Цікаві факти з історії виникнення Нового року. Новорічні традиції в Україні

Новий рік – це саме прекрасне і найулюбленіше свято для кожного з нас.

Думаєте, що все знаєте про Новий рік? Але історія цього свята занадто складна, щоб утримати в голові таку велику кількість фактів і традицій. Пропонуємо вам дізнатися, як з’явився Новий рік – найбільш очікуване свято зими, інформує UkrMedia.

Як з’явився Новий рік: незвичайні факти, які вас здивують

У світогляді наших предків Новий рік, як межа, що відокремлює старе від нового, вмираюче від ще ненародженого, вважався своєрідним порталом у майбутнє. Від поведінки людини напередодні свята, її слів та моральності вчинків, від обрядових дій залежало життя у наступному році. З часом переважна більшість населення забула традиції предків. За останні двадцять років у святкову культуру українців увійшли окремі елементи масової культури, обрядовості західноєвропейських і східних народів. Та навіть сьогодні, коли головними учасниками новорічних святкувань стали телевізор, спиртні напої та наїдки, українці все одно намагаються додати до новорічного застілля певні ритуали.

Вилучення сакрального, духовного зі сфери сучасної святково-обрядової культури в Україні перетворює їх на низку видовищ, розваг, що змінюються у календарній послідовності, залишаючи своїм учасникам лише синдром святкової втоми. Можливо, варто знову згадати про історію та походження свят, народні традиції їх відзначення?

Давня традиція називати роки «літами» і поділ року на дві половини (літо та зиму) були обумовлені господарськими потребами хлібороба. Новий рік у дохристиянський період відзначали 1 березня, саме з цього часу наставало «літо», яке тривало до початку вересня. Тому у щедрівках, які виконуються на Новий рік, ідеться про ластівочку, що щебече під вікном господаря або ж сиву зозуленьку, що літає в його саду.

Якого числа святкувати Новий рік

Із прийняттям християнства на Русі почали впроваджувати візантійську систему християнського літочислення, відправною точкою якої вважалося 1 вересня 5509 р. до н.е. – день створення світу (офіційно затверджений VI Вселенським собором 681 р.).

Західні церкви в цей час користувалися літочисленням від Різдва Христового, дату якого в VI ст. вирахував монах Діонісій Малий. В обох системах літочислення послуговувалися юліанським календарем, розробленим александрійським ученим Созігеном і впровадженим у Римській імперії Юлієм Цезарем ще у 45 р. до н.е. Датою Нового року в юліанському календарі було 1 січня, а у візантійському – 1 вересня.

Як кожне правило, що запроваджується «згори», вересневе новоліття не надто впливало на побут звичайних людей, які для власних потреб продовжували користуватися старим землеробським календарем, відраховуючи кожен наступний рік із березня. У 1492 році минуло 7 тисяч років з дня створення світу. Початок нового тисячоліття сприймався як можливий апокаліпсис, і, коли кінця світу не сталося, у Московському царстві був виданий указ про відзначання Нового року у вересні як церковно-державного свята. У 1699 році Петро I видав указ про зміну літочислення, починаючи із 1 січня (рахунок почав вестися не від створення світу, а від Різдва Христового). Російським царем був запроваджений і новий порядок зустрічі 1700 року на кшталт європейських країн – з салютами, пострілами, розпиванням спиртного, прикрашанням будинків ялинками чи ялинковими гілками. Варто сказати, що після смерті царя звичай швидко забувся, і ялинки під Новий рік можна було зустріти лише на дахах шинків.

Коли в Україні почали прикрашати ялинку

В Україну звичай прикрашати до свята ялинку також прийшов із європейської святкової традиції, що з середини ХІХ ст. побутував, переважно, у середовищі знаті. Іван Франко на Гуцульщині записував матеріали про різницю різдвяних звичаїв панів та простого народу: «Пан ставить смереку, русин кладе сніп» (ідеться про різдвяний сніп (дідух), який вносили до хати і ставили на покуті на Святвечір). За християнськими переказами, ялинка – це символ Дерева життя, яке стереже архангел з вогняним мечем, забороняючи грішникам повертатися до Едему. Різдво – це час сходження Бога на землю для того, щоб повернути людині втрачений рай, а зірка на верхівці ялинки символізує Віфліємську зорю, що сповіщала про народження сина Божого.

Тож 1 вересня не втратило свого значення в календарі українців, залишаючись до сьогодні датою церковного та шкільного нових років. У православних святцях 1 січня – день Обрізання Господнього та день пам’яті одного з отців церкви святителя Василія Великого.

На думку Михайла Грушевського, із святкової культури наших предків доби язичництва до наших часів збереглися лише ті з її елементів, яким вдалося вписатися в коло церковних свят. Значною мірою це стосується і новорічної обрядовості. Перенесення дати святкування Нового року на 1 січня не вплинуло на зміст народних обрядів. Новоліття зустрічали після Різдва (25 грудня за старим стилем).

За народними переказами, Христос ходив і по українській землі. Тож свято Різдва об’єднувало людину і Бога, живих та померлих (яких поминали під час трапези), людей і тварин (яким виносили святкову вечерю), особу і колектив, «зшиваючи» докупи полотно буття, пошкоджене тривогами і страхами, горем чи злиднями.

Як українці зустрічали Новий рік

Новий рік наші предки зустрічали у гарно прибраній оселі, з ялинкою чи дідухом в залежності від статків господарів. Новий час, що мав наступити після свята, творився за участі самих людей, адже від їх поведінки у минулому році залежала доля майбутнього. До свята готували не лише страви та напої, але й душу та тіло – молитвою та сорокаденним постом. Вечір напередодні Нового року мав назву «щедрий», «багатий». М’ясо і ковбаси, холодець і тушкована капуста, печеня, смажена риба, налисники – чого тільки не було на святковому столі. Обов’язково у цей вечір крім куті готували пироги. Господар дому ховався за мискою з пирогами і бажав, щоб і наступному році родина мала таку саму гору пирогів.

Православна церква шанує у передвечір Нового року святу Меланію Римлянку, а 1 січня за старим стилем – пам’ять святого Василія Великого. За іменами святих ці дні отримали назву «Маланки» та «Василя».

Від хати до хати ходили щедрувальники (колись це були гурти дорослих чоловіків), вони обходити з піснями село та громадські посіви – на добрий врожай. Щоб родила нива, проводили по ній, ще засніженій, символічну борозну і засівали зерном. У перший день Нового року засівали і в кожній хаті. Перший день Нового року вважався сприятливим для початку важливих справ, надавали також значення тому, хто першим увійде до хати. Вважалося, що першим має зайти чоловік, такий звичай мав назву «полазник».

Радянський Новий рік

Суттєві зміни у новорічні традиції українців принесла революція 1917 року. Одним із перших указів радянської влади у 1918 р. став декрет про перехід на григоріанський календар. У 1582 році юліанський календар був реформований Папою Римським Григорієм ХІІІ і, попри численну опозицію духовенства, прийнятий католицькими країнами у кінці XVI ст., а протестантськими – у XVIII ст. Керуючись догматом про те, що юліанський календар більш точно відбиває біблійну історію, згідно з якою християнська Пасха не може передувати єврейській, православна церква не визнала календарної реформи і досі послуговується старим стилем, що має різницю з новим у 13 днів.

Таким чином народ переніс свої звичаї новорічного святкування на 14 січня за новим стилем. Із приходом радянської влади Різдво було оголошено пережитком минулого, «шкідливим святом», разом з ним під анафему потрапила і різдвяна ялинка. У пошуках нових способів ідеологічного впливу на маси, радянські вожді з часом переглянули своє ставлення до різдвяного символу, і у 1930 році для дітей робітників було встановлено ялинку у Кремлівському палаці з «правильною» п’ятикутною зіркою на верхівці. До побуту широких верств населення новорічне дерево увійшло лише після статті П. Постишева «Давайте організуємо дітям до Нового року гарну ялинку», опублікованої в газеті «Правда» 28 грудня 1935 року. «Ялинкою» стали називати і самі новорічні свята, що їх організовували на підприємствах та в школах. З’явилися масові сценарії дитячих свят та їх обов’язкові нині персонажі – Дід Мороз, Снігуронька. У селянському ж побуті новорічні ялинки поширилися приблизно в 1960-х роках.

Люди старшого віку і досі розрізняють «державний» та «свій» Новий рік, більш натхненно святкуючи свій. Оскільки, крім прикрашання ялинки, відзначення «державного» нового року не супроводжувалося жодними обрядами, народ став придумувати їх самостійно, запозичуючи окремі елементи і зі Старого нового року, і зі східного.

Типовий сценарій сучасної зустрічі Нового року містить елементи різдвяного свята (прикрашання ялинки, обмін подарунками), радянського побуту (слухання виступів вождів, бою курантів), східних традицій (вибір кольору одягу відповідно до року певної тварини), а також магічні обряди (спалювання записки з бажанням і ковтання попелу від неї разом із шампанським).

Українські новорічні традиції, які варто пам’ятати

Як тільки ви запитаєте про те, які існують новорічні традиції в Україні – вам прочитають довгу лекцію про те, що таке «старий новий рік» про календар і так далі. Так, дійсно, історія з датами досить не проста: наші предки святкували Новий Рік то в березні, то в січні, то в вересні. Та і зараз встигають два рази посвяткувати і «старий» і «новий».

Проте дати – це не найважливіше. Не залежно від того, як вони мінялись, традиції – це те що ми дійсно можемо зберегти. Тож далі піде мова не про історію, а саме про українські новорічні традиції.

Святковий стіл із купою страв, щедрування, засівання і навіть ворожіння – все це в тій чи іншій мірі залишилось і дотепер.

Характерною рисою новорічного святкування в Україні було щедрування – обхід хат із побажаннями щастя та здоров’я членам сім’ї і розвитку господарства. Цей обряд супроводжувався «щедруваннями» у віршах чи піснях.

Ось одне із традиційних новорічних привітань: «Сію, сію, посіваю, з Новим роком поздоровляю! На щастя, на здоров’я, на Новий рік! Щоб краще родило як уторік. Жито, пшениця, горох, сочевиця! Коноплі до стелі, а льон по коліна! Щоб хрещена голівка не боліла!»

Господарі радісно зустрічали посівальників, пригощали їх яблуками, пиріжками, цукерками, печивом та дрібними грошима. Зерно, яке «посівальники» розкидали у домі під час поздоровлень, господиня обережно змітала та давала їсти курям, щоб ті краще неслись.

Фото Kurii Art Gallery / Художник Наталя Курій-Максимів
Джерело https://www.facebook.com/nataliakurij/

Чи був у нас Дід Мороз?

Вважається, що у кожній країні є свій аналог Діда Мороза. Десь Санта Клаус, десь Пер Ноель, а десь — Мікулаш. Але це твердження хибне. Адже в Україні не існувало на Новий Рік святкового дідуся, який приходив і дарував подарунки чемним дітям. Така традиція існувала на День Святого Миколая 6 грудня (а з початку минулого століття 19 грудня), і герой був не казковим, а реальним, що жив колись на землі. Уособлював він зовсім інші ідеї та не асоціювався з Новим Роком.

Так само, без відношення до свят — існував Морозко, сивий та добрий дід, який символізує зиму.

Чи була у нас ялинка?

Ні, був солом’яний сніп, який назвали Дідухом. Він уособлював спільного предка, рід, зв’язок між поколіннями. Але його, як і ялинку, прикрашали, тож ця традиція залишилась незмінною.

Як прикрасити сьогодні ялинку в українському стилі?

Зробити медові пряники. Вирізати їх різними тематичними формами: як сніжинки, ялинки, півмісяць або зірки, сніговик тощо. Нанизати на нитки та пов’язати на ялинку. Можна попередньо розмалювати їх цукровою глазур’ю.

Грецькі горішки та шишки — також часто слугували прикрасами, як і свіжі яблука. Зараз їх можна доповнити цукерками в обгортках, різнокольоровими стрічками і ліхтариками.

Популярними знову стають іграшки з дерева — розмальовані яскравими фарбами.

У творі Бориса Харчука «Новолітування» яскраво описується святкування Нового Року, так і уявляєш собі стареньку хатинку, до якої підходить найстарший у сім’ї чоловік з житнім снопом і сіном, стукає у двері і гукає: «Не я йду, Новий Рік йде!». А родичі відповідають йому з хати: «Нехай іде… Нехай мирний, здоровий буде!»За тим ставлять снопа на покуття, а сіно розстилають на столі. Накривають стіл святковою скатертиною і ставлять дванадцять страв, «… бо в такий вечір дванадцять братів-місяців сходяться докупи». Дійсно, в українських казках пов’язаних із Новим Роком, дванадцять місяців зображуються у людській подобі – дванадцять братів, кожен з яких має ім’я та риси відповідного місяця.

Сьогодні ж в українців традиції дещо змінились – замість дідуха давно стала рідною прикрашена іграшками ялинка, а дітки беззаперечно вірять у Діда Мороза. Проте багато традицій залишаються і до сих пір. До святкової вечері так само як і колись, подають дванадцять страв, а у перший день нового року люди ходять в гості одне до одного із привітаннями. Засівання також залишились досить поширеною традицією, особливо у селах, де часто навіть так само зодягаються у новорічні костюми.

Щодо ворожіння – це радше сприймається тепер як розвага для дівчаток підліткового віку, котрі ворожать на свого майбутнього судженого. Наприклад, є прикмета, що коли дівчина вийшла вперше у новому році з дому, потрібно запитати у першого зустрічного чоловіка на вулиці, як його звати – так буде звати і її майбутнього нареченого.

Прикмети на Новий Рік

1. Не можна виносити сміття перед Новим Роком — інакше в будинку не буде злагоди і миру.
2. Викидайте старі й поламані речі з дому — щоб не знати скрути в новому році.
3. Одягайте для святкування найдорожчі прикраси та новий одяг, щоб жити в достатку.
4. Під час рахунку останній секунд до Нового Року — загадайте своє найбільше бажання.
5. Також, аби жити багато, до столу подавали кашу, а зерном посипали рідних та друзів, особливо під час щедрування.
6. Якщо зранку 1 січня на деревах іній — то буде багато хлібу. А як нема зовсім, то рік буде голодним.
7. Під час святкування Нового Року покладіть хоча б одну монету в кишеню, щоб не потребувати нічого.
8. В період з 31 грудня до кінця 1 січня — не давайте нікому нічого у борг та не позичайте. Інакше віддасте всю вдачу і залишите собі нещастя. Це стосується не лише грошей, а й грошей та навіть продуктів.
9. Якщо 31 грудня по дорозі додому зустрінете пса — то в наступному році познайомитесь із вірним другом.
10. Якщо новорічна ніч ясна та зіркова, то прийдешній рік буде врожайним.

І головне, що залишилось і до сих пір – це атмосфера сімейного свята та віра у те, що з настанням нового року прийде нова радість та життя принесе ще багато хорошого.

Новий рік в Україні: традиції свята, новорічні обряди, Старий Новий рік

Які є традиції на Новий рік? Історія, витоки обрядів, новорічна ялинка, як святкувати Старий Новий рік (звичаї, прикмети і ворожіння).

Українські традиції на Новий рік: що, звідки і пішло?

Новий рік – настільки традиційнийе і улюблене для нас свято, що навіть не замислюючись, ми регулярно купуємо ялинку, прикрашаємо будинок мішурою і неодмінно готуємо до свята самі шикарні вбрання і страви. А адже насправді у всіх цих милих ритуалах таїться душа нашої нації, збережена у віках. Розберемося, що до чого!

Новий рік в Україні: історія

Новий рік для українців, як і для всіх народів – свято старовинне. І відстежити його повноцінну історію дуже складно. Однак точно відомо, що в давні часи Україна відзначала настання Нового року не 1-го січня, як у нас зараз заведено, а навесні і восени в різні проміжки історії. Це пов’язано з віруваннями народу, які впродовж нашої історії змінювалися.

Первинно українці відзначали Новорічний прихід весни – 1-го березня. Тоді це свято у віруваннях пов’язували з оновленням і відродженням природи. І безпосередньо, звичайно, звичай асоціювався з початком сільськогосподарських робіт. Адже у давній час все життя було зав’язане на аграрномій справі.

Минав час, змінювалися обставини і вірування – і переносилася дата зустрічі Нового року. У X столітті в Київській Русі було прийнято християнство. Народ прийняв його поступово і традиції не відразу – процес проходив досить складно і болісно. Але з часом воно стало кардинально впливати на спосіб життя людей. Так в XV столітті Православ’я взяло греко-візантійський ритуал. Згідно з ним, Новий рік починають зустрічати 1-го вересня. Однак у той час частина майбутньої України перебувала у складі Литовського князівства. Тут святкують Новий рік за католицькою традицією – 1-го січня.

З часом світове співтовариство вирішило якось уніфікувати « літочислення ». Так християнський світ незалежно від відгалужень в релігії став зустрічати Новий рік 1-го січня. В Україні законно ця традиція була введена в 1700-му році. Тоді наша країна перебувала у складі Російської імперії. Тому новорічне святкування 1-го січня було призначено указом Перта І. Також він вказав відзначати Новий рік ялинкою, гучними веселощами, маскарадами і так далі. Народ йшов на це з невеликим ентузіазмом, але закони належало виконувати. Тому язичницькі та християнські традиції змішувалися і перетворювалися на щось нове й самобутнє.

Слід зазначити, що спочатку першосічнева зустріч Нового року не була сприйнята народом на ура ще й тому, що до XVIII століття у нас вже міцно вкоренилися християнські традиції. І взимку основний упор українців припадав на святкування Різдва і Святвечора. Відповідно, 1 січня випадало на розпал різдвяного посту.

Ще з язичницьких часів символом Нового року замість ялинки вважався дідух. Це «букет» із сіна, якеий прикрашали квітами, вінками, стрічками і урочисто ставили в кут стола. Власне, і стіл завжди був найголовнішою традицією новорічного святкування.

З найдавніших часів було прийнято накривати пишний стіл для всієї родини – щедрий. Це символізувало те, що і наступний рік буде родючим. Подібна традиція збереглася й досі.

Існували й інші традиції, пов’язані із залученням гарного врожаю та захисту домашнього господарства. Ці ритуали неодмінно проводив господар будинку. Їх основа – звернення до тварин, дерев, земель із закликами до благополуччя і плодючості.

Ще завдяки змішуванню різних «божественних» вірувань з’явилися стереотипи про чарівність часу зустрічі Нового року. Наприклад, вважалося (і досі ця традиція збереглася), що в цей час стає активною нечисть. З іншого боку – що під час Святок (від Нового року і до Водохреща) відкривалися ворота в небо і вищі сили готові, як ніколи, почути і посприяти. Звідси йдуть корені загадування бажання на Новий рік, яке обов’язково повинно виповнитися. Звідси ж і поява традиції святочно-новорічних ворожінь. Правда, якщо зараз вони зводяться до дівочих розваг з вгадуванням любовної долі, то раніше вони проводилися цілком серйозно всією сім’єю – ворожили на врожай. Наприклад, українці могли залишити на ніч у дворі кілька стіжків різних культур як-то пшениця, жито, ячмінь. Вранці дивилися на якому копиці більше інею – та культура і буде найбільш «плодовитою» в наступному році.

Також наші предки вірили, що на землю в цей час спускаються душі родичів, які відійшли в інший світ. Їх чомусь прийнято було боятися. Очевидно, це прояв страху перед потойбічним і невідомим. Так що цим душам українці здавна намагалися всіляко догодити.

І безумовно, була присутня віра в те, що зустріч Нового року визначає долю всіх наступних 12 місяців.

Новий рік: звичаї – само собою…

Часто поняття «традиції» і «звичаї» вживаються паралельно. І ніхто особливо не розбирається, яка між ними різниця. А вона є, хоч і непринципова, але в плані вивчення культури народу показова. Так, звичай – це звичний спосіб поведінки в певній ситуації. Звичаї – це настільки усталені стереотипи у певній соціальній групі або суспільстві, що виконуються вони практично на рівні безумовних рефлексів – самі собою, не викликають у виконуючих потреби в їх поясненні і сумнівів потреби. Звичай – це зразок культури з глибокого минулого, якого дотримуються неухильно, сприймаючи як звичку. А ось традиції – це більш загальне, складне і не таке очевидне. Можна сказати, що звичаї – це один із складових аспектів традицій.

Також звичай можуть ототожнювати з обрядом. Однак це теж неправильно: обряд – цей спосіб виконання звичаю, його засіб.

Наприклад, накриття пишного столу до Нового року – це наш український звичай. Те, яким чином ми сідаємо за стіл – це вже обряд. Вони входять у традицію зустрічі Нового року в Україні.

До інших застільних новорічних звичаїв можна віднести те, що до новорічного столу ми намагаємося вбратися. Так здавна українці обов’язково одягали з цієї нагоди новий і чистий одяг. Також у нас є звичай повернути борги і попросити пробачення у близьких, щоб у Новий рік увійти з позитивом і повноцінно обнулитися. Це обіцяє нам краще життя в наступному році. Подібним чином діяли й наші предки, щоб Новий рік починався у мирі та злагоді.

Які є традиції на Новий рік?

Зараз головує традиція зустрічі Нового року за пишним столом в 00.00 1-го січня. Ми відкриваємо шампанське, бажаємо близьким нового щастя, пускаємо феєрверки, даруємо подарунки і веселимося, як можемо. Власне, як і було заведено в українців здавна.

Крім споконвічних українських, є у нас зараз і більш нові традиції новорічного столу. До страв нашої національної кухні додалися оселедець під шубою, олів’є і мандарини. Вони прийшли до нас у радянські часи. А ось, наприклад, ще одна обов’язкова страва на українському новорічному столі, холодець, належить до національної кухні. Він прийшов до нас ще з Київської Русі.

Звичайно, головна і найкрасивіша традиція Нового року – це прикраса ялинки і вдома з символічною атрибутикою. Вона хоч і прийшла до нас вже зі світським указом, однак християнські традиції в оздобленні ялинки теж є. Наприклад, зірка, верхівку вінчає – це втілення Віфлеємської зірки, яка за переказами Біблії, висвітлювала волхвам шлях до божественного немовляті Ісусу. Є різні варіанти пояснення традиції прикрашати ялинку. Одна з них – теж християнська. Різнокольорові кулі і гірлянди, що світяться, можуть бути сучасним перетворенням християнських свічок, які висвітлювали дорогу волхвам.

Одна зі збережених врожайних традицій, яка прийшла до нас ще з незапам’ятних часів – посівання. Всі ви приймали гостей, які щедро засипають будинок пшеницею? Цю новорічну традицію завели на українських землях ще до приходу християнства. Здавна посівати було заведено саме в перший день Нового року. Як правило, це робили діти. А господарі щедріше всього обдаровували тих, хто прийшов першим. Пізніше посівання пов’язали з Різдвом. А тепер у більшості випадків посівають на Старий Новий рік.

Старий Новий рік: традиції святкування

У наших краях є чудова традиція – зустрічати Новий рік двічі. Цікаво звучить: є Новий рік, а є Старий Новий рік. Звичайно, чим більше свят, тим краще, але на таку плутанину теж є свої історичні причини. Звичайно, вони відомі вже навіть дитині: перехід з Юліанського календаря на Григоріанський – перехід зі старого літочислення на новий.

Також свято існує з-за якоїсь календарної плутанини. Адже за релігійно-християнських звичаїв Новий рік повинен наступати після Різдва. До того ж Дню народження Христа передує серйозний пост. Він, природно, виключає щедрі застілля і навіть різні святкові заходи. Крім того, є ще одна християнська обставина: 14 січня – це канонічне релігійне свято Обрізання Господнє.

Однак в українців є ще й християнська прив’язка до дати ночі з 13-го на 14-е січня. Це зустріч Василя з Маланкою – Щедрий вечір. Хто вони такі і чому так важливі в нашій давній традиції? Справа в тому, що 13 січня – це християнська пам’ятна дата – День пам’яті преподобної Меланії, тобто в народі – Меланки, Міланки, Маланки (в різних регіонах і говірками її ім’я може звучати по-різному). А ось 14 січня – це День Святителя Василя Великого. Для церкви він така важлива фігура, що навіть вечір напередодні 14-го січня називається Васильєвим вечором. Ось і виходить, що в ніч з 13-го на 14-е Маланка з Василем зустрічаються. Зараз ці свята настільки перетворилися в народі, що багатьма навіть забуті їхні серйозні релігійні корені.

Цікаво, що у зустрічі Маланки та Василя на Щедрий вечір є не тільки християнське обґрунтування, але й українсько-міфологічне. Згідно слов’янським повір’ям, у Лади, матері всіх богів, був вірний друг – бог Місяця, а також дочка – Миланка. За легендою, коли князь-Місяць був на полюванні, змій викрав Миланку й запроторив її в підземному царстві. З полону дівчину врятував Безпальчик-Васильчик. Звичайно, як і належить в казках, між ними спалахнула любов, а після перемоги над ворогами і звільнення вони одружилися.

Як же традиційно відзначається цей заплутаний і кумедний Старий Новий рік в Україні?

Зранку 13-го числа українці займалися приготуванням святкової куті. Її належало варити з цільної пшениці. При подачі до столу кутя могла бути і солоною, а не тільки солодкої (як часто заведено в наш час) – приправляться м’ясом і салом або ж медом і варенням. Також обов’язково до щедрого вечора готувалися вареники, пироги, млинці з сиром. Цими ласощами повинно було дякувати гостей, які ходили від хати до хати з піснями і невеликими перформансами. Але головна страва на традиційному українському Щедрому столі – свинина. Це теж неспроста, тому що Святий Василь – покровителем свинарів. Зазвичай господарі намагалися приготувати до цього свята цілого поросяти. Традиційність свинини на столі підтверджується безліччю народних приказок. І зрозуміло, наявність хороших страв зі свинини – символічна гарантія благополуччя і врожайності в наступному році.

А в чому полягає споконвічно український обряд «на Маланки», пов’язаний зі Старим новим роком в українській традиції? Це якесь театральне дійство з переодяганням його учасників у тварин і фольклорних персонажів і головним героєм «Передднем Нового року». Навіть сам маскарад поєднав в собі язичницькі та християнські традиції. За народним сценарієм Меланка-Вода приходить із Василем-Місяцем ввечері 13-го січня в гості, щоб розповісти господарям про святі.

Молодь збирається веселою компанією, всі вбираються в маски і ходять від хати до хати з щедрованиями, танцями і жартами. При цьому головними персонажами стають Меланка і Василь. У Меланку переодягається неодружений хлопець, вбираючись в жіноче плаття. А у Василя – дівчина. Другорядними діючими персонажами стають дід, баба, циган з циганкою, коза і чорт. Закінчується все дійство спаленням Дідуха на перехресті. Щедрувальники таким чином розводять велике вогнище і стрибають через нього. Все це покликане очистити атмосферу від нечисті, а учасників дійства – від спілкування з нею шляхом перевдягання та маскараду.

Після цього дівчата починають гадати. За старим звичаєм, хлопці в будинку, де дівчата ворожили, крали двері або хвіртку. В якості викупу батько дочки-господині виставляв хлопцям «могорич».

У наш час повною мірою ця традиція Меланки збереглася в основному тільки в селах Буковини і Галичини.

Але, звичайно, у всіх куточках України ми з задоволенням щедруем і ходимо в гості до близьких, примиряємося з сусідами, щоб прожити весь наступний рік мирно і щасливо.

Традиції, прикмети і ворожіння на Старий Новий рік

Зі Старим Новим роком пов’язано ще і безліч традиційних забобонів, які збереглися і досі. Наприклад, поганою прикметою вважається зустрічати його в брудному, старому або навіть темному одязі. Не можна ще 13-го січня виносити сміття, на когось ображатися або таїти в душі зло.

До інших поганих прикмет Дня Меланки належать:

• вимова слова «тринадцять» (число чорта в українській традиції);
• рахування дрібних грошей (весь рік будеш без грошей і в сльозах),

Але є і хороші прикмети Старого Нового року. Головна з них: якщо першим 14-го січня у дім ввійде хлопець, бажано з хорошої і заможньої багатодітної сім’ї.

А також ніч зустрічі Меланки і Василя – найкращий час для ворожінь на дівочу долю і любов. Саме в цю ніч, за старовинним українським віруваннями, небо знімає всі заборони і спрямовується до нас з божественною силою. Проте з цією силою також проривається і нечисть з інших світів. Гадати пристало після народних гулянь і зовсім з серйозним настроєм, щоб не потрапити в лапи поганих потойбічних сил. Безліч традиційних ворожінь в сучасних умовах здійснити неможливо, адже дівчата могли задіяти до своїх чар і худобу, і якісь атрибути домашнього господарства, які відійшли в минуле з розвитком людства. Але є і цілком застосовні до нашого часу цікаві стародавні ворожіння. Ось кілька вам на озброєння.

• Ворожба з чашками. Берете стільки ж чашок, скільки і гадающих за столом, кладете в них різні зілля: монету (до процвітання і багатства), кільце (до гучного весілля), цукор (провісник веселого життя), хліб (достатк), сіль (це щастя), цибулю (сльози) і воду (стабільне життя без змін). Вибираєте чашку з закритими очима і дізнаєтеся свою долю.
• Свічкове ворожіння. Ємність з водою, шкаралупа волоського горіха і свічки (по числу гадающих). Свічки запалюються, вставляються в шкарлупки і відпускаються «в плавання». Чия свічка згорить першою – та першою вийде заміж. Але от якщо твоя шкаралупа потонула, то й зовсім не вийдеш заміж, не тільки в цьому році, але й ніколи.
• Ворожба на папері. Комкаеш аркуш паперу, кладеш на перевернуту тарілку і підпалюєш. Обережно підносиш згорілий ком до стіни так, щоб на нього падала тінь від паперу – саме образи, які ти побачиш в ній, і повідають про долю.