Грунт для винограду: оптимальна кислотність і склад, особливості землі

Можливість розбити виноград на ділянці рано чи пізно розглядає кожен садівник. Смачні плоди можна збирати вже починаючи з липня місяця (з урахуванням регіону і сорти), є можливість прищеплювати кілька сортів на одному кущі. Сам по собі виноград культура досить невибаглива, але, щоб вона добре росла, треба правильно вибрати місце, використовувати хороший грунт і при необхідності проводити заходи щодо поліпшення якості ґрунтів. Детальніше про вимоги до грунту, використовуваному для вирощування різних сортів, ви дізнаєтеся в даному огляді.

Грунт для розсади винограду в домашніх умовах

Для висадки живців і саджанців грунт потрібно починати готувати з осені. Спочатку грунту гарненько перекопують, вносять підгодівлі . Чубуки пересаджують в спеціальні контейнери і переносять в теплицю або для вирощування з живців в домашніх умовах на підвіконня. Можете використовувати суміші перегною і торфу (1: 1) або землі, торфу і піску (1: 2: 1). Для поливу використовуйте розчин селітри і суперфосфату. Коли живці виростуть до 30 см, можна буде переносити їх у відкритий грунт. Обов’язково дочекайтеся весни, коли повітря стане теплим. Столові різновиди ( Августин , Гарольд ) Найкраще розвиваються в грунті з піску і щебеню. Даний склад покращує живлення кореневої системи і прискорює розвиток кущів, дозволяє плодам набирати солодкість і аромат.

Щоб грунт нормально просіла до весни, викопують траншеї або ямки.

Для технічних сортів склад грунтів дуже важливий. Від якості грунту смакові властивості вин залежать безпосередньо.

Критерії визначення відповідної грунту

Щоб отримати розкішний виноградник, потрібно правильно вибрати грунтовий склад. Найкраще виноград росте на легких ґрунтах, які дають коріння кисень і воду. Оптимальні варіанти – суглинки, глина, чорноземи, пісок і супіщані суміші.

склад

Кращий грунт для вирощування винограду – змішаний з каменів, глини, піску, мінеральних речовин і органіки. Важкі глинисті грунти практично не проводять повітря і воду, тому для закладання виноградника не підходять. Піщані швидко віддають вологу, промерзають в холоди, що призводить до загибелі молодих рослин. Також грунт повинен містити залізо, азот, кальцій, калій, магній, фосфор – дефіцит цих елементів негативно впливає на ріст рослин. Як восени черенковать виноград читайте тут .

Кислотність, яку любить чубук

Наступний важливий показник грунтів – рівень pH. Він може бути нейтральним, кислим або лужним. Для винограду оптимальним буде діапазон 4-8. Уникайте грунтів з високою кислотністю – в них коріння погано засвоюють поживні речовини, і виникає необхідність в додатковому добриві грунтів.

Для зниження кислотності грунту можна використовувати вапно.

Заходи щодо поліпшення

Всі типи грунтів можна при необхідності покращувати. Поживна заправка стимулює процеси утворення коріння в отводках, для вирощування винограду з кісточки рекомендується використовувати суміш перегною і піску. Субстратом рекомендується наповнювати горщики, а потім виставляти їх в добре освітлюється тепле місце. При розмноженні живцями в рівних частинах з’єднують компост і городню землю.

Заходи щодо поліпшення різних типів грунтів наведені в таблиці.

Грунт Речовина-поліпшувач Дозування Глина Грубозернистий пісок

Середній суглинок Грубозернистий пісок

Моделі родючості ґрунту: оптимальне поєднання поглинутих обмінних катіонів у складі ҐВК

Це третя, завершальна частина статті Сергія Хаблака, доктора біологічних наук, в якій він викладає результати своїх багаторічних спостережень щодо впливу наявних хімічних елементів на характеристики ґрунту та доступність поживних речовин для рослин.

Чи є оптимальний рівень рН ґрунту гарантією правильного балансу увібраних катіонів?

Найсприятливіші умови для росту і розвитку більшості культурних рослин і засвоєння ними елементів складаються за рН ґрунтового середовища та колоїдів ґрунту дуже слабокислого і нейтрального (рН сол. 5,6-7, рН вод. 6,1-7). Бактерії надають перевагу нейтральній і лужній реакції, а гриби — кислій. При рН сол. нижче 5,6 та рН вод. нижче 6,1 у ґрунті більше розростаються гриби, при високій рН сол. і вод. більше 7,1 починають з’являються бактерії. За рН сол. 5,6-7 і рН вод. 6,1-7 створюється ґрунтове середовище, в якому бактерії і гриби функціонують разом добре.

Коли у ґрунті рівень обмінної кислотності дорівнює 7 або вище, то вміст водню у складі ҐВК буде нульовим. При спусканні нижче від рівня рН обмінної 7, вміст увібраних катіонів Н+ в ґрунті буде збільшуватися й обмінний водень почне зростати. Якщо рН обмінної буде в межах 7-6,9, то водень зросте до 1,5%. При рН 6,8 обмінний водень у складі вбирного комплексу збільшиться до 3%. На кожне зменшення рН на 0,1 нижче від рН 7 обмінний водень зростатиме на 1,5% до досягнення рівня рН 6. При 10,5% насиченості ґрунту катіонами Н+ рівень обмінної кислотності становитиме 6,3, а при 15% насиченості ґрунту увібраними катіонами водню рН ґрунтового середовища дорівнюватиме 6.

Показник рН ґрунту не має слугувати індикатором щодо потреби внесення кальцієвих добрив і бути, як вважають більшість агрономів, однією з головних характеристик родючості ґрунту та його важливих властивостей, яка суттєво впливає на продуктивність. Оптимальний рівень рН ґрунтового середовища не гарантує правильного балансу увібраних катіонів у складі ҐВК.

Як залежить pH від балансу Ca, Mg, Na, R, H, Al

Ґрунт із високим вмістом магнію і низьким вмістом кальцію може показати нормальний рН 6,5 та містити абсолютно недостатню кількість кальцію. Надлишок будь-якого з основних катіонів (кальцію, магнію, калію і натрію) може призвести до підвищення рН, а брак будь-якого з них — до зниження рівня ґрунтового розчину. Магній більше впливає на рН ґрунту, ніж кальцій. Як тільки магнію в ґрунті стає забагато, рівень рН різко зростає. Магній, якщо порівнювати його дію з однаковою кількістю кальцію, може підвищити рН в 1,67 разів більше, ніж кальцій. Калій може вплинути на рН навіть більше, ніж кальцій і магній. Надзвичайно високий вміст натрію веде до надзвичайно високого рівня рН ґрунтового середовища.

Вплив мінеральних добрив на властивості ґрунту та ҐВК

На рівень рН ґрунту впливають усі чотири основні обмінні катіони: кальцій, магній, калій і натрій. Потрібна рівновага обмінних катіонів вбирного комплексу ґрунту, інакше рівень рН не матиме значення. Рівень ґрунтового середовища регулюється самостійно, коли кальцій, магній, калій і натрій перебувають у стані належної рівноваги. Рівновага рН в межах 6,2 або 6,3 для культур, в основі якої покладений баланс цих чотирьох елементів, сприятиме росту та належної врожайності відповідно до виду рослин та характеру ґрунту.

Ґрунти, в яких до складу увібраних основ входять катіони водню й алюмінію, вважаються ненасиченими основами (кислими). До ненасичених ґрунтів належать підзолисті та частково сірі опідзолені ґрунти Полісся і опідзолені чорноземи лісостепової зони. У підзолистих ґрунтах вміст увібраних катіонів водню коливається у великих межах і часто досягає 40-70%. ґрунти з увібраними іонами водню і, алюмінію найбільш кислі, безструктурні, мають несприятливі фізичні властивості і легко запливають.

Підвищена кислотність ґрунту: в чому мінуси

Підвищена кислотність погіршує фізичні й фізико-хімічні властивості ґрунту, пригнічує діяльність ґрунтових мікроорганізмів (особливо нітрифікаторів, азотфіксаторів), знижує родючість ґрунту та засвоєння рослинами елементів живлення, погіршує ефективність використання добрив на 20-40%, зменшує урожайність культур на 20-30%, а то й на 50-60%. В рослинах вплив кислотності ґрунту проявляється в порушенні ферментативних процесів, вуглеводного та білкового обміну, синтезу хлорофілу, зміні в кислий бік реакції клітинного соку. Підвищена кислотність ґрунту зменшує ріст коренів, негативно вливає на фізико-хімічні властивості плазми клітин коренів, на їх проникність для поживних речовин.

Ґрунти з підвищеною кислотністю та низькою здатністю протидіяти явищам підкислення (низька буферність ґрунту) найбільш поширені на Поліссі, в західних регіонах Лісостепу та Карпатській буроземно-лісовій області. Найбільш розповсюдженими ґрунтами в Поліссі є дерново-підзолисті. Основну частину становлять піщані та глинисто-піщані ґрунти. Дерново-підзолистим ґрунтам властива низька родючість, зумовлена невеликим вмістом гумусу (0,7-2%), середнім вмістом рухомогоо фосфору, низьким вмістом рухомого калію, незначним вмістом мікроелементів. Для всіх дерново-підзолистих ґрунтів характерна висока кислотність і незадовільні фізико-хімічні властивості. Величина рН сольової витяжки дерново-підзолистих ґрунтів коливається в межах 4.4-6,0. Розчинні форми макро- і мікроелементів вимиваються водою. У ҐВК ґрунтів високий вміст водню та алюмінію, низький вміст кальцію і магнію.

Аналіз ґрунту: серйозні відповіді на скептичні запитання

Регіони поширення кислих ґрунтів достатньо забезпечені вологою (ГТК більше 1) з переважанням промивного, застійно-промивного типу ґрунтоутворення. У південних регіонах, навпаки, переважає дефіцит вологи та непромивний тип ґрунтових процесів. ґрунти Лісостепу займають проміжне положення — їм притаманний як промивний, так і непромивний типи ґрунтоутворення. Вони займають майже 35% загальної площі сільськогосподарських угідь і мають різну здатність протидіяти явищам підкислення або підлуження.

Оптимальні показники насиченості ґрунту основами

Показник увібраних катіонів калію в складі ҐВК має бути від 2 до 5%, а натрію — 0,5-3%. Відповідно інші основи повинні становити від 2 до 4%. Вони потрібні в ґрунті в дуже малих кількостях. Коли у ґрунті натрію більше, ніж калію, він буде викликати розширення клітинних стінок. При сумарному відсотку К і Na понад 10% рослина не зможе поглинати достатньо марганцю. Марганець дуже важливий для формування зерна.

Найбільше калію міститься в глинистих чорноземних ґрунтах з нейтральною реакцією ґрунтового середовища. У засолених його вміст значно вищий, тому досить часто немає потреби у застосуванні на них калійних добрив. У ґрунтах легкого гранулометричного складу (піщаних і супіщаних) з високою кислотністю вміст калію значно менший. Найбідніші на калій торф’яні ґрунти, де вміст цього елемента від 0,03 до 0,15%. Вміст у ґрунті рухомого калію, який є основною формою для живлення рослин, становить лише 0,5-2% валового.

У природі досить поширені, особливо в зоні сухих степів, ґрунти, які у вбирному комплексі містять від 10 до 40, а інколи навіть і до 50% катіонів натрію. Ґрунти, які містять натрій у вбирному комплексі, мають лужку реакцію, безструктурні; в них, як і в підзолах, колоїди вимиті з верхніх горизонтів у нижчі і добре виражені елювіальний та ілювіальний горизонти. Фізичні властивості їх також несприятливі для рослин. Лужна реакція ґрунту через високий вміст в ҐВК катіонів натрію несприятлива для вирощування більшості культур, знижує доступність для рослин фосфору, заліза, мангану й бору. Основною причиною загибелі рослин на засолених ґрунтах є високий осмотичний тиск ґрунтового розчину, який перевищує тиск їх клітинного соку, внаслідок чого зменшується надходження води в окремі тканини, збільшується транспірація, погіршується асиміляція, дихання та утворення цукрів, що призводить до висихання й загибелі рослин.

Потреба у меліорації солончакових ґрунтів зростає (від слабкої до середньої і сильної) зі збільшенням частки натрію в ҐВК з 5 до 20%. Тому гіпсування більше потребують солончакові ґрунти (містять 10-20% іонів Na) і солонці (містять більше як 20% іонів Na у ҐВК). Солонцеві і повторно осолонцьовані ґрунти трапляються майже в усіх регіонах Лівобережної України, але найбільші їх площі в Південному Степу. Отже, склад катіонів вбирного комплексу зумовлює важливі агрономічні властивості ґрунту (структура, фізико-хімічні властивості, механічний склад, вміст речовин тощо).

Інтерактивна карта ґрунтового покриву України

Знову про баланс. Тепер катіонів

Вищенаведені параметри оптимальних відсотків насиченості ґрунту основами в агрохімічному аналізі ґрунту дають інформацію про відсутність або наявність проблем у складі увібраних катіонів ҐВК, які викликають небажані зміни в реакції ґрунтового розчину, рухливості поживних речовин і їх доступності рослинам, фізичних й фізико-хімічних властивостях ґрунту, ефективності використання добрив. Ґрунт із дефіцитом певного катіона у складі вбирного комплексу обов’язково матиме забагато другого увібраного катіону. Потрібно розуміти, що, наприклад, насичуючи ґрунт калієм до 7,5% і маючи у складі ҐВК 10% магнію і 70% кальцію, якийсь катіон повинен витіснитись із вбирного комплексу і звільнити місце для нього. Це може бути водень, якщо рівень рН нижче 7. Зі складу насиченості ґрунту основами катіони К+, Na+, H+ мають лише один позитивний заряд «+», а катіони Са₂+, Mg₂+ несуть подвійний позитивний заряд «++». Са₂+, Mg₂+ — сильні катіони, які здатні виштовхувати катіони з одним позитивним зарядом “+”. По силі витіснення із ҐВК катіони від сильного до слабшого можна розташувати у такому порядку: Са₂+, Mg₂+, К+, Na+, H+.

Рівень кислотності ґрунту: вплив вмісту певних поживних елементів

За рівня рН вище 6,5 у складі ҐВК залишаються дуже мало колоїдів з негативним зарядом. При цьому катіони калію не зможуть виштовхнути достатню кількість водню і прикріпитися до ґрунтових колоїдів. Рідко можна спостерігати підвищення вмісту калію в ґрунті при рН вище 6,5. При рН ґрунтового середовища 6,5 рівень насиченості ґрунту катіонами H+ буде складати 7,5%. При рівні рН вище 6,5 за низької кількості калію потрібно розглядати програму підтримки вмісту К₂О в ґрунті невеликими дозами добрив через його можливість вимивання із вбирного комплексу. Не потрібно працювати на підвищення рівня калію у складі ҐВК та вносити великі дози калійних добрив за його низького вмісту у ґрунті до тих пір, поки не відбудеться зниження рН нижче 6,5. За рівня рН нижче 6,5 калій утримується в ґрунтовому колоїді. Це частково пояснює, чому калій не затримується в глинистому ґрунті, коли рівень рН вище 6,5.

Не можна вносити калійні добрива у великих дозах про запас в депозит на декілька років наперед також на піщаних і супіщаних кислих ґрунтах, з яких калій вимивається, а потрібно їх вносити невеликими нормами. На легких піщаних ґрунтах через вимивання катіонів Са₂+, Mg₂+, К+ в ҐВК збільшується вміст водню, який підвищує кислотність. На піщаних ґрунтах, що потребують вапнування, за внесення калійних добрив посилюється нейтралізація ґрунтової кислотності, оскільки калій витісняє в розчин іони H+, Al₃+ і Mn₂+, що призводить до зменшення рН ґрунту. Ще більшого значення калійні добрива набувають після вапнування кислих ґрунтів. Значно легше за допомогою мінеральних добрив насичувати калієм хороший піщаний ґрунт, ніж важкий ґрунт. У середніх або важких за гранулометричним складом ґрунтах за умови застосування мінеральних добрив при низькому вмісті калію можна його вносити тоді, коли в ґрунті достатньо простору для утримування цього елемента глинистими колоїдами при рН нижче 6,5.

Моделі родючості ґрунту

Кожен тип ґрунту характеризується своїм гранулометричним складом, специфічним профільним розподілом фракцій і певним складом насиченості ґрунту основами. На основі багаторічних досліджень були запропоновані ефективні моделі родючості ґрунту з оптимальним поєднанням поглинутих обмінних катіонів у складі ҐВК. Для більшості типів ґрунтів правильні середні відсотки насиченості ґрунту увібраних катіонів повинні бути такими:

• кальцію — 60-70%,
• магнію — 10-20%,
• калію — 2-5%,
• натрію — 0,5-3%,
• водню — 10-15%,
• інших основ — 2-4%.

На легких піщаних ґрунтах оптимальні відсотки насиченості ґрунту основами мають бути такими:

• кальцію — 60%,
• магнію — 20%,
• калію — від 2 до 5%,
• водню — 10-15%,
• натрію — 0,5-3%,
• інших основ — 2-4%.

Відповідно на важких глинистих ґрунтах показники оптимальних відсотків насиченості ґрунту основами мають бути такими:

• кальцію — 70%,
• магнію — 10%,
• калію — від 2 до 5%,
• водню — 10-15%,
• натрію — 0,5-3%,
• інших основ — 2-4%.

За деякими даними ідеальні показники складу катіонів вбирного комплексу ґрунту мають бути в таких відсоткових інтервалах:

• кальцій — 65-80%,
• магній — 10-15%,
• калій — 1-5%,
• натрій — 0-1%,
• інші основи — до 5%.

Є інші пропозиції типових діапазонів насичення ґрунту основами:

• кальцій — 60-75%,
• магній — 10-20%,
• калій — 2-7%,
• натрій — 0-10%,
• водень — 0-10%.

На основі моделей ґрунту з оптимальним поєднанням поглинутих обмінних катіонів у складі ҐВК можна охарактеризувати різні типи ґрунтів, ґрунтоутворювальний процес, фізичні й фізично-хімічні властивості і їх родючість.

Гроші на вітер. Чому точне землеробство без аналізу ґрунту безглузде

Ґрунти за підвищенням родючості можна розташувати у такій послідовності: дерново-підзолисті, сірі й темно-сірі лісові ґрунти, чорноземи типові, чорноземи звичайні та південні, каштанові ґрунти.

У степових районах вологозабезпечення є основним лімітуючим чинником для формування урожаю, а в Поліссі — кислотність та низька родючість ґрунтів. Чорноземні ґрунти Лісостепу і Степу та каштанові ґрунти містять значну кількість доступного для рослин калію, але мають невеликий вміст доступного фосфору та близько до нейтральної рН ґрунту і кращі водно-фізичні та біологічні властивості. Дерново-підзолисті, сірі й темно-сірі лісові ґрунти Полісся характеризуються високою кислотністю і незадовільними фізико-хімічними властивостями, низьким умістом рухомих сполук калію та мають середню кількість доступного фосфору. Калій в кислих ґрунтах легкого гранулометричного складу значній кількості мігрує по профілю. У дерново-підзолистих ґрунтах рухомий фосфор більш доступний до рослин, ніж в чорноземних ґрунтах. В нейтральних і карбонатних ґрунтах (чорноземи) утворюються менш розчинні фосфати кальцію і магнію, а в кислих дерново-підзолисті ґрунтах формуються більш розчинні фосфати алюмінію та заліза.

Найбідніші на мікроелементи зональні ґрунти Полісся, а максимальний уміст валових і рухомих форм характерний для ґрунтів Степової зони. Вміст заліза, цинку, міді і кобальту знижується від ґрунтів легкого гранулометричного складу з підвищеним рівнем кислотності до ґрунтів важкосуглинкових і глинистих із нейтральною реакцією ґрунтового розчину, тоді як вміст мангану, бору і молібдену навпаки збільшується від ґрунтів малобуферних до ґрунтів високобуферних від Полісся до Лісостепу і Степу. Зменшення вмісту заліза, цинку, міді і кобальту на карбонатних ґрунтах Степу і Лісостепу пов’язано з фіксацією їх кальцієм. Дефіцит міді спостерігається на торф’яниках, молібдену — на кислих дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах, бору і молібдену — на червоноземах, мангану, заліза і цинку — на карбонатних ґрунтах.

Фосфорні добрива найефективніше застосовувати в умовах недостатнього зволоження на чорноземах звичайних і південних та на каштанових ґрунтах. Калійні добрива найліпше діють на торф’яних, потім на дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах. На легких за гранулометричним складом ґрунтах зазвичай ефективніші азотні, калійні та мікродобрива, на важких — фосфорні добрива.

Сергій Хаблак, доктор біологічних наук

Підтримайте наші агромедіа

Будь-яка сума допоможе працювати на інформаційному аграрному фронті для вас