Євангелія від Йоана 5
1 По тому було свято юдейське, тож Ісус прибув до Єрусалиму.
2 А є в Єрусалимі при Овечих воротах купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п’ять критих переходів.
3 Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода:
4 ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто, отже, перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, -хоч яка б там була його хвороба.
5 Один чоловік там був, що нездужав тридцять і вісім років.
6 Побачив Ісус, що він лежить, а довідавшися, що було воно вже дуже довго, каже до нього: “Бажаєш одужати?”
7 “Не маю нікого, пане, – одрікає йому недужий, – хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає.”
8 Мовить Ісус до нього: “Устань, візьми ложе твоє і ходи!”
9 Відразу ж і одужав той чоловік, і взяв ложе своє і почав ходити. Був же той день – субота.
10 Юдеї і кажуть до одужалого: “Субота адже ж! Не личить тобі ложе носити!”
11 А той їм у відповідь: “Візьми ложе твоє і ходи, – сказав мені, хто мене оздоровив.”
12 Спитали його: “Хто він – той, що сказав тобі: Візьми і ходи?”
13 Та одужалий не знав, хто він, бо Ісус зник у натовпі, що юрмився на тому місці.
14 Щойно потім знайшов його Ісус у храмі й мовив до нього: “Оце ти видужав, – тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось.”
15 Чоловік пішов і оповів юдеям, мовляв, той, хто його оздоровив, – Ісус.
16 Ось тому й переслідували юдеї Ісуса: вчинив бо він те в суботу.
17 А Ісус їм відрік: “Отець мій творить аж по сю пору, тож і я творю.”
18 За те ж юдеї ще дужче заповзялися, щоб убити його – не тільки за те, що суботу порушував, а й за те, що Бога своїм Отцем називав, робивши себе рівним Богові.
19 І відповів їм Ісус, кажучи: «Істинно, істинно говорю вам: Не може Син нічого робити від себе самого, коли не бачить, що й Отець те саме робить. Бо що той робить, те так само й Син робить.
20 Отець бо любить Сина й усе появляє йому, що сам чинить. І більші від цих діла появить йому, щоб ви дивувалися.
21 Бо як Отець воскрешає померлих і оживлює, так і Син дає життя, кому захоче.
22 Отець бо не судить нікого, а Синові дав він суд увесь,
23 щоб усі почитали Сина так, як Отця почитають. Хто Сина не почитає, той не почитає Отця, який послав його.
24 Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, – живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя.
25 Істинно, істинно говорю вам: Надходить час, – ба, вже й тепер він, – коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши – оживуть.
26 Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі.
27 І владу йому дав суд чинити, він бо – Син Чоловічий.
28 І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують,
29 і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, – воскреснуть на суд.
30 Не спроможен я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, хто послав мене.
31 Неправдиве моє свідоцтво, коли свідчу я сам за себе.
32 Але за мене свідчить інший, і відаю я, що те його свідоцтво, яким він за мене свідчить, – правдиве.
33 Послали ви були до Йоана, і він посвідчив правду.
34 Я ж бо не від людини свідоцтво приймаю, але кажу вам це, щоб ви спаслися.
35 Той був світич, який палає і світить, тож ви й побажали на часинку з світла повтішатись.
36 Та в мене свідоцтво більше, ніж те Йоанове: діла оті, що їх Отець доручив мені для мого виконання, – ось ті саме діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав.
37 І Отець, який послав мене, свідчить за мене, лише ви ані голосу його не чули, ані виду його не бачили ніколи.
38 І слова його не маєте, що перебувало б серед вас, – ви бо не віруєте в того, кого він послав.
39 Простежте Писання, в яких, як ото ви гадаєте, ваше життя вічне, – а й вони свідчать за мене!
40 Але ви не бажаєте до мене прийти, щоб жити життям вічним.
41 Слави не приймаю я від людей.
42 Та я спізнав вас, що не маєте в собі любови до Бога.
43 В ім’я Отця мого прийшов я, а ви не приймаєте мене. Прийшов би інший у вашому імені, ви б такого прийняли.
44 Як можете ви вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від самого Бога, не шукаєте?
45 Не гадайте, що я перед Отцем винуватиму вас: Мойсей – ось обвинувач ваш, отой, на якого ви сподівання покладаєте.
46 Бо якби вірили ви Мойсеєві, то й мені б ви вірили: про мене бо писав він!
47 Не віривши ж його писанням – як моїм словам повірите?»
- Євангелія від Матея
- Євангелія від Марка
- Євангелія від Луки
- Євангелія від Йоана
- Діяння Апостолів
- Послання до Римлян
- Перше послання до Корінтян
- Друге послання до Корінтян
- Послання до Галатів
- Послання до Ефесян
- Послання до Филип`ян
- Послання до Колосян
- Перше послання до Солунян
- Друге послання до Солунян
- Перше послання до Тимотея
- Друге послання до Тимотея
- Послання до Тита
- Послання до Филимона
- Послання до Євреїв
- Послання Апостола Якова
- Перше послання Апостола Петра
- Друге послання Апостола Петра
- Перше послання Йоана Богослова
- Друге послання Йоана Богослова
- Третє послання Йоана Богослова
- Послання Апостола Юди
- Одкровення Йоана Богослова
Що таке Євангеліє?
Багато християн, церков та організацій регулярно вживають слово «євангеліє», щоб описати свої переконання. Богословські суперечки виникали й виникають щодо значення євангелія й тих, хто вірно його проповідує. Що означає це знайоме слово? Найкращий спосіб відповісти на це запитання — звернутися до Біблії. У грецькому варіанті Нового Завіту іменник euangelion (євангеліє) трапляється понад сімдесят разів. Оскільки у певному значенні весь Новий Завіт стосується євангелія, очікуваним було б, що це слово вживатиметься частіше. Що ще дивніше: його вживання вкрай різниться серед авторів новозавітних книг. Павло вживає це слово втричі частіше, ніж усі інші автори вкупі. Також доволі часто його можна побачити в Матвія та Марка, і дуже мало, якщо взагалі воно там є, у Луки, Івана, Петра та Якова. Найбуквальніше значення слова «євангеліє» — «блага звістка». Це слово не є унікальним для християнського послання, його вживали й погани для позначення хорошої новини. У Новому Завіті воно стосується благої звістки про Ісуса Спасителя. Часто його вживали з припущенням, що читач обізнаний щодо значення цього слова. Якщо ми уважніше придивимося до того, як слово «євангеліє» вжито у Новому Завіті, то кілька важливих тез стануть очевидними. По-перше, ми часто бачимо фразу «євангеліє Бога». Ця фраза підкреслює джерело євангелія як дару від Бога. Євангеліє має божественне, а не людське, походження. По-друге, характер євангелія визначено кількома способами: євангеліє правдиве (Галатів 2:5, 14; Колоссян 1:5), благодатне (Дії 20:24), славне (2 Коринтян 4:4, 1 Тимофію 1:11). По-третє, ми бачимо дві реакції на євангеліє. Перша — віра (Дії 15:7, Ефесян 1:13). А ще — послух (1 Петра 4:7; Римлян 1:5; 10:16; 16:26; 2 Солунян 1:8). (Використання Павлом ідеї послуху вірі у Посланні до римлян містить елемент іронії, коли він відповідає тим, хто звинуватив його в антиномізмі, у тому, що він проти закону.) По-четверте, ми бачимо деякі результати євангелія. Євангеліє, звісно, приносить спасіння (Римлян 1:16; Ефесян 1:13). Це також приносить Царство (Матвія 4:23; 9:35, 24:14). Воно викликає надію у народу Божого (Колоссян 1:23). Євангеліє також спонукає до освячення (Марка 8:35; 10:29; 2 Коринтян 9:13; Ефесян 6:15; Филип’ян 1:27). Усі ці способи вживання слова «євангеліє» вказують на його зміст, але у Новому Завіті також є уривки, які власне оприявнюють його зміст. Досліджуючи ці тексти, ми виявляємо, що інколи слово «євангеліє» у широкому сенсі стосується всіх аспектів спасіння та нового життя, яке Ісус дає Своєму народу; інколи його вжито у вузькому сенсі, аби позначити те, що Ісус чинить для нас поза нами. Іншими словами, іноді термін «євангеліє» у широкому сенсі стосується Ісусових дій виправдання та освячення для Його народу та в Його народі, а інколи у вузькому сенсі стосується Ісусових дій для виправдання. Інший спосіб пояснити цю відмінність полягає в тому, що інколи слово «євангеліє» у широкому сенсі стосується всього новозавітного виконання того, що обіцяно у Старому Завіті, а іноді термін «євангеліє» вживають тільки щодо дій Ісуса на противагу нашому виконанню Закону. Приклад ширшого сенсу слова «євангеліє» можна побачити в Марка 1:1: «Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого». Таке вживання слова євангеліє, здається, стосується всього, що Марк розповідає нам про вчення та дії Ісуса. Ми бачимо інше вживання у широкому сенсі в Об’явленні 14:6, 7: «І побачив я іншого Ангола, що летів серед неба, і мав благовістити вічну Євангелію мешканцям землі, і кожному людові, і племені, і язику, і народові. І він говорив гучним голосом: Побійтеся Бога та славу віддайте Йому, бо настала година суду Його, і вклоніться Тому, Хто створив небо, і землю, і море, і водні джерела!» Тут «євангеліє» є закликом до покаяння та поклоніння Богу. Частіше термін «євангеліє» вживається у вузькому сенсі, а його зміст є конкретизований. Ми бачимо це в 1 Коринтян 15:1–4: «Віщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій і стоїте, Якою й спасаєтесь, коли пам’ятаєте, яким словом я благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп. Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням». Тут «євангеліє» є звісткою про спасительну смерть і воскресіння Ісуса. В іншому уривку Павло пише про «славну Євангелію блаженного Бога, яка мені звірена», і він уточнює, що це євангеліє: «Вірне це слово, і гідне всякого прийняття, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішних, із яких перший то я. Але я тому був помилуваний, щоб Ісус Христос на першім мені показав усе довготерпіння, для прикладу тим, що мають увірувати в Нього на вічне життя» (1 Тимофію 1:11, 15, 16). Тут «євангеліє» є спасительними діяннями Христа для грішників. Павло пише так само у 2 Тимофію: «Тож, не соромся засвідчення Господа нашого, ні мене, Його в’язня, але страждай з Євангелією за силою Бога, що нас спас і покликав святим покликом, не за наші діла, але з волі Своєї та з благодаті, що нам дана в Христі Ісусі попереду вічних часів. А тепер об’явилась через з’явлення Спасителя нашого Христа Ісуса, що й смерть зруйнував, і вивів на світло життя та нетління Євангеліє… Пам’ятай про Ісуса Христа з насіння Давидового, що воскрес із мертвих, за моєю Євангелією» (2 Тимофію 1:8–10, 2:8). Таке вживання у вузькому сенсі слова «євангеліє» було дуже поширеним у працях реформаторів XVI століття. Ми бачимо це в думках Жана Кальвіна: «Слово віри встановлено з допомогою метонімії [вживання назви одного поняття для іншого поняття, з яким його пов’язано] для слова обітниці, тобто для самого Євангелія, оскільки його пов’язано з вірою. Слід розуміти контраст між Законом та Євангелієм, і з цього розходження робимо висновок, що так само як Закон вимагає дії, Євангеліє вимагає лише того, що люди мають нести віру, аби отримати благодать Божу». Те саме викладено у Захарія Урсинуса. На початку свого коментаря до Гейдельберзького катехизису Урсинус ділить доктрину на закон та євангеліє: «Учення церкви складається з двох частин: Закону та Євангелія, в якому ми осягнули підсумок і зміст Священного Писання. Закон називається Декалог, а Євангеліє — учення про Христа-посередника та вільне відпущення гріхів через віру». Такі роздуми про євангеліє залишаються поширеними в реформатській теології, як ми бачимо з цієї довгої захопливої цитати великого нідерландського теолога Германа Бавінка: «Але Слово Боже, як закон і євангеліє, є одкровенням волі Бога, проголошенням завіту діл і завіту благодаті… Хоча у широкому сенсі терміни “закон” та “євангеліє” справді може бути використано для позначення старого та нового розподілу угоди благодаті, у своєму фактичному значенні вони точно описують два суттєво різні одкровення божественної волі [тут Бавінк цитує низку документальних текстів Нового Завіту]… У цих текстах закон та євангеліє протиставлено як вимогу й дар, як наказ та обіцянку, як гріх і благодать, як хворобу і зцілення, як смерть і життя… Закон походить від Божої святості, закон пізнається з пригоди; євангеліє — лише з особливого одкровення; закон вимагає досконалої праведності, але її забезпечує євангеліє; закон веде людей до вічного життя через діла, а євангеліє творить добрі діла з багатства вічного життя, яке даровано у вірі; закон засуджує людей, а євангеліє їх виправдовує; закон звернено до всіх людей, а євангеліє — лише до тих, хто живе, чуючи його». Наскільки ясним, виразним, біблійним і цінним є це представлення євангелія. Церква має проповідувати євангеліє як у широкому, так і у вузькому сенсі. Грецьке слово, що означає євангеліє, дало англомовному світу слово євангелізація. Справжня євангелізація, відповідно до Великого Доручення, яке дав Ісус у Матвія 28:18–20 учням: по-перше, має у вузькому сенсі закликати чоловіків і жінок вірити в Ісуса, а по-друге, в широкому сенсі, навчати їх дотримуватися всього, чого Ісус навчав Свій народ. Заради євангелія, просуваймо всі правдиву євангелізацію!
Цю статтю було опубліковано у блозі Служіння Лігоньє.
В. Роберт Годфрі
Доктор В. Роберт Годфрі є викладачем місії “Лігоньє”, почесним президентом і почесним професором церковної історії Вестмінстерської семінарії Каліфорнії. Він є відомим викладачем навчальної серії Лігоньє із шести частин “Огляд церковної історії”. Серед його численних книг – “Господній взірець для створення”, “Нариси реформації”, “Несподівана подорож” і “Навчаючись любити псалми”.
Пов’язані пости
Що ми маємо на увазі, коли говоримо про «святість людського життя»?
Якщо Господь володарює всім, навіщо молитися?
Що означають спокута й умилостивлення?
ІЗ БЛОГУ
Що ми маємо на увазі, коли говоримо про «святість людського життя»?
Якщо Господь володарює всім, навіщо молитися?
Що означають спокута й умилостивлення?
Як помер Мартін Лютер?
НАВІГАЦІЯ
У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ
Служіння Лігоньє
Служіння Лігоньє заснував Р. Ч. Спраул, метою якої є проголошувати, навчати та захищати святість Бога у всій її повноті для якомога більшої кількості людей.
КОНТАКТИ
Ligonier Ministries
421 Ligonier Ct.
Sanford, FL 32771