Астма

Астма є гетерогенним захворюванням, яке зазвичай характеризується хронічним запаленням дихальних шляхів. Визначається за наявністю наступних симптомів: свистячого дихання, задишки, відчуття стискання у грудній клітці та кашлю (змінної частоти та інтенсивності), а також утруднення експіраторного потоку повітря через дихальні шляхи змінної вираженості. Обмеження повітряного потоку є наслідком: спазму гладкої мускулатури і набряку слизової оболонки бронхів, нагромадження слизових пробок, а з плином часу також і наслідком ремодуляції стінок бронхів. За етіологією розрізняють алергічну (найчастіше починається у дитинстві, часто співіснує з іншими атопічними захворюваннями, сімейний анамнез щодо атопічних захворювань буває позитивним, зазвичай позитивні результати шкірних тестів з інгаляційними алергенами, алерген-специфічні антитіла IgE в крові, зазвичай еозинофілія в індукованому харкотинні і добра відповідь на інгаляційні ГК) і неалергічну астму (зазвичай у дорослих, часто прогресуючий перебіг, негативні результати шкірних тестів, в крові алерген-специфічні антитіла IgE нe виявляються, часто гірша відповідь на інгаляційні ГК). За етіологією розрізняють алергічну і неалергічну астму. Додатково виділено 3 фенотипи астми: з пізнім дебютом, з фіксованою бронхообструкцією та співіснуючу з ожирінням.

З огляду на різновид запалення в дихальних шляхах (який оцінюють на основі домінуючого типу запальних клітин в індукованому харкотинні) розрізняють: еозинофільну, нейтрофільну і малогранулоцитарну астму.

У щоденній практиці основне значення має класифікація астми з огляду на ступінь її контролю →нижче.

Кардинальну роль в патогенезі астми відіграє субпопуляція лімфоцитів Th2-хелперів, котрі продукують характерний профіль цитокінів (ІЛ-4, ІЛ-5, ІЛ-13), які впливають на утворення IgE B-лімфоцитами, а також на ріст, диференціацію та активацію еозинофілів і мастоцитів. При алергічній астмі мастоцити активуються алергенами за участю IgE та вивільнюють медіатори, які відповідають за бронхообструкцію (зокрема гістамін, цистеїнові лейкотрієни, простагландин D2).

Патомеханізм неалергічної астми до кінця не вивчений; можливо розвивається внаслідок імунного процесу, тригерами якого є вірусна або бактеріальна інфекція. У випадку неалергічної еозинофільної астми суттєву роль відіграють також лімфоцити Th2 і секретовані ними цитокіни та натуральні лімфоїдні клітини 2-го типу (ILC2), які продукують схожий, як у випадку лімфоцитів Th2, цитокіновий профіль. Гістопатологічна картина неалергічної астми подібна до такої при алергічній астмі. Пошкодження епітелію бронхів активує репаративні процеси, наслідком чого є перебудова стінки бронхів, яка в особливо тяжких випадках призводить до необоротної бронхообструкції у зв’язку з тривалими структурними змінами бронхіальної стінки.

Фактори, які підвищують ризик загострень астми (незалежно від наявності симптоматики): неконтрольовані симптоми астми (зокрема надмірне застосування β 2 -агоністів короткої дії; використання протягом місяця >1-ої упаковки, що містить 200 доз, асоціюється з підвищеним ризиком смерті), хворий не приймає інгаляційних ГК (хворий не дотримується вказівок щодо прийому призначеного ЛЗ, неправильна техніка інгаляції), низький ОФВ 1 (особливо

Фактори ризику переходу бронхообструкції у персистентну форму: хворий не приймає інгаляційних ГК, експозиція до тютюнового диму або інших шкідливих речовин (у т. ч. на робочому місці), низьке початкове значення ОФВ 1 , хронічна гіперсекреція секрету у дихальних шляхах, еозинофілія харкотиння або крові, передчасні пологи, низька маса тіла при народженні, значний приріст маси тіла в дитинстві.

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ТИПОВИЙ ПЕРЕБІГ

1. Суб’єктивні симптоми: нападоподібна задишка, переважно експіраторна (інколи — відчуття стискання у грудній клітці), яка минає самостійно або під впливом лікування; свистяче дихання; сухий нападоподібний кашель (супроводжує задишку або виступає як єдиний симптом [т. зв. кашльовий варіант астми]; у дорослих ізольований кашель рідко є симптомом астми). У пацієнтів з алергічною астмою співіснують ознаки інших алергічних захворювань, найчастіше алергічного риніту. Суб’єктивні та об’єктивні симптоми характеризуються змінною інтенсивністю, а між епізодами нападів і загострень астми можуть бути відсутні.

2. Об’єктивні симптоми: дифузні двобічні свистячі хрипи (переважно на видиху) і дзижчачі хрипи, подовжений видих (інколи симптоми доступні аускультації тільки під час форсованого видиху); під час загострень — участь допоміжної дихальної мускулатури із втягуванням міжреберних проміжків і тахікардія. При вкрай тяжкому перебігу загострення аускультативні шуми можуть бути відсутні (т. зв. німа грудна клітка).

3. Типовий перебіг: астма може виникнути у будь-якому віці. При дебюті у дорослому віці частіше має неалергічний характер і тяжчий перебіг. Перебіг астми характеризується виникненням загострень, які розвиваються раптово (впродовж хвилин чи годин) або поступово (впродовж багатьох годин чи днів), і при відсутності лікування можуть призводити до смерті. Багаторічна неконтрольована бронхіальна астма веде до прогресуючої незворотної бронхообструкції.

Алгоритм постановки діагнозу у хворих, які не приймають ЛЗ, і не потребують негайного емпіричного лікування →рис. 3.9-1.

Рисунок 1. Контролююча терапія хронічної астми у дорослих на основі GINA 2018, змодифіковане

Допоміжні обстеження

1. Спірометрія: у більшості хворих нормальний результат базисної спірометрії. Типовою для астми є обструкція, особливо змінної вираженості (суттєва різниця між наступними дослідженнями або під впливом лікування); під час проби з бронхолітиком — значуще покращення ОФВ 1 і/або ФЖЄЛ (>12 % і 200 мл) і часто зникнення обструкції (при астмі тяжкій або з ремоделюванням бронхів обструкція може бути необоротною), а також гіперреактивність бронхів під час провокаційної проби з метахоліном або гістаміном (зважте в осіб з типовими для астми симптомами при нормальному результаті спірометрії; позитивний результат інколи також у хворих з іншими захворюваннями бронхів або алергічним ринітом, в той час як негативний результат має високу цінність для виключення астми [у хворих, які не вживають ГК]). В особливих ситуаціях діагноз можна підтвердити за допомогою специфічних провокаційних проб з алергеном, ацетилсаліциловою кислотою, факторами, які присутні на робочому місці, фізичним навантаженням.

2. Пікова швидкість видиху (ПШВ): характерна середня (з 2-х тиж. вимірювань) добова варіабельність ПШВ ([ПШВмакс–ПШВмін]/ПШВсередня) >10 %, вимірювання використовують для підтвердження діагнозу, моніторингу хвороби (зважити у пацієнтів з тяжкою астмою або з поганою переносимістю симптомів), та для ідентифікації тригерних чинників (напр. професійних).

3. РГ грудної клітки: зазвичай, без патологічних змін, при загостренні можуть визначатися ознаки гіперінфляції легень та ускладнень, спричинених загостренням (напр., пневмоторакс).

4. Пульсоксиметрія і газометрія артеріальної крові: проводьте з метою оцінки важкості і моніторингу перебігу загострень →нижче.

5. Тести на IgE-залежну алергію: шкірні прік-тести, рівень загального і специфічного IgE — можуть виявити етіологічний алерген у хворого на алергічну астму (враховуйте дані з анамнезу).

6. Дослідження індукованого харкотиння на наявність еозинофілії: в центрах, які мають досвід у цьому питанні, може використовуватись з метою модифікації лікування у хворих з астму середньої важкості або важкою.

7. Дослідження концентрації оксиду азоту у видихуваному повітрі (FE NO ): як додаткове дослідження під час диференційної діагностики з ХОЗЛ →табл. 3.8-1. У хворих, які раніше не отримували лікування, підвищений рівень (>50 ppb) корелює з позитивною відповіддю на лікування інгаляційними ГК.

Діагностичні критерії

Діагноз астми (згідно GINA 2015) вимагає виявлення симптомів захворювання, а також змінного ступеня бронхообструкції при функціональних дослідженнях →табл. 3.9-1.

Астма є гетерогенним захворюванням, яке зазвичай характеризується хронічним запаленням дихальних шляхів. Характеризується наявністю таких симптомів, як свистяче дихання, задишка, відчуття стискання в грудній клітці і кашель, зі змінною частотою і вираженістю, пов’язаних з різного ступеня обмеженням експіраторного потоку повітря через дихальні шляхи.

Діагностична ознака

Діагностичні критерії астми

1. Наявність мінливих симптомів з боку дихальної системи

свистячі хрипи, задишка, відчуття стискання в грудній клітці і кашель; в залежності від походження і віку, хворі можуть по різному описувати ці симптоми, напр. діти можуть описувати задишку як «тяжке дихання»

– зазвичай >1-го виду симптомів з боку дихальних шляхів (кашель, якщо є єдиним симптомом у дорослих, рідко спричинений астмою)

– поява і вираженість симптомів є змінними у часі

– симптоми часто загострюються вночі або після пробудження

– симптоми часто спричинені фізичним навантаженням, сміхом, алергенами, холодним повітрям

– симптоми часто з’являються або загострюються під час вірусних інфекцій

2. Підтвердження змінного ступеня обмеження експіраторного потоку повітря через дихальні шляхи

2.1. підтверджена надмірна варіабельність функції легень a (≥1 з нижче наведених досліджень)

2.2. підтверджена бронхообструкція a

щонайменше раз під час діагностичного процесу у разі виявлення зниженого ОФВ 1 слід підтвердити зниження ОФВ 1 /ФЖЄЛ (у нормі >0,75–0,80 в дорослих і >0,90 в дітей)

діагноз тим більше переконливий, чим вищою є варіабельність, і чим частіше її виявляють; у разі негативного стартового результату ці дослідження можна повторити під час симптомів або під ранок

позитивний результат проби з бронхолітиком a (ймовірність позитивного результату є вищою, якщо пацієнтові відмінити перед пробою бронхолітичні ЛЗ: SABA на ≥4 год раніше, LABA, що застосовуються 2 × на день, на ≥15 год раніше, LABA, що застосовуються 1 × на день, на ≥36 год раніше)

дорослі: приріст ОФВ 1 на >12 % і >200 мл у порівнянні зі стартовою величиною, 10–15 хв після інгаляції 200–400 мкг сальбутамолу (діагноз є більш вірогідним, якщо покращення ОФВ 1 становить >15 % і >400 мл)

діти: підвищення ОФВ1 на >12% від належної величини

надмірна варіабельність ПШВ у дослідженнях, проведених 2 × на день впродовж 2 тиж. a

дорослі: середня добова варіабельність ПШВ >10 % а

діти: середня добова варіабельність ПШВ >13 % а

суттєве покращення функції легень через 4 тиж. протизапального лікування

дорослі: приріст ОФВ 1 на >12 % і >200 мл у порівнянні зі стартовою величиною (або ПШВ на >20 % б ) через 4 тиж. лікування, без інфекції дихальних шляхів у цьому часі

позитивний результат провокаційної проби з навантаженням a

дорослі: зниження ОФВ 1 на >10 % і >200 мл у порівнянні зі стартовою величиною

діти: зниження ОФВ 1 на >12 % від належної величини або ПШВ >15 %

позитивний результат інгаляційної провокаційної проби (зазвичай виконують лише у дорослих)

зниження ОФВ 1 на ≥20 % у порівнянні зі стартовою величиною після інгаляції стандартної дози метахоліну чи гістаміну або на ≥15 % під час проби зі стандартною гіпервентиляцією, із застосуванням гіпертонічного розчину NaCl чи манітолу

надмірна варіабельність функції легень під час наступних оглядів (чутливий критерій, але має низьку специфічність)

дорослі: варіабельність ОФВ 1 >12 % і >200 мл у вимірюваннях під час наступних оглядів, за відсутності у цей період інфекції дихальних шляхів

діти: варіабельність ОФВ 1 >12 % або варіабельність ПШВ >15 % б у вимірюваннях під час наступних оглядів (також у дослідженнях, які проводились під час інфекції дихальних шляхів)

а Добову варіабельність ПШВ розраховують на основі вимірювань ПШВ 2 × на день (від максимальної величини впродовж доби відняти мінімальну величину впродовж доби і отриманий результат поділити на середню величину впродовж доби) і являє собою середнє значення вимірювань з цілого тижня.

б Для вимірювань ПШВ необхідно використовувати один і той же пікфлоуметр, оскільки результати вимірювань, проведених з використанням різних пристроїв, можуть відрізнятися навіть на 20 %. Оборотність обструкції (поліпшення після інгаляції бронхолітика) може нівелюватись під час тяжкого загострення астми та під час вірусної інфекції дихальних шляхів. Якщо під час першого огляду хворого результат проби з бронхолітиком негативний, дальша тактика залежить від доступності інших досліджень та необхідності розпочати терапію. Якщо лікування необхідно розпочати в ургентному режимі, тоді можна це зробити і запланувати діагностичні дослідження впродовж кількох наступних тижнів; необхідно врахувати інші захворювання, які можуть нагадувати астму (→текст) та якнайшвидше підтвердити діагноз астми.

ОФВ 1 — об’єм форсованого видиху під час першої секунди, LABA — β 2 -агоніст тривалої дії, ПШВ — пікова швидкість видиху (найвищий показник з 3-х вимірювань), SABA — β 2 -агоніст короткої дії. Діагноз астми у хворих, які вже отримують лікування →текст .

на підставі: Global Strategy for Asthma Management and Prevention, 2022; Global Initiative for Asthma (GINA); www.ginasthma.org; модифіковано

Підтвердження діагнозу у хворих, які вже отримують лікування:

1) якщо суб’єктивні симптоми і бронхообструкція мають типову змінну інтенсивність — діагноз точний;

2) якщо симптоми мінливі, однак немає мінливості обструкції → повторіть пробу з бронходилататором після відміни ЛЗ бронхолітичної дії або під час симптомів:

a) результат у нормі → розгляньте альтернативні діагнози;

б) ОФВ 1 [FEV 1 ] >70 % від належного значення → проведіть провокаційну пробу і в разі негативного результату знижте дозу інгаляційного ГК на 25–50% або відмініть LABA і повторіть оцінку через 2–4 тиж.;

3) якщо симптоми незначні, а функція легень у нормі → повторіть пробу з бронходилататором після відміни ЛЗ бронхолітичної дії або під час симптомів

a) результат у нормі → розгляньте альтернативні діагнози;

б) зменшіть дози контролюючого ЛЗ — якщо виникнуть симптоми і погіршиться функція легень → діагностуйте астму; якщо ні → розгляньте можливість відміни контролюючого ЛЗ і ретельне спостереження пацієнта впродовж ≥12 міс.;

4) якщо зберігаються задишка і тривала бронхообструкція → збільшіть інтенсивність лікування протягом 3 міс. і повторіть оцінку. В разі відсутності покращення поверніться до попереднього лікування і скеруйте пацієнта на подальшу спеціалістичну діагностику (враховуйте можливість співіснування астми та ХОЗЛ).

Класифікація астми: у повсякденній практиці рекомендується класифікація за ступенем контролю хвороби →табл. 3.9-2. Ступінь тяжкості захворювання оцінюйте не на основі посилення симптомів перед початком лікування, а лише після багатомісячного лікування, коли буде встановлено рівень його інтенсивності (табл. 3.9-1), необхідний для досягнення і збереження контролю астми:

1) легка астма — контролюється за допомогою лікування 1 або 2 ступеня;

2) астма середньої важкості — контролюється за допомогою лікування 3 ступеня;

3) важка астма — необхідне лікування 4 або 5 ступеня, або незважаючи на таке лікування астми залишається неконтрольованою (→Особливі форми астми).

Диференційна діагностика

ХОЗЛ, дисфункція голосових складок, гіпервентиляція з нападами паніки, серцева недостатність, бронхоектази, муковісцидоз, інфекції дихальних шляхів. Рідше: новоутворення або сторонній предмет у дихальних шляхах, звуження трахеї після трахеотомії, облітеруючий бронхіоліт, гіпереозинофільні синдроми, алергічний бронхолегеневий аспергільоз, еозинофільний гранулематоз із васкулітом (синдром Черджа-Стросc), трахеобронхомаляція. Інші причини хронічного кашлю →розд. 1.23 і приступів задишки →розд. 1.17.

Тривале лікування (базисне)

Вилікувати астми не можливо, але раціональна терапія, зазвичай, дозволяє досягти контролю захворювання.

Мета лікування:

1) досягнення та підтримка контролю симптомів і нормальної життєвої активності (в т. ч. можливості до виконання фізичного навантаження)

2) мінімізація ризику загострень, тривалої бронхообструкції і побічних дій лікування.

Оцінка захворювання, яка є основою для прийняття рішення стосовно лікування включає:

1) контроль симптомів → на підставі оцінки впродовж останніх 4 тиж. розрізняють:

а) добре контрольовану астму — симптоми впродовж дня ≤2 × на тиж., без пробуджень вночі з приводу симптомів астми, потреба у симптоматичному лікуванні за потребою ≤2 × на тиж. (не стосується профілактичного прийому ЛЗ перед фізичним навантаженням) та без обмеження життєвої активності, спричиненого астмою;

б) частково контрольовану астму — наявні 2 або 3 з наведених вище критеріїв;

в) неконтрольовану астму — наявні ≤1 з наведених вище критеріїв.

Для оцінки симптомів можна використовувати Опитувальник контролю астми (ACQ) або Тест контролю астми (ACT). Ступінь тяжкості астми оцінюйте не на підставі інтенсивності симптомів перед початком лікування, а лише за результатами багатомісячного лікування, коли буде встановлено рівень інтенсивності лікування (рис. 3.9-1), необхідний для досягнення і підтримки контролю астми:

а) легка астма — контролюється за допомогою лікування 1 або 2 ступеня;

б) астма середньої тяжкості — контролюється за допомогою лікування 3 ступеня;

в) тяжка астма — необхідне лікування 4 чи 5 ступеня, або попри таке лікування астма залишається неконтрольованою (→Особливі форми астми);

2) оцінку чинників ризику загострень і тривалої бронхообструкції →вище;

4) оцінку чинників, пов’язаних з лікуванням (техніка інгаляції, дотримання рекомендацій пацієнтом, побічні дії лікування);

5) оцінку ставлення пацієнта до його хвороби і його очікувань;

6) оцінку наявності і вираженості супутніх захворювань (риніт, гастро-езофагеальний рефлюкс, ожиріння, обструктивне апное сну, тривожні та депресивні розлади).

Періодично повторюйте таку оцінку та підбирайте лікування відповідно до актуального стану пацієнта.

Велике значення має розвиток партнерських відносин з пацієнтом з метою залучення пацієнта в лікувальний процес і дотримання ним рекомендацій, а також навчання пацієнтів, яке включає інформацію про діагноз і суть захворювання, доступні методи лікування (в т. ч. поділ ЛЗ на контролюючі препарати та симптоматичні препарати [за потребою]), техніки використання інгаляційних ЛЗ, можливі побічні ефекти лікування, методику зменшення контакту з чинниками, які провокують напади астми, моніторинг контролю захворювання, тактику дій при погіршенні контролю астми і загостреннях хвороби (зокрема інформацію про те, коли необхідно звертатися за медичною допомогою). Під час першого візиту пацієнт має отримати друковані матеріали, що містять наведену вище інформацію.

Всі пацієнти, які страждають на астму, особливо на тяжку, повинні отримати (розроблений спільно з ними) письмовий план дій, який включає принципи тривалого лікування, а також лікувальну тактику при загостренні. Регулярно перевіряйте знання пацієнта про астму, техніку інгаляції ЛЗ, дотримання рекомендацій, а також оновлюйте письмовий план дій. При визначенні мети і виборі лікування враховуйте побажання пацієнта.

Фармакологічне лікування

1. Загальні принципи застосування ЛЗ. Застосовують:

1) контролюючі ЛЗ (контролюють перебіг хвороби), застосовуються регулярно (постійно, щоденно) — інгаляційні ГК, інгаляційні β 2 -міметики тривалої дії (LABA), антихолінергічні препарати тривалої дії (тіотропій), антилейкотрієнові препарати, теофілін пролонгованої дії;

2) ЛЗ для симптоматичного лікування, застосовуються одноразово — інгаляційні β 2 -міметики короткої дії, інгаляційні антихолінергічні препарати короткої дії. До цієї групи відносять також пероральні ГК та інші ЛЗ, які призначаються на короткий період часу для ліквідації загострення.

3) додаткові методи лікування, які застосовують у хворих із тяжкою астмою — пероральні ГК, моноклональні антитіла до IgE (омалізумаб) та ІЛ-5 (меполізумаб, реслізумаб), бронхіальна термопластика.

Більшість основних ЛЗ застосовують інгаляційно за допомогою інгаляторів — принципове значення має навчання хворого правильної техніки інгаляції та її перевірка під час кожного огляду.

Якщо вдається контролювати астму впродовж ≥3 міс. → слід продумати зменшення інтенсивності терапії, залежно від того, яке лікування дозволило досягти контролю хвороби. Запропонована тактика:

1) пацієнтам, які застосовують лише один інгаляційний ГК або в поєднанні з LABA → зменшити дозу ГК на 50 % або змінити дозування ГК до 1 × на день (пацієнтам, які застосовують інгаляційний ГКС у низькій дозі [монотерапія або у поєднанні з LABA]); у пацієнтів, які застосовують ГК з LABA, відміна LABA пов’язана з вищим ризиком загострення;

2) пацієнтам, які регулярно або при потребі (симптоматична терапія) застосовують препарати, що містять інгаляційний ГК і формотерол → замінити препарат на такий, що містить на 50 % меншу дозу інгаляційного ГК;

3) пацієнтам, які змушені приймати пероральні ГК → поступово зменшуйте дозу перорального ГК, а потім перейдіть на прийом через день (оцінка відсотка еозинофілів в індукованому харкотинні полегшує підбір дози перорального ГК).

Якщо незважаючи на лікування 3 ступеню досягти контролю астми не вдалося → повторно обстежте пацієнта на предмет інших захворювань, або причин резистентної до терапії астми.

2. ЛЗ, які контролюють перебіг хвороби

1) інгаляційні ГК: найефективніші і є препаратами першого вибору для контролю перебігу астми (препарати і дозування →табл. 3.9-2). Місцеві побічні ефекти: грибкове ураження ротової порожнини і глотки, охриплість голосу, кашель, спричинений подразненням; профілактика полоскання ротової порожнини після інгаляції препарату (при застосуванні MDI [дозований інгалятор під тиском] користуйтеся спейсером) або призначення інгаляційного ГК у формі «проліків» (циклезонід). У разі посилення симптомів астми або зниження ПШВ, хворий, який пройшов навчання (має письмовий план дій), може самостійно збільшити дозу інгаляційного ГК 2–4-кратно впродовж 7–14 днів.

2) LABA →табл. 3.9-2. Ніколи не застосовуйте без інгаляційного ГК! Для певності, що пацієнт ніколи не буде вживати самого LABA, можете призначити хворому інгалятор, який містить LABA з ГК (більш зручний для пацієнта, полегшує йому дотримання режиму прийому ЛЗ). Найчастіші побічні дії: тахікардія, тремор м’язів і гіпокаліємія; зустрічаються рідше, ніж у випадку β 2 -міметиків короткої дії;

3) антихолінергічні препарати тривалої дії — тіотропій (в інгаляторі «м’якого туману» [soft mist inhaler — SMI]) 5 мкг 1 × на день — як додатковий препарат у пацієнтів, в яких спостерігаються загострення астми, попри застосування лікування 4 або 5 ступеня;

4) антилейкотрієнові препарати — монтелукаст 10 мг 1 × на день п/o.

Не слід рутинно застосовувати теофілін у формі з повільним вивільненням — менш ефективний, ніж інгаляційні ЛЗ і частіше викликає небажані ефекти →розд. 3.8 . Дозування: 150–350 мг 2 × на день.

Лікарський засіб

Форма (препарат)

інгаляційні β 2 -міметики короткої дії (SABA)

Задишка і кашель: симптоми, причини та лікування астми

Астма належить до захворювань, які найбільше впливають на показники смертності населення або суттєво знижують якість життя пацієнта. За даними ВООЗ, близько 235 млн людей у всьому світі страждають від астми, їхня кількість постійно зростає.

Лікар-терапевт Анна Бакшеєва розповіла Фактам ICTV про головні симптоми, причини виникнення та лікування астми.

Що таке астма та що спричиняє її виникнення?

Астма – хронічне запальне захворювання дихальних шляхів (бронхів). Хронічне запалення призводить до гіпереактивності бронхів (тобто бронхи спазмуються та звужуються під впливом факторів зовнішнього середовища), їхня слизова оболонка набрякає, що утруднює рух повітря.

– Основну роль у розвитку астми відіграє спадковість. Але це не одна причина. У тому, чи виникне астма, важливу роль також відіграє вплив зовнішніх факторів (куріння, забруднення повітря, інфекції, алергени тощо). Існує міф, що астму можна перерости, насправді – це не так, – зазначила лікар.

Симптоми астми можуть зникати у дорослому віці, але здатні знову проявитися у будь-який період життя.

Симптоми та ознаки астми

Симптоми виникають, як правило, у ранкові години, але можуть також виникати при фізичному навантаженні, під час дії алергенів, інфекцій або стресу.

Діагностика

Для діагностики захворювання лікар проводить аускультацію (вислуховування) легень та направляє пацієнта на спірометрію. Цей метод є золотим стандартом у діагностиці астми. Ніякі аналізи крові, тести на алергію чи рентген легень не дають достовірної відповіді.

Спірометрія – це метод оцінки функції зовнішнього дихання, тобто – як працюють бронхи і легені. Пацієнт видихає повітря в апарат, який розраховує, як воно проходить через бронхи різного діаметру, чи немає звуження бронхів, визначає об’єм легень тощо. Після цього пацієнт вдихає препарат, що розширює бронхи, і вимірювання проводять повторно. Характерною особливістю астми є зворотність звуження бронхів.

Лікування

У підході до лікування астми важливо досягти двох цілей:

– Найголовніше у лікуванні астми – це активне залучення у процес самого пацієнта, його навчання. Для цього ми детально розповідаємо пацієнту про механізми розвитку астми, фактори, що можуть викликати загострення, як діяти у випадку загострення, як правильно користуватись інгалятором, від яких звичок потрібно відмовитись, – перераховує терапевт.

Кожному пацієнту визначають стадію астми: інтермітуюча, легка персистуюча, середня персистуюча, важка персистуюча. Залежно від стадії добирають лікування.

Основними препаратами для лікування є інгаляційні гормони (глюкокортикоїди), які пацієнт вдихає через спеціальний інгалятор. Їх слід застосовувати тільки за призначенням лікаря.

– Раніше пацієнти з інтермітуючою астмою отримували лише препарати для короткотривалого розширення бронхів за потреби (бета-агоністи короткої дії). Зараз цю стратегію переглянули. GINA (глобальна ініціатива у боротьбі з астмою) рекомендує для лікування такої стадії астми обов’язково застосовувати гормони, – додала вона.

Навіть під час початкової стадії астми хронічне запалення бронхів є, і його потрібно лікувати гормонами. Для інших стадій можуть використовуватись поєднання інгаляційних гормонів та препаратів для розширення бронхів (бета-агоністи тривалої дії, М-холіноблокатори). Можуть додавати теофіліни, модифікатори лейкотрієнів та таблетовані гормони.

Для лікування загострення астми використовуються препарати для розширення бронхів короткої дії, модифікатори лейкотрієнів, теофіліни разом з основним лікуванням.