Доброчесність: поняття, складові та історія

За останні п’ять років поняття доброчесності почало ставати все більш звичним для українців. Доброчесність є обов’язковим критерієм для роботи суддею та державним службовцем. До неї апелює громадськість, коли говорить про те, в якому напрямі має розвиватися держава.

Разом з тим застосування доброчесності не має обмежуватися лише держслужбою, а й стати нормою у суспільстві. Саме над цим працює Офіс розбудови доброчесності при НАЗК.

У цьому тексті Офіс розповідає, коли з’явилося поняття доброчесності в українському законодавстві та які складові потрібні для розбудови доброчесності у суспільстві.

📝Походження слова та визначення доброчесності

У латинській мові є відповідник українського слова доброчесність — « integritas », яке означає розсудливість, цілісність і завершеність. А у переносному значенні — «чистоту, правильність та невинність».

В англійській мові зберігся корінь цього слова (integer – цілий). Англійське « integrity » позначає стан цілісності, об’єднання, а також якість чесної людини, яка має сильні моральні принципи.

Так, доброчесність у Великому тлумачному словнику сучасної української мови пояснюється як властивість за визначенням «доброчесний», висока моральна чистота, чесність. А «доброчесним» є той, хто живе чесно, дотримується всіх правил моралі.

Сучасний словник з етики трактує поняття доброчесності як позитивну моральну якість, яка зумовлена свідомістю й волею людини, та є стійкою характеристикою її способу життя та вчинків. Під доброчесністю розуміється також готовність і здатність особистості свідомо, неухильно орієнтуватись у своїх діях та поведінці на принципи добра й справедливості.

Водночас поняття доброчесності належить і до ключових категорій етики та філософії . Ці категорії дозволяють сформувати у суспільстві чіткі та сталі принципи справедливості, особистої відповідальності за прийняті рішення та здійснені вчинки.

У 2015 році чеська неурядова організація, яка працює над просуванням верховенства права, CEELI визначила доброчесність як «внутрішню рису людини, за якої вона діє відповідно до певних принципів та цінностей, не йдучи на компроміси ні на роботі, ні у приватному житті».

У законодавстві використовуються різні терміни й похідні від поняття доброчесності. Йдеться, зокрема, про такі: «критерій доброчесності», «академічна доброчесність», «перевірка доброчесності», «декларація доброчесності», «розбудова доброчесності» та інші.

⚖️Доброчесність в українському законодавстві

До початку 2000-их у нормативно-правових актах можна було зустріти тільки вираз «академічна доброчесність». 23 жовтня 2000 року Головне управління державної служби видало наказ , яким затвердило Загальні правила поведінки державного службовця, де доброчесність згадувалася як одна з обов’язкових умов для державних службовців. Однак жодних додаткових деталей щодо терміну в документі не було.

А у 2006 році Президент України своїм Указом затвердив Концепцію подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності». Це був перший документ, в якому згадується перелік заходів для підвищення рівня доброчесності держслужбовців та суддів і контролю влади з боку громадянського суспільства. Проте і надалі без чітких формулювань.

У законі «Про державну службу» від 2011 року одним із принципів держслужби названо доброчесність. Але саме визначення з’явилося тільки через чотири роки — в новому ухваленому законі . Це — « спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень».

2 червня 2016 року доброчесність стала обов’язковою умовою для роботи суддею. Парламентарі внесли відповідні зміни до Конституції України. І того ж дня ухвалили закон , який зобов’язував суддів щорічно до 1 лютого подавати декларацію доброчесності.

🤝Розбудова доброчесності: від держслужби до суспільства

Поточне формулювання поняття «доброчесність» майже один в один повторює визначення , яким послуговується Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), що об’єднує 35 найрозвиненіших країн.

В ОЕСР радять країнам впроваджувати та розвивати доброчесність не тільки на держслужбі, але й на рівні всього суспільства.

Для цього потрібні три ключові складові:

1️⃣ наявність системи для зменшення можливостей корупційної поведінки;
2️⃣ зміна культури, щоб зробити корупцію неприйнятною у суспільстві;
3️⃣ донести до людей важливість відповідальності за свої дії.

НАЗК та Офіс розбудови доброчесності вже активно над цим працюють. Зокрема, робота триває за такими напрямами:

🔹Функціонує Єдиний державний реєстр декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ( Реєстр декларацій ), завдяки якому кожен громадянин може ознайомитися з інформацією про майно, доходи та видатки декларантів і членів їхніх сімей, пов’язані з ними компанії тощо. Це хороший інструмент для забезпечення підзвітності публічних службовців.

🔹Запровадження ефективної системи запобігання й врегулювання конфлікту інтересів на публічній службі є ще одним важливим антикорупційним превентивним заходом. Він допомагає у підвищенні прозорості діяльності держави та зменшує можливості для зловживання в державному секторі. Офіс навчає публічних службовців вчасно розпізнати конфлікт інтересів, врегулювати його та пояснює, якою є відповідальність за порушення вимог законодавства у цій сфері.

🔹В Україні також запрацював інститут викривачів. Він передбачає заохочення та формування культури повідомлення про корупцію через гарантії дотримання прав викривачів та створення механізмів на всіх рівнях для повідомлення про корупцію. Це заохочує доброчесну поведінку серед осіб та мотивує людей не бути байдужими, коли вони бачать порушення.

Крім того, Офіс працює над втіленням просвітницьких проєктів та відкритий до співпраці з представниками громадськості, аби спонукати до переосмислення та зміни поведінки для формування «нульової» толерантності до корупції у суспільстві.

Перевірка якості зерна: основні показники якості

Перевірка якості зерна — обов’язковий етап перед відправленням урожаю на зберігання або експорт. В умовах висококонкурентної міжнародної торгівлі питання забезпечення належного рівня сировини є особливо актуальним.

Для визначення придатності зерна враховуються фізико-хімічні, біологічні, споживчі та технологічні характеристики. Зерно, яке нормально дозріло й не піддавалося негативним зовнішнім впливам, має певну форму, колір, розміри та інші показники. У різних країнах існують різні норми та системи стандартизації якості сировини. Але також широко використовуються міжнародні класифікації: ISO 11051: 1994, ISO 7970: 2000, CODEX STAN 199-1995.

Показники якості зерна

Оцінка якості здійснюється за результатами аналізу показників основного зерна і зернової маси. Перевіряється зараженість шкідниками, вологість, натурна маса, засміченість. Також вивчається склоподібність, свіжість, абсолютна вага, доброякісність, вирівняність, плівковість зерна.

В Україні немає загальних стандартів для всіх типів зерна. Тому для кожного існує свій список вимог. Наприклад, показники якості зерна пшениці такі:

• технологічні — колір, вологість, смак, зараженість, запах, чистота тощо. Перевірка зрілості, свіжості й зараженості є обов’язковою не лише для пшениці, але й для всіх наявних типів зерна;
• борошномельні властивості — питома вага, склоподібність, типовий склад, маса 1000 зерен, вирівняність, натура, зольність. Такі характеристики також важливі при вивченні партій ячменю, жита, вівса;
• хлібопекарські властивості — склад борошна, вміст і якість клейковини, фізичні показники тіста, автолітична активність (здатність борошна утворювати певну кількість водорозчинних речовин під час прогрівання водно-борошняної суспензії), газоутворювальна здатність. Це додаткові показники якості, що перевіряються за необхідності на деяких етапах хлібообігу.

За допомогою вищевказаних показників якості пшениці визначають її клас і придатність до подальшого перероблення.

Органолептичний аналіз якості зерна

Органолептичний метод ґ рунтується на оцінці запаху, кольору та смаку зерна за допомогою органів чуття.

Органолептичний аналіз якості зерна

Зовнішній вигляд — ознака, яка змінюється під впливом зовнішніх чинників: погоди, шкідників, неправильної обробки. Зерно зі зміненим кольором вирізняється іншим хімічним складом і деформованою структурою. Стан оболонки також має значення: пошкоджені й напіврозчавлені зерна знижують якість усієї партії. Зерна повинні бути великими, однакової форми, не надто вологими на дотик (вологість теж визначається під час зовнішнього огляду). Негативно впливає на вартість урожаю наявність домішок: піску, каменів, інших сторонніх часток.

Сторонній запах може бути сорбційного походження (аромат ефірної олії, також часто полиновий запах, який виникає при порушенні стандартів зберігання) і розкладання (затхлий, солодовий, гнильний, який утворюється при протіканні певних біологічних процесів). Зерно зі сторонніми запахами не допускається. Еталонний запах зерна — аромат свіжої соломи.

Смак оцінюють, коли з приводу запаху є сумніви (присутній сторонній запах).

Фізико-хімічна перевірка

Зовнішня оцінка — це швидкий спосіб визначення якості зерна. Але для детальнішого аналізу потрібне використання спеціальних методів і лабораторного обладнання: аналізаторів (білка, ІК для вимірювання дифузного відбиття, БІК, експрес-аналіз для визначення співвідношення крохмалю, білка, клітковини, клейковини, золи), вимірників деформації клейковини та білизномір.

Які характеристики можна визначити за допомогою фізико-хімічної перевірки:

• Хімічний склад зерна. Кількість вуглеводів, білків, жирів, клітковини, води, ліпідів, мікроелементів, вітамінів, пестицидів і радіоактивних речовин.
• Масу 1000 зернин. Середня маса зерна, враховується місцевість обробки, сорт, рівень вологості.
• Схожість. Потенціал зерен, які можуть дати здорові паростки.
• Температура. Цей показник має бути стабільним. Визначається термоштангами.
• Натура. Вологість, форма, температура, наявність домішок. Вимірюється зважуванням контейнера зі вмістом.
• Склоподібність (особливо важливо для пшениці). Структура внутрішніх тканин зерна. Для аналізу вивчається поперечний розріз із застосуванням фаринотома.
• Енергія проростання. Співвідношення насіння, пророслого за певну кількість днів. Один з головних показників якості.

Контроль якості зерна — складний процес, який містить сукупність різних факторів. Проте це дуже важливий етап, оскільки він дає змогу зробити українське зерно конкурентоспроможним на світовому ринку. Підприємство, що дотримується міжнародних стандартів якості, відкриває для себе чимало нових можливостей для експорту.

ЛІКАРСЬКА РОСЛИННА СИРОВИНА

Лікарська рослинна сировина (ЛРС) — переважно цілі, здрібнені чи різані лікарські рослини, частини рослин, водорості, гриби, лишайники, зазвичай у висушеному, іноді свіжому вигляді. ЛРС має відповідати вимогам стандартів і використовується для первинної переробки або для одержання лікарських субстанцій та ЛП. До продуктів первинної переробки ЛРС належать: жирна олія (Oleum pіnguіa), воски (Cerae), ефірна олія (Oleum aethereum), смоли (Resіnae), камеді (Gummі), масло-смоли (Oleoresіnae), масло-камеде-смоли (Oleogummіresіnae), бальзами (Balsamum), висушений сік (Succus exsіccatus), молочний сік або латекс (Succus lacteus, Latex). Монографії ДФУ обов’язково містять латинську назву сировини; на першому місці вказується рослина, а далі — морфологічна група, напр. евкаліпта листя — Eucalypti folium. Назва точно визначається ботанічною назвою рослини відповідно до біномінальної системи (рід, вид, різновид, автор), напр. для евкаліпта — це цілі чи різані листки старих пагонів Eucalyptus globulus Labill. родини Myrtaceae. ЛРС, дозволена до застосування органами МОЗ України й включена до Державного реєстру, називається офіцинальною (від лат. offіcіna — аптека); що входить до ДФУ — фармакопейною. Існують також ботанічна (за родинною ознакою), хімічна, фармакологічна і товарознавча класифікації ЛРС. Фармакологічну класифікацію використовують у фітотерапії, де ЛРС поділяють на тонізуючу, седативну, діуретичну тощо. У товарознавстві за морфологічними ознаками виділяють такі категорії ЛРС: кора, квітки, суцвіття, листя, плоди, насіння, ягоди, трава тощо (схема).

Схема. Види ЛРС

Кора — це зовнішня, розташована до периферії від камбію, частина стовбурів, гілок і коренів дерев і чагарників. Кору, як правило, заготовляють навесні, у період сокоруху, і висушують. Квітки — це сухі квітки, суцвіття чи їх частини, зібрані на початку цвітіння або у вигляді пуп’янків. У світовій практиці суцвіття (Inflorescencia) виділяють в окрему морфологічну групу сировини. Листя — висушене або свіже, цілком розвинене листя або окремі листочки складного листка із черешком, черешочком або без них.

Плоди — стиглі, висушені або свіжі плоди, супліддя та їх частини. Плід складається з оплодня (перикарпію) й насінин, що розвиваються всередині плода в порожнинах-гніздах на особливих виростах — плацентах. Ягоди — соковиті нерозкривні здебільшого багатонасінні плоди, що властиво чорниці, смородині, малині, винограду тощо. Насіння — стигле й висушене насіння та окремі сім’ядолі. Трава — це зібрані під час цвітіння чи плодоносіння висушені або свіжі надземні частини трав’янистих рослин. Сировина складається зі стебел із листям і квітками, подекуди з пуп’янками й нестиглими плодами. В одних рослин збирають тільки верхівки певної довжини, в інших — всю надземну частину, зрідка — надземну частину разом із корінням.

Корені, кореневища, бульби, цибулини, бульбоцибулини — висушені, рідше свіжі, підземні органи багаторічних трав’янистих рослин, зібрані восени або рано навесні, очищені або відмиті від землі, звільнені від відмерлих частин, залишків стебел і листя. Великі підземні органи перед сушінням ріжуть на частини вздовж або поперек (див. також Жирні олії, Віск, Ефірні олії, Камеді, Бальзами, Смоли, Брунька, Листок, Квітка, Плід, Бульба, Бульбоцибулина, Кореневище і Корінь).

Сучасна фармакогнозія вивчає лікарські рослини й ЛРС (див. Фармакогнозія) і класифікує ЛРС за хімічною природою діючих речовин. Діючі, або фармакологічно активні речовини, — це БАР, які забезпечують терапевтичну цінність ЛРС. Вони можуть змінювати стан і функції організму, виявляти профілактичну або лікувальну дію; можуть використовуватися як субстанції у виробництві фітопрепаратів. Супутні речовини — умовна назва продуктів метаболізму, які присутні в ЛРС разом із БАР. Вони можуть діяти на живий організм позитивно або негативно, впливати на екстрактивність, фармакодинаміку й фармакокінетику діючих речовин. Речовини рослинного походження можна умовно розділити на чотири групи (таблиця).

Таблиця. Класифікація речовин рослинного походження

Сировинну базу в Україні становлять дикорослі лікарські рослини, рослини, що культивуються, та імпортована сировина. ЛРС використовується підприємствами фармацевтичної, харчової, лікеро-горілчаної, парфумерно-косметичної галузі. Споживачі укладають прямі угоди із заготовельними конторами Укрспоживспілки, фермерами, держгоспами, окремими підприємцями, приватними заготовельниками, проводять авансування під заготівлю й вирощування ЛР за рахунок коштів підприємств-виробників фітопрепаратів, фітосубстанцій або БАДів. При багатьох держгоспах консорціуму Укрфітотерапія створені пункти із заготівлі сировини дикорослих ЛР. Імпортну сировину закупають за контрактами з країнами близького і далекого зарубіжжя: Росією, Молдовою, Таджикистаном, Індією та ін. За часів СРСР створено й затверджено міжвідомчою комісією при Всесоюзному інституті лікарських рослин (ВІЛР) понад 120 інструкцій із заготівлі й сушіння ЛРС, які розроблялися з урахуванням динаміки змін БАР під час вегетації кожної рослини. В інструкціях зазначається оптимальний період заготівлі сировини, надаються відомості з можливих домішок рослин, які мають зовнішній вигляд, подібний до ЛР, містяться режими природного чи штучного сушіння, правила пакування й зберігання, гарантується висока якість ЛРС згідно з нормативною документацією. Крім того, є загальні правила із заготівлі сировини різних морфологічних груп й індивідуальні інструкції для конкретної ЛР.

Збирання і заготівля. ЛРС збирають під час максимального накопичення діючих речовин. Фазу вегетації та термін збирання встановлюють експериментально, вивчаючи динаміку накопичення БАР. Крім того, існують загальні правила й обмеження: надземні частини ЛР (листя, квітки, трава, плоди) збирають у суху погоду, після того, як обсохне ранкова роса і до появи вечірньої; підземні органи — протягом усього дня. Через зростання рівня забрудненості довкілля встановлюється більш жорсткий контроль умов заготівлі з метою отримання споживачами екологічно чистої ЛРС. Заборонено збирати сировину на звалищах, смітниках, на полях і біля них, де проводяться обробки сільськогосподарських рослин отрутохімікатами, поблизу нафтопроводів, уздовж залізничних колій, на територіях, забруднених шкідливими виробничими відходами хімічних заводів, радіонуклідами, важкими металами, вздовж доріг з інтенсивним рухом автотранспорту у зв’язку з високою концентрацією відпрацьованих газів у повітрі; непридатні для збирання рослини з підвищеним вмістом нітратів. Збирають сировину лише зі здорових, добре розвинутих рослин, не пошкоджених комахами і мікроорганізмами. Траву збирають під час або на початку цвітіння. Для поновлення зарості залишають на 1 м 2 декілька розвинених рослин. Перед сушінням із зібраної сировини видаляють сторонні домішки, здерев’янілі й товсті стеблові частини. Плоди, насіння заготовляють достиглими. Зазвичай скошують надземну частину рослини, сушать і обмолочують. Соковиті плоди знімають вручну, без плодоніжок, не порушуючи цілісності оболонки. Корені, кореневища й інші підземні органи заготовляють зазвичай восени, рідше — навесні, до початку вегетації. Викопують лопатами, вилами. Повзучі кореневища (аїр) виривають руками чи гачками. Бруньки заготовляють протягом зими і рано навесні, коли вони ще не рушили в ріст. Після підсушування на холоді з березових мітел обмолочують бруньки. Соснові бруньки зрізають з гілок у місцях санітарних вирубок. Забороняється заготівля бруньок без дозволу лісоохоронних організацій, поблизу населених пунктів, у паркових зонах, зонах відпочинку. Кору збирають під час сокоруху, до розпускання листя (квітень–початок травня). На молодих гілках і стовбурах після очищення від лишайників ножем роблять кільцеві надрізи на відстані 20–30 см, з’єднують одним-двома поздовжніми надрізами, кінчиком ножа чи дерев’яною лопаткою відділяють жолобоподібні частини. Перед сушінням видаляють сторонні домішки, шматки кори, товщі за допустимі розміри. Листя збирають, коли воно повністю сформувалось, зазвичай у фазі бутонізації та цвітіння рослини (його зрізають чи обережно обривають). Не можна збирати все листя, частину слід залишати, щоб рослина не загинула. Квіти обривають руками чи спеціальними совками (ромашка аптечна) на початку чи під час повного цвітіння. Відразу після збору видаляють інші частини рослини, також пошкоджені комахами і мікроорганізмами. Потім відділяють залишки стебел, прикореневих листків, відмерлі залишки коренів і кореневищ, струшують землю. Більшість коренів промивають у холодній проточній воді, склавши в плетену корзину, не допускаючи тривалого перебування у воді. Найкраща тара для перенесення сировини до місця сушіння — корзини, дерев’яні ящики чи мішки з тканини. Сировину в тарі слід розпушити й протягом 2–3 год доставити до місця сушіння чи розкласти в затінку на тканині, брезенті. Перед сушінням видаляють сторонні домішки. Органічні домішки у ЛРС — це сторонні органи цільової рослини, які не вважаються лікарськими, або сторонні частки рослинного походження, які не мають відношення до цільової рослини. До мінеральних сторонніх часток належать камінчики, пісок, земля, глина тощо (див. також Домішки).

Охорона ресурсів. ЛР — це всенародне багатство, що потребує охорони від винищування й безмірної експлуатації. Останнім часом велика небезпека загрожує рослинам, які користуються підвищеним попитом населення, а також рідкісним видам ЛР. Щоб запобігти зменшенню запасів, потрібно раціонально використовувати масиви й зарості дикорослих рослин. Не можна заготовляти ЛРС рік у рік на одних і тих самих місцях, щоб не було повного винищення рослин. Усі, хто заготовляє ЛРС, повинні знати, як розмножуються рослини: насінням або кореневищами, надземними повзучими пагонами, цибулинами. Певну частину однорічників, що розмножуються насінням, слід лишати незайманою для відновлення наступного року. Якщо рослина розмножується корінням, то надземну частину можна збирати всю, не пошкоджуючи коренів. При заготівлі коренів і кореневищ слід обов’язково частину рослин лишати для відновлення й плодоношення. Після збирання рекомендується струсити насіння чи залишити частинку кореневища після викопування і пригорнути землею. Кору збирають по можливості на ділянках під час санітарних вирубок або проріджень лісових насаджень. Бруньки сосни і берези також слід заготовляти з дозволу лісоохоронних органів. Не можна зрізати верхівкові бруньки на молодих насадженнях сосни. Збирання ЛРС із рослин, яких обмаль у певній місцевості, можливе після їх повного дозрівання і розповсюдження на більшому просторі. Для поновлення запасів Л.р. необхідно під час заготівлі дотримуватись таких правил: траву зрізати без грубих приземних частин; не слід виривати рослини з корінням, оскільки така «заготівля» призводить до повного знищення; не можна зривати чи повністю зрізати листя з рослини; коріння й кореневища дозволяється заготовляти лише після достигання й осипання насіння; частину коренів і кореневищ бажано залишати в ґрунті для відновлення рослин. Якщо у місцевості велика кількість певного виду лікарської рослини, збирати сировину слід так, щоб на 4 м 2 залишалося з десяток особин цього виду.

Сушіння. Зібрана сировина містить 70–90% вологи, а суха — 10–15%. Використовують декілька методів сушіння ЛРС. Без штучного нагріву: повітряно-тіньове, на відкритому повітрі, у затінку, під наметом, на горищах. Повітряно-тіньове сушіння застосовують для листя, трави і квіток. Повітряні сушарки обладнують стелажами з рамами, на які натягнуто рідке полотно чи металеву сітку. Сушіння в повітряних сушарках, сушильних повітках і на горищі відбувається повільніше, але забезпечує кращу якість сировини. Зі штучним нагрівом: сушарки зігрівають водою, парою чи опалювальним газом. Обов’язкова вентиляція для видалення вологи. Сировину, яка містить ефірні олії, слід сушити при температурі 30–35 °С шаром 10–15 см, щоб не допустити випаровування ефірної олії (листя м’яти перцевої, шавлії, кореневища з коренями валеріани, суцвіття ромашки тощо). Сировина, що містить глікозиди, сушиться швидко при температурі 50–60 °С для запобігання ферментативному гідролізу. Сировина, що містить аскорбінову кислоту, сушиться при температурі 80–90 °С (плоди шипшини). Втрата у масі під час висушування становить: бруньки — 65–70%, квітки — 70–80%, листя — 55–90%, трава — 65–90%, корені, кореневища — 60–80%, кора — 50–70%, плоди — 30–60%, насіння — 20–40%. Сушіння вважається закінченим, якщо корені, кореневища, кора, стебла ламаються від згинання, листя й квітки розтираються на порошок, плоди не склеюються в грудку і від натискання розсипаються. Пакування ЛРС захищає сировину від пошкоджень і втрат під час транспортування. Тара (мішки, тюки, для пресованої сировини — кипи) має бути чиста, суха, без сторонніх запахів. У мішках уміщується, залежно від виду сировини, від 5–7 кг (листя, трава) до 40–50 кг (плоди, насіння); у тюках — 20–40 кг (листя, трава, квітки). Уся тара повинна мати маркування (назва сировини, постачальник, маса нетто, рік і місяць заготівлі).

Аналіз. Ідентифікація, встановлення чистоти і якості ЛРС визначаються у ході фармакогностичного аналізу, який складається із послідовно виконаних товарознавчого → макроскопічного → мікроскопічного → хроматографічного → люмінесцентного → фітохімічного (якісні реакції, визначення вмісту БАР) аналізів. Визначити тотожність, або ідентифікувати ЛРС, — це знайти й виділити із загальних морфолого-анатомічних ознак специфічні особливості, які властиві досліджуваному об’єкту й відрізняють його від інших. Основні методи ідентифікації ЛРС засновані на характеристиці її зовнішніх (морфологічних) і внутрішніх (анатомічних) ознак. Макроскопічний аналіз проводиться з метою визначення тотожності шляхом зовнішнього огляду цілої ЛРС, установлення морфологічних діагностичних ознак, консистенції, розмірів, кольору, смаку, запаху, які зіставляються з описом в АНД чи порівнюються з достовірним зразком сировини. Необхідність у мікроскопічному, гістохімічному, люмінесцентному й хроматографічному дослідженні виникає при аналізі здрібненої ЛРС (сировина різана, порошок, пресована, гранульована), а також при визначенні чистоти та якості ЛРС, наявності можливих домішок, зовнішній вигляд яких подібний до офіцинальної сировини. Мікроскопічний аналіз заснований на визначенні сукупності анатомічних ознак об’єкта дослідження. Після макро- і мікроскопічного аналізу, проведення якісних реакцій або хроматографічного дослідження роблять висновок щодо відповідності досліджуваного зразка найменуванню, під яким він надійшов на аналіз. Показники чистоти сировини (засміченість й ураженість шкідниками, вміст радіонуклідів, важких металів, пестицидів, гербіцидів, мікробіологічна чистота) визначаються в ході товарознавчого аналізу. ЛРС має бути по можливості вільною від забруднень, таких, як ґрунт, пил, сміття, а також грибів, комах та інших забруднень тваринного походження. У сировині не повинні виявлятися ознаки гниття. Якщо проводилася деконтамінація, слід показати, що компоненти рослинної сировини не пошкоджені і в сировині не залишилося шкідливих домішок (див. Дезінфекція). При проведенні деконтамінації ЛРС забороняється застосування етиленоксиду. Доброякісність ЛРС характеризується вмістом екстрактивних або діючих речовин, вологи, золи, органічних і мінеральних домішок, подрібненістю (див. також Товарознавчий аналіз, Хроматографія, Зольність, Домішки).

Вимоги до пакування, маркування, транспортування й умов зберігання ЛРС регламентуються ДСТУ, а також розділами ГФ ХI. Зберігання залежить від хімічного складу й морфологічної групи ЛРС. Уся сировина повинна зберігатися в сухому, провітрюваному, захищеному від світла складському приміщенні, на стелажах (див. Зберігання). В окремих приміщеннях зберігають такі групи ЛРС: а) отруйні та наркотичні; б) сильнодіючі (що містять алкалоїди або серцеві глікозиди); в) ЛРС, яка містить ефірну олію; г) насіння, плоди та ягоди. Інша ЛРС зберігається за загальними правилами. Граничний термін зберігання ЛРС установлюють експериментально й наводять у відповідній АНД (див. Аналітична нормативна документація), а після його закінчення сировину знищують.

Ботанико-фармакогностический словарь / К.Ф. Блинова, Н.А. Борисова, Г.Б. Гортинский и др. — М., 1990; Государственная фармакопея СССР: Вып 2. Общие методы анализа. Лекарственное растительное сырье. — М., 1989; ДФУ. — Х., 2001; ДФУ 1.2. — Х., 2008; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения / Под ред. Г.П. Яковлева и К.Ф. Блиновой. — СПб, 1999; Правила сбора и сушки лекарственных растений: Сборник инструкций. — М., 1985; Справочник по заготовкам лекарственных растений / Д.С. Ивашин, З.Ф. Катина, И.З. Рыбачук и др. — К., 1989.