Софійський собор, Київ

Однією з найголовніших християнських святинь Східної Європи є Софійський собор. Розташований він у серці древнього Києва, на території однойменного монастиря, і є складовою частиною Національного заповідника «Софія Київська». Створений як головний храм Київської Русі, Софійський собор був духовним, політичним і культурним центром держави. Під його склепінням із почестями майбутні правителі сходили на великокняжий престол, тут відбувалися церковні собори, приймали іноземних послів, ухвалювали політичні угоди. Софійський собор славний тим, що тут створювали літописи, діяла перша школа та бібліотека.

Історія

Софійський собор – найдавніший храм Київської Русі серед тих, що збереглися до наших днів. Старшою від нього була лише Десятинна церква, зруйнована монголо-татарами 1240 року. Є кілька версій щодо того, коли саме Софійський собор було збудовано.

Версія – 1037

Тривалий час панувала думка, що Софію збудував Ярослав Мудрий 1037 року. Про це писав літописець Нестор у «Повісті минулих літ». Він вказав, що того ж року князь також звів і Золоті ворота, і Благовіщенську церкву, і два великих монастирі. Створити цілий комплекс масштабних споруд усього за один рік важко навіть у наш час, а тисячоліття тому технології були не такими досконалими. Тому дослідники ставлять під сумнів правдивість цієї дати і схильні вважати, що Нестор-літописець просто підсумував усю діяльність князя Ярослава у галузі зодчества до 1037 року.

Версія – 1017

У Новгородському літописі будівництво Софійського собору датоване 1017 роком. Але історики піддають сумніву чимало дат у цій хроніці. Тож, зважаючи на різницю в два десятиліття між імовірними датами спорудження храму, фахівці вирішили: вважати рік 1017 початком закладення святині, а рік 1037 – часом завершення будівництва.

Версія – раніше від 1015

У «Хроніці» саксонця Тітмара Мерзебурзького є запис, де згадано про існування Софійського собору у 1017–1018 роках. Ще більше деталей з’ясувалося після детального вивчення «Слова про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. Згідно з ним, 1022 року Софійський собор не лише існував, але й був широко відомим. Крім того, митрополит Іларіон писав, що будувати Софію почав князь Володимир Великий, а завершив його син – Ярослав. Оскільки Володимир помер 1015 року, то припустили, що собор закладено ще раніше. Дослідження настінних написів підтвердили цю гіпотезу.

Версія – 1011

Результати останніх досліджень науковців історико-культурного заповідника «Софія Київська» свідчать: собор заклав 1011 року князь Володимир Святославич, а добудував його Ярослав Мудрий 1017 року. Наступного року храм освятили. Не всі фахівці згодні з цією версією, але вона має право на існування.

Робота перших зодчих

Собор Святої Софії у Києві будували візантійські майстри. В архітектурних особливостях споруди чітко простежуються традиції візантійського зодчества. Тут є дві сходові вежі, що ведуть на хори й гульбище – так називали терасу або галерею, якою була оточена споруда по периметру вгорі. Спочатку Софія мала п’ять апсид та п’ять бань, стіни її традиційно не були потиньковані.

Так, головний храм Давньої Русі має аналогії із храмом Айя Софія у Стамбулі (тодішньому Константинополі), але жодною мірою не є його копією.

Після численних перебудов Софійський собор набув цілком оригінальних рис і перетворився на неповторний архітектурний шедевр.

Найголовніші віхи існування собору

Храм пережив за свій вік чимало потрясінь, були в нього епохи розквіту і занепаду. Головні віхи його життя:

Софійський собор – головний храм Київської Русі, резиденція Київського митрополита. Майдан перед собором – центральна площа держави, на якій збиралося віче.
Князівські міжусобиці, ординська навала, численні пограбування і занепад.
Перенесення центру митрополії з Києва до інших міст. Боротьба між різними гілками християнських церков за першість. Поступове посилення впливу Росії.
Відновлення Руської православної церкви за часів митрополита Петра Могили. Реставрація споруди, яка набула рис ренесансу. Заснування при соборі чоловічого монастиря.
Період Руїни, який закінчився через три десятиліття активною діяльністю у сфері будівництва храмів гетьмана Мазепи. Собор відбудовано і додано елементи козацького бароко. Споруджено дзвіницю.
Поява поряд із собором будинку митрополита, трапезної, хлібарні, кількох келійних корпусів.
Ліквідація монастиря (1786).
Наймасштабніша реставрація Софії Київської (1843–1853).
Після революції Софійський собор був кафедральним храмом Української Автокефальної Православної Церкви. Із її ліквідацією собор закрили. Невдовзі ансамбль монастиря перетворили на державний заповідник.
1990 року собор разом із ансамблем монастирських споруд на подвір’ї занесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Архітектура Софії Київської

Любителям цифр буде цікаво знати кількісні характеристики собору:

довжина – 37 метрів;
ширина – 55 метрів;
висота – 29 метрів;
поверхів – 2;
апсид – 9;
бань – 19, з них сферичної (старовинної) форми – 8, барокової (грушоподібної) – 11.

Матеріали, з яких побудовано Софійський собор, – бутовий камінь і плінфа, їхні ряди чергуються. Аркові склепіння зроблено без використання каменю.

Цементуюча речовина – вапняковий розчин із домішками піску та товченої цегли. У стінах собору вгорі вмуровано керамічні глечики-голосники, завдяки яким храм має чудову акустику.

Інтер’єр храму

Внутрішнє оздоблення храму збереглося ще з 11 століття, крім незначних винятків. Величезна цінність собору – це:

3000 квадратних метрів фресок.
260 квадратних метрів мозаїки.
Візерунки, в яких використано 177 відтінків кольорів.
Шестиметрове зображення Богородиці Оранти, що збереглося до нашого часу практично без реставрації.

Верхню частину в центрі собору, на якій зображена Оранта, називають «Непорушною стіною», адже вона вціліла навіть у найгірші для Софії часи. Ніхто із тих, в чиїх руках будь-коли був Київ, не посмів руйнувати головну мозаїку храму.

Некрополь Софії Київської

Найдавнішим похованням некрополя є саркофаг Ярослава Мудрого. За головною гіпотезою, його привіз із Херсонеса Володимир Святославич. Вага саркофага – 6 тонн, а вік поки що не з’ясували. Гробницю кілька разів відкривали, причому вперше ще в давньоруські часи. Очевидно, тоді поряд із Ярославом поклали кістяк невідомої жінки віком близько 50 років і чоловічий череп. У ті ж часи саркофаг було пограбовано (нині, окрім кісток, у ньому нічого не зберігають). Науковці майже довели, що чоловічий скелет належить Ярославу Мудрому. Зараз його у гробниці немає – прах видатного правителя досліджують.

Крім Ярослава Мудрого, у Софійському соборі поховано князів Володимира Мономаха, Всеволода Ярославича, В’ячеслава Володимировича.

У трапезній зберігається саркофаг-гробниця княгині Ольги, яку перенесли з Десятинної церкви.

Мозаїки Софійського собору

Особливо цінними є мозаїки 11 століття, які прикрашають центральну баню і головний вівтар. На них зображено основних персонажів християнської релігії. Біля кожної з мозаїк збереглися написи грецькою мовою, які пояснюють сюжет зображення. Імена авторів мозаїк невідомі, але фахівці з’ясували, що до бригади майстрів входило вісім осіб (не враховуючи підмайстрів-помічників).

Витвором мистецтва є мозаїчне зображення Оранти – Святої Діви Марії, руки якої підняті в молитві. Мозаїка унікальна ще й тим, що залежно від місця, з якого дивишся на неї, Оранта бачиться в різних позах: стоячи, схилившись у молитві або на колінах.

Дослідники нарахували дуже багато відтінків, використаних у мозаїках. Зокрема, тонів синього тут 21, зеленого – 34, червоно-рожевого – 19, золотого – 25. Таке багатство кольорів свідчить про високий розвиток скловарної справи і наявність досконалих технік виготовлення смальти (непрозорого різнокольорового скла, з якого викладали зображення). Сучасні майстри намагалися відтворити відтінки, використовуючи методи давньоруських фахівців, але не змогли.

Основні кольори, в яких виконано оздоблення Софійського собору – синій та сіро-білий у поєднанні з пурпуровим. Мозаїки мають сяйливий золотий фон, вони багатобарвні, насичені тонами і відтінками.

Фрески храму

Багато фресок, створених ще під час будівництва Софійського собору в 11 столітті, збереглися. Реконструюючи храм, старі розписи намагалися поновити, наносячи зверху контури попередніх зображень. Тому частину фресок, схованих під шаром тиньку і олійних фарб, вдалося відкрити.

Основна ідея фресок – прославлення християнської релігії, князівської влади і величі Руської держави. Вони барвисті, органічно пов’язані з архітектурою храму, а образи на малюнках чіткі і виразні. Є також композиції світського характеру, наприклад, княжий сімейний портрет засновника собору. Його традиційно пов’язують із родиною Ярослава Мудрого. Композиція, на жаль, вціліла лише частково.

Дуже цікаві світські фрески збереглися у сходових вежах, які ведуть на хори: тут зображено сюжети візантійського придворного життя, змагання на іподромі, музикантів, акробатів, сцени полювання.

Фрески вціліли в усіх древніх приміщеннях собору. Особливо звертають на себе увагу:

«Сорок севастійських мучеників».
«Хрещення».
«Зустріч Авраамом трьох подорожніх».
«Гостинність Авраама».
«Жертвоприношення Ісака».
«Три отроки в пащі огненній».
«Тайна вечеря».
«Чудо в Кані Галілейській».
Цикли композицій, присвячених діві Марії, діянням апостола Петра, архангелу Михаїлу, святому Георгію.

Графіті

На стінах Софійського собору є написи та малюнки, зроблені як священиками, так і відвідувачами собору. Нині виявлено понад 7 тисяч графіті, найстаріші з яких з’явилися в 11 столітті. Кількість таких зображень свідчить про високий рівень писемності в Русі-Україні. Цікаво, що частина графіті виконана не кирилицею, а глаголицею.

Серед найцінніших написів:

записи про смерть Ярослава Мудрого;
автограф Володимира Мономаха;
запис про мирний договір 11 століття між князями на ріці Желані (зараз – Жуляни);
запис про купівлю дружиною Всеволода Ольговича Боянової землі.

У кількох місцях собору фахівці відкрили графіті, датовані 1018–1036 роками. Більшість авторів написів – звичайні мешканці Русі. Є серед них і кумедні: «Козьма злодій – вкрав м’ясо» або «Грамоті навчався Фома євнух писав то».

Іконостас

Перший іконостас був встановлений у соборі в 17 столітті, під час перебудови митрополитом Петром Могилою. Головний вівтар собору прикрашають Царські ворота. За радянських часів їх віддали на переплавку. Однак, 2008 року за малюнками та елементами воріт, які вціліли, святиню відновили.

Дзвіниця

Дзвіниця Софійського собору – перша кам’яна споруда, зведена в 1699–1706 роках після пожежі кінця 17 століття. Архітектор, який її створив, невідомий. Спочатку дзвіниця мала три яруси, увінчувала її невелика баня з високим шпилем. Зараз важко уявити, що в час будівництва дзвіниці на її місці був яр. Але незвично розміщена споруда не тільки через це. Вона стоїть на схід від собору, що є нетиповим для ансамблів такого типу. Фахівці упевнені, що це зроблено невипадково: дзвіниця побудована саме в цьому місці, щоб створювався зоровий зв’язок зі схожою дзвіницею Михайлівського монастиря, а також, щоб замикалася перспектива від усіх чотирьох воріт Верхнього міста: Софійських, Печерських, Золотих та Львівських.

Дзвіницю Софійського собору побудував на свої гроші гетьман Мазепа. 13-тонний дзвін «Мазепа», відлитий у ті часи, досі на своєму місці.

Трапезна

Із півдня від Софійського собору розташована Трапезна, яку ще називають Теплою або Малою Софією. Побудована в першій третині 18 століття, ця вишукана барокова споруда вкрита дахом «із заломом», прикрашена пишним хвилеподібним фронтоном. Під час останніх реставрацій Трапезній частково повернули первісні архітектурні форми.

Від 2016 року у Малій Софії відновлено богослужіння і церковне життя.

Хлібня

Неподалік від Трапезної у першій третині 18 століття побудували хлібню (або пекарню). Після закриття монастиря її переобладнали на приміщення духовної Консисторії – органу єпархіального управління і суду. Зараз тут на чималій площі працюють виставкові зали.

Будинок митрополита

Будинок митрополита розташований напроти головного входу до собору. До створення цієї перлини українського бароко доклали зусиль кілька київських очільників церкви.

Нині на першому поверсі діє музейна експозиція, де відтворено інтер’єр та начиння митрополичих покоїв 18–19 століть. На другому поверсі – виставкові зали та обладнана сучасними технічними засобами конференц-зала.

Брама Заборовського

Будинок митрополита у час створення мав окремий в’їзд з міста – тріумфальну браму Заборовського. Це одне з найкращих творінь відомого архітектора Йогана-Готфріда Шеделя, зведене до 1745 року на замовлення митрополита Рафаїла Заборовського з нагоди відновлення Київської митрополії. З боку Золотих воріт до неї вела вулиця.

Коли місто почало активно забудовуватись, брама опинилась у тісному провулку. Тому її замурували, а на місці двору митрополита розбили сад. Зараз споруду і територію довкола відновили в первісних формах.

Братський корпус

Колись ця споруда була призначена для розміщення в ній келій Софійського монастиря. Згодом тут був комплекс стаєнь і господарських приміщень, потім житло для ченців та півчих. В середині 19 століття надбудували ще один поверх і створили двоярусну галерею. Зараз у будівлі міститься фондосховище Софійського заповідника.

Як доїхати

Доїхати до Софійського собору можна на метро: до станції «Майдан Незалежності» (синя гілка), «Хрещатик» (червона гілка), «Золоті ворота» (зелена гілка).

Плата за вхід на територію – 20 грн, до собору – 80 грн, на дзвіницю – 60 грн (для дорослих). Останньої середи кожного місяця вхід для декотрих категорій відвідувачів безкоштовний.

Час роботи: щодня (окрім четверга) із 9:45 до 18:00, у середу – з 10:00 до 17:00. З 1 квітня до 1 жовтня працює без вихідних.

Автор фотознімків – Nina Zhezhera IGotoWorld Photo Group.

Вам також може бути цікаво

§ 3. Візантійська імперія

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: як виникла Візантійська імперія; якими були особливості розвитку Візантійської імперії за доби Юстиніана; у чому полягав розвиток Візантії за Македонської династії та династії Комнінів; якими здобутками збагатила Візантія культурну скарбницю людства; що таке «Звід цивільного права», «іконоборство», «фреска», «мозаїка», «ікона».

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Хто й коли заснував місто Константинополь? 2. Як і коли відбувся поділ Римської імперії на Східну й Західну? 3. Робота в парах. Обговоріть, як здійснювалася влада у Франкській імперії.

1. Візантійська імперія на початку Середньовіччя. Правління Юстиніана І. Західна Римська імперія загинула, знищена варварами, а Східна Римська імперія, або Візантійська імперія, продовжувала свій розвиток.

Слово «Візантійська» є похідним від старогрецької назви Візантій, що використовувалася щодо Константинополя. Офіційною назвою держави була Ромейська імперія, її столиці — Новий Рим, а населення називали ромеями.

Населення Візантії складали представники грецького, сирійського, єврейського, єгипетського, вірменського, грузинського та інших народів. Найбільшими містами були Константинополь, Александрія, Антіохія з населенням по 200—300 тис. осіб. Столиця імперії — Константинополь — розташовувалася на березі протоки Босфор, де перетиналися тогочасні найважливіші торговельні шляхи: морський — із Чорного в Середземне море та суходільний — із Європи в Азію. Візантія вела торгівлю з Китаєм, Іраном, Індією, країнами Західної та Східної Європи.

Від Римської імперії Візантія успадкувала монархічну форму правління.

Константинополь. Середньовічний малюнок

Уся повнота влади належала василевсу (грецька назва імператора), який був «нижчим від Бога і наступним після Бога». Християнська церква підтримувала владу імператора, вважала його захисником церкви й вимагала від підданих віддавати йому богорівну шану. Однак священною вважалася лише посада імператора, а не його особа. Імператор не успадковував трону, його обирали армія, синкліт (грецька назва сенату) і населення.

Водночас влада імператора була абсолютною та необмеженою. Він був понад законом, розпоряджався життям і майном своїх підданих. Імператор правив країною за допомогою великої кількості чиновників, а також синкліту, що був дорадчим органом при імператорі. Він був одночасно главою держави, вищим законодавцем, керівником уряду, вищим суддею, головнокомандувачем армії.

За часів правління Юстиніана І (527—565 рр.) Візантійська імперія досягла вершини своєї могутності.

За наказом імператора в 528—534 рр. уклали збірники норм римського права «Звід цивільного права», де поєдналися давні римські правові норми й духовні цінності християнства.

Карта «Візантійська імперія у V—XI ст.»

Перетворення, розпочаті Юстиніаном, вимагали значних коштів. Зростання податків, зловживання та хабарництво чиновників у 532 р. викликали в Константинополі повстання, яке дістало назву «Ніка» (через гасло повстанців «Ніка!» — «Перемога!»). Вісім днів повстанці господарювали в місті. Імператор підкупив вождів повстання та за допомогою загонів варварів-найманців придушив заколот, убивши близько 35 тис. осіб. Розправившись із повстанцями, Юстиніан узявся за здійснення головної мети свого життя — відновлення Римської імперії в колишніх кордонах.

Юстиніан І. Мозаїка із церкви Сан-Вітале. Равенна (Італія)

• Юстиніана І вважають уособленням «візантійської політики». Поясніть цю характеристику за допомогою додаткових джерел.

У 534 р. візантійська армія на чолі з полководцем Велізарієм розгромила вандалів і захопила Північну Африку. Далі армія Велізарія, оволодівши островом Сицилія, вдерлася до Італії. Значну роль відіграла підтримка візантійців християнською церквою та населенням Італії. У 536 р. армія Велізарія без бою вступила до Рима, а за три наступні роки візантійці захопили столицю варварів Равенну. Здавалося, що Юстиніан уже майже досяг заповітної мети, але тут Візантія зазнала нападу з боку слов’ян і персів. Імператор відкликав Велізарія й послав його з армією на захист східних кордонів. До завоювання земель на Заході Юстиніан повернувся лише в 552 р., і хоча не зміг відновити межі Римської імперії часів імператора Константина, проте збільшив територію своєї держави майже вдвічі.

2. Візантія та араби. Правління Льва III Ісавра. Іконоборство. У першій половині VII ст. біля кордонів Візантії з’явилися араби. Під прапором «священної війни в ім’я Аллаха» вони розпочали стрімке завоювання візантійських східних провінцій. Протягом 634—642 рр. Візантія втратила Сирію, Палестину, Верхню Месопотамію, а ще через півстоліття — Північну Африку. Порівняно з добою Юстиніана І територія імперії зменшилася втричі.

Збірник правових норм «Звід цивільного права» проголошував рівність усіх громадян перед законом. Хоча рабство не скасовувалося, заборонялося вбивати рабів, і вони отримували змогу стати вільними. Закони зрівнювали в правах чоловіка та жінку, забороняли розлучення, засуджене християнською церквою. У збірнику проголошувалася ідея необмеженої та абсолютної влади імператора: «Воля імператора — джерело законів». Було закріплено право недоторканності приватної власності. «Звід цивільного права» став зразком для розроблення законів у більшості країн Західної Європи у XII—XIV ст.

Незабаром араби поклали край пануванню візантійців і на морях, створивши могутній флот і відібравши в них острови Крит, Сицилія та території на узбережжі Балканського півострова. Починаючи з 672 р. араби кілька разів намагалися захопити Константинополь, однак візантійці відбивали їх від стін міста, а арабський флот знищували «грецьким вогнем». У 673—678 рр. араби протягом п’яти років тримали Константинополь в облозі із суходолу й моря, але так і не змогли його захопити.

У 717 р. араби вдруге розпочали штурм Константинополя величезною армією з 200 тис. воїнів та флотом із 1800 кораблів. Проте завдяки рішучим діям візантійського війська на чолі з імператором Львом III Ісавром (717—741 рр.) арабів вдалося зупинити й відкинути від міста. В арабів залишилося лише 30 тис. воїнів і п’ять кораблів.

Собор Святої Софії в Константинополі (нині Стамбул), зведений за наказом імператора Юстиніана І. Сучасний вигляд.

Над будівництвом собору працювали 10 тис. осіб протягом п’яти років (532—537 рр.). Задоволений імператор говорив: «Хвала Господу, який надихнув мене здійснити таку справу! Соломоне, я тебе перевершив!». Існує переказ, що саме в цьому соборі посланці великого київського князя Володимира Великого, що охрестив Русь-Україну, знайомилися із християнською вірою

Перемога Льва III Ісавра над арабами мала величезне значення. Успішна оборона Константинополя зупинила навалу на землі Візантійської імперії, через володіння якої араби намагалися потрапити до Західної Європи.

«Грецький вогонь» — таємну зброю Візантійської імперії — винайшов у 673 р. сирійський архітектор і хімік Каллінік. Склад цієї суміші ретельно приховувався. Ймовірно, вона містила смолу, сірку, селітру, нафту. Палаючу рідину неможливо було загасити, оскільки вона горіла навіть на воді. Упродовж століть володіння секретом виготовлення цієї зброї забезпечувало перемоги візантійцям, особливо в морських битвах.

Боротьба проти арабів спонукала Льва III Ісавра реорганізувати візантійську армію. Імператор вирішив створити кінне військо. Однак озброєння кіннотника коштувало дорого. Тоді візантійські можновладці почали роздавати землі із селянами, що їх обробляли, воїнам, які за прибуток від цих земель могли купувати коней та озброєння. Проте здійснення цієї ідеї вимагало вільних земель для розподілу. Великими земельними ділянками володіла церква. Можливість отримати землі з’явилася в імператора завдяки руху іконоборців. Лев III скористався цими суперечками. У 726 р. він видав указ про заборону поклоніння іконам і почав відбирати землі в монастирів. Ці ділянки роздавали воїнам-кіннотникам.

Використання «грецького вогню». Середньовічна мініатюра

• Поясніть за ілюстрацією, як візантійці використовували в бою «грецький вогонь».

Військова знать підтримувала імператора, а більшість простого населення й духовенства засуджували його. Боротьба між прихильниками та противниками шанування ікон тривала понад століття. Нарешті у 843 р. шанувальники ікон перемогли: культ ікон було відновлено, а рух іконоборців засудила церква. У цій боротьбі загинула велика кількість шедеврів візантійського мистецтва.

Рух іконоборців дав можливість Льву III Ісавру створити візантійську кінноту, що перетворилася на окрему суспільну верству на зразок західноєвропейського рицарства.

У 800 р., коли Карл Великий заявив про відновлення на Заході Римської імперії, це стало болючим ударом для Візантії, яка називала себе «Ромейською імперією».

Іконоборство — вчення, яке виступало проти використання образів Бога і святих у богослужінні та суспільному житті.

3. Доба правління Македонської династії. Доба правління імператорів Македонської династії (867—1081 рр.) стала часом розквіту Візантії.

Наприкінці IX ст. Візантія розпочала активну діяльність, спрямовану на християнізацію сусідніх варварських племен. Константинопольський патріарх відправляв посланців нести світло християнської віри до сербів, болгар і у Великоморавську державу. Проповідники Кирило і Мефодій створили слов’янську абетку й переклали Біблію церковнослов’янською мовою, що сприяло поширенню християнства серед слов’ян. Саме тоді прийняв християнство київський князь Аскольд.

На період правління у Візантії Македонської династії припадає утворення на землях східних слов’ян Русі-України. Остання вважала відносини з Візантією дуже важливими. Візантійці також були схильні до взаємодії з Руссю-Україною. Це сприяло розвитку торгівлі й християнізації населення Русі-України.

У другій половині IX ст. Візантія розпочала тривалі війни за повернення втрачених територій. Найбільших успіхів у цьому досяг імператор Василій II Болгаробійця (976—1025 рр.). Він дістав таке прізвисько після перемоги у війні з Болгарією, наказавши виколоти очі 15 тис. полонених болгар. Василій II зробив Візантію наймогутнішою державою тогочасної Європи, але й спричинив її занепад, витрачаючи всі сили імперії на завоювання нових земель.

Карта «Візантійська імперія у XII—XV ст.»

4. Візантія й турки-сельджуки. Епоха Комнінів. Безперервні війни, що вела Візантія на початку XI ст., виснажили її. Візантійська знать була переконана в тому, що може управляти державою краще за імператора. Поки велася боротьба за владу, армія слабшала, а імперія опинилася в оточенні ворогів. На Балкани з причорноморських степів вторглися війська печенігів і болгар. Нормани захопили останні володіння візантійців в Італії. Однак найнебезпечнішими ворогами стали турки-сельджуки, які наступали на східні кордони імперії.

Василій Болгаробійця після перемоги над болгарами в 1014 р. Сучасний малюнок

• 1. Опишіть, що зображено на ілюстрації. 2. Як зміст ілюстрації характеризує ставлення візантійців до переможених болгар?

Візантійський імператор Роман IV у 1068 р. розпочав війну проти турків-сельджуків. Війна точилася з перемінним успіхом. Навесні 1071 р. біля вірменського міста Манцикерт (Маназкерт) візантійська армія зазнала поразки. Імператор і всі воєначальники потрапили в полон. Султан Алп-Арслан («Хоробрий Лев») відпустив імператора лише після того, як останній погодився виплачувати туркам-сельджукам величезну данину.

За часів правління Василія II на візантійські землі почалися набіги болгар. Цар Болгарії Самуїл, скориставшись заколотами знаті проти імператора, захопив Східну Болгарію та частину Сербії. Коли заколотники в 987 р. почали наступ на Константинополь, імператор звернувся по допомогу до князя Русі-України Володимира Святославича. Руська дружина допомогла імператору придушити заколот. Для закріплення союзу з князем візантійський імператор погодився віддати за нього свою доньку Анну за умови, що Володимир прийме християнську віру.

Придушивши повстання, Василій II розпочав тривалу війну проти Болгарії. Лише в 1014 р. він домігся вирішальної перемоги над болгарами та приєднав ослаблене Болгарське царство до імперії. Через декілька років Візантія також завоювала грузинські й азербайджанські землі.

Звістка про цю поразку приголомшила візантійців — переможений імператор втратив престол, а договір із сельджуками було розірвано.

Турки, не отримавши обіцяного, рушили на візантійські володіння в Малій Азії. На захоплених землях вони утворили державу Румський султанат, або Рум (Рим) — так турки називали Візантію. Тепер зі своїх володінь вони могли дивитися на палац Константинополя, що розкинувся на протилежному боці затоки.

Турки-сельджуки належали до тюркських племен, давня батьківщина яких розташовувалася в низовині річки Сирдар’я, поблизу Аральського моря. Звідси одне з тюркських племен на чолі з вождем Сельджуком перекочувало на захід. Поступово турки-сельджуки підкорили інші тюркські й турецькі племена та захопили більшу частину Передньої Азії, Ірак, Іран, Середню Азію. Навіть правитель Арабського халіфату був змушений визнати вождя турків Торгул-бека султаном і «царем Сходу і Заходу». Від підкорених іранців турки прийняли іслам й утворили нову велику мусульманську державу — Сельджуцький султанат.

У 1081 р. до влади у Візантії прийшов досвідчений воєначальник, який став імператором під ім’ям Алексій І Комнін (1081—1118 рр.). Він заснував нову династію Комнінів (1081—1204 рр.).

Алексій І Комнін. Середньовічна мініатюра

• У чому полягає внесок Алексія І Комніна в історію Візантії?

Спершу Алексій прогнав від східних кордонів турків, а потім рушив проти норманів. Після чотирирічної війни в 1085 р. він переміг норманів і примусив їх залишити Балканський півострів. Завдяки щедрим дарам імператор зробив своїми союзниками кочовиків — половців, за допомогою яких розбив печенігів. Після цих перемог у Візантійській імперії настав спокій.

За часів правління сина Алексія Іоанна II Комніна (1118—1143 рр.) у Візантії загострилися відносини з Венецією. Колишнє союзне місто стало конкурентом імперії в торгівлі.

За наказом імператора всіх венеціанських купців було позбавлено торгових привілеїв і кинуто до в’язниць. Мабуть, ніхто серед візантійців тоді не міг уявити, до яких наслідків призведе ця подія в майбутньому.

Поки імперія вела наполегливу боротьбу, поряд із її східними кордонами посилився Румський султанат. У 1176 р. візантійська армія в битві з турками біля міста Міріокефалон була вщент розгромлена. Візантія втратила свої володіння в Малій Азії. Останнє століття слави Візантії минуло: вона припинила завоювання та на всіх своїх кордонах перейшла до оборони.

5. Відродження та загибель Візантії. Імперія розпадалася на очах. Угорці оволоділи Далмацією, нормани вторглися на Балкани, болгари звільнилися від влади візантійців і відродили свою державність.

Один із претендентів на імператорський престол утік до Італії та звернувся до рицарів, що готувалися до Четвертого хрестового походу, із проханням допомогти йому здобути владу, обіцяючи за це підпорядкувати візантійську церкву Папі Римському й заплатити величезну суму грошей. У 1204 р. близько 20 тис. хрестоносців заволоділи Константинополем і пограбували його. Уперше за весь час свого існування «місто Константина» із півмільйонним населенням було захоплене.

Землі Візантії, отримані хрестоносцями, стали Латинською Романією (Романією називали в Західній Європі Візантію). Її було поділено на Латинську імперію (або власне Романію) зі столицею в Константинополі та залежні від неї держави хрестоносців на Балканах, володіння Венеції, Генуї та Ордену іоаннітів.

Герб візантійських імператорів династії Палеологів і прапор імперії. XIV ст.

Латиняни не змогли підкорити всі візантійські провінції через відчайдушний опір населення. На непідкорених землях виникли три держави, що вважалися наступницями імперії, — Нікейська імперія, Епірське царство і Трапезундська імперія. Вони розгорнули боротьбу за відновлення Візантії, але об’єднати свої сили не змогли, сперечаючись, хто буде новим імператором. Поступово провідна роль у боротьбі проти латинян перейшла до Нікейської імперії.

Візантійську імперію відновив нікейський імператор Михаїл VIII Палеолог (1259—1282 рр.), засновник останньої династії візантійських імператорів.

Латиняни на той час зазнали від візантійців багатьох відчутних ударів, і врешті-решт Константинополь був захоплений. Латинська Романія припинила існування.

У 1261 р. Михаїл VIII Палеолог став першим імператором відновленої Візантійської імперії. Проте його влада поширювалася лише на частину Балканського півострова, невелику територію Малої Азії та кілька островів в Егейському морі.

Відродженій імперії одразу почала загрожувати нова небезпека — турки-османи, із якими вона впоратися не змогла. У 1453 р. тисячолітня імперія впала. Деякі історики говорять про цю дату як про кінець епохи Середньовіччя.

6. Культура Візантії. За багатовіковий період свого існування Візантія створила потужну та своєрідну культуру, що увібрала в себе давньоримські традиції. У свою чергу, вона справила великий вплив на розвиток сусідніх народів, особливо південних і східних слов’ян.

За кількістю освічених людей Візантія набагато перевершувала країни Західної Європи завдяки розвиненій мережі шкіл, що були як безкоштовними, так і платними. Школа мала два ступені: початковий і середній. У початковій школі вивчали три головні цикли наук — «тривіум»: граматику, діалектику (логіку) та риторику (ораторське мистецтво). Середній ступінь передбачав «квадривіум», до якого входили чотири предмети: арифметика, геометрія, астрономія та музика. Крім цих головних наук, у різних школах додатково вивчалися етика, право, політика, філософські науки.

Христос Вседержитель. Мозаїка із собору Святої Софії в Константинополі (нині Стамбул)

• Порівняйте мозаїки соборів Святої Софії в Константинополі та Києві. Про що свідчать результати порівняння?

У першій половині IX ст. при імператорському дворі в Константинополі відкрили вищу школу. У ній викладали, крім духовних, і світські науки (міфологію, історію, літературу). У 1054 р. в Константинополі з’явився навчальний заклад, який за своїм рівнем наближався до тих, що виникли набагато пізніше в країнах Західної Європи.

Заняття у вищій школі. Середньовічна мініатюра

Найвідомішими вченими Візантії були Іоанн Дамаскін, Михаїл Пселл, Никифор Влеммід, Феодор Метохіт. У IX ст. уславився вчений Лев Математик, один із засновників алгебри (він перший почав використовувати буквені позначення).

Візантія мала надзвичайно високий для свого часу рівень розвитку будівельної техніки. Про це свідчили численні кам’яні храми, палаци, громадські й приватні будівлі. Спорудити їх було можливо лише за умови досконалого володіння будівельною справою: умінням виготовляти міцну цеглу, якісний вапняний розчин, укладати цеглу, створювати монументальні бані тощо.

Імператор Константин VII Багрянородний (913—959) вирішив зібрати всі знання, накопичені людством від початку свого існування. Сотні вчених за його наказом розпочали цю грандіозну роботу. Було створено близько 50 своєрідних «енциклопедій» та окремих праць з астрономії, медицини, історії, географії, військового мистецтва, дипломатії та інших наук. Сам імператор також написав кілька творів до цього зібрання. До нашого часу збереглися праці імператора «Про феми», «Про керівництво імперією» та «Про церемонії імператорського двору». Також він є автором творів, що містять важливі відомості про розвиток тогочасних східних слов’ян і русько-візантійські відносини в X ст.

З архітектурою був тісно пов’язаний живопис. Візантійські майстри прикрашали стіни храмів фресками та мозаїками. Визначними зразками мистецтва візантійської мозаїки були портрети в храмі Святої Софії в Константинополі, зображення імператора Юстиніана та імператриці Феодори в церкві Сан-Вітале в Равенні. Високого рівня розвитку досягло мистецтво ікони — живописне зображення Христа, Богородиці та різних біблійних сюжетів на дерев’яних дошках. Ікони прикрашали не лише храми, а й оселі візантійців, їх дарували друзям на знак особливої прихильності, брали із собою у воєнні походи.

Фреска — картина, написана водяними фарбами на вогкій вапняній штукатурці.

Мозаїка — зображення або візерунок, зроблене з окремих щільно припасованих один до одного й закріплених на спеціальному розчині різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців тощо.

Ікона — у християнстві живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Христа, Богородиці, святих і подій Біблії, якому поклоняються віруючі.

Коли Русь-Україна прийняла християнство, візантійська культура почала поширюватися серед східних слов’ян. З’являлися книжки, перекладені з грецької мови церковнослов’янською. Візантійські майстри будували перші кам’яні храми на руських землях. У Русі-Україні від візантійців навчилися таємниць фрескового живопису, мозаїки та іконопису. Відповідно до візантійських традицій споруджувалися Софійські собори в Києві, Новгороді та храми в інших містах Русі-України.

Запам’ятайте дати

• 527—565 рр. — правління імператора Юстиніана І

• 726—843 рр. — боротьба іконоборців та шанувальників ікон у Візантії

• 867—1081 рр. — правління Македонської династії

• 1081—1204 рр. — правління династії Комнінів

• 1453 р. — загибель Візантійської імперії

Христос, що благословляє Константина Багрянородного. Різьблення по слоновій кістці. Близько 945 р.

• Що, на вашу думку, мало символізувати це зображення?

Чи погоджуєтесь ви з тим, що. Чому?

• Після загибелі Західної Римської імперії Візантія стала єдиною історичною, культурною та цивілізаційною частиною, що залишилася від Давнього Риму, і проіснувала впродовж наступних майже десяти століть.

• Візантія захищала Європу від арабів, турків-сельджуків і деякий час — від турків-османів.

• Держава створила одну з найрозвиненіших культур епохи Середньовіччя. Вона мала величезний вплив на народи й країни, що її оточували, зокрема, на Русь-Україну.

Запитання та завдання

1. Перевірте рівень засвоєння матеріалу параграфа за допомогою гри «Відгадайте героя (героїню)».

Правила гри. Ведучий(-а) гри записує на картці ім’я історичної особи за змістом параграфа та кладе її в конверт. Учні та учениці мають за допомогою заздалегідь визначеної кількості запитань (наприклад десять) відгадати ім’я героя (героїні). Ведучий(-а) може відповідати лише «так», «ні» або «частково». Гру можна проводити в парах, малих групах або всім класом.

2. Охарактеризуйте Візантійську імперію доби Юстиніана І. 3. Як відбувалася боротьба Візантії з арабами? 4. Які риси були притаманні розвитку Візантії за Македонської династії? 5. Чому епоху Комнінів називають «останнім століттям слави Візантії»? 6. Які факти свідчать, що Візантія створила одну з найрозвиненіших культур епохи Середньовіччя?

7. Колективне обговорення. Чи правильне твердження, що від падіння Константинополя в 1204 р. Візантія поступово наближалася до своєї загибелі? Поясніть свою точку зору. 8. Простежте за картою, як змінювалася територія Візантійської імперії від її виникнення до занепаду. 9. Продовжте роботу із синхроністичною хронологічною таблицею «Європа в добу Середньовіччя» (с. 7).

10. Робота в малих групах. Візантію називають «золотим містком» між Стародавньою історією та Новим часом. У «темні віки» Раннього Середньовіччя саме візантійці зберегли досягнення античної культури та, поєднавши їх з ідеалами християнства, передали сусіднім народам. Чи погоджуєтеся ви з наведеними характеристиками? За додатковими джерелами підтвердьте або спростуйте їх. 11. Робота в парах. Розв’яжіть візантійську шкільну задачу з математики: «Курка коштує 40 аспрів (дрібна монета). Щодня вона відкладає одне яйце. Яйця продають на ринку по 40 штук за 1 аспр. Визначте, за який час курка виправдає свою вартість». 12. Робота в парах. Визначте прояви візантійського впливу в пам’ятках культури Русі-України.

Де були Софійські собори