“Я – інший”: чого може навчити інтеграційний театр

Тим першокурсникам, які обрали предмет “У пошуках Бога”, викладачка Юлія Вінтонів запропонувала долучитись до інтеграційного театру “І сміх, і сльози”, який є частиною спільноти центру підтримки людей з особливими потребами “Емаус”.

Юля сподівається, що студенти зможуть подолати стереотипи щодо людей з інвалідністю та навчаться працювати з ними в одній команді. Проект співпраці між акторами театру та студентами вишу назвали “Я – інший”.

Крок маленький і великий, крок повільний і швидкий. Руки вгору, погляд вгору, зупинились, знов пішли… У такт музиці, у просторій залі, рухаються люди. Вони одягнені у чорне, а обличчя заховані під медичними масками.

Люди з порушеннями інтелектуального розвитку, професійні актори та студенти-першокурсники різних спеціальностей разом готуються до вистави. Сьогодні вони – актори театру “І сміх, і сльози” центру підтримки людей з особливими потребами “Емаус”.

Після репетиції кожен із них прийде додому і запише у свій щоденник враження від першої зустрічі з друзями – саме так у спільноті “Емаус” називають людей з порушеннями інтелектуального розвитку.

Заняття з театром “І сміх, і сльози” під керівництвом режисерки Уляни Рой розпочались з кінця лютого. Щосереди впродовж двох годин студенти та актори театру займаються у великому конференц-залі університету.

“Якщо кожен студент хоча б годину свого часу подарує суспільству, то така кількість волонтерів зможе змінити цей світ“, – пояснює асистентка кафедри пасторального богослов’я Юлія Вінтонів.

Разом із Уляною Рой вона розробляє концепцію вистави, якою театр завершуватиме навчальний семестр.

Юля каже, що до того, як потрапити в театр, більшість студентів не мали досвіду спілкування з людьми з інвалідністю. Участь у проекті “Я – інший” для них – це виклик, гра, досвід та навчання одночасно.

Викладачка жартує, що на початку роботи театру головним викликом для усіх стало запам’ятовування імен.

Все почалося із занять на взаємодію: разом робили вправи на координацію (показували із заплющеними очима де вхід до зали), на кмітливість (згадували скільки столів стоїть біля стіни та якого кольору шкарпетки у людини поруч). Далі почалися етюди – придумували сценки із парасолькою, хусткою, кулькою.

Уляна Рой у під час репетицій уважно спостерігає за учасниками: помічає цікаві мізансцени, помилки, смішні ситуації. Потім з цього народжуються епізоди майбутніх показів театру.

“Наш колектив – це шість людей з інвалідністю і шість – без. Тепер ми розділились на дві інші частинки – дванадцять акторів і двадцять шість студентів.

Ми не намагаємось зробити зі студентів акторів. Театральними методами через гру та етюди ми пробуємо разом щось створити. Бачу, як з кожним заняттям відстані між нами скорочуються“, – розповідає Уляна.

Через карантин усі актори театру змушені зберігати фізичну дистанцію й уникати дотиків, це – новий виклик, адже тактильні відчуття у театрі дуже важливі.

“Я хочу бачити усмішки людей і усміхатись їм у відповідь. Натомість доводиться здогадуватись, які емоції ховаються за масками“, – підтримує Уляну Юлія Вінтонів.

Юля довго вагалась, чи оцінювати участь студентів у репетиціях театру. Колеги порадили ставити бали, бо, мовляв, інакше ніхто не прийде на заняття.

Зрештою вона обрала компромісний варіант: якщо студенти ігноруватимуть репетиції, зможуть отримати за курс максимум 90 балів зі 100.

Юля теж приходить на репетиції театру разом зі студентами: “У вівторок я викладачка, а у середу працюю на рівні з усіма“.

“Інтеграція – це взаємодія рівнозначних складових. Відповідно театр “І сміх, і сльози” – інтеграційний“, – пояснює Уляна Рой.

Вона працює з колективом вісімнадцять років, якщо не враховувати чотирирічної перерви.

Ідея створити “І сміх, і сльози” належить психотерапевту Олегу Романчуку. Його численні книги, зокрема “Соловейко з одним крилом” про дітей з особливими освітніми потребами, розставлені на полицях невеличкої напівпідвальної кімнатки, де зазвичай проходять репетиції.

Присутність театру у приміщенні підкреслюють музичні інструменти, дерев’яна ширма та довгі, схожі на завіси, шматки тканини.

Олег Романчук хотів, щоб театр був інструментом, який би допоміг людям з інвалідністю почувати себе впевненіше. Він запросив на театральний гурток людей з порушеннями інтелектуального розвитку та волонтерів спільноти “Віра і Світло”.

Уляна відвідувала цю спільноту і через декілька років долучилась до театральної трупи.

З часом гурток перетворився на театр.

Уляна пригадує, що вступала в університет тричі: на політологію, на акторську майстерність, і врешті – на театрознавство.

До вишу вона займалась у аматорському театрі, де відповідала за постановку різдвяних та великодніх п’єс.

Зараз Уляна викладає у Львівському університеті, зокрема педагогіку та антропологію театру та інтеграційний театр. Студентам вона часто розповідає, як театральні інструменти можуть стати частиною терапії.

Її учні знають про терапевтичний театр французького психолога та психотерапевта Клода Лорена, який працював з дітьми та підлітками з розладами аутистичного спектру, а згодом і з дорослими пацієнтами у клініці святої Анни у Парижі, а також те, що театральний метод застосовують у роботі з жертвами насилля, біженцями, людьми з інвалідністю.

Найкращим прикладом інтеграційного театру Уляна вважає варшавський колектив “21”, де актори мають синдром Дауна.

З людьми з інвалідністю Уляна працює з вісімнадцяти років. Спочатку в молодіжній організації рідного міста Жовква, а згодом у спільноті “Віра і Світло”.

“Участь у спільноті дає мені впевненість та розуміння для чого живу.

Тут люди щирі та альтруїстичні, а ще творчі, які вміють багато сміятися. Здається, що таких у житті не буває“, – усміхається Уляна.

Одного разу вона супроводжувала хлопця з інвалідністю на таборі спільноти: “Він був такий тендітний і мені здавалось, якщо доторкнусь – упаде.

Я часто могла бути грубою, не відчувала сили у руках і словах. Цей супровід став переломним моментом у житті, я навчилась бути поруч із вразливістю та не боятись її. Навчилась, коли потрібно, бути сильною – однією ніжністю не допоможеш“.

Кожне заняття театру “І сміх, і сльози” починається із розмови. Актори розповідають, як пройшов їхній день.

“Ось поглянь, які маю браслети – цей мені подарувала сестра, а цей – подруга зі спільноти “Віра і Світло“, – усміхається Аня.

У Ані синдром Дауна. На її зап’ястях численні браслети та вервечки, на шиї – намисто з її ім’ям. Вона любить носити прикраси та сукні.

У театрі Аня від початку. Їй подобається ходити на репетиції, а найбільше – виступати, хоча склад театру змінювався вже тричі.

В останні роки у ньому стабільно беруть участь шість людей з інвалідністю – Анна, Іванна, Петро, Анастасія, Юліан та Юлія. Інші учасники змінюються.

Як волонтери до театру приходять студенти-актори, театрознавці та професійні актриси та режисерки.

10 хвилин. Саме така максимальна тривалість вистави театру “І сміх, і сльози”. Актори не використовують голосу, а передають свої емоції жестами та пластикою тіла.

Над концепцією показу працюють усі разом, багато експерементують, шукають образи й асоціації.

До пандемії у театру було багато виступів і гастролей: їздили містами України, були у Польщі.

Уляна Рой жартує, що “вкрала” у режисерів Єжи Ґротовського та Пітера Брука поняття “бідного театру”. На своїх показах “І сміх, і сльози” використовують мінімально наповнений простір – на сцені є лише ширма. Актори одягнені у чорне, а будь-який додатковий аксесуар – кольорова хустка, ліхтар чи парасоля одразу стає символом.

“Театр – це завжди уява“, – усміхається Рой.

Одна із ознак аматорського театру – різний одяг акторів. Навіть чорний може бути багатьох відтінків, а на однотонній футболці – сяяти із блискіток слово Love.

Минулого року приятелька театру пошила акторам однакові костюми для виступу, цього року інша дизайнерка вже працює над колекцією одягу з кольоровими принтами.

До одного півгодинного показу трупа готується майже рік. Уляні важливо, щоб виступи театру були професійними. Вона бере участь у тренінгах, які проводять організатори фестивалю інклюзивного театру “Шлях”.

Минулого року Рой закінчила навчання у Варшавському університеті, має диплом педагога театру. Постановка вистави зі студентами за один семестр – справжній виклик для неї.

У майбутній виставі театру буде три блоки: “Я”, “Ти” та “Інший”. Вона співзвучна ідеям курсу викладачки УКУ Юлії Вінтонів. Студенти читають багато філософських праць та літературних творів, у яких розглядають відносини авторів із Богом.

“Ми говоримо зі студентами про біль, чесноти та любов.

Дискутуємо, чому людина залишається сам на сам зі своїми стражданнями, обговорюємо феномен богопокинутості у працях Альбера Камю та Клайва Стейплза Льюіса“, – розповідає Вінтонів.

Студенти та актори театру уже працювали над етюдами, щоб розповісти іншим про себе, знайомились із тими, хто поруч.

“Хто такий інший? Варіантів відповідей багато.

Хтось знайде інакшого себе, хтось вперше познайомиться із людьми з інвалідністю, а хтось через взаємодію з іншою людиною, я сподіваюсь, знайде для себе Бога. Не обов’язково називаючи його саме так“, – усміхається Юля.

5 червня команда проекту “Я – інший” планує влаштувати показ. З огляду на карантинні обмеження це буде захід лише родичів акторів та студентів колегіуму УКУ. Можливо вдасться зробити відеозапис – акторам потрібні глядачі. Актори хочуть бути без масок.

Публікація підготовлена в рамках проєкту “З серцем: розбудовуючи сталі суспільно орієнтовані (волонтерські) проєкти” , який реалізовується УКУ та фінансується за кошти Спільного проекту між Європейським Союзом та Радою Європи. Виражені у публікації погляди не відображають офіційної позиції Європейського Союзу чи Ради Європи.

Текст і фото Катерина Москалюк, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

Близько 8 млн доз вакцин від COVID-19 Україна зможе отримати з наступного року – Ляшко

Вакцина БЦЖ ймовірно допомагає легше переносити COVID-19. Дослідження

Карантин повинен тривати, поки світ не знайде вакцини. Думка вчених

Чому нас може навчити театр

Іван Уривський: «Театр — це супергерой, який впливає на час»

1. Буря, любов, людина. Відчуваю Задоволення — дивитися і створювати вистави.

2. Театр — це паралельний всесвіт, де щодня розповідають тисячі історій, які впливають, радують, засмучують, змінюють і далі, далі, далі…

3. Напевно, якийсь супергерой, який впливає на час.

4. Об’єднувати, дивитися ширше, змушувати відчувати себе живим.

5. Від місяця до року, це все залежить від обставин, а щоб бути задоволеним — напевно, все життя.

6. Значить, якось театр зумів домовитися з часом, щоб бути досі актуальним і потрібним.

Стас Жирков: «В сучасному світі театр може все, і саме в цьому — його сила»

4. В принципі в сучасному світі театр може все, і саме в цьому — його сила. Нарешті ми в Україні зрозуміли, що театр не може мати ніяких табу, він не має на це права. І для мене важливо, що театр має право мати свободу в цій країні.

5. Класну виставу можна створити й за три репетиції, ну, не за три, а за пять. Для того, щоб створити класну виставу, потрібна класна команда, а не кількість репетицій. Класна, весела, розуміюча один одного емпатична команда — от що дуже потрібно для сучасного театру.

1. Відданість, робота і кайф.

2. Театр — це місце, люди або інституція (це кожен повинен обирати сам), яке/які/яка разом створюють новий світ. Він може бути продовженням нашого світу, може бути в конфлікті з нашим світом, може спростовувати наш світ, але це точно якийсь новий світ, який чомусь створюється. Ось це «чомусь» — дуже важливе: бо для чого ми всі тут зібралися, яка причина?

3. Театр як людина — це примхлива, дуже особлива, дуже особиста, іноді дуже вразлива, але з іншого боку — дуже смілива і дуже важлива для мене людина.

6. Театр досі існує, тому що, напевно, багато чого в нашому житті — це театр. Ми в принципі дуже звикаємо до цього — наше життя розпочинається з того, що мама, тато або бабуся, дідусь нам щось співають, щось розповідають, щось читають. Тобто ми звикаємо до того, що хтось навпроти нас щось робить для нас, і це дуже класно — тому що з дитинства ми розуміємо принцип театру: що таке театр, як він твориться. Інша справа, що потім нас ведуть різними дорогами і кажуть про різні театри різне… але фактично розуміння театру ми вдихаємо з повітрям, тому що хтось навпроти нас щось робить, а це — вже театр. Тому він буде вічним, як і людина, як і її звички — поки ми не перетворимося на роботів.

Ксенія Ромашенко: «Театр може все, якщо твориться в любові!»

1. Бачу силу людського духу, чую Справжність, відчуваю енергію.

2. Театр — це живий діалог! З глядачами, світом, суспільством!

3. Це щира, смілива і віддана людина! Яка здатна пробачати і продовжувати створювати! Це людина, яка має велику силу, яку не здатні спинити ані популізм, ані локдауни, ані кризи!

4. Сила — в любові! Театр може все, якщо твориться в любові! Театр може підіймати гострі соціальні питання, бути терапевтичним, сучасним, гострим, різним… В театрі «Золоті Ворота» триває СЕЗОН ТВОЄЇ СИЛИ! Це не випадкова назва! Це чітке освідомлення часу і потреб. Кожен з нас шукає мотивації і сили! Сила театру Золоті ворота в команді і глядачах.

5. Не люблю слово «класна», воно для мене просте. Бо не несе в собі змісту. По відношенню до вистав,д надаю перевагу слову «важлива». Отже, важливу виставу можна створити за 4-5 тижнів, якщо цьому передує підготовчий період (визначення теми, розробка художнього втілення, розбір концепції тощо).

6. Зараз здається особливо важливим — наголосити на професійності. Я дуже поважаю аматорські колективи і внутрішнє покликання, але вважаю за потрібне наголосити, що театральна професія — це професія! Яка здобувається! Якій навчаються! І театр існуватиме доти, доки ми будемо відрізняти професійність, справжність, любов і відданість до театрального мистецтва! Доти, доки суспільство буде розуміти (відчувати), що культура має не задовольняти, а формувати потреби населення у культурному продукті. Доти, доки ми будемо вкладати, сили, час, фінанси, можливості і талант у розвиток.

Слава Жила: «Театр — це шекспірівський Гамлет»

4. Сила театру у своїй непідконтрольності законам та надбанням цивілізацій і все це завдяки акторам, режисерам та іншим співтворцям сценічного мистецтва, адже щоразу створення вистави — це таїнство, яке відкриває щось нове, можливо навіть з інших світів. Це справжня магія.

1. Перші три асоціації, які виникають при слові «театр»: грецький амфітеатр, Чехов, світло софітів. Бачу зтм (жаргонна назва переміни світла через затемнення), чую монолог «Бути чи не бути…», відчуваю енергетику акторів та дихання глядачів.

2. Театр — це поліфункціональне емоційне мистецтво, яке покликане змусити глядача вірити та співпереживати подіям, що розгортаються на сцені.

3. Якщо уявити театр як людину, то це точно шекспірівський Гамлет, який приймає важливі рішення та перебуває у постійних роздумах щодо життя-буття.

5. Неможливо вирахувати точну кількість репетицій, необхідних мені для створення вистави, якою б я був задоволений. Досконалості немає меж. Завжди буде не вистачати ще двох репетицій.

6. Театр існував, існує та буде існувати. Крапка. Як мінімум, поки існує наша цивілізація, адже це прямий зв‘язок із космосом та підсвідомістю.

Олександр Середін: «Театр — сноб, який розривається між закоханістю в себе, та постійним бажанням бути коханим»

1. Література. Все так чи інакше обертається довкола неї. Хуліганство. Бути несподіваним, яскравим, дратувати та епатувати. Час. Як вимір, з яким працюєш, та як епоха, в якій живеш.

2. Ідею театру добре передає устрій класичної сцени — вона височіє над глядачем. Людина, що виходить на сцену, за якимось чином звертає на себе увагу, а отже зі сцени мають лунати дійсно важливі та унікальні для сучасників речі. Все інше можна сказати і без сцени.

3. Театр — сноб, який розривається між закоханістю в себе, та постійним бажанням бути коханим.

4. Театр сьогодні може бути цікавим співрозмовником для свого глядача. Сила театру — в ентузіастах, які ним займаються. В сучасному світі особливо.

5. Чим менше, тим краще. Ненавиджу довгі репетиційні процеси.

6. Театр здебільшого існує завдяки інерції і не особливо турбується через її поступову втрату. Для того, щоб рух не закінчувався, театр має обрати співрозмовником не минуле, бо це — утопія, не майбутнє, бо це — абстракція, а сьогодення, бо це — єдине, що забезпечує постійний рух.