Навіщо потрібна ландшафтна архітектура та як вона пов’язує місто та мешканців? Виступ Максима Коцюби на “Фестивалі ідей”.

Ландшафтна архітектура як зв’язок між містом та мешканцями

До того як переходити до глобальних питань, варто розібратися: що таке ландшафтна архітектура і яку роль виконує ландшафтний архітектор в розвитку міста.

Спробуйте вгадати правильну відповідь:

В Україні саме “ландшафтний архітектор” — відсутня позиція в класифікаторі професій. Чи потрібні взагалі ландшафтні архітектори? Ми навіть знімали відео, де питали у перехожих: чи знаєте ви яка роль ландшафтного архітектора? Там було і про “садити газони”, і про “архітєктірувати ландшафти”, і “вирощувати дерева”.

Розвиток ландшафтної архітектури в світі

Раніше ландшафт був природній, а зараз – це те, що для зручності свого існування створила людина, наприклад вулиці, різноманітні місця для відпочинку.
Історично перші ландшафтні архітектори були садівниками. Ще у часи монархів, вони працювали над створенням парків і садів для королівських родин. Вже тоді людина почала брати природу під контроль заради облаштування території під свої потреби.

У ході індустріалізації, яка спричинила активний розвиток міст, люди поступово помічали, що місту так чи інакше не вистачає природи. Потужний розвиток і територіальне збільшення міст вимагали роботи з простором, вирішення проблем, які виникали.

Вже приблизно у 1960-х роках вже було зрозуміло та очевидно, що міста розвинулись, але в них не так вже й комфортно. Це викликало переосмислення роботи з міським простором. У цьому контексті більш чітко виокремилося поняття не садівника, а саме ландшафтного архітектора.

Розвиток ландшафтної архітектури в Україні

В Україні свій контекст розвитку архітектури і простору. За радянських часів влада повністю забрала у людей право на місто, адже всі рішення про те, якими повинні бути міста приймалися нею, архітекторам простору лишалось тільки її обслуговувати. В ті часи працювало багато проектних інститутів, саме там за владними вказівками створювалися величезні проекти мікрорайонів, розв’язок, парків.

Люди за цей час втратили зв’язок з містом, не звикли до того, що вони можуть впливати на те, що у ньому відбувається. Через скасування приватної власності відбулась побудова безвладного суспільства.

Це той контекст, з яким нам дотепер доводиться стикатися постійно. Проблема ландшафтної архітектури в Україні на сьогодні — відсутність зрозумілих інструментів розвитку міста. Так, старі інструменти та механізми не працюють, а нові ще на стадії формування.

Після здобуття незалежності України це перейшло у співпрацю державних інституцій та бізнесу. А містянам, для яких все це створюється, місця у цьому процесі так і не з’явилося.

Стало зрозуміло, що рухатися за цим самим алгоритмом далі не можна, бо це вже не працює. Сучасні реалії вимагають нового підходу.

Приклад тому — реконструкція Поштової площі 2012 року. Проект хороший тим, що пішохідна зона об’єднується над розв’язкою. У той же час безліч проблем створює торговельний центр, що передбачений проектом. У ньому є відповідні інвестиції від бізнесу, але не врахована думка людей щодо створення тут музею.

Тобто влада і бізнес домовилися, а містян до обговорення не залучили. Саме тому проект наразі заморожений. Закритий один вихід з метро, ТРЦ не працює, музей не збудований. Це мінус для міста, для його мешканців, для репутації муніципалітету і для інвестора.

Зараз люди починають включатися у життя міста, але найчастіше тоді, коли вже масштаби проблеми величезні.

Значного резонансу набув випадок, який стався у Запоріжжі влітку минулого року. Тоді забудовник повністю вирубав сквер Яланського, близько 500 дерев, бо збирався побудувати ТРЦ на цьому місці. Жителі міста почали протестувати, звертатися до влади та всіма силами домагатися заборони будівництва. Ця ситуація відображає, чому не можна сліпо покладатися на владу та ігнорувати місто, де ти живеш.

Створення нового механізму, що враховує інтереси всіх стейкхолдерів та орієнтований на користувачів.

Перший крок до налагодження нової системи співпраці — долучати мешканців, у ті процеси, які відбуваються в місті. А зробити це не так вже й просто, адже з радянських часів залишилася тотальна недовіра: «Навіщо витрачати сили і час, якщо врешті все вирішать без мене». Коли люди відчуватимуть приналежність до міста, зацікавленість ним, буде формуватися запит на якісний публічний простір. Тому важливо повністю переглянути цей процес та підпорядкувати його інтересам мешканців.

Нова Контрактова — перший приклад того, як у Києві абсолютно новим способом почали змінювати міський простір: через практику воркшопу у 2012 році, конкурсу у 2015 році, який виграв колектив архітекторів «Київська вітальня». Зараз Сквер №3 на площі повністю очистили від торгових кіосків і так відновили втрачений громадський простір. Це стало першим помітним кроком реконструкції цього простору.

Реформа децентралізації влади та посилення місцевого самоврядування

Реформа децентралізації — важливий крок, який дозволив містам задатися питанням: а якими ресурсами володіє місто? Яка його ідентичність і вектор розвитку?
Без загального розуміння, як має розвиватися місто, дуже важко реалізовувати великі значущі проекти. Концепція інтегрованого розвитку дає змогу відповісти на ці питання.

Завдяки урядовим організаціям Німеччини і Швейцарії, були розроблені концепції інтегрованого розвитку для Вінниці, Полтави, Одеси, Житомира, Чернівців, Львова, частково для Києва.

Так запустився процес створення стратегій інтегрованого розвитку міст. Це європейська концепція, що пов’язує спеціалістів з різних галузей: економіки, культури, транспорту, архітектури тощо задля того, щоби просканувати місто і визначити шлях розвитку спільно з мешканцями. Завдяки цьому створюється здорова конкуренція між містами.

Цього року ми теж долучалися до створення проектів в контексті інтегрованого розвитку міст — це проект створення Майдану Соборний в Житомирі, громадський простір біля Полтавської ОДА та Площа Перемоги у Вінниці.

Всі ці проекти створювалися за участі мешканців міста. Стратегія визначає глобальне завдання, а потім у співпраці з містянами воно конкретизується, набуває саме того вигляду, у якому буде реалізовуватися. Завдання ландшафтного архітектора — зрозуміти, яким чином задовольнити потреби всіх зацікавлених сторін: і містян, і муніципалітету, і бізнесу, — щоб сформувати ідею якісної зміни міського середовища

Коли містяни беруть участь у розвитку міста, відчувають, що їхня думка важлива і на їхні потреби реагують, зв’язок між містом і мешканцями посилюється в рази. Для України це дуже актуально з огляду на кількість людей, які виїжджають за кордон. Тому що їх тут нічого не тримає, немає соціальних зв’язків, немає прив’язаності до міста.

Якісний громадський простір робить радянське — минулим

Працюючи з цими об’єктами, ми помітили, що люди соромляться радянського минулого і думають, що краще в нових проектах його прикрити чимось, прибрати з поля зору. Так відбувається, бо радянське досі є не спадком, а нашим сьогоденням.

Сучасний громадський простір робить радянське — минулим. Створюючи громадський простір в містах, які здебільшого будувалися за радянських часів, проектувальник повинен розуміти: радянські будівлі — це зріз історії та хороший інструмент для переосмислення минулого.

Не соромно запитати: чим займається ландшафтний дизайнер

Ландшафтний архітектор у Horizon Ярослав Масюк — про закони ландшафтного дизайну, найбільшу помилку джунів та життя сфери під час війни.

Ландшафтник створює гарні пейзажі — це те, що помічає більшість. Але мало хто говорить, що ландшафтник також рахує бюджети, досліджує кліматичні умови та створює 3D-візуалізації — ця робота залишається непомітною (часом навіть для самих замовників).

Щоб заповнити пробіли в знаннях про роботу ландшафтників, поговорили з Ярославом Масюком — він працював над оранжереєю ресторації «Бачевських», зеленим дахом бібліотеки УКУ, скверами та відпочинковими комплексами, а нещодавно заснував власну landscape-компанію Horizon.

Ярослав відповів на всі наші (не)дурні запитання про те, що робить ландшафтний архітектор, скільки йому за це платять і які скіли потрібні для старту в професії.

Чому ландшафтний дизайнер — не декоратор, не озеленювач інтер’єру і не садівник?

Це дуже наболіла тема, бо з ким мене тільки не плутали — з дендрологами, ботаніками. У нас досі є совкові штуки типу благоустрою, озеленення — тому пояснити людям, що ти робиш не це, справді складно.

Насправді ландшафтний дизайнер, про якого ми говоримо, — це не «ландшафтний дизайнер», а «ландшафтний архітектор». Архітектор створює ландшафт з нуля і перетворює поле, де раніше не було нічого, на відпочинкову зону. А от «ландшафтний дизайнер» — це професіонал, що займається декоративним оформленням об’єкта. Дизайнер не змінює сам ландшафт (або ж ці зміни мінімальні).

Ландшафтний архітектор вивчає все в комплексі, тому може брати участь в озелененні чи декоруванні. Наприклад, один з проєктів, у якому я брав участь і яким дуже пишаюсь, — це озеленення ресторації «Бачевських»:

Диплом бакалавра — мастхев для входу в ландшафтну архітектуру, чи може вистачити курсів?

В ландшафтній архітектурі освіта обов’язкова — має бути або університет, або багато-багато курсів. Я, наприклад, вчився в лісотехнічному на архітектора. Моє навчання зайняло 6 років — ми з однокурсниками жартували, що вчимось як медики та пілоти. Але ці 6 років можна було б скоротити, головне — не забивати час дурницями та дуже добре вивчати предмети.

Коротке навчання зараз теж дуже поширене — до повномасштабної війни ледь не кожен мій колега проводив двотижневі курси. Але це для тих, хто хоче спробувати зробити щось у своєму саду. Якщо хочеш йти в компанію чи працювати сам на себе, потрібні триваліші курси та паралельне самонавчання. Питання в грошах — якщо ти зробиш щось недобре, то маєш компенсувати це замовнику. Для компанії це великий ризик, тож вони не візьмуть людину без освіти.

Що входить у стартерпак ландшафтного архітектора-джуна?

Є три предмети, які дають основу для роботи в ландшафтній архітектурі:

#1. Дендрологія. Ландшафтнику не обов’язково знати всі рослини напам’ять, але він повинен вміти їх розрізняти й розуміти, де знайти потрібну інформацію. База, яку університет дав мені з дендрології, надто мала — під час роботи я дізнався про рослини набагато більше, ніж на парах.

#2. Малюнок. Він вчить відчувати простір, об’єм, будувати композицію та працювати з пропорціями. Коли перед тобою великий пейзаж, який треба втиснути в аркуш А1, — тренуєш скіл візуального масштабування.

#3. Садово-паркове будівництво (СПБ) і садово-паркова композиція (СПК). СПБ вчить, як правильно спроєктувати й реалізувати проєкт, а СПК — як скомпонувати рослини.

Основна задача ландшафтного архітектора — це зробити гарно?

Так, є ця штука — «зроби гарно». Але для того, щоб зробити гарно, потрібно проаналізувати дуже багато інформації — ти обчислюєш її як комп’ютер. Потім робиш креслення, проставляєш розміри, створюєш 3D-візуалізації, розбиваєш ділянку на зони та заповнюєш їх елементами, рослинами. І тільки після цього видаєш картинку. Цю роботу ніхто не бачить, але якраз вона є найважчою.

Що таке хардскейпінг і для чого він потрібен у ландшафтному проєкті?

Хардскейпінг — це використання неживих матеріалів у ландшафті. Наприклад, підпірних стінок, альтанок, пергол (садові накриття, які захищають від сонця — прим. ред.), мангалів, фонтанів.

Візуалізація ландшафтного проєкту, Ярослав Масюк. Джерело: behance.net

Часто штучні конструкції поєднують із живими елементами (тобто софтскейпінгом). Наприклад, коли проєктуєш перголу, хочеться по ній пустити ліану. Рослина додає неживій формі атмосферності. Але базовий неживий елемент — це покриття. Хочеш чи не хочеш, у проєкті все одно буде бруківка, кам’яні плити чи відсів (дрібні камінчики).

Як виглядає флоу роботи над ландшафтним проєктом?

#1. Знайомство з замовником. Деколи простої розмови достатньо, аби зрозуміти, що це за людина. Якщо вона в курсі трендів, розуміється на ландшафтних, архітектурних моментах, їй можна запропонувати сміливіше рішення.

#2. Поїздка на ділянку. Бажано, щоб із тобою поїхав замовник — він цю ділянку купив, тому обходив її усюди, де тільки можна. Коли приїдете на територію, занотовуй усе: які є насадження, огородження, що оточує ділянку, чи є підземні води тощо. Це для того аналізу, за яким ти пізніше розроблятимеш проєкт. Під час прогулянки також фотографуй ділянку, в ідеалі — з мільйона ракурсів. Я, наприклад, повертаюся з об’єктів приблизно зі 150 фотографіями, і всі вони мені потрібні.

#3. Створення підоснови. Якщо об’єкт великий, краще покликати геодезистів — вони зроблять повну зйомку території та відтворять її в реальному розмірі, без похибок. Їхня робота коштуватиме грошей — їх виділяє або замовник, або той, хто розробляє проєкт.

#4. Ґрунтовий аналіз. Буває, що зовні ґрунт виглядає хорошим, та коли копнеш на 30 сантиметрів вглиб — побачиш саму глину. Тому бажано зробити аналіз ґрунту на ділянці. Найпростіший метод — самому взяти лопату й викопати півметрові ямки в кількох місцях.

#5. Анкетування. Тут ти аналізуєш усю інформацію, яку отримав на попередніх етапах + відправляєш замовнику анкету з базовими запитаннями: які в нього побажання, скільки людей в родині, чи є домашні тварини, чи є алергія на щось, etc.

#6. Зонування. Отримавши креслення ділянки від геодезистів, ти починаєш її зонувати. У підсумку має вийти концепція, тобто чорнове планування, на якому плямами будуть позначені основні зони та елементи. З цією концепцією ти йдеш до замовника — плюс робиш добірку референсів, щоб не пояснювати на пальцях, як має виглядати тераса чи клумба. Після того, як опрацюєш правки замовника (а він їх точно внесе), треба буде погодити фінальну концепцію — і обов’язково закріпити це підписами.

#7. Розробка проєкту. На цьому етапі ти працюєш над дендрологією (яку теж потрібно погодити з замовником), асортиментною та посадковою частинами, рахуєш обсяги всіх матеріалів і доробляєш робочі креслення — за ними майстри будуть реалізовувати проєкт.

#8. Розробка 3D-візуалізацій. Цей етап включений не в кожен проєкт, тож деколи він пропускається.

#9. Складання кошторису. Замовник має обов’язково отримати його в кінці проєкту. До речі, перед стартом проєкту важливо обговорити з замовником, скільки він готовий вкласти в ландшафт. Бо на початку всі кажуть, що гроші — це взагалі не проблема, виділю хоч мільйон. Та коли ти приходиш із кошторисом навіть на невелику суму (300–400 тис. гривень), замовник каже, що в нього таких грошей немає — і проєкт він робити не буде.

#10. Здача проєкту. Коли все готово, ми віддаємо проєкт замовнику — або в електронному, або в друкованому форматі. Клієнту важливо отримати візуалізації, генплан і дендроплан у друкованому вигляді. Але весь проєкт друкувати не обов’язково — його можна надіслати в електронному форматі. Під фінальним проєктом замовник також має розписатися — тоді він буде вважатися завершеним.

Після цих десяти етапів проєкт переходить на стадію реалізації — а це вже зовсім інша, складана та довга історія.

В яких софтах працює ландшафтний архітектор?

Одна з найкращих (і найпростіших) програм для проєктування — це SketchUp від гугла. Софт дозволяє імпортувати 3D-моделі наявних будинків з Google Earth та працювати з ними. SketchUp вистачає для простих ескізних проєктів — там ти можеш зробити 3D-шку в кількох виглядах (вид згори, знизу, справа, зліва, у перспективі тощо). А в LayOut, доповненні цього софту, — розставити розміри та візуально оформити модель.

Для тих, хто хоче розібратись, що таке ландшафтний дизайн, також підійде Realtime Landscaping. Вона на вигляд як комп’ютерна гра 90-х, зате дуже проста у використанні — навіть якщо ти ще не працював у жодному софті, цей опануєш за 3 години. Плюс у Realtime Landscaping є величезна база рослин (та інформація про те, в яких зонах вони приживаються, а в яких — ні).

Коли ти вже плюс-мінус добре проєктуєш, можеш перейти в Revit або Archicad — це дві схожі програми від різних розробників. Ці софти — одні з найкращих для роботи з ландшафтом, але вони вимагають хорошого рівня знань. В них ти можеш зробити нормальні креслення, автоматом порахувати всі відомості, навіть зробити генплан, якщо він відносно простий (зі складнішим краще йти у фотошоп).

І є ще VectorWorks — програма, заточена саме під ландшафтників. Вона класна, але важкувата. Мені самому дуже хочеться її вивчити, але поки що не вистачає часу на це.

Які базові ландшафтні прийоми спрацьовують на будь-якій ділянці?

Є кілька основних прийомів, які повторюються в усіх проєктах:

#1. Мононасадження — це коли ти розташовуєш рослини одного типу широкими посадками. Це гарно, а ще за такими посадками зручно доглядати — однакові рослини добре приживаються, бо не конкурують за корисні речовини.

#2. Накладене планування — це про створення проєкту, який враховує особливості ландшафту. Наприклад, якщо на ділянці є старе дерево, ти не зрубаєш його — а робиш насадження довкола нього. Так ландшафт виглядає природнішим, бо він не повністю створений архітектором — якісь елементи були тут вже давно.

#3. Контраст. Контрастні форми та кольори працюють завжди — вони привертають увагу. Ні замовнику, ні самому ландшафтнику не захочеться робити сад виключно темно-зеленим. Потрібні акценти — і зазвичай їх створюють за допомогою контрасту форм.

#4. Фокусна точка. Навколо неї ландшафтник будує композицію та планує насадження. Зазвичай такою точкою стає велика рослина. Наприклад, крислате дерево — воно виглядає ефектно навіть взимку, бо має красиву крону.

#5. Повторюваність. Ритм у композиції задає повторюваність елементів. Наприклад, ти можеш посадити на ділянці кілька дерев, квітників, кущів або чагарників одного сорту.

Що треба знати ландшафтному архітектору, який завжди працював із приватними ділянками — і вперше взявся за громадську (або навпаки)?

Громадська ділянка — це міська територія, оточена дорогами, наземними та підземними комунікаціями. Тут ландшафтник стикається з багатьма обмеженнями, наприклад:

• — містобудівні норми — місто має видати багато дозволів, аби ти зміг створити щось на його території.
• — блакитні та червоні лінії — це обмеження по висоті об’єкта й дозволених межах будівництва.
• — вибір рослин — не всі рослини приживуться в місті через пилюку, вихлопні гази та забруднене повітря.
• — міський бюджет — ти маєш витрачати кошти дуже обережно та чітко вписатись у кошторис.
• — навантаження на територію — в місті воно набагато більше, тому треба розпланувати проєкт так, аби багатьом людям одночасно було комфортно перебувати в просторі + врахувати, що оточує ділянку (дороги, тротуари, переходи, світлофори).

На приватній ділянці всього цього немає. Єдині обмеження тут — це можливості замовника та червоні лінії. А в плані реалізації проєкту великої різниці між цими типами проєктів немає — ландшафтники, які проєктують приватні сади, зможуть спокійно спроєктувати громадський простір (і навпаки).

Часто кажуть, що хороший ландшафтний проєкт — екологічний. Але як щось, пов’язане з озелененням, взагалі може бути неекологічним?

Десь на третьому курсі я зацікавився ландшафтами у стилі хай-тек — і дізнався, що перший такий проєкт був створений в першій половині XX століття. В ньому не було жодної рослини — тільки скляні куби, каміння, ланцюги, величезні бетонні брили. Тому так, не всі ландшафти — sustainable. Навіть газон — це не зовсім екологічно. Щоб його створити, потрібно знищити все, що росте на цій ділянці, — квіти, трави.

Але, на щастя, екологічні ландшафтні проєкти зараз набирають потужності. Люди розуміють, що через парникові гази озоновий шар майже зник. Відповідно, температура повітря підіймається, воно стає бруднішим. Так зникає багато комашок, птахів і навіть великих тварин. Тому в Європі стає поширеним ревайлдинг — це спроба відтворити те, що було на території раніше.

Наприклад, у мене є ділянка, на межі якої колись був ліс. Там жили тваринки, і я їх підгодовував. Але ліс зрубали — і тваринки не приходять до мене вже багато років. Я можу використати метод ревайлдингу, щоб відновити цей ліс — для цього намагатимусь посадити саме ті рослини, які там колись були. Плюс я думатиму не лише про дерева, але й про квіти, бо вони приваблюють певних комашок → які приваблюють пташок і плазунів → які, своєю чергою, приваблюють хижаків. Так я поверну назад ту екосистему, яка колись була на цій території.

Що робити, якщо побажання клієнта (в рази) більші за площу й можливості його ділянки?

В таких випадках ландшафтнику важливо розуміти, що територія невелика та її треба використати з розумом. Ти не можеш поставити там великий басейн, бо так ділянки просто не стане (а лишиться тільки басейн). Ділянка має бути продовженням будинку — затишною, не переповненою елементами.

Мені щастило з замовниками — вони розуміли, що в них не поле на 10 гектарів. Але, звісно, бували випадки, коли клієнти з невеликими ділянками хотіли бачити там все і навіть більше. Ми вирішували це так: робили концепт, в який вкладали все, чого хотів замовник, а потім показували, що залишиться від його двору. Деколи доходило до того, що ми створювали ескіз, аби це візуалізувати. Тоді замовник починав розуміти, що в нього не вийде запхати у свій двір ще один будинок на 150 м². Важливо говорити з клієнтами — найчастіше вони дослухаються.

Чи можна працювати ландшафтним архітектором дистанційно?

Працювати дистанційно можливо — я сам нещодавно почав так робити. Зараз я живу в Одесі, переїхав сюди у 2020 році, але моє основне місто — Львів. Вся моя база замовників, клієнтів — там. Тому часто я роблю тільки проєктну частину, а потім даю замовнику контакти бригадирів, які можуть її реалізувати. Також я співпрацюю з польськими ландшафтниками — переважно роблю візуалізації для їхніх проєктів. А ще я брав кількох клієнтів на фрилансі: розписував для них, що та як правильно садити, а потім давав поради щодо догляду.

Візуалізація ландшафтного проєкту, Ярослав Масюк. Джерело: behance.net

Найважче в дистанційній роботі — це комунікація. Ти не завжди розумієш, чого хоче замовник, і доводиться розпитувати його по кілька разів. Плюс ландшафтника можуть попросити здійснити авторський нагляд — тобто проконтролювати, що проєкт реалізують якісно. Коли ти працюєш віддалено, це стає (майже) неможливим.

Наскільки ландшафтний дизайн розвинений в Україні? Чи є на нього запит зараз, під час війни?

Ми все ще відстаємо від європейських країн, бо фінансово не можемо дозволити собі те, що роблять вони, — але прогрес є. Раніше в Україні була проблема, що архітектори забирали роботу ландшафтників. Вони працювали з ділянками самі, щоб ніщо не перекривало їхню архітектуру. Але ландшафт має доповнювати будівлю, підкреслювати її. Не може бути такого, що архітектура ідеальна, а ландшафт — такий собі, ніби збоку пришили. Все має працювати в комплексі. В останні 5–10 років архітектори це зрозуміли — і почали співпрацювати з ландшафтниками, а не конкурувати з ними. Тоді ландшафтна архітектура в Україні почала розвиватись.

Повномасштабна війна зупинила ці процеси — просто вбила їх. До травня-червня 2022 року я повністю заморозив свою роботу. В решти українських архітекторів і ландшафтників теж було глухо. Але цього року сфера почала відроджуватись. Не скажу, що ми знову вийшли на рівень, який був до 24.02.2022, але щось вже зарухалось. Плюс я сподіваюсь, що після війни світ буде вкладати великі кошти у відбудову міст, сіл, містечок. І частина цих коштів піде на громадські простори.

Які гроші ландшафтний дизайнер може отримати на першому проєкті, а які — на десятому?

За свою першу роботу я взяв приблизно $1000. Але насправді вона коштувала набагато більше, і я просто посивів на цьому проєкті. Така проблема є в багатьох ландшафтників — вони сильно демпінгують на початку, тобто продають свої послуги в кілька разів дешевше.

Ландшафтник має себе цінувати — якщо ти робиш проєкти за булочку, готуйся, що пізніше підняти планку буде дуже важко (бо замовники вже знатимуть, що ти береш мало, і не захочуть платити більше). Так, джуни не можуть брати стільки ж, скільки й архітектори з досвідом — але вони також не можуть знижувати ціну надто сильно. Так вони знецінюють себе та роботу тих ландшафтників, що здобували досвід роками.

Стандартна ціна розробки проєкту ділянки — це $250–$350 за сотку. А мінімальна вартість проєкту стартує від п’яти соток. Бо навіть якщо ділянка займає одну сотку, вона вимагає стільки ж роботи й часу, що і ділянка на п’ять соток. А якщо територія велика, можна зробити замовнику знижку — треба йти людям назустріч. Ціни, про які я розповів, — загальноприйняті. Їх обговорює Гільдія ландшафтних архітекторів України та публікує на своєму сайті.

Дені Вільнев: «Я хотів, щоб мама повірила, що їздити верхи на піщаному хробаку — можливо»

Режисер двох частин «Дюни» — про роботу над фільмом, різницю у продовженні та меседж книги — в спеціальному інтерв’ю для Skvot.