§ 7. КРИМ У 1917 – НА ПОЧАТКУ 1918 р.
Як вплинули події Лютневої революції на Крим? Які з них ви вважаєте найважливішими?
Найвпливовішою силою в національному русі Криму були кримські татари, які становили чверть населення півострова. Одним з перших його осередків вважається гурток «Ватан» («Батьківщина»), що діяв у Криму ще з 1909 р. Згодом у Стамбулі стали функціонувати створені кримськими татарами «Крим Талебе Джеміет» («Товариство кримськотатарської студентської молоді») та «Джеміет Хайріе» («Благодійне товариство»). Лідерами руху були Челебіджан Челебієв і Джафер Сейдамет. Ці та інші громадські організації виступали переважно під національними лозунгами.
Падіння самодержавства активізувало суспільно-політичне життя на півострові. Навесні 1917 р. в Сімферополі був скликаний Всекримський мусульманський з’їзд, що обрав Мусульманський виконавчий комітет під керівництвом Н. Челебіджихана. Цей комітет спочатку не мав намірів позиціонуватися владним органом, а проголосив «неухильне прагнення до організації демократичних кримськотатарських мас, прагнення до впровадження серед них свідомого і відданого ставлення до ідей загально-російської та, зокрема, кримськотатарської революції».
Проте протягом місяця, визнаний Тимчасовим урядом як орган національно-культурної автономії кримських татар, Мусульманський виконавчий комітет перебрав на себе всі кримськотатарські справи — політичну діяльність, культуру, релігійні справи, економіку, податки. В усіх повітових містах організовувалися підпорядковані йому місцеві мусульманські комітети, а в селах — уповноважені і сільські комітети. Фактично впродовж кількох місяців було вибудовано вертикаль влади.
У липні 1917 р. створилася перша кримськотатарська політична партія «Milliy Firqa» (Національна партія), у якій незабаром оформилися дві течії: прихильники автономії Криму та прибічники незалежної кримськотатарської держави. Програма партії передбачала скликання парламенту та проголошення в Криму народної республіки. Улітку 1917 р. партія почала формувати татарські національні військові ескадрони.
У тому ж місяці з Криму до Києва була надіслана делегація мусульман, яка мала врегулювати відносини із Центральною Радою.
Як пояснює автор причини встановлення стосунків між кримськотатарським національним рухом і УЦР?
Зі спогадів лідера кримськотатарського національного руху Джафера Сейдамета
Ми відстежували структуризацію національного руху України, заснування Центральної Ради, дії українців з реалізації територіальної автономії, створення національного уряду. Анархія, що підступала звідусіль, наочно доводила безпідставність наших намірів зберегти свою країну на договірній основі з росіянами, російськими органами влади, — це поставило нас перед необхідністю ретельного вивчення національного руху українців.
Однак після кількох зустрічей у Києві з представниками УЦР прийти до повного порозуміння не вдалося.
У березні 1917 р. в Криму виникли Ради робітничих і селянських депутатів. Вони діяли в Севастополі, Сімферополі, Керчі та інших містах. У сільських місцевостях виникали Ради селянських депутатів — волосні та повітові. Об’єднання Рад робітничих і солдатських депутатів з Радами селянських депутатів у різних містах Криму проходило з кінця літа до осені 1917 р. Керівництво в радах, як правило, належало меншовикам та есерам. Оформлення власне більшовицьких організацій на півострові відбулося пізно, а їх вплив у Криму на початку осені 1917 р. був мізерним. Але згодом більшовицькі осередки поповнили відряджені з Росії партійці, які, керуючись вказівками з Петрограда, прагнули підпорядкувати громадське та політичне життя Криму.
Неабиякою силою в Криму були моряки Чорноморського флоту. Тому за вплив на них змагались різні політичні сили. З початку березня 1917 р. в Севастополі почала діяти Українська громада, котра, за підтримки УЦР, проводила просвітницьку роботу серед моряків-українців. З кінця березня розпочала діяльність Чорноморська громада, більшість членів якої становили українські есери. Було обрано Раду Української Чорноморської громади.
Великих зусиль для впливу на моряків Чорноморського флоту докладали більшовики. Для виконання цього завдання до Севастополя прибували нові й нові групи більшовиків з Петрограда та моряків Балтійського флоту. У серпні в Севастополі був створений Центральний комітет Чорноморського флоту, значну кількість у якому становили більшовики. На кінець року майже весь Чорноморський флот перебував під керівництвом більшовицької партії.
Які питання у вас виникають у процесі аналізу фотографії? Які висновки можна зробити на її основі?
Мітинг на площі Нахімова в Севастополі (жовтень 1917 р.)
Відомо, що Тимчасовий уряд, російські політичні партії відкрито протидіяли намірам Центральної Ради перетворити Росію на федерацію рівноправних народів. Зіткнувшись із їхнім жорстким опором, лідери Центральної Ради провели роботу з організації та проведення з’їзду поневолених народів Росії, які мали гуртуватися на федеративних засадах. Лідери національних рухів, зокрема й Мусульманський виконавчий комітет, отримали запрошення на з’їзд поневолених народів у Києві. Після дебатів з’їзд ухвалив резолюцію про перетворення Росії на федеративну державу. Низка важливих питань обговорювалася в кулуарах — зокрема, і про статус Криму.
У жовтні 1917 р. Мусульманським виконавчим комітетом було ініційовано Всекримський мусульманський з’їзд.
З виступу Номана Челебіджихана на II Всекримському мусульманському з’їзді 14-15 (1-2) жовтня 1917 р.
Перед нами постає питання про кордони. Ми запитали у [Центральної] Ради: «Чи входить Кримський півострів у межі вашої територіальної автономії» (. ) Після обговорення на з’їзді народів, між іншим, було ухвалено резолюцію про те, що Крим належить кримцям. На це я дивлюся як на наш тактичний успіх, з чим вони нас і привітали, заявивши: «Можете управляти Кримом так, як вам заманеться».
З’їзд висловився за перетворення Росії на федерацію республік, автономію Криму, обрання кримськотатарського парламенту — Курултаю.
Підтвердження позиції УЦР щодо національної автономії кримських татар знайшло відбиток і в Третьому універсалі. У документі фіксувалися території, що входили до УНР на підставі того, що серед місцевого населення мала бути більшість українців. На той час на півострові українців мешкало лише 11,8 % від загальної кількості населення. Тож Крим не проголошувався територією УНР. Ужите в Третьому універсалі словосполучення «Таврія (без Криму)» набуло державної ваги.
2. Створення Курултаю та формування нової влади в Криму
За яких обставин і з якою метою створювався Курултай?
Звістка про державний переворот у Петрограді була сприйнята на півострові неоднозначно. Ради в Сімферополі, Керчі, Феодосії та Євпаторії прийняли постанову, де сповістили про невизнання влади більшовицького уряду в Росії. Лише в Севастополі під тиском більшовиків підтримали державний переворот.
Сили, які підтримували Тимчасовий уряд, ініціювали створення Ради народних представників (РНП). До її складу входили представники органів земського й міського самоврядувань, рад, профспілок, національних організацій, серед останніх були й кримськотатарські.
Кримськотатарський рух, очолюваний Національною партією, не визнав державного перевороту.
Про що свідчать наведені документи? Що пропонували лідери національного руху за «надзвичайних обставин» у Криму?
Зі статті А. Айвазова — лідера Національної партії в газеті «Міллет» про становище в Росії після більшовицького перевороту
Наразі держави немає, законів немає, порядку немає. порушені мир та спокій. Кожен поводиться як може. Ми недопустимо, щоб в Криму з’явилися більшовицькі та анархічні загони, як у Росії.
З газети «Голос татар» від 11 листопада 1917 р.
Кримсько-Мусульманський Виконавчий Комітет, як виразник волі кримських татар, не бажає допустити в Криму гегемонії будь-якої народності над іншою. Він не припускає думки про утвердження влади будь-якої держави над Кримом і вважає, що надзвичайні обставини наказують народам Криму взяти на себе турботу про устрій свого Краю. Тож потрібно з’єднатися для загальної праці заради інтересів всіх народів, що населяють Крим.
Міллі Фірка висунула на порядок денний гасло: «Крим — для кримців». Вона закликала створити на півострові власну, незалежну від будь-якого уряду республіку.
9 грудня (26 листопада) 1917 р. в Бахчисараї в Ханському палаці розпочали свою роботу Установчі збори кримськотатарського народу — Курултай. У засіданні взяли участь понад 70 депутатів (серед яких чотири жінки). Вони були обрані голосами більш як 70 % татарського населення Криму. Центральна Рада привітала утворення Курултаю телеграмою.
Які верстви татарського населення були представлені на Курултаї? Про що, на вашу думку, свідчив сам факт його скликання?
Уже на першому засіданні делегати Курултаю визначили два напрями формування державної влади в Криму. Більшість депутатів (очолювана Д. Сейдаметом) запропонувала укласти угоду з Радою народних представників.
Чому депутат Курултаю радить не дробити політичні сили краю? Проти кого вони мають об’єднатися?
З виступу депутата Д. Сейдамета на першому засіданні Курултаю
Татарський національний парламент не має права на вищу владу, на гегемонію в краї. У нас є крайова влада — Рада народних представників. Хто заважає нам працювати разом з ними? В цю грізну хвилину нам треба думати не про захоплення влади, а про те, щоб загасити пожежу, котра розгорається в краї.
Депутатська меншість (очолювана Ч. Челебієвим) вважала доцільним залучити до створення органів влади три політичні сили: Раду народних представників, Курултай та більшовиків. Щодо останніх, то прибічники такої пропозиції, хоча й не поділяли більшовицьких поглядів, але вважали цю політичну силу впливовою і прагнули в такий спосіб уникнути можливого конфлікту
з нею. Зрештою депутати обрали комісію та доручили їй з’ясувати ставлення Ради народних представників і більшовиків до спільної роботи з Курултаєм у формуванні нової влади у Криму. Комісія передала ці пропозиції в письмовій формі керівництву більшовицької партії та Ради народних представників.
Невдовзі більшовики погодились на співпрацю, але на певних умовах.
На яких умовах більшовики погоджувалися співпрацювати з Курултаєм? Якими були перспективи такої співпраці?
З відповіді кримських більшовиків Курултаю щодо спільної діяльності у формуванні органів влади
До скликання губернського з’їзду рад. партія більшовиків виявляє згоду на організацію вищої влади на півострові на началах, котрі запропонував татарський парламент, за умови прийняття останнім положення про визнання Раднаркому законним урядом Криму та негайного включення татар до безкомпромісної боротьби з усією контрреволюцією на півострові.
Рада народних представників відповіла на запит Курултаю відмовою створювати коаліцію з більшовиками. Враховуючи отримані відповіді від Ради народних представників і більшовиків щодо співпраці у створенні нових органів влади, депутати Курултаю вирішили формувати уряд Криму «за угодою між татарським парламентом та Радою народних представників, без більшовиків».
3. Проголошення Кримської Народної Республіки
За яких обставин було проголошено Кримську Народну Республіку? Чому її існування виявилось таким коротким?
13 грудня 1917 р. на засіданні Курултаю було проголошено Кримську Народну Республіку. Наступного дня депутати затвердили символіку новоствореної республіки: прапор блакитного кольору, гімн і герб у вигляді золотої тамги кримських ханів. Було ухвалено «Кримськотатарські основні закони», що набули статусу Конституції багатонаціонального Криму. У Конституції проголошувалася рівність усіх громадян незалежно від національності, віри та статі. Документ передбачав реалізацію кримськотатарським народом права кожного народу на національне самовизначення й самоврядування шляхом створення парламенту. Його планувалося обрати на Кримських Установчих зборах (до того функцію парламенту мав виконувати Курултай).
Чи можна вважати, що за Конституцією Курултай розширив свої повноваження за межі інтересів кримськотатарського народу? Чому?
З Конституції Кримської республіки («Кримськотатарські основні закони»)
Курултай, визнаючи структури правління кожного краю, підтриманий абсолютною більшістю голосів мешканців, які його населяють, вважає, що форма правління в Криму може бути визначена Кримськими Установчими зборами.
Курултай не нав’язував своєї влади всьому населенню Криму. Фактично, представникам усіх народів, які населяли півострів, пропонувалося самим визначитися з формуванням правління на Кримських Установчих зборах, які планувалося скликати.
Невдовзі за ініціативи Курултаю було сформовано уряд Кримської Народної Республіки — Директорію на чолі з Ч. Челебієвим. До складу Директорії увійшли п’ять директорів, котрі мали відповідати за окремі напрями державної політики (фінанси, оборону, освіту та ін.). Усі вони були активістами партії Міллі Фірка. Директорія одразу була визнана Українською Центральною Радою.
Що вважає історик важливим для складу Курултаю? Чи погоджуєтесь ви з нею?
Номан Челебіджихан (праворуч) і Джафер Сейдамет (1917 р.)
Сучасний історик Гульнара Бекірова про лідерів Курултаю
Перший Курултай поставив очільниками кримськотатарського народу молодих інтелектуалів. Керівником мусульманського виконавчого комітету та муфтієм обрали Номана Челебіджи-хана, якому тоді було всього 32 роки. Його найближчий соратник Джафер Сейдамет був ще молодший — 28 років; він навчався в Сорбонні. Серед лідерів народу, звичайно ж, були й люди поважного віку. Таким чином Курултай поєднав енергію молодості з життєвим досвідом старших представників. Цей орган можна назвати європейським, оскільки після його створення розпочали випуск газети й реформу земельних відносин, тобто прогресивні кроки.
Директорія та Рада народних представників уклали угоду, згідно з якою створювався Кримський штаб, що мав опікуватися військовими справами півострова. Штаб очолили Д. Сейдамет (від Директорії) і полковник А. Макухін (Рада народних представників). Кримському штабу були підпорядковані війська колишньої царської армії, які розміщувалися в багатьох містах півострова. Невдовзі після створення Кримського штабу до його керівництва звернулися представники екіпажу лінійного корабля «Воля» із заявою, що «команда переходить у повне його розпорядження». Повноваження Кримського штабу над збройними силами півострова визнала й Українська Центральна Рада.
Більшовицька влада в Росії негативно поставилась до проголошення Кримської Народної Республіки. Згодом, за наказом РНК, більшовики захопили Севастополь. Було створено військово-революційний комітет, який очолив наступ більшовицьких загонів на інші міста Криму. Для оборони півострова від більшовиків Рада народних представників створила в Сімферополі об’єднаний Кримський штаб. У його розпорядженні були кримськотатарські полки, а також українські та російські загони загальною кількістю близько тисячі осіб. Упродовж січня вони билися проти загонів більшовиків та анархістів, які були краще озброєними й набагато переважали їх чисельно. Н. Челебіджихан, який намагався домовитися з більшовиками про припинення бойових дій, під час перемовин у Сімферополі був заарештований і розстріляний.
Наприкінці січня 1918 р. більшовики захопили весь Крим, оголосили про розпуск Курултаю й Ради народних представників та влаштували на півострові масовий терор, який супроводжувався погромами кримськотатарських селищ. За грудень 1917 – січень 1918 р. у Криму загинуло не менше тисячі осіб. Було заарештовано й розстріляно без суду муфтія Ч. Челебієва. Інший лідер кримських татар Д. Сейдамет устиг виїхати через Україну та Кавказ до Османської імперії. Значна кількість вояків Кримської Народної Республіки пішла в гори.
ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ
1. Які політичні сили боролися за владу в Криму в 1917 р.?
2. Яку роль відігравав кримськотатарський руху політичному житті півострова? Чому?
3. Коли й за яких обставин було створено Курултай?
4. На які політичні сили спирався Курултай? Чому?
5. Спираючись на карту № 2 (див. Альбом карт), покажіть території Криму, де кримськотатарський рух дістав підтримку місцевого населення в 1917 р.
6. Як складалися стосунки УЦР і кримськотатарського руху?
7. Якою була політика Курултаю в стосунках з Радою народних представників і більшовиками? Підтвердьте свою думку фактами.
8. Що спільного було в політиці Кримської Народної Республіки й Української Народної Республіки?
9. Чи можна вважати створення Кримської Народної Республіки досягненням у розвитку державотворчого процесу в Криму? Чому?
10. Чому більшовики Росії негативно поставились до проголошення Кримської Народної Республіки?
11. Знайдіть в Інтернеті і подивіться ролик «100 років: Курултай кримськотатарського народу». Чи змінила подана інформація ваше розуміння сучасної ситуації з Кримом, а також ролі кримськотатарського народу в сучасній історії нашої держави? Напишіть історичне есе: «Яке місце посідає Курултай в історії кримсько-татарського народу?».
§2. Наддніпрянська Україна у складі Російської імперії
характеризувати адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ українських земель у складі Російської імперії; пояснювати, яким було національне та соціальне становище населення Наддніпрянщини; визначати особливості політики російського уряду щодо населення українських земель.
ПРИГАДАЙТЕ
1. Назвіть історико-етнографічні регіони українських земель у другій половині XVIII ст. 2. Як і коли російський уряд ліквідував Гетьманщину та Запорозьку Січ? 3. Унаслідок яких подій до складу Російської імперії увійшли Приазов’я, Причорномор’я, Крим та Правобережна Україна?
1. АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ. Наприкінці XVIII ст. Російська імперія володіла Слобожанщиною, Лівобережжям, Правобережжям та Півднем (див. схему), що становило близько 85 % земель, заселених українцями. Підвладні Росії території називали Наддніпрянською Україною, або Наддніпрянщиною. На українські землі було поширено загальноімперський адміністративно-територіальний устрій.
Було запроваджено поділ на губернії, які, у свою чергу, поділялися на повіти.
Губернія — основна адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії із 1708 р.
Повіт — адміністративно-територіальна одиниця, що існувала на українських землях із другої половини XIV ст. до 1923 р. Генерал-губернаторство — адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії в 1775—1917 рр., до складу якої входила одна або кілька губерній.
Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. імперський уряд став запроваджувати нові адміністративно-територіальні одиниці — генерал-губернаторства. Влада генерал-губернатора, особливо на підкорених імперією землях, мала характер військової диктатури. Він був наділений практично необмеженими повноваженнями, зосереджуючи військову, адміністративну, судову та фінансову владу на підконтрольній території. На посади губернатора і генерал-губернатора імператор призначав представників дворянства.
АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ ТА РЕГІОНАЛЬНИЙ ПОДІЛ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ
Адміністративно-територіальний устрій українських земель у Російській імперії не враховував історичних традицій адміністративного устрою Наддніпрянщини й мав на меті привести їх у відповідність до інших регіонів у її складі.
В імперських колах стосовно українських земель використовували інші назви: Правобережжя називали Південно-Західним краєм, Південь — Новоросією, Лівобережжя і Слобожанщину — Малоросією.
2. ЛІВОБЕРЕЖНА І СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА. Кількість населення українських земель, підвладних Російській імперії, упродовж кінця XVIII — XIX ст. збільшилася приблизно втричі: із 7,7 до 23,5 млн осіб. Однак це відбувалося не лише за рахунок природного приросту населення, а й переселень представників інших народів до Наддніпрянщини.
У Російській імперії стосовно українців використовували назву «малороси», хоча в тогочасних наукових публікаціях і літературі досить поширеними були також визначення «українці» та «Україна».
Національний склад і соціальна структура різних регіонів Наддніпрянської України мали певні відмінності.
На Лівобережжі кількість українців у складі населення була найбільшою й сягала 95 %. Серед національних меншин найбільшу частку становили євреї, для яких наприкінці XVIII ст. було запроваджено «смугу осілості».
«Смуга осілості» — територія компактного проживання євреїв, що існувала в Росії в 1791—1917 рр., за межами якої їм було заборонено селитися.
На Слобожанщині українці становили близько 86 % населення краю. Найбільш численною національною меншиною були росіяни, які переважали у східних частинах регіону.
Більшість українського населення Лівобережжя та Слобожанщини становили нащадки козаків та селяни. Козаки, які після ліквідації козацьких полків залишили військову службу, отримали статус особисто вільних державних селян. Більшість колишньої козацької старшини, що змогла довести своє походження, була зрівняна в правах із російським дворянством. Звичайні селяни (посполиті) втратили особисту свободу й стали кріпаками.
На Лівобережжі та Слобожанщині існувало багато великих і малих міст. Унаслідок імперської політики в них стала швидко збільшуватися кількість російських чиновників та військових. Права місцевого самоврядування до 1831 р. формально зберігалися, але фактично ігнорувалися. Ремісництво й купецтво занепадали. Із часом українці ставали меншістю серед купецтва, поступаючись єврейським і російським купцям. Міське населення втрачало самобутній український характер і ставало російськомовним.
3. ПРАВОБЕРЕЖНА Й ПІВДЕННА УКРАЇНА. Серед населення Правобережжя українці становили 85 %. Більшість із них були селяни-кріпаки, які потерпали від жорстокої експлуатації польських панів-землевласників. Поляки у складі населення налічували лише 5 %, але посідали в краї панівне становище.
ЦІКАВІ ФАКТИ
Наддніпрянська Україна майже повністю, крім Харківщини, входила до «смуги осілості». Уперше її було визначено російським урядом у 1791 р. з метою запобігання проникненню євреїв у великоруські губернії й захисту російського підприємництва від єврейської конкуренції. Це було практичним порушенням важливого природного права людини на вільний вибір місця проживання. Імператор Микола І додав до цих обмежень заборону євреям проживати в містах, зокрема в Києві, Миколаєві, Севастополі, козацьких і державних селах Полтавщини. У багатьох інших містах було створено спеціальні квартали, де мали мешкати лише євреї. На початку XX ст. «смуга осілості» зберігалася, хоча багато євреїв жили за її межами.
Єврейська родина. XIX ст.
Які характерні риси зовнішнього вигляду тогочасного єврейського населення Наддніпрянщини можна визначити за ілюстрацією?
Українська селянка біля хати. XIX ст.
Російський уряд після приєднання Правобережжя підтвердив усі права польських землевласників.
Другою за кількістю національною меншиною в краї були євреї. Вони селилися переважно в містах і містечках, де становили близько 70—80 % населення. Польські пани часто здавали маєтки в оренду євреям або наймали їх управителями. Унаслідок цього зростала ворожість селян-кріпаків саме до орендарів та управителів, яких вони вважали винними в усіх своїх кривдах. Поляків і російську владу це влаштовувало, і вони інколи цілеспрямовано налаштовували два пригноблені народи один проти одного. Переважання польських впливів привело до того, що Правобережжя стало регіоном, де активно діяли представники польського національно-визвольного руху.
Південна Україна серед інших земель, приєднаних до Російської імперії наприкінці XVIII ст., була найпривабливішим регіоном. Величезні незаселені території родючих причорноморських степів відкривали можливості колонізації краю. Унаслідок становлення індустріального суспільства в західноєвропейських країнах, збільшення попиту на зерно та інші сільськогосподарські продукти Південь міг стати головним їх постачальником. Імперський уряд різними пільгами заохочував переселятися сюди селян та іноземних колоністів.
Протягом першої половини XIX ст. кількість населення губерній Півдня зросла вдвічі й у 1851 р. налічувала 2,3 млн осіб. Унаслідок переселенських процесів етнічний склад Півдня був досить різноманітним. Українці становили близько 74 %, росіяни — 12 %, молдавани — 9 %. Серед інших народів, які заселяли Південь, були серби, поляки, німці, болгари, угорці, євреї, греки та інші.
Більшість працездатного населення складали державні селяни та іноземні колоністи. Вони були особисто вільними, володіли земельними наділами, могли продавати й купувати землю, сплачували податки державі. Кріпосні селяни становили близько 6,5 % жителів краю. Великі землевласники мали тут найбільші володіння, отримані від імперського уряду за віддану службу. Так, німецьким баронам Фальц-Фейнам належало 100 тис. десятин землі, графам Канкрінам — 60 тис., графам Воронцовим-Шуваловим — 59 тис. десятин.
ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ
Населення Наддніпрянської України наприкінці XVIII ст.
Приблизна кількість населення, тис. осіб
1. Який із регіонів українських земель мав найбільшу площу? 2. Який із регіонів українських земель був найбільше заселений, а який — найменше? 3. У якому регіоні була найменша кількість українців у складі населення? Якими причинами це обумовлювалося?
Українські землі у складі Російської імперії
Із заснуванням нових міст, розвитком торгівлі та будівництвом промислових підприємств зростала кількість міщан. Національний склад міського населення був дуже різноманітним, українці в ньому становили меншість.
На Кримському півострові відбувалися зміни у складі населення, пов’язані з наміром Російської імперії витіснити із цих земель кримських татар та інші народи Криму й замінити їх російськими переселенцями, що почав реалізовуватися після приєднання цього регіону. У результаті тисячі татар, особливо ті, що жили поряд із портами, розпродали за безцінь свої землі й господарство та втекли до турецьких володінь. На 1802 р. за попередні десятиліття півострів залишили близько 300 тис. осіб. За першим переписом населення Криму в 1793 р. становило близько 200 тис. осіб, а до захоплення Росією тут проживало понад 500 тис. осіб. При цьому власне кримських татар у складі населення в 1793 р. залишилося трохи більше ніж 60 тис. осіб.
Київська
Волинська
Подільська
Чернігівська
Полтавська
Харківська
Катеринославська
Таврійська
Херсонська
Герби українських губерній
Кримські татари. Невідомий художник
Не зникнути як етносу в нових умовах кримськотатарському народу допомагала висока народжуваність.
Російська влада після оволодіння Кримом відбирала в місцевого населення кращі й родючі землі та дарувала їх російським дворянам і чиновникам. У період від приєднання півострова до початку XIX ст. було відібрано й роздано близько 290 тис. десятин землі. Кримських татар виселяли до безплідного степу. Замість татар, що залишали свій край, російська влада запрошувала переселятися сюди іноземних колоністів. Упродовж першої половини XIX ст. до Криму було переселено понад 30 тис. осіб. їм безкоштовно надавали ділянку землі й звільняли на десять років від сплати податків. Завдяки досить високому рівню матеріальної і духовної культури переселенці зробили помітний внесок у господарство півострова.
4. ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОГО УРЯДУ ЩОДО НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ. У складі Російської імперії наддніпрянські українці опинилися в політичній системі, життя якої суттєво відрізнялося від звичних їм умов. Російська імперія була великим територіальним об’єднанням, що складалося із центру та підвладних територій, заселених різними народами. Вона мала централізовану систему управління на чолі з імператором. Виконання законів і розпоряджень уряду покладалося на численне чиновництво, яке для населення імперії було безпосереднім уособленням влади. За часів Гетьманщини й перебування у складі Речі Посполитої українцям не доводилося стикатися з усевладдям місцевого чиновництва.
Одним із завдань чиновників було збирання податків. Проте витрачалися вони перш за все на задоволення вимог центру, а не на місцеві потреби. Від населення українських земель вимагалося абсолютне підпорядкування владі. Усіма засобами впливу в підданих намагалися виховати покору та вірність, наголошуючи, що це є їхнім моральним та релігійним обов’язком. Відтак більшість населення поступово пристосовувалася до імперських порядків і вважала їх цілком правильними.
У Наддніпрянщині постійно розміщувалися значні військові формування російської армії, утримання яких стало важким тягарем для місцевого населення. Водночас для представників сімей української еліти військова служба була можливістю зробити непогану кар’єру.
Новою особливістю життя українців під імперською владою стала його детальна регламентація. У попередні часи як козацька старшина, так і польська шляхта ніколи не видавали розпоряджень щодо впорядкування питань повсякденного життя. Імперська влада, навпаки, прагнула регламентувати життя своїх підданих на території всієї багатонаціональної держави за єдиними стандартами.
У ставленні до Наддніпрянської України уряд імперії постійно підкреслював, що її землі є давньою й невід’ємною частиною Росії, яку вона на деякий час втратила. Уособленням цього стала викарбувана на честь приєднання Правобережжя й білоруських земель за поділами Речі Посполитої медаль із висловом Катерини II: «Я повернула те, що було відірване». Українців вважали «малоросами», які належали до єдиного «великоруського народу». Політика ігнорування національних особливостей як українців, так і інших підкорених народів, а також наявність в імперії російського народу, що становив більшість її населення, обумовлювали здійснення русифікації всіх сфер суспільного життя.
Селянка Слобожанщини. XIX ст.
Чугуївська слобода. XIX ст.
Німецька колонія Нейзац у Криму. Початок XX ст.
Русифікація — сукупність дій та заходів російського уряду, спрямованих на звуження й витіснення на другорядні ролі національних мов, культур, історії та одночасне висунення на провідні позиції російської мови, культури та історії.
У Наддніпрянщині русифікація була спрямована на викорінення наявних відмінностей між «малоросами» й «великоросами». Українці потерпали від того, що їх мову й культуру зневажливо вважали спольщеними, прищеплювали комплекс меншовартості порівняно зі «старшими братами» — росіянами. Унаслідок цього збереження власної мови, культури та історії ставало для українців питанням виживання як нації.
Висновки
• Після приєднання українських земель до Російської імперії на них було поширено адміністративно-територіальний устрій, який без істотних змін зберігався понад 100 років.
• Наддніпрянщина складалася з окремих історико-етнографічних регіонів, розвиток яких під імперською владою мав певні особливості.
• У політиці Російської імперії стосовно Наддніпрянської України відображалися її прагнення уніфікації та русифікації цього регіону.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Якими історико-етнографічними регіонами українських земель наприкінці XVIII ст. володіла Російська імперія? 2. У якому регіоні Наддніпрянщини існувала Подільська губернія? 3. На які губернії поділялася Південна Україна? 4. Назвіть генерал-губернаторства, створені російською владою на українських землях. 5. Який регіон Наддніпрянщини наприкінці XVIII ст. був найбільшим за площею, а який — за кількістю населення? 6. Що таке русифікація?
7. Охарактеризуйте адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії. 8. Якими були спільні й відмінні риси національного складу й соціального становища населення різних регіонів Наддніпрянщини? 9. Яку політику здійснював уряд Російської імперії стосовно українських земель? Які зміни в житті українців вона спричинила?
10. Покажіть на карті регіони Наддніпрянської України, губернії та їх центри. 11. Проведіть дискусію за проблемою «Спільне й відмінне в політиці Російської імперії в регіонах Наддніпрянської України». 12. Складіть порівняльну таблицю «Українські землі (Лівобережжя, Слобожанщина, Правобережжя, Південь) у складі Російської імперії» за характеристиками: 1) унаслідок яких подій опинилися у складі імперії; 2) адміністративно-територіальний устрій та назви адміністративних одиниць; 3) політика імперського уряду щодо населення.
13. Французький мислитель Ж.-Ж. Руссо стосовно долі поляків після поділів Речі Посполитої писав: «Ви [поляки] не можете завадити [вашим ворогам] проковтнути вас, але якщо ви дотримаєтесь того, щоб жодний поляк ніколи не став росіянином, я гарантую: Росія ніколи не поневолить Польщу». За яких умов, на думку мислителя, може вижити нація? Що необхідно було робити українцям, щоб уберегтися від денаціоналізації?