Росія б’є балістикою по Києву: що відомо про ЗРК С-400 з якого, ймовірно, обстріляли столицю

11 та 13 грудня Росія завдала ударів по Києву балістичними ракетами. Силам ППО вдалося знищити усі запущені ворогом ракети, але унаслідок російських атак є руйнування та постраждалі. Достеменно невідомо, якими саме ракетами ворог бив по столиці, проте, ймовірно, атаку здійснювали з комплексів С-400.

Глава Офісу Президента Андрій Єрмак припустив, що саме цей комплекс Росія використала для атак 11 та 13 грудня. Проте остаточних висновків від Повітряних сил ще немає. Що відомо про комплекс, з якого, ймовірно, атакували Київ та які його можливості – читайте в матеріалі 24 Каналу.

Характеристики С-400

ЗРК С-400 “Тріумф” – російська модернізація радянського комплексу С-300, прийнята на озброєння країни-терориста у 2007 році. Оскільки ми маємо справу з розробкою терористів, то всі наступні характеристики все ж радимо сприймати як тільки декларативні, бо на практиці все може бути так успішно, як і в супутника “Луна-25”.

Візуально С-400 подібний до свого попередника. Від С-300 “Тріумфу” дісталися радіолокаційна станція, пускові установки, автономні засоби виявлення та вказівки на ціль. Однак розробник, яким є конструкторське бюро “Алмаз”, стверджує, що виявлення, трасовий супровід, розподіл цілей між ЗРК, їх захоплення, супровід та впізнання, вибір типу ракет, підготовка їх до пуску, пуск, захоплення та наведення ракет на цілі, оцінка результатів стрільби нібито повністю автоматизовані.

На одній пусковій установці ЗРК можна розмістити 4 ракети, заявлений радіус дії яких є до 400 кілометрів. Такі ракети призначені для боротьби з літаками дальнього радіолокаційного стеження, стратегічними бомбардувальниками, балістичними цілями тощо. Швидкість ракети С-400 – до 4 000 кілометрів на годину.

Крім того, розробник стверджує, що комплекс С-400 може працювати з 80 повітряними цілями одночасно, запускаючи по 2 ракети на кожну. Тобто 160 ракет. Якщо враховувати, що одна пускова установка може пускати 4 ракети, то сумарно комплекс може використовувати до 40 установок. Однак це тільки декларативна характеристика.

Також ворог стверджує, що С-400 може збивати цілі, які рухаються зі швидкістю до 4 800 кілометрів на годину. Тому в Росії неодноразово кричали про те, що нібито можуть знищувати американські ракети ATACMS.

Цікаво, що вартість комплексу С-400 – 1 мільярд доларів.

Чим С-400 відрізняється від С-300

Про комплекси С-300 ми з вами чуємо ледь не щодня – Росія використовує ці ЗРК для ударів по прифронтових населених пунктах, зокрема Запоріжжю, Харкову, Слов’янську чи Краматорську. А взагалі ці комплекси задумані як засоби ППО. Однак на тлі нестачі запасів крилатих ракет росіяни вирішили використовувати зенітні ракети системи протиповітряної оборони для того, аби завдавати ударів по Україні.

Щонайменше на папері С-400 “Тріумф” отримали значно покращені характеристики. Наприклад, ЗРК С-300, як декларує Росія, можуть одночасно працювати з 36 повітряними цілями, запускаючи по 2 ракети на кожну. Тобто 72 ракети. У С-400 цей показник у понад 2 рази вищий.

Росіяни стверджують, що ЗРК С-400 “Тріумф” здатен виявляти ціль на висоті від 5 метрів до 30 кілометрів, а заявлений радіус ураження – 400 кілометрів, що вдвічі більше за радіус ураження С-300, який може атакувати цілі на відстані від 190 до 250 кілометрів, залежно від модифікації.

Удари з С-400 по Україні

В основному для тероризування українців росіяни використовують саме старий комплекс С-300 з неточними ракетами, які хаотично атакують прифронтові міста і села. До ракет С-400 ворог ставиться набагато обережніше. Про самі ракети ми поговоримо пізніше, але спершу про те, як росіяни атакували Україну комплексами С-400.

Офіційно зафіксовано кілька випадків застосування. Наймасовіший – обстріл Києва під час масованої ракетної атаки 14 січня 2023 року. Тоді росіяни запустили по столиці 10 ракет з С-400, який розгорнули у Брянській області. За 2 тижні до того уламки ракет С-400 також виявляли в столиці. Крім того, з С-400, найімовірніше, росіяни вдарили по піцерії в Краматорську 27 червня 2023 року.

Уламки ракет, виявлені в Києві / Фото Defence Express

2,5 кілометра за секунду: що відомо про ракети 48Н6

Для ударів по Україні системами С-400 ворог використовував ракети 48Н6ДМ. Саме уламки цих ракет 14 січня знайшли у Києві. Вага бойової частини цієї ракети становить 180 кілограмів, а дальність ураження – 250 кілометрів. Для порівняння, ракети 5В55, якими росіяни б’ють з С-300, мають вагу бойової частини 133 кілограми й дальність 75 кілометрів.

Швидкість ракети 48Н6ДМ – 2,5 кілометра на секунду. Тому для того, аби долетіти до цілі, їй потрібно лише кілька хвилин. Крім цього, ракета оснащена “контактним підривачем”, який дозволяє підірвати її поблизу цілі, яку в результаті уразить уламками.

11 грудня Росія запустила 8 балістичних ракет по Києву, а 13 грудня – 10. Сили ППО знищили усі 18 балістичних ворожих ракет. Унаслідок атаки 13 грудня постраждали 53 людей.

Проте чи справді були використані ракети 48Н6 поки що невідомо.

Цікаво, що удари з С-400 є радше винятком, ніж правилом, однак після удару по Києву була неабияка тривога через те, що ворог може почати систематичне використання цих комплексів. Якщо врахувати радіус дії, то за умов розміщення у Білорусі, ворог міг би атакувати з цих комплексів не тільки Київ, але й Чернігів, Суми, Житомир, Луцьк, Рівне чи Львів. Крім того, ворог би збільшив відстань для свого прифронтового тероризму. Однак цьому на заваді стало те, що запасів ракет С-300 ще з часів СРСР набагато більше, ніж вдається виготовляти для С-400.

С-400 як “ПеВеО” в Криму та Москві

Росіяни почали розгортання комплексів С-400 на північно-західному узбережжі тимчасово окупованого Криму ще у травні 2022 року. Загалом цей комплекс мав би захищати окупантів на тимчасово окупованому півострові від ударів ЗСУ.

Також росіяни розгорнули такі комплекси у Москві на тлі одних тільки острахів через можливі удари дронами. Цікаво, що їх розмістили просто посеред житлових масивів. Однак якщо у них такі технічні характеристики та можливість уражати цілі за сотні кілометрів, то для чого їх ставити посеред Москви – питання відкрите. Ба більше, як ми бачимо, від безпілотників С-400 не допомагають Москві від слова взагалі.

Ба більше, близько 10:00 23 серпня в селі Оленівка на мисі Тарханкут пролунали вибухи. Пізніше у Головному управлінні розвідки Міноборони відзвітували про успішне “послаблення російської ПеВеО” на окупованому півострові. Тобто про знищення С-400 “Тріумф”. Ба більше, у ГУР МО навіть опублікували кадри, які зняв розвідувальний дрон. Варто б було відзначити, що сумнозвісна російська ППО взагалі не помітила розвідувальний безпілотник.

Знищення С-400 в окупованому Криму: дивіться відео

Під час атаки була знищена не тільки установка, але й ракети, які на ній були та особовий склад ворога поблизу. Удар спричинив детонацію ракет. У ГУР МО наголосили, що це був болючий удар по ворожій ППО, адже комплексів С-400 у ворога не так багато.

Скільки “Тріумфів” знищили в Україні

У жовтні минулого року журналіст Юрій Бутусов повідомив, що 5 серпня 2022 року ЗСУ вперше знищили ЗРК С-400. Про знищення свідчив некролог окупанта Андрєя Гракова, який був оператором розрахунку багатофункціональної радіолокаційної станції.

Некролог свідчить, що ЗСУ знищили С-400 ще у серпні минулого року / Скриншот Юрія Бутусова

У середині травня цього року під час удару по тимчасовому пункту зберігання озброєння на окупованій частині Херсонщини ЗСУ успішно знищили командний пункт ЗРК С-400.

15 липня 2023 року Оперативне командування “Північ” повідомило про знищення ЗРК С-400 поблизу тимчасово окупованого Дебальцевого на Донеччині. За даними Центру стратегічних комунікацій, саме з цього комплексу росіяни вдарили по піцерії в Краматорську 27 червня 2023 року.

Зранку 23 серпня в селі Оленівка на мисі Тарханкут в тимчасово окупованому Криму теж відбулася “демілітаризація” ворожого ЗРК С-400. Тенденція приємна, оскільки 14 вересня стало відомо про знищення такого ж комплексу біля Євпаторії.

Подібні комплекси на тимчасово окупованому півострові слугують власне як засоби протиповітряної оборони. Тепер же захист росіян послаблено.

Отже, Україна перша і єдина у світі держава, яка знищила вже не одну найновішу “аналоговнєт” систему ППО окупантів. Цікаво, що такі ж системи собі придбали Китай та Туреччина. Остання під час вторгнення вирішила призупинити контракт на постачання і не отримала другу домовлену партію систем. Тепер же, ймовірно, Анкара може не захотіти купувати нові С-400, адже міф про їхню могутність знищено.

Росія поставила до Білорусі комплекс С-400: що відомо про цю зброю та навіщо її дали білорусам

У Білорусь прибув один із найсучасніших зенітних ракетних комплексів Росії — С-400, постачання якого влада вимагала довгі роки. Схоже, його відправили до Столбцовського району, де раніше була база зберігання ядерної зброї. «Дзеркало» розповідає докладніше про це місце, зенітні системи, які, мабуть, планують розмістити поблизу, і намагаємося зрозуміти, навіщо це потрібно.

Що відбувається

28 травня Міністерство оборони Білорусі у своєму Телеграм-каналі повідомило, що в країну прибув черговий зенітно-ракетний комплекс (ЗРК) С-400. Озброєння відправила Росія — і це вже друга партія таких комплексів, відправлена Кремлем до Білорусі (перша, за словами Олександра Лукашенка, надійшла ще до війни).

За словами командувача ВПС та військ протиповітряної оборони Білорусі полковника Андрія Лук’яновича, розрахунки для зенітних систем навчилися поводження з С-400 у Росії. Сам комплекс він назвав «серйозним аргументом для забезпечення безпеки нашої країни та мирної праці наших громадян».

Моніторингова група «Беларускі Гаюн» повідомила, посилаючись на власні джерела, що ешелон, який перевозив С-400, прибув на територію 25-го арсеналу ракетно-артилерійського озброєння (в/ч 25-819) біля селища Новоколосове в Стовпці. Група стверджує, що найближчим часом комплекс заступить на бойове чергування.

С-400 — комплекс, на який влада Білорусі чекала роками

С-400 «Тріумф» — найсучасніший серійний ЗРК Росії (є ще С-500, але вони тільки починають надходити на озброєння РФ). Це не самостійна технологія, а чергова модернізація радянських комплексів С-300. Однак вона значно перевершує всі попередні версії.

Створивши в 1970-х роках комплекс С-300, який міг запускати по ворогові кілька ракет одразу і був дуже мобільний, радянські конструктори зразу почали модернізувати його. На ЗРК ставилися нові ракети та нові радари — і виходили системи з більшою дальністю виявлення та враження цілей. Так, перші моделі С-300ПС/ПТ стріляли максимум на 75 км, а моделі, що змінили їх у 90-х роках, мали дальність вже в 150 км. Потім були чергові модернізації — одна з них і стала називатися С-400.

Жодних принципових відмінностей у «чотирьохсотого» та попередньої версії «трьохсотого» не було. Понад те, пускова установка нового комплексу аналогічна такий в останніх С-300. Структура ЗРК також повторює більш ранні розробки: С-400 включає багатофункціональний радар, низьковисотний виявник, кілька пускових установок і генератори струму, щоб усе це живити.

Чому при цьому комплекс раптом отримав інший номер, достеменно невідомо, але схожа ситуація вже була. Після розвалу СРСР нова Росія раптово використала чергову модернізацію танка Т-72 і назвала її Т-90. Ймовірно, це робилося з міркувань престижу: новий російський танк звучить краще, ніж російська модернізація радянської бойової машини.

На озброєння ЗРК С-400 «Тріумф» було прийнято у квітні 2007 року. Створювала його відома оборонна компанія «Алмаз-Антей», про створення нової зброї її представники писали: «Це говорить про те, що Росія знову набула рис держави, на яку не можна не зважати, стала найважливішим гравцем на світовій арені».

Вже 6 серпня того ж року перший дивізіон комплексу розпочав бойове чергування у Підмосков’ї. Росія активно переозброювалася новинкою — вже через десять років, до квітня 2017 року, у ЗС РФ на бойовому чергуванні стояли, як пише ТАРС, 19 полків із «Тріумфами» (тобто 38 дивізіонів по 8 установок — лише 304 пускові), і планувалося отримати до 2020 року ще 28 полків (448 пускових).

За даними «Рособоронекспорту», С-400 має величезну дальність ураження 380 км (щоправда, за даними російського Міноборони, він стріляє на скромнішу дальність 250 км), кожен дивізіон може одночасно обстрілювати по 10 цілей (ранні С-300 могли тільки 6) і здатний перехоплювати цілі, що летять з величезною швидкістю 4,8 км/с. Такі характеристики уможливлюють перехоплення не лише літаків або крилатих ракет, а й балістичних ракет (у світі цим можуть похвалитися одиничні комплекси на кшталт західних Patriot або SAMP/T, поставлених Україні) — їх С-400, як заявлено, може збивати на відстані до 25 км.

Зенітні ракети 9М96Е2 для ЗРК С-400. Фото: Vitaly V. Kuzmin. vitalykuzmin.net, CC BY-SA 4.0, commons.wikimedia.org

У 2015 році угруповання С-400 перекинули з Підмосков’я до Сирії, де комплекс забезпечував безпеку угруповання ЗС РФ у країні. Наскільки успішним був цей захід, сказати важко — авіації противники диктатора Башара Асада (підтримуваного Москвою) не мали, а від атак, наприклад, дронами ЗРК, як мінімум, один раз не допоміг.

У 2017-му Росія розмістила дивізіон С-400 в анексованому Криму, і того ж року про постачання одразу чотирьох дивізіонів комплексу з РФ домовилася Туреччина. Першим закордонним користувачем ЗРК став, утім, Китай — він отримав перші С-400 ще в 2018 році, а на початку січня 2020-го завершилося постачання другої партії. Контракт із Туреччиною був достроково виконаний у 2019 році, за С-400 Анкара виклала 2,5 млрд доларів (більше половини склав російський кредит).

Білорусь безуспішно намагалася отримати новий ракетний комплекс Росії багато років. Ще у 2011 році заступник директора Федеральної служби з військово-технічного співробітництва РФ Костянтин Бірюлін заявив, що саме Білорусь стане однією з перших держав, які отримають російські комплекси.

Проте вже наступного року джерело у Військово-промисловій палаті Росії повідомило, що раніше 2015 року комплексів у Білорусі точно не буде. Не з’явилися вони й у наступні роки (попри створення єдиної регіональної системи ППО Росії та Білорусі, яку називали «оплатою» з боку Лукашенка російських енергоносіїв). Вартість одного дивізіону С-400 (8 пускових установок), якщо виходити з турецького контракту, становить приблизно 625 млн доларів, що для невеликого білоруського військового бюджету (на 2023 рік він становитиме приблизно 850 млн доларів — і це після різкого зростання майже на третину) величезна сума.

У 2020 році перспективи Білорусі здобути нові російські ЗРК виглядали примарними. Авторитетний російський Центр аналізу стратегій та технологій відверто писав, що є «платоспроможні, на відміну від Білорусі, країни, виконання замовлень для яких має стати першочерговим».

Утім, восени того ж року білоруський військовий експерт Олександр Алесін написав: «Можливо щось зміниться на краще на тлі нинішнього потепління відносин Мінська та Москви після визнання Росією результатів останніх президентських виборів у Білорусі». Він не схибив.

Чи були причиною дійсно вибори і протести, що відбулися за ними, чи щось інше, невідомо, але вже на початку 2021 року з’явилася інформація про «передконтрактну роботу» з постачання С-400. А наприкінці того ж року Олександр Лукашенко в інтерв’ю пропагандисту Дмитру Кисельову заявив, що С-400 вже поставлено до Білорусі (у жовтні 2021 року про це писали російські ЗМІ, але жодних офіційних коментарів владі РБ чи РФ не дали). За яких умов зброя прибула до Білорусі, політик не уточнив.

Незадовго до війни, на початку лютого 2022 року, до Білорусі приїхав ще один дивізіон — цього разу цілком офіційно. Після початку вторгнення Росії в Україну, 2 квітня 2022 року, вже згадана моніторингова група «Беларускі Гаюн» повідомила, що у Гомельській області було помічено пускові установки С-300. Незабаром зенітні комплекси знайшлися на аеродромі Зябрівка під Гомелем, і виявилося, що це саме С-400. Причому на знімках вдалося розглянути різні елементи ЗРК, включаючи радари і низьковисотний виявник (а також ракетно-гарматні «Панцирі», що їх прикривають). У липні 2022 року у Зябрівці базувалися 10 пускових С-400 та два «Панцирі» (останні, до речі, на озброєнні в Білорусі не стоять і ніколи не стояли, їх тільки планують збирати).

Вже навесні 2022 року з’ясувалося, що, зважаючи на все, ніякої купівлі зенітних систем Білоруссю у Росії все ж таки не було — Олександр Лукашенко розповів, що за домовленістю з Москвою, «напевно, ми залишимо С-400, які у нас є. Він із Мінська бачитиме до Берліна». Це прямо вказувало на те, що зброя не була власністю Білорусі, а прибула з РФ.

Таким чином, Білорусі, мабуть, безкоштовно дісталася зброя ціною сотні мільйонів доларів. Однак перший дивізіон прибув до РБ буквально потай, а другий базується на самому кордоні з Україною, створюючи загрозу об’єктам у повітряному просторі. Російські комплекси в Зябрівці, ймовірно, служитимуть лише російським інтересам — Білорусь же за фактом ніякого відношення не матиме до них, надаючи лише територію для розміщення.

Тепер, у травні 2023 року, до Білорусі поставили третій комплекс (імовірно, дивізіон — вісім-десять пускових плюс радари й інші компоненти системи). Але розмістять його, можливо, в Новоколосові — далеко від кордонів України. Ось що за об’єкт там.

Арсенал у Новоколосовому, якого не було на картах

25-й арсенал Ракетних військ стратегічного призначення біля селища Новоколосово завжди був таємним об’єктом. До 1996 року навіть самого селища не було на цивільних картах — він фігурував просто як «Стовпці-2», і про його існування знали лише у КДБ та Міноборони СРСР.

Журналісти TUT.BY, які побували у 2019 році на об’єкті, розповіли, що на території об’єкту зберігалися ядерні ракети, боєголовки до них, а також був цех для проведення горизонтальних випробувань ракет і їхнього капітального ремонту. Військова частина мала статус ЗАТУ (закритого адміністративно-територіального утворення) з особливим режимом функціонування. Для місцевих жителів діяв особливий режим із плюсами та мінусами: три контрольно-пропускні пункти на шляху до «зовнішнього світу» та доступ до дефіцитних продуктів, недоступних для більшості радянського населення. Охороняв об’єкт цілий полк 15-ї зенітно-ракетної бригади.

В арсеналі зберігалися ракети кількох моделей: рідинні Р-12 (такі використовували ще 1960-х під час Карибської кризи). Їх доводилося заправляти перед стартом, тому тут функціонував цілий підземний цех, який займався заправкою (і зливав паливо, якщо тривога виявлялася хибною). Також тут зберігалися боєголовки від ракет Р-12, Р-14 і сучасніших РСД-10 «Піонер» (наприкінці 1980-х ці ракети середньої дальності були знищені за договором про обмеження озброєнь такого класу).

Ракети у Новоколосовому перевозилися у залізничних вагонах, замаскованих під пасажирські. Фото: TUT.BY

Остання ядерна боєголовка була вивезена з Новоколосова у 1996 році. Згодом підземний цех затопили, за словами місцевого жителя, ґрунтовими водами. Це було зроблено спеціально для знищення всіх споруд, якщо виникне загроза захоплення (також він додавав, що відкачати воду майже неможливо).

Після себе російські військові залишили ядерні відходи, що нагромадилися за час роботи арсеналу. Завідувач лабораторії білоруського об’єднаного Інституту енергетичних і ядерних досліджень «Сосни» Володимир Скурат згадував у 2007 році, що тут розташовано великий ядерний могильник. 2008-го МНС РБ провело дезактивацію тимчасового пункту поховання радіоактивних відходів.

Проте військові повністю не пішли із селища. Як писав TUT.BY у 2019-му, «у 25-му арсеналі зберігаються, ремонтуються й утилізуються запаси ракетно-артилерійського озброєння білоруської армії. Сьогодні це єдина в нашій країні військова частина, де проводяться комплексний ремонт станцій радіолокацій <. >, зенітно-ракетних комплексів <. >, наземних засобів радіотехнічної розвідки та РЕБ та інших озброєнь».

Про що може свідчити розміщення зенітного комплексу поблизу колишньої бази зберігання ядерної зброї?

Теоретично це може свідчити, що саме тут зберігатиметься тактична ядерна зброя, яку, за словами Олександра Лукашенка, вже почали переміщати до Білорусі. Щоправда, старі сховища зброї масового враження явно перебувають у неналежному стані — але ж це можна сказати і про інші місця в Білорусі, де за радянських часів зберігалися такі озброєння.

Однак можливе і прозаїчне пояснення. 25-й арсенал ракетно-артилерійського озброєння і зараз функціонує за прямим призначенням. У 2021 році, відповідаючи на публікацію CNN, в якій ішлося про можливе будівництво в цих краях табору для політв’язнів, Міноборони Білорусі вказало, що в арсеналі «зберігаються зразки радіотехнічних військ та ППО». А поблизу Фаніполя розміщується штаб тієї самої 15-ї зенітної ракетної бригади, частини якої охороняли секретний об’єкт у Столбцовському районі за радянських часів. Імовірно, перекидання зенітно-ракетного комплексу в район Новоколосового пов’язане саме з необхідністю охорони ракет ППО, що зберігаються в арсеналі (наприклад, для заміни якогось підрозділу 15-ї бригади).

Раніше науковий співробітник Інституту ООН з вивчення проблем роззброєння Павло Подвиг зазначав, що немає жодних ознак того, що сховище для ядерних боєзарядів у Білорусі готове (хоч у Новоколосові, хоч у якомусь іншому місці). На думку експерта, ядерні бомби чи боєголовки для ракет, швидше за все, взагалі не будуть поставлені до Білорусі.

І незалежно від того, з якою метою С-400 привезено саме до цього району, впевненості в тому, що вони служитимуть білоруським інтересам, як і раніше, немає. Якщо у Новоколосово справді зберігатимуться ядерні боєприпаси, і ЗРК потрібні для охорони місця їх розміщення, то навряд чи це можна назвати «серйозним аргументом для забезпечення безпеки нашої країни та мирної праці наших громадян», як сказав голова ВПС та військ ППО Андрій Лук’янович. Адже перебування в країні ядерної зброї саме собою робить її потенційною метою для ударів.