плаунів, хвощів, папоротей і хвойних – єдиний тип провідних елементів.

У квіткових рослин провідна система більш прогресивна – ксилема представлена трахеями, будова який пристосована до руху водного розчину. Перфорації утворюються в бічних стінках трахей.

Ситоподібні клітини – довгі (1,5-4,8 мм) клітини з загостреними кінцями і ситоподібними полями на бічних стінках.

Ксилема (від грец. xylon — деревина) — комплексна провідна тканина, до складу якої входять провідні (судини і трахеїди), паренхімні та механічні гістологічні елементи. По ній рухаються вода і розчинені мінеральні солі.

Флоема (від грец. phloios — кора, лико) – комплекс провідних, паренхімних та механічних елементів по яких пересуваються органічні речовини від листків до коренів.

Залежно від складу елементів та їх взаєморозташування в пучку вони бувають: відкриті (з твірною тканиною), закриті (без твірної тканини), повні (ксилема і флоема); неповні (є або ксилема, або флоема); колатеральні (елементи флоеми і ксилеми утворюють два паралельних шара); біколатеральні (два шари флоеми – зовнішній і внутрішній, між якими розміщений шар ксилеми); концентричні (пучок ксилеми оточений кільцем флоеми або навпаки); радіальні (шари ксилеми і флоеми розміщуються кожен на окремому радіусі щодо осі, властиві лише первинній будові коренів).

Рослинні клітини продукують багато речовин, які є побічними продуктами обміну і рослиною не використовуються. Вони виводяться спеціальними утвореннями – видільними тканинами, які крім виведення речовин є також накопичення в організмі у формі відносно нешкідливих для організмів речовин або є матеріалом для синтезу нових речовин.

Виділення речовин буває:

– активним (спеціальні залозисті клітини – вода, солі, цукри, слизисті речовини, ферменти, ефірні олії);

– пасивним (разом із відмерлими клітинами та органами – листки, кореневий чохлик – амінокислоти, вуглеводи, вітаміни, алкалоїди, глікозиди).

1. екструзія – (пухирці АГ підходять до плазмалеми, зливаються з нею і вивільнюють свій вміст крізь клітинну оболонку);

2. активний транспорт речовин через цитоплазму;

3. фільтрація за градієнтом концентрацій.

Зовнішні секреторні структури розміщуються на поверхні (залозисті волоски, залозисті лусочки, залозки, омофори, нектарники, гідатоди):

Внутрішні видільні тканини: секреторні ідіобласти, залозисті клітини (вмістилищі), видільні ходи, молочники. Схізогенні і лізигенні вмістилища. Схізогенні вмістилища формуються з міжклітинників, які утворюються при розсуванні клітин., живі клітини, що прилягають до вмістилища, стають епітеліальними і починають виділяти в порожнину вмістилища екскреторні речовини. Схізогенні вмістилища і смоляні ходи характерні для представників родин Селерові, Аралієві, Айстрові, відділу Голонасіння.

Лізигенні вмістилища утворюються в результаті розчинення розчинення групи клітин, виповнених екскреторними речовинам. Виникають на місці групи клітин, які розпадаються після накопичення цих речовин (цитрусові).

Молочники – живі клітини (ряд клітин) з цитоплазмою, багатьма ядрами і вакуолею, виповненою молочним соком (латексом). Стінка молочників складається з целюлози. Латекс містить смоли, каучук, ефірні олії, білкові сполуки, алкалоїди. Молочники бувають нечленисті, які утворюються із однієї клітини, яка містить вулику вакуолю і багато ядер (представники родин молочайні, кропивові, барвінкові), і членисті складаються із окремих клітин циліндричної форми, які розміщуються рядами, утворюються в результаті руйнування поперечних стінок у вертикальному ряду клітин. Поперечні перегородки клітин розчиняються, внаслідок утворюються трубчасті судини (родина Макові, Айстрові, Дзвоникові, Молочайні, Ароїдні, Березкові тощо).

Биологическая библиотека – материалы для студентов, учителей, учеников и их родителей.

Наш сайт не претендует на авторство размещенных материалов. Мы только конвертируем в удобный формат материалы, которые находятся в открытом доступе и присланные нашими посетителями.

Если вы являетесь обладателем авторского права на любой размещенный у нас материал и намерены удалить его или получить ссылки на место коммерческого размещения материалов, обратитесь для согласования к администратору сайта.

Разрешается копировать материалы с обязательной гипертекстовой ссылкой на сайт, будьте благодарными мы затратили много усилий чтобы привести информацию в удобный вид.