Чапаєв у Лубнах: пішов нах
Нещодавно “невідомі” патріоти звалили пам’ятник Чапаєву в місті Лубни, Полтавської області. Хто такий Чапаєв, чому це відбулося у контекті декомунізації та чому поліції не варто переслідувати “невідомих” патріотів?
Хто такий Чапаєв? Як він пов’язаний з Україною?
Василь Чапаєв – найвідоміший командир червоної армії часів революції 1917 – 1921 років. Він загинув у бою 1919 року, а вже потім став героєм анекдотів, книг та фільмів.
Якщо казати простіше – Чапаєв це один з головних мемів радянської міфології. Після Леніна, Сталіна, Троцького, мабуть, найвідоміша персона “червоної культури”.
Зв’язок Чапаєва з Україною – умовний. Він народився 1887 року в селі Будайка, Казанської губернії, на Росії. 1908 року його відрядили на військову службу до Києва, але через півроку він потрапив у запас.
Під час Першої світової воював у складі Російської імператорської армії в Галичині та на Волині, брав участь в облозі міста Перемишль.
Ім’ям Чапаєва названо 25-та гвардійська мотострілецька Синельниково-Будапештська Червонопрапорна орденів Суворова і Богдана Хмельницького дивізія, яка дислокувалася у Лубнах.
От саме тому пам’ятник Чапаєву і стояв у Лубнах. Отакий його зв’язок з Україною.
Чи підпадав пам’ятник Чапаєва під закон про Декомунізацію?
А тут дуже неоднозначна ситуація. Пам’ятник Чапаєву як радянському діячеві мав би бути демонтований згідно із законом “ Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”.
Лубенська влада – майстри політичної еквілібристики. Вони перейменували пам’ятники Чапаєву в пам’ятник імені Чапаєвській дивізії. А ця Чапаєвська дивізія – учасники та герої Другої світової війни, борці з нацизмом, а борцям з нацизмом – не можна зносити пам’ятники.
То мер Лубен Олександр Грицаєнко – комуніст, політичний еквілібрист? І так, і ні, й не зовсім. Тут потрібно розуміти, що мери міст – завжди за свій рейтинг, за те, щоби у громаді все було тихо й спокійно.
Контекст Лубен
Олександр Грицаєнко, як і Садовий у Львові, як і Кличко у Києві – вічний мер. І він добре розуміє контекст свого міста. Пам’ятник Чапаєву розмішено в районі, який у народі зветься “Воєнка”. Чому? Бо там і розміщувалася згадана Чапаєвська дивізія. Ще за Радянського союзу, ще в часи Незалежної України – до 2001 року.
Чапаєвська дивізія, певною мірою, була містоутворюючим підприємством. Після розвалу СРСР в Лубнах закрилися десятки заводів та стратегічних підприємств, а військова частина лишилася. Держава давала на дивізію гроші, за ці гроші жили сотні майорів, лейтенантів, полковників, генералів. Вони ці гроші витрачали у Лубнах – в магазинах, на ринку, й за ці гроші жили місцеві підприємці й загалом місто.
Дивізію розпустили, а люди лишилися. Сотні офіцерів вже роками жили у Лубнах, мали квартири на “Воєнці”, народили там дітей. Тому колишні військові та їх родини – це вагома частина населення Лубен, вагомий електорат, який голосує на виборах.
Тому зносити пам’ятник Чапаєву міський голова не наважився, так як цей пам’ятник – символ вагомого району в Лубнах.
Ми зараз не виправдовуємо мера, а пояснюємо логіку його вчинків з точки зору політтехнолога. Нажаль, такою є наша реальність – мери , політики визначають практичні кроки своєї діяльності з точки зору вигідності, популярності серед електорату.
Позиція творців журналу “Артефакт” така: кожен політик має діяти з точки зору українських національних інтересів, і демонтаж пам’ятника комуністичним діячам – це важливо та необхідно.
Перейменування пам’ятника Чапаєва в пам’ятник Чапаєвській дивізії – це блеф, який не врятував комуністичний символ від демонтажу. Й поліція мусить просто облишити переслідування “невідомих” патріотів, які здійснили самовільний демонтаж пам’ятника.
Якщо справа дійде до суду, то будь-який притомний адвокат захистить активістів організації “Гонор”, а при бажанні – ще й допоможе відкрити кримінальну справу проти мерії за фактом бездіяльності та невиконання закону про декомунізацію.
Тому нам потрібно завершити декомунізацію, а політикам – думати про національні інтереси, а не про свої рейтинги…
Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів. Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!
А це карта приватбанку:
4149 4991 1010 5317
А ще у нас є свій магазин крутих футболок на історичну та культурну тематику. Ви можете придбати футболку, светр чи горнятко й цим підтримати наш журнал!
“Навіть на заході України досі є пам’ятники Чапаєву і Ватутіну”, – Вадим Поздняков
В Україні набирає обертів процес дерусифікації: перейменовують вулиці і демонтовують пам’ятники росіянам з таким азартом, як у 2014-2015 роках. Закон про декомунізацію діє вже сім років, але у нас досі є вулиці Маркса, Енгельса, Щорса і Чапаєва. Українських героїв, загиблих у війні з Росією, ховають поряд із пам’ятниками радянських солдатів. А ордени із серпами та молотами є чи не в кожному селі.
Якщо збережеться теперішня динаміка, то захід України перейменує все за два-три місяці, центр – до кінця року, а схід – за рік-півтора. Такий прогноз дає Вадим Поздняков. Він очолює громадську організацію “Декомунізація. Україна”, яка допомогає громадам організувати перейменування.
Вадим розповів Локальній історії, що робити, якщо у вашому місті досі стоїть совєцьке непорозуміння, як ініціювати процес перейменування чи знесення пам’ятника і скільки ще роботи попереду.
Володимир Молодій
“Давайте вже після війни”
Декомунізація, яка відбулася в Україні впродовж минулих років – це частина більшого процесу дерусифікації. Дуже часто ми не могли домогтися демонтажу російських маркерів. Місцеві владці ставали за них горою, мовляв, це ж хороші росіяни, навіщо їх чіпати. Тому на початок широкомасштабного вторгнення ще залишалася велика кількість пам’ятників комуністичних недобитків.
За останні три місяці демонтували шість чи сім пам’ятників Пушкіну. Позбулися пам’ятника Дружби народів з Росією під аркою у Києві. На ньому був герб СРСР, тож це можна трактувати саме як декомунізацію. За перші одинадцять діб травня забрали загалом вже майже 60 об’єктів.
Пам’ятник під Аркою дружби народів у Києві демонтували 26 квітня
Перейменування вулиць російським діячам стартувало лише у кількох великих громадах. У більшості цей процес лише розгортається. І я радий, що він не надто швидкий. Бо вже так було, що деякі громади перейменували все за тиждень, а потім почалися сварки, чому ніхто нікого не запитав на чию честь перейменовувати, яку саме вулицю і так далі. У тилових регіонах з цим можна не спішити. Виділити кілька місяців, але зробити все фахово і якісно, щоб нові назви залишилися і через сто років.
Зараз велика кількість громад ініціює перейменування вулиць чи скидання пам’ятників. Ми навіть за ними не встигаємо. У деяких процес ініціюємо ми, а вони активно підхоплюють і реалізують. Та, на жаль, є громади, які кажуть: “Після війни”. Наприклад, у Житомирі, Полтаві та Харкові, які вважають, що зараз перейменування “не на часі”. Однак у більшості процес зарухався і ми його дотиснемо.
Навіть сьогодні, за кілька хвилин до нашої розмови, на Закарпатті знесли пам’ятник Ватутіну радянський воєначальник, генерал армії, командувач 1-го Українського фронту під час Другої світової війни. Помер внаслідок ускладнень, що виникли після вогнепального поранення від вояків УПА на Рівненщині . Уявіть – пам’ятник Ватутіну на Закарпатті простояв так довго! Найближчими днями хочемо організувати на Закарпатті демонтаж пам’ятника Чапаєву військовий діяч Російської імперії, учасник встановлення радянської влади в Росії. Уродженець Казані, загинув у Казахстані . Напевно, він проїжджав своєю тачанкою між Ужгородом і Мукачевим й місцеві вирішили його вшанувати. Це, звісно, сарказм. Ще одне дебеле погруддя Ватутіну є за 20 чи 30 кілометрів від Луцька. Здавалося б, от як так? Але воно там стоїть. Зараз важливо очистити насамперед західні регіони. Потім перейдемо на центральні, а згодом і на східні.
Демонтаж погруддя Ватутіну у селі Великі Ком’яти на Закарпатті, 4 травня 2022 року