У 1941 році чекісти підірвали греблю ДніпроГЕСу, щоб зупинити німців. Але замість цього вбили тисячі радянських солдатів. Як руйнували і відновлювали станцію під час Другої світової — фотоісторія
Вид греблі ДніпроГЕСу, зруйнованої німцями при відступі, 1944 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Уночі 6 червня 2023 року росіяни підірвали греблю Каховської ГЕС у Херсонській області. Через це під загрозою затоплення опинилися десятки населених пунктів, зокрема й місто Херсон. Подібне росія практикувала під час Другої світової війни. Увечері 18 серпня 1941 року чекісти 157-го полку НКВС , які охороняли ДніпроГЕС, вивели з ладу обладнання станції та підірвали греблю. Це стало несподіванкою не стільки для німців, які наступали, скільки для червоноармійців, які відступали. Від вибуху загинули радянські солдати, які в цей момент переправлялися через греблю. Також під водою опинилися ті частини радянських військ, які перебували нижче за течією. За підрахунками істориків загинуло від 20 до 100 тисяч радянських військових і цивільних. Німці відновили станцію вже влітку наступного року, а восени 1943-го під час відступу знову спробували її підірвати. «Бабель» згадує, як ДніпроГЕС двічі знищували та відновлювали у повоєнний час.
Побудувати в Запоріжжі гідроелектростанцію вирішили ще на початку 1920-х в рамках масштабного плану з електрифікації країни. Будували станцію за американськими технологіями, до Запоріжжя для консультацій приїжджали фахівці зі США. Більшовики щедро розплачувалися з ними коштовностями і предметами мистецтва. Але найбільш ходовим товаром було зерно, яке відбирали у селян навіть під час голоду в 1920-х і Голодомору в Україні на початку 1930-х.
ДніпроГЕС оголосили всесоюзним будівництвом, де крім «бійців будтрудармії», використовували безоплатну і ненормовану працю вʼязнів. У 1927 році заклали перемичку, а в 1932-му запустили перший агрегат нової станції. У 1939 році ДніпроГЕС стала найбільшою електростанцією в Європі і третьою за потужністю у світі.
Загальний вигляд греблі ДніпроГЕСу, Запоріжжя, до 1941 року.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Через два роки після початку Другої світової війни Німеччина напала на свого вчорашнього союзника СРСР. Радянські війська відступали з великими втратами. А німці проривалися до Києва і великих індустріальних і портових центрів — Запоріжжя, Миколаєва, Херсону, Одеси, Очакова. До середини серпня 1941 року сили німецької групи армій «Південь» вийшли до Дніпра на всій лінії від Херсону до Києва. За спогадами начальника Генерального штабу Сухопутних військ Німеччини Франца Гальдера, 17—18 серпня 1941 року одна з німецьких танкових дивізій стояла вже майже за кілометр від греблі ДніпроГЕСу.
Німецький танк, роздавлений танком радянського капітана Кокушкіна на підступах до Дніпра, серпень 1941 року.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Увечері 18 серпня радянські підрозділи стримували наступ і прикривали відхід інших частин, коли приблизно о 20:15 пролунав потужний вибух, і з боку греблі ДніпроГЕСу понеслася хвиля близько 100 метрів завдовжки і 30 метрів заввишки. «Військовий транспорт і люди, які в цей час рухалися дамбою, звісно, загинули. Майже тридцятиметрова лавина води прокотилася Дніпровською заплавою, змиваючи все на своєму шляху. Усю нижню частину Запоріжжя з величезними запасами різних товарів, військових матеріалів, десятками тисяч тонн харчових продуктів тощо змило за лічені хвилини. Десятки суден, разом із командами, загинули в тому жахливому потоці. У Дніпровських плавнях на десятки кілометрів до Нікополя і далі стояли на позиціях [радянські] військові частини. Величезний потік налетів несподівано. Загинула велика кількість червоноармійців і офіцерів з артилерією та військовим спорядженням. Крім військових, загинули в плавнях десятки тисяч голів худоби і багато людей, які там були на роботі», — так описував події очевидець Федір Пігідо-Правобережний.
Дамба ДніпроГЕСу після підриву співробітниками НКВС, серпень 1941 року.
ДніпроГЕС замінували ще на початку серпня 1941 року. Для цього літаками з Москви завезли понад 20 тонн вибухівки. Відповідальними за операцію були інженер-полковник Борис Епов і підполковник Олексій Петровський. А от хто визначив час «крайньої необхідності» для підриву, досі точно не відомо. Одні історики вважають, що наказ віддав командувач військ південно-західного напрямку Семен Будьонний, другі — що шифрограму зі ставки у Москві відправив особисто Сталін, треті — що передчасно запанікували співробітники 157-го полку НКВС, які мали привести вибухівку в дію. Це стало несподіванкою навіть для вищого командування. «Ми перебували в Запоріжжі, коли раптом земля хитнулася під ногами — від вибуху величезної сили здригнулося повітря», — згадував командувач Південним фронтом Іван Тюленєв.
Номер The New York Times 21 серпня 1941 року.
Спочатку радянське керівництво намагалося все звалити на «ворожих диверсантів», але від цієї версії довелося відмовитися. Американська газета The New York Times 21 серпня 1941 року вийшла зі статтею про підрив греблі ДніпроГЕСу «росіянами, що відступали» на першій шпальті. У ній був коментар дипломата однієї з країн Гітлерівської коаліції, який порівняв такі дії зі «скорпіоном, який вжалив сам себе».
Серйозної шкоди німецьким військам підрив греблі не завдав. Після вибуху ДніпроГЕСу оборона Запоріжжя тривала ще півтора місяця. За цей час з міста встигли вивезти майже все обладнання великих заводів. Що ж до жертв серед радянських солдатів і цивільних, то точних даних немає. Вони оцінюються приблизними цифрами від 20 до 100 тисяч людей. Крім того, кілька тисяч червоноармійців, які евакуювалися на лівий берег Дніпра нижче за течією, були відрізані водою, і їм довелося здатися в полон.
Німецькі солдати форсують Дніпро, 10 вересня 1941 року.
За війну УПА знищила більше 12 тисяч німців – історики
Жертвами антинімецьких операцій Української повстанської армії стали 12-13 тисяч німців.
Про це на публічній дискусії “Ціна Перемоги: вклад українців у розгром нацизму” повідомив кандидат історичних наук, науковий співробітник Українського інституту національної пам’яті Ярослав Антонюк.
“Ця цифра не співмірна із загальними втратами у Другій світовій війні, – додав директор УІНП, кандидат історичних наук Володимир В’ятрович. – Проте якщо порівнювати, скільки німців загинуло від рук польських чи радянських партизанів, то це співмірні цифри”.
За словами історика, коли говорять про співпрацю українських націоналістів із владою Третього рейху, то часто забувають, що націоналісти всього на 2 тижні довше співпрацювали з нацистами, ніж Йосип Сталін.
Після проголошення Акту відновлення Української Держави, не погодженого з німцями, були заарештовані очільники ОУН, а Степан Бандера усю війну відсидів в німецькому концтаборі Заксенгаузен.
У німецьких документах 1941-1942 років зазначено, що, крім ОУН(б), в Україні немає жодного серйозного руху опору. Перша антинімецька акція УПА сотні Перегіняка-“Коробки” була здійснена в ніч із 7 на 8 лютого 1943 у райцентрі Володимирець (Рівненська область).
“Радянська влада знала про боротьбу УПА проти нацистів, проте у своїй пропаганді і далі говорила про її співпрацю з німцями, – підкреслив В’ятрович. – Німці натомість подавали інформацію, нібито УПА – це спецоперація Кремля”.
Влітку 1943 року антинімецька боротьба з Волині перекинулась на терени Галичини, де було створено УПА-Захід. Виникали цілі “повстанські республіки” – території, які контролювалися УПА. З метою придушення повстанського руху німці проводили масштабні військові операції із використанням армії.
За підрахунками рівненського історика Денищука, лише протягом 1943 року було зафіксовано 2956 бойових зіткнень підрозділів УПА із німецькими силами.