Навчаємо дитину справлятися з емоціями

Маленькі діти часто не знають, як упоратися з почуттям злості, але батьки можуть навчити їх розслаблятися й відпускати свої емоції. Зрозуміло, у дорослих більше реальних причин відчувати злість (у вас проблеми на роботі, ви впустили й розбили телефон або потрапили в затор). Але поставте себе на місце дитини: у її житті теж багато розчарувань. Її засмучують інші діти, які не бажають ділитися іграшками; дорослі, що втручаються в її ігри; старші брати, які мають у родині більше привілеїв, і безліч речей, які дитина ще не засвоїла. Не дивно, що маленькі діти так часто схильні до емоційних зривів.

Ви не можете усунути причини таких емоційних зривів, але вже у віці 2–3-х років слід навчити дитину контролювати себе. Ваше завдання – допомогти їй знайти способи висловлювати емоції та справлятися з ними. Коли дитина впадає в істерику, у вас може виникнути спокуса закликати її до порядку, але це ще більше її розсердить. Натомість варто виявити співчуття й запропонувати дитині знайти кращий спосіб виразити емоції.

Діти, котрі лишаються спокійними у важких ситуаціях, більш схильні досягати життєвого успіху. Згідно з дослідженням американських психологів, діти, які легше справлялися з емоціями, показували кращі результати в навчанні й соціальному житті. Вони також виявлялися більш емоційно стійкими в стресових ситуаціях.

Зрозуміло, деяким дітям важче, ніж іншим, залишатися спокійними, коли вони відчувають тиск, але в будь-якому разі батьки можуть допомогти їм стати спокійнішими.

Визначте почуття

Маленькі діти можуть не розуміти, що вони відчувають злість, адже просто дають вихід своїм почуттям. Вам потрібно допомогти дитині усвідомити її почуття, перш ніж вона їх висловить.

Пояснюючи дитині природу почуттів, використовуйте аналогію з вулканом: лава деякий час кипить усередині вулкана, перш ніж прорветься назовні. Скажіть дитині, що почуття злості працює так само, але можна навчитися запобігати виверженню.

Перш за все, дитина повинна навчитися називати свої емоції. Обговорюйте з дитиною ті чи інші ситуації, наприклад: «Мені здається, ти гніваєшся на свого друга, тому що він дражнив тебе, чи не так?». Згодом дитина теж навчиться використовувати такі фрази. Коли вона буде краще розуміти свої емоції, навчіть її розпізнавати фізичні прояви почуттів («Мої щоки горять») і ситуації, які викликають ці почуття («Я гніваюся, коли мій старший брат робить те, що мені заборонено»). Так вона навчиться розпізнавати свої емоції.

Робіть паузи

Поговоріть із дитиною про те, як важко тверезо мислити, відчуваючи негативні емоції. Навчіть дитину робити паузи, щоб заспокоїтися, і після цього шукати вирішення проблеми.

Щоб дитина заспокоїлася, можливо, вам знадобиться відвести її в тихе та спокійне місце. При цьому вам потрібно впоратися з її протидією (наприклад, скажіть: «Любий, тобі треба заспокоїтися»). Якщо ви просто поведете дитину з місця, де розгортається емоційно складна ситуація, цього може виявитися недостатньо. Вам потрібно буде запропонувати їй якусь дію (наприклад, послухати музику або побігати у дворі).

Є ще один відомий спосіб заспокоїтися – глибоке дихання. Поясніть дитині, що почуття злості змушує її дихати частіше. Щоб заспокоїтися, необхідно повільно вдихати через ніс і видихати ротом. Дитину можна навчити цього з раннього віку, і це стане її звичкою.

Обговоріть ситуацію

Як тільки дитина заспокоїлася, вона може відразу ж забути про те, що її турбувало. Але якщо вона все ще сердиться, запитайте, що вона наступного разу може зробити по-іншому, щоб уникнути негативних емоцій. Якщо дитині годі щось придумати, запропонуйте варіант самі (наприклад: «Якщо ти пропонуєш братові пограти у футбол, а він зайнятий, запропонуй йому пограти, коли він закінчить свою роботу). Сприймаючи ваші ідеї, дитина навчиться й сама знаходити рішення, які влаштовують усіх.

Така стратегія спілкування може допомогти вам контролювати ситуацію, не допускаючи, щоб дитина відчувала негативні емоції. Наприклад, коли дитина в магазині вимагає купити їй іграшку, можна поставити їй ультиматум під виглядом вибору: або вона припиняє випрошувати іграшку, або йде додому з татом. У такому випадку вона сама обирає варіант подальшого розвитку подій.

Використовуйте гумор

Люди, які можуть посміятися над своїми проблемами й над собою, краще справляються зі складними ситуаціями. Коли дитина бачить, що ви з гумором ставитеся до своїх проблем, вона починає робити так само. Наприклад, якщо ви з дитиною їдете в машині й потрапили в затор, перетворіть ваше занепокоєння на жарт («Минулого тижня я бачила в автосалоні автомобілі, які літають. Шкода, що я не купила такий автомобіль, зараз би він нам став у нагоді»). Якщо ви бачите, що дитина перебуває у стресовому стані, постарайтеся полегшити її стан за допомогою жарту («Ти гніваєшся через те, що молодша сестра впустила твоє морозиво на землю? Пояснімо їй, що морозиво потрібно їсти, а не саджати в землю»).

Створіть у будинку зону, у якій не можна кричати

Не варто пояснювати, що в батьків, які кричать на своїх дітей, згодом діти також схильні кричати на тих, хто навколо. Не можна очікувати, що дитина навчиться контролювати свої емоції, якщо ви самі не вмієте цього робити.

Навіть якщо у вас із дитиною виникають розбіжності, привчіть її обговорювати ситуації спокійним тоном. Установивши таке правило в себе вдома, продумайте план, як навчити цього дитину. Наприклад, спочатку ви можете використовувати нагадування («Не забувай правило – ми не кричимо»), потім попередження («Якщо ти знову підвищиш голос, ми не підемо на вихідних у кіно, як домовлялися раніше»). Будьте готові застосувати наслідки, якщо попередні методи не спрацюють.

Зрозуміло, не тільки дитина може порушувати це правило. Якщо ви самі підвищите голос під час розмови, вибачтеся перед дитиною. Скажіть дитині: «Мене розлютила твоя поведінка, але я не повинна була переходити на крик». Якщо ви відчуваєте, що скоро можете втратити самовладання, візьміть паузу – керуйтеся тим же правилом, якого ви вчите дитину. Скажіть їй: «Я дуже засмучена, щоб обговорювати це зараз. Мені потрібен час, щоб заспокоїтися, і після цього ми зможемо поговорити. Так ви не тільки показуватимете необхідність обговорювати ситуації без крику, а й навчатимете дитину керувати гнівом.

Дитина вчиться повзати: розвивальні вправи й рекомендації

В перший рік життя малюк розвивається настільки стрімко, що батьки ледве встигають стежити за його перемогами. Напевно, саме тому вмінню повзати нерідко надають меншого значення, аніж сидінню й ходьбі. Між іншим, ця навичка надзвичайно важлива як для фізичного, так і для психоемоційного розвитку маленької людини.

Навіщо повзати, якщо можна ходити?

Подібне питання рано чи пізно спадає на думку будь-якій маму. Особливо в ті моменти, коли вона чує захопливі розповіді подруг про неймовірні досягнення їхніх дітей. Мовляв, в шість місяців вони вже повзають, а до восьмого – стрімко бігають квартирою, не забуваючи на ходу декламувати Пушкіна. Й, стурбована тим, що її дитина поки «всього-на-всього сидить», мама спрямовує всі свої сили на навчання малюка вмінню ходити – справді, навіщо витрачати час на повзання, тим більше що дитина не виявляє особливого бажання повзти?

Не потрібно орієнтуватись на інших. Ваша дитина здорова – значить, сидіти, стояти, повзати й ходити вона навчиться сама, з вашою зовсім незначною допомогою (Є.О. Комаровський).

Крихітку водять за ручки по кімнаті, пересаджують з одного хитромудрого пристрою до іншого. Стрибунці змінюють ходунки, ходунки – віжки на прогулянці, й горді своїм малям дорослі навіть не підозрюють, наскільки важливий етап розвитку дитини виявився минулим, викресленим через поспіх та бажання бути «не гіршими за інших».

Здоров’я в порядку – спасибі, зарядко!

Існує безліч причин почати якомога раніше вчити малюка повзати (навіть раніше, ніж сидіти). Перша та найочевидніша з них – це позитивний вплив повзання на фізичний розвиток дитини. В процесі зміцнюються м’язи спини й зв’язки тазостегнових суглобів (що особливо важливо для малюків, яким свого часу встановлено діагноз «дисплазія ТБС»). Таким чином здійснюється планомірна підготовка дитячого організму до засвоєння навичок сидіння та ходіння.

Якщо вертикальне навантаження на хребет почнеться якомога пізніше, рівнішою буде спинка, міцнішими будуть ніжки – так краще (Є.О. Комаровський).

Повноцінні фізичні навантаження, які дає дитині повзання, допомагають уникнути фізіологічних збоїв в дитячому організмі. Від них залежить здоров’я опорно-рухового апарату, а також серцево-судинної та ендокринної системи.

Від нестачі руху у крихти можуть виникнути проблеми з апетитом і сном.

Активізуємо мозкову діяльність

Саме період активного повзання у малюка збігається з налагодженням зв’язку між правою та лівою півкулями мозку. Це відбувається завдяки тому, що, повзаючи, малюк однаково задіює праві та ліві кінцівки. Врешті решт у дітей, які довго й активно повзали перед тим, як навчитись ходити, різниця в розвитку півкуль зведена до мінімуму. Тобто їм однаково легко даються й гуманітарні, й точні науки.

Крім того, оптимальні фізичні навантаження мають безпосередній вплив на психоемоційний стан малюка. Рух активізує пізнавальну діяльність, сприяє підтримці тонусу центральної нервової системи. Немовлята, яким бракує фізичних навантажень, стають більш пасивними, замкнутими, байдужими до навколишнього світу, ніж їхні однолітки, що навчились повзати.

Розширюємо світогляд

Черговий безперечний плюс повзання полягає в тому, що дитина отримує можливість самостійно вивчати навколишній світ набагато активніше та результативніше, ніж тоді, коли залишається на одному місці. Лише уявіть, як багато всього зможе побачити, помацати й спробувати на зуб малюк, котрий повзає в кімнаті!

Безсумнівно, ці нові можливості, що відкрились перед дитиною, накладають додаткову відповідальність на батьків: тепер малюка оточує набагато більше небезпечних предметів, ніж раніше, коли він лежав у ліжечку. Та питанням безпеки вам все одно доведеться зайнятись – якщо не зараз, то за декілька місяців, коли карапуз навчиться ходити. Тому не варто обмежувати пересування маленького дослідника – краще заздалегідь заховати якомога далі всі непотрібні предмети.

Чому не всі повзають

Правил без винятків не буває, й деякі малюки дійсно не мають хисту до повзання. Однак в більшості випадків дитяче «неповзання» не є безумовною особливістю розвитку, яку неможливо виправити. За винятком окремих випадків, коли у дитини спостерігаються серйозні проблеми зі здоров’ям, причиною стають звичайні лінощі (так-так, малюки теж вміють лінуватись!) та відсутність зацікавленості. Трапляється й так, що дитина просто не розуміє, що від неї вимагають. Найчастіше це стосується малюків, які тривалий час провели в манежі, дитячому кріслі або ходунках.

Завдання батьків в таких випадках полягає у тому, щоб навчити й зацікавити.

Перші спроби

Більшість малюків починає повзати у віці між 5 та 8 місяцем. До цього часу одні діти вже впевнено сидять, інші ж – сідають лише після того, як навчаться повзати. Варто зазначити, що обидва варіанти є нормою, але для здоров’я дитини прийнятніший другий.

Перші спроби повзти часто зовсім не схожі на повзання. Опецьок, лежачи на животі, підбирає під себе ніжки, стає навкарачки й розгойдується туди-сюди. Після цього він відштовхується ніжками й лягає на живіт, трохи просунувшись вперед. Такий спосіб пересування робить його схожим на жабу.

Деякі малюки спершу опановують техніку повзання назад, а лише після цього – вперед. Хтось повзає по-пластунськи, спритно перебираючи ногами, лежачи на животі. Хтось обертається довкола своєї осі, не наважуючись відірвати животика від поверхні килимка.

Нехай вас не бентежить, що рухи малюка відрізняються від того, що ви очікували побачити. Якщо праві й ліві кінцівки рівною мірою задіяні в процесі, можете бути впевнені: все йде за планом.

Вчимось повзати: серія розвивальних вправ

Гра необхідна дитині, як повітря – це факт. Мудро вчиняють ті батьки, які намагаються зробити гру не тільки приємною, але й корисною.

Ігри та вправи, спеціально розроблені для навчання малюків повзанню, допоможуть зміцнити м’язи спинки, розвинути координацію рухів й просто поліпшать настрій та самопочуття опецька.

Дістань іграшку

Це перша вправа, що стимулює розвиток навичок повзання, яку можна виконувати з малюками, починаючи з трьох місяців. ЇЇ суть полягає в тому, що дитину викладають на животик, на деякій відстані кладуть яскраву іграшку й тим самим викликають бажання повзти до неї. Для більшого ефекту можна використовувати брязкальце, дзвін якого ще більше приверне увагу маленького спортсмена.

Щоб полегшити малюкові завдання, підставте під його ступні долоню, дозволивши відштовхнутись від неї й переміститись вперед.

Перекочування через валик

Кумедна й корисна гра допоможе розвинути навички повзання у малюків шостого місяця життя й доросліших. Покладіть під животик дитини подушку у вигляді циліндра або згорнутий в рулон плед й допоможіть їй «перекотитись» через цю перешкоду, притримуючи ззаду за ніжки. Перед малюком покладіть симпатичну іграшку, яка його зацікавить. Після виконання вправи обов’язково вручіть її як приз.

Якщо крихітка виявить бажання погратись з іграшкою, залишаючись в цьому положенні (лежачи животом на валику) – чудово! Продовжуйте притримувати дитину за ніжки, доки вона грається.

Візочок

Покладіть дитину на животик ніжками до себе. Візьміть її однією рукою за ніжки в області щиколоток та підніміть нижню частину тулуба так, щоб ручками вона спиралась на поверхню столу або полу. Малюків у віці від 5 до 8 місяців слід підтримувати другою рукою під животик; старших дітей можна не страхувати.

Заохочуйте дитину робити ручками рухи, аналогічні тим, що виконуються під час повзання.

Долання перешкоди поповзом

Коли малюк робить перші спроби повзати, відмінною розвагою для нього зможуть стати подушки, розкидані на шляху, через які потрібно перелізти. Однак не залишайте дитину під час цієї гри наодинці: вона ще не здатна впоратися з м’яким предметом – якщо випадково уткнеться в подушку обличчям, справа може погано скінчитись.

Контролюйте безпеку маленького мандрівника та допомагайте йому впоратися з будь-якими труднощами, що виникають.

Вправи на фітболі

Фітбол здатен урізноманітнити наявні в маминому арсеналі ігри та вправи. Та сама вправа «візочок» (дитина гойдається назад-вперед), виконана на великому м’ячі, постане в зовсім іншому світлі й принесе море задоволення опецькові.

Фітбол можна періодично брати замість м’якого валика, підкладаючи під животик малюкові для перекочування. А декотрі дітки, які не люблять лежати на животі, із захватом сприймають лежання животиком на фітболі.

Ще раз про безпеку

Довгоочікуваний день настав – ваш малюк самостійно пересувається кімнатою. Як захистити його під час «подорожей»? Насправді це нескладно. Просто встаньте навколішки й уважно озирніться. Вам необхідно зібрати та заховати всі небезпечні для дитини предмети, до яких вам вдалось дотягнутися, знаходячись в такому положенні.

Зверніть особливу увагу на наступні предмети:

• ліки та медикаменти;
• електричні дроти та розетки;
• гості й різальні предмети;
• мотузки, стрічки, нитки та пряжа;
• косметичні засоби та парфуми;
• побутова хімія;
• біжутерія – особливо ланцюжки та намисто;
• батарейки;
• магніти;
• дрібні предмети (гудзики, монети, морські камінці й таке інше).

Безпека малюка полягає не тільки в тому, щоб захистити його від нещасних випадків, а й в тому, щоб запобігати всіляким відхиленням в його розвитку. Дуже важливим кроком буде своєчасне відвідування педіатра з метою планового обстеження дитини.

Навіть якщо на вашу думку малюк повністю здоровий, не пропускайте призначений прийом: з порушеннями, виявленими на тій стадії, коли вони непомітні навіть вам, набагато легше впоратись, ніж з явно вираженими.

Що ви ще можете зробити

Щоб дати дитині можливість рухатись й досліджувати світ, батькам доведеться відмовитись від манежів та крісел-гойдалок. Якщо вам потрібно залишити малюка в безпеці на кілька хвилин, щоб, наприклад, відлучитися до ванної кімнати, використання цих речей буде цілком виправданим. Але частоту та тривалість перебування дитини в них слід звести до мінімуму.

В манежах діти мало чому вчаться (Сірс).

Заохочуйте будь-які спроби малюка повзати. Дозволяйте йому повзати всюди, де це заняття буде безпечним: на дивані, на підлозі, у дворі на газоні, в піску на пляжі й по лавці в парку. Не перетворюйте прогулянки малюка на безперервне сидіння у візочку. Якщо ви не впевнені в чистоті поверхні «для повзання», застеліть її рядном й все одно дозвольте опецькові стартувати.

Ще однією важливою умовою оволодіння навичками повзання є регулярність. Грайте з малюком по кілька разів на день, не втрачайте нагоди навчити його чомусь новому, й результати перевершать ваші сподівання.