Вирощування туї – посадка, догляд, пересадження та зимівля

Туя (лат.Thuja) являє собою нечисленний рід вічнозелених дерев та чагарників сімейства кипарисових (Cupressaceae). Природне середовище видів – Північна Америка та Азія.

Туя входить в топ садових рослин, які користуються величезною популярністю, завдяки високій декоративності протягом усього року, різноманіттю сортових форм, простоті в догляді та застосування в дизайні будь-якого стилю.

Як виглядає туя?

Рослина, як і деякі інші представники хвойних, має два типи листя – ювенільні (молоді) та зрілі. У молодих саджанців в перший рік життя воно коротке, загострене, схоже на голочки, що ростуть уздовж стебел.

У міру зростання з’являється доросле листя. Воне пряме, росте уздовж стебел. На плоских гілочках листя щільно притискається до стебел, подібно лусці, тому виглядає «листоподібним». Чотири вертикальних рядів листя повністю покривають молоді пагони.

Маленькі чоловічі шишки складаються з декількох товстих лусочок, що утворюють крихітний «конус» і формуються на кінчиках пагонів. У деяких сортів вони мають блакитний відтінок, який ефектно контрастує зі смарагдовим листям.

Пилок виробляється навесні та переноситься вітром до жіночих шишок на інших деревах. Жіночі шишки розташовані нижче з боків гілочок, і вони більше чоловічих.

Молоді шишки зеленуваті, а їх луска закрита, після дозрівання, яке триває рік, вони дозрівають – стають коричневими та відкриваються, вивільняючи насіння.

Сорти дерева можуть приймати різну форму, однак, в природі крона конічна або стовпчаста. Висота туї в природному середовищі існування може у деяких видів досягати 60 метрів.

Рослина довговічна, при адекватних умовах вирощуванні дерево або кущ можуть прожити 200 років, не втрачаючи своїх сортових характеристик. На скелястих кручах в південному Онтаріо були знайдені екземпляри, яким понад 1500 років!

Корінні жителі Північної Америки використовували хвою туї в лікувальних цілях, особливо для профілактики цинги, тому не дивно, що друга поширена назва рослини «дерево життя».

З 5 видів найбільшого поширення набула туя західна, а саме – її численні сорти з яких в садах і парках найчастіше можна побачити тую «Смарагд» та «Брабант».

Як правильно посадити тую у відкритий ґрунт

Коли краще садити туї? Посадку саджанця з відкритими корінням найкраще проводити ранньою весною або восени (максимум за 6 тижнів до першого морозу), тоді рослина найкраще зможе адаптуватися до нового місця.

Однак в розплідниках саджанці продаються переважно в контейнерах, що дозволяє їх висаджувати протягом усього вегетаційного періоду.

Умови посадки туї аналогічні іншим представникам хвойних. В першу чергу починають з вибору місця та підготовки ґрунта. Вважається, що рослина не дуже вимоглива до складу субстрату, але дерево найкраще росте на проникному й родючому ґрунті, вологому та багатому поживними речовинами зі слабокислою реакцією.

Туя, що посаджена в занадто сухому та бідному ґрунті, реагує втратою кольору, потемнінням та іноді інтенсивним випаданням лусочок з листя або оголенням нижніх гілок. Такі ослаблені рослини легко заражаються грибком, що викликає відмирання пагонів.

Місце для вирощування туї вибирайте сонячне або легку півтінь, захищене від вітру, який взимку може викликати замерзання молодих пагонів. Сорти туї з серії голден або варієгата показують яскравість забарвлення тільки в добре освітлених сонцем місцях.

Важливо! На газонах гілки туї не повинні торкатися трави оскільки нижнє листя часто намокає через роси, що призводить до розвитку грибкових захворювань

Ґрунт попередньо слід ретельно очистити від бур’янів, які витягають поживні речовини та послаблюють саджанець. Посадкова лунка повинна бути у 2 рази більше кореневого кулі.

На дні ями насипають шар щебеню або битої цегли для дренажу, потім насипають шар садової землі, що змішана з хвоєю або розкисленим торфом.

Іншим цінним компонентом, що підвищує поживність ґрунту, є компост, на який дуже добре реагують дерева. Компост можна замінити гранульованим гноєм або полити саджанець після посадки розведеним біогумусом.

Дуже корисно додати до ґрунту мікоризу (грибний міцелій), який вступає в симбіоз з корінням, завдяки чому рослині легше засвоювати поживні речовини й воду.

Мікоризні гриби покращують ріст насаджень, роблять їх більш стійкими до впливу навколишнього середовища, включаючи посуху та вплив патогенів.

З контейнера рослину виймають з грудкою землі та поміщають в посадкову лунку. Засипають землею, утрамбовують, щоб ґрунт не просів та рясно поливають.

Рясний полив після посадки

Саджанці висаджують на відстані не менше 50 сантиметрів від інших насаджень, щоб вони не конкурували один з одним та зберігалася хороша циркуляція повітря.

Як садити тую для живоплоту? Найкраще висаджувати ранньою осінню на мінімальній відстані 50-70 см від паркану або інших будівель. Відстань між рослинами буде залежати від розміру крони сорту.

Для популярних сортів «Смарагд» або «Брабант» буде достатньо відстані 70-90 см. Вузькі колоновидні сорти типу «Холмструп» висаджують на відстані 50-60 см один від одного.

Догляд за туями

Після посадки саджанець необхідно регулярно поливати, оскільки молода рослина дуже чутлива до нестачі вологи, дефіцит якої призводить до засихання листя.

Дорослі туї більш стійкі до посухи, але в період тривалої відсутності дощів вони потребують рясного поливу. У спеку корисно влаштовувати дощування, яке поліпшить дихання листя та прискорить фізіологічні процеси.

Щоб уникнути випаровування вологи, ґрунт навколо туї після посадки добре мульчують хвоєю або деревною корою в пристовбурної області.

Крім вегетаційного періоду насадження рясно поливають восени перед настанням морозів та навіть безсніжною зимою в теплі, безморозні дні, оскільки нестача води в зимовий період й ранньою весною є поширеною причиною пожовтіння листя.

Навесні починають поливати, коли ґрунт підсохне після танення снігу, оскільки надлишок вологи тільки зашкодить зеленої красуні. Але якщо зима була безсніжна, то режим поливу – раз в тиждень для молодих рослин.

Ці невибагливі представники хвойних дуже стійкі до морозу, але молоді саджанці, а також туя корейська сприйнятливі до холоду. В цьому випадку укриття для туї взимку агротекстилем або іншим нетканим матеріалом допоможе уникнути замерзання деревця або куща.

Стовбур підгортають листям або землею, а пристовбурні кола мульчують торфом.

Рекомендується обернути рослину після перших слабких морозів, коли вже є впевненість, що вегетаційний ріст закінчився. Зазвичай утеплюють насадження не раніше кінця листопада. Якщо зробити це занадто рано, то під впливом тепла під укриттям рослини можуть знову почати зростання.

Приклад зимового укриття для саджанця

Коли відкривати туї після зими? Укриття прибирають після танення снігу з настання денних плюсових температур, коли трохи прогріється земля та коріння зможе постачати кроні необхідну кількість вологи.

Якщо відкрити раніше, коли коренева система скута мерзлою землею, то зневоднена хвоя під впливом сонця може згоріти. До речі, це ще одна причина пожовтіння туї після зими, особливо якщо нехтувати поливом восени. Кращим орієнтиром для зняття укриття є поява первоцвітів.

У чому полягає догляд за туями взимку? Однією з найбільш проблем, що часто спостерігаються у хвойних в зимовий період є товстий шар снігу, який накопичується після снігопаду на пагонах.

Під вагою снігу гілочки прогинаються убік, деформуються та можуть зламатися. З цієї причини сніг необхідно відразу струшувати, не допускаючи його накопичення.

Якщо сніг залишити надовго, то рослина може ніколи більше не відновити свою первісну форму крони. Крім того, після відлиги сніг замерзає разом з листям, які ламаються та опадають навесні.

Якщо немає можливості доглядати за туями взимку, то рекомендується обв’язати насадження мотузкою по всій довжині крони або замотати агротекстилем.

Пересадка туї на інше місце навесні

Ідеальним часом для пересадки туї є весна, а саме середина квітня або початок травня, коли вже немає ризику сильних заморозків, а земля ще волога.

На жаль, існує ризик, що доросле деревце висотою понад 1,5 метрів не приживеться на новому місці. Особливо небезпечна процедура пересадки для популярного сорту «Смарагд».

Для рослин старше п’яти років слід починати підготовку до пересадки на рік раніше з підрізування коренів. Це змусить дерево сформувати молоде коріння, яке буде краще вкорінюватися після пересадки на новому місці.

Дерево слід обкопати з усіх боків на відстані близько 0,5 м від стовбура на глибину 30-60 см. Всі горизонтальні корені, видимі в канаві, видаляють за допомогою секатора, а потім канаву засипають компостом та землею. Пересадка проводиться роком пізніше.

За кілька днів до процедури дерево треба добре полити, щоб земляна грудка не розпалась. Тую обкопують на максимальну глибину та виймають з грудкою землі.

Нова посадкова яма повинна бути у два рази більше коренів, а земля збагачена свіжими поживними компонентами.
Рослину поміщають в яму на ту ж глибину, що і раніше. Після посадки рясно поливають та зберігають ґрунт вологим протягом тривалого часу.

Добрива для туї

Правильно підібране добриво для туй забезпечує їх необхідними мінералами, яких часто не вистачає в ґрунті. Завдяки цьому рослини розвиваються правильно та хворіють набагато рідше. Підгодовувати починають через 2 роки після посадки в родючий субстрат. Першу підгодівлю туї проводять навесні, другу влітку, а третю на початку осені.

Є два види добрив. Перше – мінеральне, зустрічається в рідкій або гранульованої форми. Друге – органічне у вигляді компосту, який прекрасно доповнює дефіцит мінералів, а також покращує структуру ґрунту. Його варто використовувати хоча б раз за сезон, прикопуючи навколо пристовбурної області.

Туям потрібні особливі поживні мінерали, які відповідають за здоров’я й пишне зростання крони. Це, перш за все азот, залізо, магній, калій та фосфор.

Всі види чутливі до дефіциту магнію, що проявляється в потемнінні листя, тому насадження бажано підгодовувати один раз за сезон сульфатом магнію в дозі 1,5 кг / 100 м².

Гранульовані мінеральні добрива для туї зазвичай містять всі необхідні компоненти та після підгодівлі вони дуже швидко компенсують дефіцит поживних речовин. Такий продукт зручний у використанні й забезпечує оптимальним харчуванням протягом усього вегетаційного періоду.

Розподіліть гранульоване мінеральне добриво рівномірно в радіусі, що трохи перевищує контур крони рослини. Після процедури поверхню ґрунту слід полити великою кількістю води.

Рідкі підгодівлі розводять відразу у воді для поливу. Велику ефективність показало позакореневе підживлення туй, оскільки хвоя активніше вбирає корисні компоненти.

Кращими препаратами для цих цілей є складні органічні комплекси хелатів. Обприскують насадження два рази на місяць, починаючи з травня і до серпня.

Чим підгодовують тую навесні? У квітні використовують добрива з переважним вмістом азоту з розрахунку 50-60 г на м². Друга підгодівля потрібна влітку.

Розподіліть гранульоване мінеральне добриво рівномірно в радіусі, що трохи перевищує контур крони рослини. Після процедури удобрену поверхню землі слід полити великою кількістю води.

Крайній термін азотних підгодівель – кінець червня або початок липня. Більш пізні терміни збільшують ризик зимового замерзання молодих гілочок, оскільки азот стимулює зростання крони.

В принципі, зростання рослини не надто залежить від азоту і компенсувати його може компост, який закладають в ґрунт навесні на невелику глибину. У вересні підгодовують калієм та фосфором – елементами, які зміцнюють рослину та підвищують її стійкість до морозу.

Дози добрив для підгодівлі туї восени залежать від родючості ґрунту й потреб дерева в харчуванні. Зазвичай це 5-20 г для рослини нижче одного метра у висоту та 25-40 г для насаджень вище 1 метра.

Увага! Надлишок добрив може викликати опіки коренів, тому не перевищуйте дози, що зазначені на упаковуванні

Обрізування туї

Обрізування абсолютно безпечне, оскільки хвойні швидко відновлюються та реагують на процедуру зростанням пишної крони. Перший зріз проводять у саджанців не молодше 2-3 років.

Обрізування туї проводиться перед початком вегетації, коли бруньки починають набухати. Найчастіше середина квітня. Живопліт необхідно стригти 2-3 рази за сезон, щоб він не втрачав своєї декоративності.

Стрижку окремих сортів проводять разово навесні для коригування крони, скорочуючи пагони приблизно до 1/3 довжини гілок.

У червні приходить час другої стрижки живоплоту, коли молоді пагони починають темніти. Останній раз його висоту коригують не пізніше серпня, скорочуючи пагони на 2 см.

Туї в ландшафтному дизайні саду

Туї в ландшафтному дизайні мають досить великий діапазон застосування та служать прекрасним матер іалом для створення шикарних композицій, заснованих на грі відтінків, форм та розмірів.

Туя з гортензією та розами

Головна перевага дерева в тому, що воно не втрачає своєї привабливості протягом усього року. Різноманітність сортів дозволяє оживити будь-яку пейзажну композицію.

Карликові туї чудово виглядають в альпінаріях і розарії, наприклад, західна «Даніка», «Літл Дорріт» або «Міріам».

Вигідно підкреслюють красу туй композиції з такими хвойними, як блакитна ялиця, сосна, модрина, ялівець. Висаджують з рябо листяними або красиво квітучими невисокими чагарниками, наприклад гортензією, барбарисом, бересклетом, спіреєю, в оточенні вересків, хост, гейхер.

Сорти серії Голден із золотистою хвоєю ефектно контрастують із зеленолистяними сортами декоративних насаджень.

У солітерних посадках вигідно підкреслюють свою красу сорти: «Рейнголд», «Санкіст» з конічною кроною та золотистою хвоєю, «Корник», «Зебрина».

Високі пірамідальні та колоноподібні туї гарні як живопліт. Особливість культури – спокійно переносити формування крони, що дозволяє створювати фігурні огорожі зі складних геометричних фігур. Вправні майстри таких стрижок здатні формувати з посадок цілі топіарні ансамблі.

Туя — посадка і догляд у відкритому ґрунті

Серед безлічі хвойних рослин, найбільш затребуваними і популярними є туї. Їх основна відмінність від ялин і сосен полягає в тому, що замість гострих голок, гілки рослини вкриті плоскими лусочками. Крім естетичної насолоди, туя приносить також користь, оскільки виділяє в повітря фітонциди.

У народі її часто називають «королівським деревом» за надзвичайну красу й привабливість. Але мало хто знає про те, яка посадка і догляд у відкритому ґрунті необхідний цій хвойній рослині. У цій статті ми розглянемо, як доглядати за туями взимку і що необхідно робити, щоб зберегти і вберегти її від безлічі захворювань.

Туя посадка: з чого потрібно почати

Перш за все, відзначимо, що туя є представником сімейства кіпарисових і виростає до 25 метрів в природних умовах і не перевищує 10 метрів, якщо посаджена на дачних ділянках. Туя має багато сортів і може бути як високорослою, так і карликовою, низькорослою або кулястою. Багатьох садівників, що мешкають в північних частинах країни, туї привертають до себе увагу за відмінну адаптацію до холодного клімату і низьких температур. І хоча рослина не характеризується наявністю яскраво-зелених фарб, вона непогано справляється з роллю декоративного чагарнику або живого паркану.

Всім відомо, що будь-яке дерево дає насіння. Туя також дає шишечки, в яких знаходиться кілька насінин. Насіння дозріває в перебігу всього весняного і літнього періоду, а до осені стають придатними для розмноження.

Фахівці рекомендують не купувати дорослі саджанці, а краще виростити свій саджанець з отриманої насінини. Завдяки цьому, рослина буде більш пристосованим до суворих умов і різким змінам температури. Доглядати за туями в домашніх умовах або в опалювальних теплицях не складно.

Для цього необхідно дотримуватися правил посадки:

• Висівати насіння тільки наприкінці весняного періоду.
• Глибина посадки насінини не повинна перевищувати 5 см.
• Зверху ґрунт посипається невеликим шаром хвойної тирси.
• Саджанці необхідно уберігати від активної дії сонячних променів, оскільки молоді паростки ніжні і можуть загинути.

Після посадки саджанець потребує постійного рясного зволоження і харчуванні. Для цього можна використовувати як мінеральні, так і органічні добрива. Нетерплячі садівники висаджують річні саджанці, що не завжди призводить до позитивного результату. Тому найкраще не поспішає і почекати, поки рослина не зміцніє і не набере кілька десятків сантиметрів у зрості. Перед посадкою у відкритий ґрунт коренева система черешка обробляється спеціальними препаратами, а для кращого вкорінення ґрунт розбавляється торфом і дерновою землею.

Туя: догляд у відкритому ґрунті

Після того, як саджанець підросте і буде готовий до висадки у відкритий ґрунт, коріння потрібно вимочувати в розчині марганцівки і стимуляторах зростання, які продаються в магазинах. Держак саджається в глибоку лунку і засипається поживною землею.

Туя любить рясний і регулярний полив. Хоча фахівці відносять її до рослини, яка відмінно переносить тінь, все ж в півтіні і на сонці хвої буде набагато краще. Слід подбати про відсутність протягів і постійно стежити за кількістю внесених добрив.

Крона туї також потребує форматування, тому щоосені сухі або згнивші гілки видаляються. Рослина непогано переносить пересадку, тому можна не боятися експериментувати і за потребою, пересаджувати тую в різні місця дачної ділянки. Щоб не втратити декоративність туї багатоствольні гілки можна пов’язувати на зиму.

Туя схильна до атаки шкідників і різним захворюванням, тому в осінній період рослина обробляється спеціальними препаратами, що захищають стовбур від небажаних гостей. Як бачимо, посадка і догляд за туями у відкритому ґрунті не вимагає великих сил і часу.

Відео: Як посадити Тую на дачі

Отже, туя — посадка і догляд у відкритому ґрунті — справа нескладна. Головне — дотримуватися основних правил і не лінуватися. Читайте наш сайт Сільське господарство та Садівництво, і доглядайте за своїм садом правильно.

Читайте також:

Баклажан: вирощування з насіння на городі

Автор і редактор: Олена Н. https://floristics.info/ua/index.php?option=com_contact&view=contact&id=21 Правки: 02 серпня 2023 Опубліковано: 26 лютого 2019 Перша редакція: 26 січня 2016 🕒 16 хвилин 👀 53446 разів 💬 21 коментар

• Посадка й догляд баклажанами за
• Овоч баклажан – опис
• Вирощування баклажанів із насіння
  • Посів насіння баклажанів
  • Вирощування розсади баклажанів
  • Пікірування баклажанів
  • Коли садити баклажани в ґрунт
  • Ґрунт для баклажанів
  • Як висаджувати баклажани у відкритий ґрунт
  • Вирощування баклажанів у теплиці
  • Як виростити баклажани
  • Полив баклажанів
  • Як підв’язати баклажани
  • Підживлення баклажанів
  • Обробка баклажанів

  Рослина баклажан, або паслін темноплідний (лат. Solanum melongena), або бадриджан, або синенький – вид трав’янистих багаторічників роду Паслін, що в дикому вигляді зростали в Південній Азії, Індії та на Середньому Сході. Цей овоч було введено в культуру півтори тисячі років тому, про що свідчать стародавні тексти на санскриті. Поширювати баклажани по світу почали араби: вони завезли їх в Африку в IX ст. н. е. Європейці дізналися про овоч баклажан у середині XV ст., але в постійний побут сині увійшли тільки в XIX ст.

  У цій статті ми розповімо вам, як здійснюється вирощування баклажанів у відкритому ґрунті, як виростити розсаду баклажанів, від чого листя баклажанів жовтіє, чим хворіють баклажани, чим обробити баклажани від шкідників і хвороб, як збирати баклажани, і дамо багато іншої важливої інформації про вирощування цього овоча і догляд за ним.

  Посадка й догляд баклажанами за

  • Посадка: посів насіння на розсаду – на початку або в середині березня, висадка сіянців у ґрунт – у кінці травня або на початку червня.
  • Освітлення: яскраве сонячне світло.
  • Ґрунт: оптимальний – суглинок або супіщаний.
  • Полив: першу декаду після висадки розсади в ґрунт – помірний до мізерного, з моменту формування зав’язей полив поступово збільшують.
  • Підживлення: часті – один раз на 2-3 тижні. Перше підживлення – через 2-3 тижні після висадки в ґрунт. Застосовують переважно мінеральні комплекси: Кристаллін, Амофоску, Нітрофоску. З органіки корисна гноївка. Добрива вносять у попередньо зволожений ґрунт. Іноді може знадобитися позакореневе підживлення слабким розчином борної кислоти та мікроелементами, яких немає в ґрунті.
  • Підв’язування і прищипування: у теплиці підв’язують у 2-3 місцях до кілків або до шпалери; у відкритому ґрунті формують кущ у кілька стебел: на висоті 30 см верхівку основного стебла прищипують для посилення кущіння. Коли кущ розростеться, залишають 2-5 верхні бічні пагони, а інші вирізують.
  • Розмноження: насіннєве.
  • Шкідники: попелиця, павутинні кліщі, колорадські жуки, білокрилки, озимі совки, голі слимаки.
  • Хвороби: стовбур (фітоплазмоз), сіра гниль, фітофтороз, вірусна мозаїка.

  Овоч баклажан – опис

  У висоту кущ баклажана сягає від 40 до 150 см. Листя у рослини чергове, велике, шорстке, зелене, іноді з фіолетовим вилиском. Квітки діаметром 2-2,5 см, двостатеві, фіолетового кольору, одиночні або зібрані в напівпарасольковидні суцвіття по 2-7 штук, цвітуть із липня по вересень. Плід – велика, округла, циліндрична або грушоподібна ягода діаметром до 20, довжиною до 70 см і вагою до 1 кг, матового або глянцевого темно-фіолетового кольору, в якій містяться дрібні, плоскі світло-коричневі насінинки, що дозрівають у кінці літа або на початку осені.

  Вирощування баклажанів із насіння

  Посів насіння баклажанів

  Баклажан – найтеплолюбніший овоч родини Пасльонові. Він не зносить заморозків і в умовах нашого клімату вирощується тільки через розсаду. Термін дозрівання скоростиглих сортів баклажанів – сто днів з моменту появи сходів, а у пізньостиглих цей часовий проміжок становить 150 днів. Посадка баклажанів на розсаду здійснюється на початку або в середині березня з таким розрахунком, щоб земля до моменту пересадки сіянців у ґрунт встигла прогрітися до 18 ºC, а сходам до цього моменту було не менше 75 днів. Вирощування розсади баклажанів починається з передпосівної обробки насіння, і найкраще для посадки брати насіння не першого, а другого року зберігання, оскільки воно більш життєздатне. Для того, щоб активувати насіння, його на три доби замочують у тривідсотковому розчині гумату калію, а потім висаджують по насінині в касети або окремі горщики з вологим ґрунтом, що складається на 60 % із верхового торфу, на 20 % із перегною, на 10 % із дернової землі з додаванням 5 % піску або тирси і такої ж кількості біогумусу, заглиблюючи насіння в ґрунтовий склад на 1 см. Після посіву ґрунт ущільнюють, потім посуд накривають плівкою або склом.

  Вирощування розсади баклажанів

  Проростає насіння баклажанів при температурі 25-26 ºC через 10-15 днів. Коли зійде велика частина розсади, плівку прибирають, а температуру й освітленість підвищують. Догляд за розсадою баклажанів не зажадає від вас значних зусиль. З моменту посіву і до появи на розсаді бутонів ґрунт не поливають, вологість повітря також не повинна бути високою, і тільки в період бутоноутворення вологість ґрунту і повітря необхідно підвищити. Якщо ви посіяли насіння в багатий ґрунт, добриво для баклажанів не знадобиться, але якщо ґрунт, в якому ростуть сіянці, бідний, то полийте його 2-3 рази слабким розчином Кристалліну – 12-15 г на 10 л води. І стежте за тим, щоб сіянцям вистачало світла, інакше розсада буде болісно витягуватися. Якщо надворі встановилася тривала похмура погода, то слід зробити температуру в приміщенні на кілька градусів прохолоднішою, що досягається провітрюванням, а також слід злегка зменшити вологість повітря і ґрунту.

  Пікірування баклажанів

  Як ми вже згадували, на відміну від спорідненого томата, баклажани погано реагують на пікірування, тому їх і сіють відразу в окремі посудини. Однак при утворенні у сіянців одного-двох справжніх листочків виникає необхідність у їх перевалці в більші горщики – діаметром 10-12 см. Якщо хочете, назвіть це пікіруванням. Перед тим, як пікірувати баклажани у великі горщики, необхідно їх рясно полити, а потім обережно перемістити разом із земляною грудкою в новий посуд.

  За два тижні до висадки сіянців у відкритий ґрунт їх починають гартувати: поступово знижують температуру утримання, довівши її в результаті до 14-15 ºC. Останні кілька днів перед посадкою сіянці повинні проводити на свіжому повітрі весь світловий день, а якщо у дворі тепло, то можна залишити розсаду на вулиці на всю ніч. Гартувальні процедури підвищують стійкість сіянців до вітру, пристосованість до прохолодної температури і прямих сонячних променів. Розсаді, яка в подальшому вирощуватиметься в теплиці, гарт не потрібен.

  Посадка баклажанів у відкритий ґрунт

  Коли садити баклажани в ґрунт

  Ми вже писали про те, коли садити розсаду баклажанів у відкритий ґрунт: основні умови для пересадки сіянців на грядку – температура ґрунту в межах 18 ºC і вік розсади 2-2,5 місяців із моменту появи сходів. Сіянці повинні досягати висоти 16-25 см, мати 8-10 справжніх листків, а, можливо, і кілька бутонів. Бажано, щоб загроза поворотних заморозків до моменту висадки розсади вже минула. Тобто оптимальний термін посадки сіянців на грядки – початок червня. Місце для вирощування теплолюбного баклажана має бути сонячним, але захищеним від вітру. Найкращі попередники для баклажанів – капуста, огірок, морква, цибуля, часник, кабачок, квасоля і горох. Не можна вирощувати баклажани на ділянці, де до цього росли картопля, перець, помідори, фізаліс і власне баклажани.

  Ґрунт для баклажанів

  Найбільш благодатний ґрунт для баклажанів – суглинний або супіщаний. Непогано вони ростуть і на важчих ґрунтах, проте в такому разі потрібно внести в ґрунт торф і перегній із розрахунку по одному відру кожного добрива на м² ділянки, а також слід «розбавити» важкий ґрунт крупним річковим піском або тирсою. Робити це краще ще восени, за півроку до висаджування розсади баклажанів, під час перекопування ділянки на глибину штиха лопати. Якщо ви хочете угноїти ґрунт, то у свіжому вигляді це добриво вносять восени, а навесні можна перекопувати ділянку лише з перепрілим гноєм. І все ж краще готувати місце під баклажани з осені, щоб навесні, коли земля просохне після танення снігу, залишалося лише розпушити її граблями, закладаючи в ґрунт розсипані по ділянці добрива: по 2 склянки деревної золи, по чайній ложці сечовини та по столовій ложці суперфосфату і сульфату калію на м² – у випадку, якщо ґрунт на ділянці бідний.

  Як висаджувати баклажани у відкритий ґрунт

  Техніка посадки сіянців баклажанів у відкритий ґрунт та сама, що і перців: на грядці роблять ямки на відстані 30-40 см одна від одної на 2-3 см глибші, ніж висота горщиків із розсадою, а між рядами залишають дистанцію близько 60 см. Потім ямки заливають водою, висаджують в утворену багнюку попередньо политу розсаду разом із земляною грудкою, засипають ямки ґрунтом і ущільнюють його. Після посадки ділянку мульчують сухою землею або торфом. Перші два тижні необхідно стежити за тим, аби ґрунт на ділянці був увесь час вологим, і найкраще запобіжить зашвидкому висиханню ґрунту торф’яна мульча.

  Вирощування баклажанів у теплиці

  У тепличних умовах краще вирощувати гібридні сорти баклажанів, і найпопулярніші з них – Лускунчик, Фіолетове диво і Багіра. Посадка розсади в теплицю вимагає дотримання таких умов:

  • сіянці повинні мати 8-9 розвинених листків;
  • коренева система розсади повинна бути добре розвиненою;
  • висота сіянців повинна досягати не менше 20 см;
  • вік розсади, яку висаджують у теплицю – 65-75 днів із моменту появи сходів.

  Грядки в теплиці готують так: з осені ґрунт очищають від залишків інших рослин і дезінфікують розчином мідного купоросу (2 столові ложки на 10 л води). За три тижні до посадки баклажанів у ґрунт на кожен м² вносять по 4 кг перегною, 60 г суперфосфату, 30 г аміачної селітри, 15 г сірчанокислого магнію і 30 г сірчанокислого калію, після чого грядки перекопують, закладаючи добрива в ґрунт, і розрівнюють. Ямки викопують трохи глибше, ніж висота горщиків із розсадою, на відстані 45 см один від одного, зберігаючи проміжок між рядами близько 60 см. Розсаду перед пересадкою в теплицю поливають, потім обережно виймають із горщика разом із земляною грудкою, перевалюють у ямку, закопують, ущільнюють землю і поливають розсаду вже на новому місці.

  Баклажани вологолюбні, тому зволоження ґрунту – найважливіший пункт догляду за ними, але перед тим, як поливати баклажани після посадки наступного разу, дайте їм оговтатися днів п’ять, після чого рослини поливають один раз на тиждень, а коли баклажани почнуть плодоносити, частота поливань подвоюється. Зволожують баклажани теплою водою рано-вранці. Після поливання теплицю провітрюють, оскільки вологим повинен бути ґрунт, та аж ніяк не повітря.

  Оптимальна температура для вирощування баклажанів у теплиці 28 ºC, вища температура неприпустима, тому провітрювання теплиці має стати регулярною процедурою, особливо в спекотні дні. Крім того, у спекотну погоду слід поливати в теплиці доріжки.

  Удобрення баклажанів, вирощуваних у закритому ґрунті, проводять двічі за сезон:

  • до початку плодоношення, через два тижні після висадки розсади на грядки – мінеральними і комплексними добривами (Растворином або Кемірою);
  • після того, як почалося плодоношення – азотно-фосфорними добривами (розчином столової ложки селітри аміачної і суперфосфату в склянці води).

  Органічні добрива вносяться лише один раз – у ґрунт перед посадкою, оскільки більш пізнє їх внесення може призвести до потужного зростання зелені і рясного цвітіння, але плоди зав’язуватися не будуть.

  Іноді доводиться підв’язувати кущі баклажанів до опор, оскільки в тепличних умовах вони виростають занадто високими і при цьому крихкими, крім того, бажано прибрати з кущів бічні відростки, залишивши з них лише п’ять найсильніших.

  Що ж до хвороб, то в теплицях через підвищену вологість може розвинутися фітофтороз чи тютюнова мозаїка, з якими борються Циркон або Фітоспорін, хоча простіше все ж не допускати розвитку хвороб, регулярно провітрюючи теплицю. З комах-шкідників найбільше докучають баклажанам у теплиці попелиця, білокрилки і павутинні кліщі. Появи комах можна уникнути все тим же простим способом – провітрюванням теплиці.

  Догляд за баклажанами

  Як виростити баклажани

  Догляд за баклажанами у відкритому ґрунті полягає в поливаннях, а після цього – в прополюваннях і розпушуваннях міжрядь, формуванні кущів пізнього та середнього термінів дозрівання, а також підживленні баклажанів.

  Полив баклажанів

  Найбільше баклажани потребують вологи в період масового формування плодів, проте інтенсивне зволоження розсади протягом першої декади після посадки може сильно послабити рослини, що ще не прижилися. Вода для зволоження баклажанів має бути теплою – 25-30 ºC, лити її потрібно акуратно під корінь, щоб краплі не потрапляли на листя. Після поливання треба обережно розпушити міжряддя і видалити з ділянки бур’ян. Розпушувати ґрунт на ділянці слід хоча б 5 разів за сезон, не допускаючи утворення кірки на поверхні ґрунту, але якщо ви своєчасно замульчувати ділянку торфом, то розпушувати міжряддя доведеться набагато рідше, та й бур’янів на ділянці з баклажанами в такому разі буде небагато.

  Як підв’язати баклажани

  Тепличні баклажани виростають набагато вищими за ґрунтові, тому вони потребують підв’язування до шпалери або до кілків у трьох місцях, але з самого моменту посадки сіянців у ґрунт необхідно займатися формуванням куща в одне стебло, яке із часом і потребуватиме фіксації. На кущі залишають найсильніший паросток, видаляючи бічні прирости. Поки на стеблі тільки листя і квітки, паросток чудово витримує навантаження, але коли починають формуватися зав’язі, а потім ростуть і зріють плоди, навантаження на стебло збільшується багаторазово, тому стійкість сильнорослих баклажанів різко зменшується. Спосіб вирощування одностеблових баклажанів із фіксацією стебла до опори дозволяє заощаджувати в теплиці багато місця.

  Для тих, хто вирощує баклажани у відкритому ґрунті, краще формувати кущ баклажанів у кілька стебел. Як тільки рослина досягне висоти 30 см, верхівку основного пагона прищипують, щоб викликати активне кущіння. Коли кущ розростеться, на ньому залишають від двох до п’яти верхніх бічних пагонів, решту обрізають секатором. Слідкуйте за тим, щоб усі залишені пагони рівномірно освітлювалися.

  Підживлення баклажанів

  Баклажани потребують частих підживлень – один раз на два-три тижні. Уперше сіянці підживлюють через 15-20 днів після висадки у відкритий ґрунт. Чим удобрювати баклажани? Сумішшю мінеральних добрив, що складається з 10 г аміачної селітри, 10 г суперфосфату і 3-5 г сульфату калію, розрахованої на м² площі. Замість перерахованих добрив можна застосувати амофоску, Кристаллін, нітрофоску приблизно в кількості 20-25 г на ту ж одиницю площі. У наступні підживлення норму добрив поступово збільшують у півтора-два рази. Пам’ятайте про те, що після внесення добрив слід обов’язково полити ділянку.

  Добре реагують баклажани і на підживлення гноївкою. Не забувайте і про позакореневе підживлення: обприскуйте листя баклажанів слабким розчином борної кислоти, а в прохолодне літо не зашкодить обробка баклажанів по листю мікроелементами. Врахуйте, що розчини для позакореневих підживлень повинні бути за консистенцією в кілька разів слабкішими за ті, які вносять під корінь.

  Шкідники і хвороби баклажанів

  Найвідомішими хворобами баклажанів є фітофтороз і мозаїка, а також столбур, чорна ніжка і сіра гниль. Чорна ніжка – грибкове захворювання, яке викликає потемніння і руйнування кореневої шийки рослин, а коли хвороба вражає кореневу систему, баклажани сохнуть і гинуть. Діагностувати хворобу можна вже в розсадному віці, а сприяє її розвитку підвищена вологість ґрунту і повітря. Мозаїка може погубити до 15 % урожаю баклажанів. Визначити її можна за своєрідним строкатим забарвленням листя, що з’являється в результаті ураження рослини вірусом. Найчастіше вірус переноситься на баклажани при пікіруванні. Столбур – фітоплазмове захворювання, яке найчастіше вражає баклажани у відкритому ґрунті, ніж тепличні овочі. Від столбура листки у баклажанів стають червоно-фіолетовими, а верхні – гофрованими, стебла товщають, стають ламкими, квіти деформуються, сохнуть і опадають. Переносниками столбура є цикадки. Сіра гниль, як і будь-який грибок, поширюється через заражені рештки рослин, а особливо активна вона при високій вологості при температурі не нижче 20 ºC. Виглядає сіра гниль як темні водяні плями на листі, плодах і стеблах баклажанів, на яких через час з’являється сірий наліт. Фітофтороз проявляється темно-бурими плямами на нижніх листках, які поступово чорніють, а на споді листової пластини утворюється білий наліт. Згодом хвороба вражає плоди і суцвіття баклажана: спочатку з’являються ніби підшкірні, розпливчасті плями, що збільшуються в розмірах, а квітконос чорніє і засихає.

  Шкідників у баклажанів теж достатньо, але найчастіше їм докучає попелиця, павутинні кліщі, голі слимаки. Попелиця і павутинні кліщі живляться соком рослин, роблячи проколи на їхніх листках і стеблах, від чого ті сохнуть, в’януть і скручуються, а слимаки не тільки об’їдають листя, залишаючи іноді від нього тільки жилки, але також пошкоджують і плоди.

  Обробка баклажанів

  Як обробити баклажани, щоб хвороби і шкідники не погубили ваш урожай? Для того, щоб убезпечити баклажани від ураження захворюваннями, необхідно дотримуватися на ділянці сівозміни, тобто не висаджувати розсади баклажанів після того, як там росли пасльонові та інші небажані попередники, правильно доглядати за баклажанами і здійснювати профілактичні обробки насіння та ґрунту на ділянці перед посадкою. Насіння дезінфікують, витримуючи його півгодини в слабкому розчині соляної кислоти або в міцному розчині марганцівки, а ґрунт на ділянці до висадки розсади, а також після її вкорінення у відкритому ґрунті і після збору врожаю та утилізації рослинних залишків слід обробляти препаратами, що містять мідь – мідним купоросом, бордоською рідиною. Цей захід допоможе захистити баклажани від захворювання фітофторозом і мозаїкою, але якщо хвороби все ж проявляться, можна вдатися до обробки баклажанів Цирконом або Фітоспоріном.

  Від столбура і чорної ніжки, на жаль, препаратів ще не придумали, але дезінфекція насіння та ґрунту перед посівом може послабити збудників хвороби.

  Слимаків, якщо їх небагато, можна зібрати руками, але при великій кількості молюсків на ділянці потрібно розсипати по міжряддях після розпушування ґрунту суміш золи, тютюнового пилу і вапна.

  Що стосується шкідливих комах, баклажани можна обробити від них до і після цвітіння інсектицидами, що швидко розкладаються, наприклад, Кельтаном чи Карбофосом або безпечним для здоров’я людини препаратом Стріла.

  Збір та зберігання баклажанів

  Збирати плоди можна вже після 30-40 днів після цвітіння, коли вони стають глянцевими. Плоди баклажанів збирають у напівстиглому стані: ні в недостиглому вигляді, ні перезрілими вони не смачні. Власне, розрізняють два види зрілості баклажана: технічну, при досягненні якої баклажани готові до збору і вживання в їжу, і біологічну, при якій стиглий плід уже несмачний. Зрізати плоди потрібно секатором, залишаючи на них плодоніжку довжиною 2 см. Довго баклажани не зберігаються, тому краще використовувати їх в їжу або зробити заготовки на зиму – законсервувати у вигляді ікри або салатів, засолити або замаринувати. Деякі господині ріжуть плоди на кружальця і сушать. Якщо ви помістите баклажани в темне місце з температурою не вище 2 ºC, вони зможуть залишатися свіжими близько місяця. Можна, загорнувши кожний баклажан в аркуш паперу, скласти їх в ящик в один шар і помістити в прохолодне місце, де вони теж можуть зберігатися деякий час. Склавши баклажани в поліетиленовий пакет і залишивши отвір для вентиляції, помістіть пакет у темряву і холод – ось ще один спосіб зберігання. Ну, і, звичайно, найдовше плоди баклажанів зберігаються в холодильнику. Головне для зберігання баклажанів – темрява і прохолода.

  Види і сорти баклажанів

  Наразі класифікація баклажанів поділяє їх на три підвиди: східний, європейський і індійський.

  Східний підвид баклажанів представлений невисокими рослинами з напіврозлогими і розлогими кущами здебільшого ранніх, але іноді і середньоранніх сортів. Пагони і стебла рослин цього підвиду тонкі, зеленувато-фіолетові, листя яйцеподібні, дрібні, зелені, з фіолетовими жилками і черешками. Плоди теж невеликі, кулясті, змієподібні, серповидні, грушоподібні, циліндричні темно-фіолетового кольору з зеленуватою або білою м’якоттю зі слабко вираженою гіркотою.

  Західний підвид баклажанів представлений середньостиглими і пізніми сортами зімкнутих чи напіврозлогих кущів середньої або великої висоти з товстими зеленими стеблами, у вершин яких слабо проявляється фіолетова пігментація. Листя у рослин цього підвиду велике, подовжено-яйцеподібне, опушене, зеленого кольору, іноді зі світло-коричневим відтінком у районі жилок і черешків. Порівняно великі плоди різних форм, досягнувши технічної стиглості, набувають фіолетового, коричнево-фіолетового, темно-фіолетового і чорно-фіолетового забарвлення. М’якоть жовтувато- або зеленувато-біла з різним ступенем гіркоти.

  Підвид індійських баклажанів у культурі представлений широко, але в нашому кліматі його сорти не вирощуються.

  Пропонуємо вам опис найкращих сортів західного підвиду баклажанів, які з успіхом можна вирощувати в умовах середньої смуги:

  • Валентина – стандартний розмір пурпурно-чорних плодів цього раннього врожайного сорту 5х26 см, вони витягнуті донизу і мають виняткові смакові якості та стійкість до вірусу тютюнової мозаїки;
  • Фіолетове диво – ранньостиглий гібрид, із блискучими плодами фіолетового кольору, що досягають ваги 350 г, із зеленуватою м’якоттю без гіркоти. Це урожайний і стійкий до в’янення сорт;
  • Чеський ранній – ранньостиглий сорт високої врожайності з потужними, компактними невисокими кущами з темно-фіолетовими, гладкими, блискучими плодами яйцевидної форми з зеленувато-білою м’якоттю без гіркоти;
  • Чорний красень – данський ранньостиглий сорт із висотою куща близько 50 см та плодами дуже темного кольору і циліндричної форми вагою близько 240 г;
  • Делікатес – ранньостиглий сорт, кущ заввишки до 40 см, плоди темно-фіолетові, м’якоть білого кольору без гіркоти;
  • Золоте яйце – ранньостиглий гібрид із плодами середнього розміру, що мають форму гусячого яйця. Цей сорт вирощують радше як декоративну рослину;
  • Донський – середньоврожайний середньорозлогий кущ середнього зросту з грушоподібними плодами масою до 180 г;
  • Епік – ранньостиглий сорт з оригінальними краплевидними плодами темно-пурпурного кольору розміром 10х22 см, що відрізняється невибагливістю і високою врожайністю;
  • Донецький урожайний – ранній сорт із темними плодами завдовжки до 15 см, діаметром до 4 см і вагою до 160 г;
  • Блек Бьюті – високоврожайний ранній сорт із дуже великими плодами – до 900 г вагою;
  • Марія – вага невеликих подовжених плодів темно-фіолетового кольору досягає 220 г, сорт відрізняється швидким дозріванням плодів, що компенсує їхні невеликі розміри;
  • Барбентане – ранньостиглий урожайний сорт тривалого періоду плодоношення з глянцевими темно-фіолетовими плодами;
  • Наутилус – середньоранній сорт із шаблевидними темно-фіолетовими плодами вагою до 500 г. Підходить для вирощування в закритому ґрунті;
  • Арап – високорослий кущ, що досягає метрової висоти, на якому стигнуть дуже темні фіолетово-коричневі плоди завдовжки до 25 см;
  • Альбатрос – середньостиглий сорт високої врожайності висотою до 50 см із грушоподібними синьо-фіолетовими плодами масою до 450 г;
  • Солара – ранньостиглий урожайний і невибагливий у догляді сорт із темно-фіолетовими плодами масою до 1 кілограма.