Зв’язок історії педагогіки з іншими науками

Історія педагогіки використовує ідеї, теоретичні положення й висновки історії філософії, історії літератури, культурології, а також методи досліджень, які застосовуються в історії, філософії, історії психології, історії культури, історії географії, історії мистецтва.

“Історія педагогіки” як навчальна дисципліна

“Історія педагогіки” є нормативною навчальною дисципліною, що викладається для студентів бакалаврату, які здобувають педагогічну освіту.

Мета навчальної дисципліни “Історія педагогіки” – на підставі історичних джерел, численних прикладів, фактів з життя всіх народів довести, що в завданнях школи, педагогічних теоріях і системах завжди віддзеркалюється розвиток суспільства, зміни у стосунках між людьми; сприяти формуванню історичної свідомості та самосвідомості студентів як основи особистісної рефлексії й усвідомлення себе в тріаді “минуле – теперішнє – майбутнє”.

• • пробудити інтерес до педагогічного минулого;
• • розширити педагогічний світогляд;
• • простежити основні етапи розвитку родини, сімейного виховання, навчально-виховних закладів різних рівнів на теренах України з найдавніших часів до сьогодення;
• • сприяти засвоєнню генезису педагогічних категорій;
• • виробити критичне ставлення до педагогічної спадщини;
• • залучити студентів до творчого дослідництва;
• • сформувати вміння творчо використовувати здобуті знання й досвід попередніх поколінь, уміння прогнозувати розвиток освіти, педагогічної думки.

Вивчення історії педагогіки відбувається на лекціях, семінарських заняттях, у процесі індивідуальної роботи зі студентами в аудиторний час (консультації) і самостійної роботи студентів (вивчення основної та додаткової літератури, першоджерел, підготовка доповідей, рефератів). На лекціях висвітлюються основні, найзагальніші питання дисципліни, що забезпечують цілісність розуміння основних закономірностей розвитку педагогічної культури, обов’язковий мінімум знань, якими повинен оволодіти студент; закладаються наукові й методологічні основи для подальшої організації навчального процесу. Семінари сприяють глибшому та всебічнішому вивченню основних ідей лекційного курсу, осмисленню педагогічних ідей, теорій, систем, напрямів в історії педагогіки, формуванню аналітичних умінь на основі порівняльних характеристик різноманітних педагогічних теорій і концепцій. Консультаційна робота допомагає студентам краще оволодіти невичерпним методологічним, пізнавальним і виховним потенціалом зазначеної дисципліни. Самостійна робота спрямована на те, щоб викликати в студентів прагнення до поглибленого вивчення окремих педагогічних проблем в історичному розвитку, бажання займатися науково-дослідницькою роботою.

Місце у структурно-логічній схемі спеціальності

Навчальна дисципліна “Історія педагогіки” є складовою частиною навчального плану професійної підготовки педагогів. Вона має особливе значення для психолого-педагогічній підготовки студентів, оскільки сьогоднішні проблеми навчально- виховного процесу неможливо розв’язувати, не знаючи витоків і першоджерел зародження, становлення й розвитку теорії та практики виховання й навчання дітей і молоді.

Studentam.net.ua

Розвиток суспільства і зміни у відносинах між людьми завжди знаходили своє відображення в практиці освіти, навчання і виховання підростаючих поколінь, у меті та завданнях школи, в педагогічних теоріях і системах. Освіта, навчання і виховання — процеси соціальні, історично зумовлені, в яких завжди відображаються цілі та інтереси панівних класів суспільства, а також їх політичних партій. Щоб правильно зрозуміти закономірності цих процесів, необхідно знати історію розвитку освіти, виховання, школи та педагогічних теорій від найдавніших часів до наших днів.

Відомий німецький історик педагогіки К.Шмідт говорив, що лише той в змозі зрозуміти істинну науку сучасної педагогіки, хто сам вжився в історію педагогіки. Вона вчить бути об’єктивним, правильно оцінювати думки, що циркулюють в літературі. Вона допомагає усвідомлювати, що багато з того, що приймається тим чи іншим дослідником за своє нове, оригінальне творіння, давно вже існувало раніше і робилося часом чи намічалося ще вірніше і краще, ніж сьогодні, чи, навпаки, визнане неправильним, давно засуджене багаторічним досвідом. Педагогіка без її історії те ж саме, що будівля без фундаменту. Відсутністю твердих знань з історії педагогіки можна пояснити немало помилок в діяльності педагогів-практиків і вчених-педагогів.

Історія педагогіки — одночасно і педагогічна, і історична наука. Історична точка зору полягає в описанні, у відкритті того, що було і як було. Історик прагне відповісти на питання: що? яке? як? коли? Педагог же прагне пізнати особливості розвитку і суспільні функції освітніх явищ та педагогічних поглядів, а також проаналізувати їх, оцінити їх слушність, встановити, чи були вони виразом прогресу, чи актуальні сьогодні. При цьому педагог прагне до пізнання не через саму історичну цікавість, а, і це головне, щоб поглибити свою педагогічну ерудицію, краще зрозуміти напрямки розвитку школи і педагогічної думки, орієнтуватися в сучасних освітніх тенденціях, шкільних системах і педагогічних теоріях. Тому педагога не все однаково цікавить в освітній минувшині. Якщо історик може твердити, що все важливо, і може дійти до дріб’язкового хронологічного вивчення минулого, то педагог, як правило, займає вибіркову позицію, цінну, «утилітарну» з педагогічної точки зору.

Як окрема галузь знань історія педагогіки зародилася в другій половині XVII ст., однак її розвиток припадає на другу половину XIX ст. і наступне століття. Серед першопрохідців-істориків педагогіки насамперед слід назвати француза К.Фльорі («Про вибір і метод учбових занять», 1686), німців К.Мангельсдорфа («Спроба викладу того, що протягом тисячоліть говорилося і робилося в галузі виховання», 1779), Ф.Рухкопфа («Історія шкільної і виховної справи в Німеччині», 1794), К.Шмідта («Історія виховання від його виникнення до нашого часу», 1902). Протягом більш як століття історія педагогіки розвивалась не як історія науки про виховання, оскільки її в сучасному розумінні ще не існувало, а як історія практики виховання і освіти, з одного боку, і як виклад поглядів на виховання тих чи інших мислителів — з другого.

В Україні історія педагогіки почала розроблятися з середини XIX ст. Увагу вітчизняних дослідників привертали як історія зарубіжної, так і історія школи і освіти в Україні. В цей час виходить багато перекладних праць з історії педагогічної думки зарубіжних авторів. Вітчизняна історія педагогіки кінця XIX — початку XX ст. представлена незначною кількістю робіт дослідницького характеру, інші ж страждали описовістю, відсутністю аналітичності.

Як окремий предмет викладання історія педагогіки входить в програму педагогічних закладів з другої половини XIX ст. Предметом історії педагогіки є вивчення історичних закономірностей розвитку виховання, школи і педагогічної думки в різні історичні періоди з найдавніших часів до наших днів. Тут слід звернути увагу на три принципово важливі особливості. По-перше, на послідовність слів: виховання, школа і педагогічна думка, яка зовсім не випадкова. Як буде показано далі, у такій послідовності і відбувався складний процес їх становлення і розвитку. По-друге, на те, що виховання, школа і педагогічна теорія розглядаються в процесі їх взаємозв’язку і розвитку. По-третє, історія педагогіки вивчає історичні закономірності цього розвитку, тобто намагається встановити все, що є спільним для виховання, школи і педагогічної думки в різні історичні періоди.

Основні завдання історії педагогіки

Основні завдання історії педагогіки як науки:

• отримання достовірних наукових знань про закономірності розвитку різних педагогічних явищ і трансформацію різних педагогічних теорій, обумовлених цими явищами;

• аналіз боротьби прогресивних і консервативних тенденцій в розвитку педагогіки;

• розкриття з наукових позицій причин якісних змін в розвитку педагогіки;

• встановлення шляхів, якими йшов процес формування нового теоретичного змісту педагогічної науки (генезис прогресивних начал педагогічної теорії).

Завдання історії педагогіки як предмету педагогічної освіти (навчальної дисципліни):

Історія педагогіки відіграє важливу роль у професійній підготовці майбутніх учителів, розв’язуючи такі завдання:

• виявити й ознайомити студентів із основними шляхами та закономірностями розвитку виховання, школи і педагогічної думки у різні історичні періоди;

• сформувати в студентів систему знань про світовий історико-педагогічний процес та про місце української педагогіки в ньому; ознайомити з сучасними формами виховання і педагогічними течіями через їх історичний родовід;

• розкрити кращі здобутки педагогічної мудрості українського й інших народів та виробити уміння застосовувати їх у своїй майбутній професійній діяльності;

• виховання любові до педагогічної професії, формування ідеалу вчителя на основі яскравих прикладів життя відомих педагогів (Коменський, Песталоцці, Ушинський, Макаренко тощо) і формування основ педагогічної майстерності;

• сформувати самостійне історико-педагогічне мислення (навчити бачити і розуміти закономірності розвитку педагогічних категорій); формувати критичне ставлення до педагогічної спадщини минулого, що буде утримувати майбутнього педагога від консерватизму і рутини, а також від псевдоноваторства в учительській роботі;

• оволодіти методами ретроспективного аналізу історико-педагогічних явищ і фактів;

• розширити професійний світогляд, збагатити духовну культуру майбутніх педагогів.

У контексті поставлених завдань історія педагогіки дає змогу зрозуміти зв’язок педагогічних явищ із суспільно-культурними відносинами епохи і країни, виробляє історичну перспективу, дозволяє глибше, критичніше і більш всебічно оцінити стан освітніх і педагогічних систем і прагнень сучасності, збуджує живе зацікавлення педагогічними проблемами, прищеплює культ педагогічних традицій, може служити засобом формування почуття патріотизму та інтернаціоналізму.

Структура курсу «Історія педагогіки»

Курс складається із двох розділів:

1. Історія зарубіжної класичної школи і педагогіки;

2. Історія української школи і педагогіки.

Принципи історії педагогіки

Основними принципами побудови історії педагогіки є:

1. Історизм, що передбачає вивчення будь-якого явища в процесі його виникнення, становлення і розвитку, розгляд педагогічних явищ стосовно конкретної історичної епохи, соціально-економічних особливостей цієї епохи, що детермінують зміст, методи і організацію навчально-виховного процесу.

Багато дослідників, прагнучи «актуалізувати» свою роботу, намагаються встановити безпосередні зв’язки між явищами, фактами, поглядами віддалених від нас епох і сучасністю, проводять неправомірні історичні паралелі, затрачають час і зусилля на пошуки у педагогів минулого висловлювань, що обґрунтовують сучасні ідеї, посилаються на поняття і факти з минулого, лише зовнішньо схожі з сучасними. Зовсім ігнорується той факт, що багато термінів і понять, що зустрічаються в літературі минулих століть, при всій їх подібності на сучасні мали зовсім інше трактування і в ході історичного розвитку суттєво змінили свій зміст.

Історичний підхід до педагогічних явищ передбачає врахування низки моментів, а саме: соціально-економічні особливості епохи, що детермінує зміст, методи іорганізацію навчально-виховного процесу, а також напрям шляхів пошуків їх зміни, а звідси — виникнення тих чи інших педагогічних теорій і концепцій; вплив у кожну епоху успіхів загальнонаукового прогресу на концепції виховання і педагогічної теорії; еволюцію і трансформацію ідей, концепцій, теорій, понять і термінів; виділення тенденцій розвитку.

2. Системності, що передбачає розгляд фактів і явищ виховання і навчання в рамках всієї шкільної системи і шкільних традицій відповідної епохи; аналіз ідей, висловлювань, теорій педагогів минулого в рамках їх цілісних концепцій виховання; вивчення педагогічних систем минулого в системі конкретних соціальних відносин, політичного ладу, суспільних та ідеологічних поглядів із врахуванням боротьби між окремими їх напрямками.

3. Науковості. В період розвитку демократії, коли дано імпульс творчому мисленню, необхідно осмислити минуле з позиції глибшого, більш справедливого і чесного підходу до тих подій, які ми переживаємо. Науковість, що передбачає об’єктивність дослідника, вимагає від нього неупередженого ставлення до всіх етапів розвитку виховання, школи і педагогічної думки.

4. Партійності. Особливу увагу слід надавати виявленню в педагогічних ідеях і концепціях минулого відбиття класових, політичних інтересів окремих соціальних груп, завжди ставлячи питання «Кому це вигідно?».

Джерела історії педагогіки

За своєю природою та способом донесення інформації джерела історії класифікуються у ряд груп. При цьому слід враховувати, що всі вони поділяються на прямі і непрямі.

Історія педагогіки

Навчальний курс «Історія педагогіки» має важливе освітнє, професійне й виховне значення у психолого-педагогічній підготовці майбутніх учителів-вихователів у вищих закладах освіти, оскільки є джерелом здобуття знань про багатовікові педагогічні традиції українського народу та народів світу, досягнення світової і вітчизняної педагогічної думки та шкільної практики; сприяє розширенню професійного світогляду, стимулюванню критичності педагогічного мислення, виробленню вмінь творчо використовувати історико-педагогічну спадщину у практичній діяльності, визначати майбутні педагогічні перспективи

Related Papers

The paper analyzes the cognitive possibilities of culturological approach in the study of the history of academic pedagogy in Ukraine. The typology of archival documents as sources of the reconstruction of the standards of teaching pedagogy in Kiev higher institutions of XIX – the beginning of XX centuries which was developed on the ground of this approach is presented.У статті проаналізовано пізнавальні можливості культурологічного підходу при дослідженні історії академічної педагогіки в Україні. Представлено розроблену на його основі типологію і розкрито евристичний потенціал архівних документів як джерел реконструкції стандартів викладання педагогіки у київській вищій школі ХІХ – початку ХХ ст

В статье представлены научные взгляды Н. М. Назаровой, одного из ведущих специальных педагогов нашей страны.

Актуальні проблеми сучасної освіти: реалії та перспективи: Матеріали Всеукраїнської конференції студентів та викладачів закладів вищої та фахової передвищої освіти. Тези доповідей учасників конференції. – Маріуполь

ИСТОРИЯ ПЕДАГОГИКИ И ШКОЛЫ

В предлагаемом учебнике представлена история развития зарубежной и отечественной педагогики и школы с древнейших времен до настоящего времени. Он адресован студентам педагогических вузов, колледжей, преподавателям, учителям, аспирантам, всем интересующимся проблемами педагогики.

У статті здійснено історіографічний огляд розвитку української педагогічної думки періоду другої половини XVII−XVIII ст., що ґрунтується на систематичному вивченні філософсько-богословських текстів та вітчизняних розвідок, приурочених цьому періоду. Проаналізовано джерела, які стосуються діяльності різних навчальних закладів, насамперед Києво-Могилянської академії, колегіумів, що діяли на той час на території України і забезпечували практичну реалізацію основних теоретичних положень педагогічної думки. Окреслено філософські погляди професорів Києво-Могилянської академії. Розглянуто історико-культурні феномени, серед яких провідне місце належить характеристиці основних ознак епохи бароко, змісту і методів навчання, розвитку українського друкарства як засобу поширення педагогічних ідей і поглядів.