Нові умови в’їзду до Європи: що змінила осінь-2021
В Європі практично не залишилося країн, що не приймають вакцинованих мандрівників з України – навіть тих, хто бажає подорожувати як турист, чи їде за кордон до друзів чи знайомих.
Країни ЄС та Шенгенської зони йшли до цього поволі – не всі й не відразу були готові відкривати кордони для українців. Рада Євросоюзу ще в середині липня рекомендувала скасувати ковідні обмеження для громадян України, втім, остаточне рішення залишалося за кожною країною індивідуально.
А вже у серпні Брюссель ухвалив ще одне важливе рішення: Єврокомісія офіційно визнала, що українські COVID-сертифікати в додатку “Дія” є еквівалентом європейських “зелених сертифікатів”. Це визнання переконало ті столиці, які до останнього не могли зважитися відкрити для нас свої кордони.
Втім, умови в’їзду до різних країн досі сильно різняться. Дехто так і не відкрив свої кордони для невакцинованих туристів.
Спершу пропонуємо поглянути на те, який вигляд має карта Європи очима українського туриста станом на 10 вересня. На ній зеленим позначені ті країни, які пускають українців із цифровим сертифікатом, а синім – із паперовим свідоцтвом про вакцинацію.
Країни, позначені салатовим кольором, дозволяють в’їзд туристам за наявності або сертифіката про вакцинацію, або негативного ПЛР- чи антиген-тесту. Помаранчевий колір – це ті, хто визнає тести, але не українські сертифікати про вакцинацію. І червоним позначені закриті для українців країни.
Туризм з уколом
Деякі європейські країни ще з липня слідували рекомендаціям Брюсселя про скасування обмежень для подорожуючих з України, а хтось зважився на цей крок лише з настанням осені.
До останніх належить Польща – наші сусіди відкрили кордони для українських туристів лише 9 вересня. Але на додаток виставили умову: вільний в’їзд дозволили тільки тим, хто вакцинований визнаними в ЄС препаратами – Pfizer, Moderna, AstraZeneca, Johnson & Johnson.
Якщо ж мандрівник завершив курс вакцинації китайським препаратом Sinovac або ж має тільки ПЛР-тест – то після в’їзду до Польщі доведеться відбувати 10-денну самоізоляцію, що робить недоцільними туристичні поїздки.
Вимога про щеплення, яке дозволяє не йти на самоізоляцію після приїзду, діє також для в’їзду з України до Словаччини та Литви.
Втім, литовці визнають лише затверджені в ЄС вакцини, а от до Словаччини пускають також щеплених китайським Sinovac’ом (ця популярна в Україні вакцина, на жаль, відкриває кордони лише до небагатьох держав Шенгену).
Хоча – і це дуже важлива деталь! – під час планування подорожі треба звертати увагу не тільки на ту країну, до якої ви прямуєте, а й ту, яка є першою точкою в’їзду до Шенгену. Саме там у вас гарантовано перевірятимуть документи. В ідеалі, для своєї певності, треба відповідати вимогам обох цих держав, але дуже часто вдається обійтися лише першою. У внутрішньошенгенському перетині кордонів документи, як правило, не перевіряють (хоча є і винятки).
Правила стають жорсткішими
Це був не повний перелік тих, хто ставить вимогу про щеплення. Причому кількість таких країн зростає – ті, хто досі пускали за тестами, схиляються до більш жорстких умов.
Причому для багатьох країн, у тому числі східноєвропейських, нещодавно кордони взагалі закрили.
Україна поки що лишається у зеленому списку, але є нюанси.
Австрія, яка відкрила кордони для нас однією з перших, суттєво посилила контроль за подорожуючими через збільшення кількості випадків захворювання. Вона залишається відкритою для вакцинованих українців, в тому числі для тих, хто щепився китайською чи індійською вакциною, а от із негативним ПЛР-тестом чи з довідкою про одужання необхідно буде піти на 10-денний карантин.
Ще місяць тому відкрилася Фінляндія, яка дозволила перетинати кордон як із ковід-сертифікатом, так і з ПЛР-тестом. Але днями фінська влада оновила правила в’їзду і тепер пускатиме лише вакцинованих мандрівників. Тут визнають не тільки вакцини ЄС, але і препарати Sinopharm, Covishield та CoronaVac, які застосовуються в Україні.
В’їзд із тестом до Фінляндії (як, втім, і до усіх інших держав, що вимагають від туристів вакцинації) можливий лише за наявності поважної підстави для поїздки або особливого статусу – наприклад, посвідки на проживання.
Усі перелічені вище країни визнають як паперову довідку, так і цифрові сертифікати. Але є також ті, хто вимагає від українців лише “цифру”, тобто сертифікати, що їх видає додаток “Дія”.
Цифрова “євровіза”
Днями, у вересні, для вакцинованих українців відкрилася Норвегія. Країна хоч і не входить до ЄС, але є частиною Шенгену та дослухається до рекомендацій Єврокомісії. Через кордон до Норвегії пускають виключно з електронним сертифікатом в додатку “Дія” (ОНОВЛЕНО: Норвегія повідомила, що є проблеми із винанням на кордоні сертифікатів тих, хто отримав укол китайською вакциною, але ці проблеми нібито є тимчасовими).
Трохи раніше – в останній день літа – для українців відкрилася Італія, яка також пускатиме туристів виключно з цифровим сертифікатом європейського зразка (до якого, нагадаємо, прирівняні й українські довідки з “Дії”) про завершення повного курсу вакцинації однією із затверджених в ЄС вакцин.
Точніше, формально Італія дозволила в’їзд також невакцинованим українцям, за наявності негативного ПЛР-тесту або швидкого тесту на антиген, але у цьому разі необхідно пройти 5-денний карантин, що не надто підходить для туристичних поїздок.
Також наприкінці серпня для українських туристів відкрилася популярна для подорожей Чехія. Там теж висувають як вимогу саме цифровий сертифікат.
Нарешті, свої кордони відкрила і Мальта. В’їзд дозволений українцям, які пройшли повний курс вакцинації затвердженою в ЄС вакциною, за умови пред’явлення українського цифрового сертифіката, а також заповненої та роздрукованої онлайн-форми санітарного контролю Passenger Locator Form – не раніше ніж на 15-й день після вакцинації.
(ВИПРАВЛЕНО) Швеція визнає тільки сертифікати “Дії”, але дозволяє в’їзд за наявності негативного результату ПЛР-тесту або тесту на антиген, зроблених за 48 годин до прибуття. Вимога поширюється на мандрівників, яким виповнилось 18 років.
Особняком у цьому списку стоїть Румунія.
Там кажуть, що для в’їзду потрібен цифровий сертифікат, але є чимало повідомлень від тих, хто в’їжджав із паперовим. А ще Румунія, на відміну від інших країн вище у списку, вільно дозволяє транзит взагалі без щеплення, а також має винятки для коротких туристичних подорожей лише із тестом.
Також нещодавно для вакцинованих українців стала доступною Ісландія. Для в’їзду потрібен цифровий сертифікат, причому підійдуть і китайські вакцини.
Але ісландці дещо виділяються своїми правилами: окрім підтвердження вакцинації, потрібно надати негативний ПЛР-тест або тест на антиген, зроблений не пізніше ніж за 72 години до перетину кордону. А от для тих, хто нещодавно перехворів на “корону”, цю вимогу скасували: такі мандрівники мають надати позитивний ПЛР-тест, зроблений понад 14 днів тому, але не раніше ніж за 180 днів.
Ви можете спитати, що робити з дітьми, адже вони не підпадають під масову вакцинацію – і це правильне запитання. У кожної країни тут діють свої правила, які часом є абсурдними (влітку ми детально розповідали про це та про можливість обійти деякі обмеження). Втім, оскільки правила в’їзду постійно змінюються, варто перевіряти їх прямо перед подорожжю.
Тілі-тілі-тести
Деякі наші сусіди, такі як Молдова та Угорщина, дозволяють в’їзд як із сертифікатом про вакцинацію, так і з ПЛР-тестом. Причому Будапешт визнає як український, так і угорський сертифікат. Угорська влада навіть облаштовувала на кордоні мобільні пункти вакцинації для жителів Закарпаття, через які за два місяці пройшли понад 20 тисяч українців.
До таких країн належить і Латвія (де наголошують на прийнятності цифрового сертифіката, але реально пускають також за паперовим), а також Болгарія.
Словенія приймає цифрові сертифікати (причому країна визнає і російську вакцину “Спутник V”, і поширені в Україні Covishield та Sinovac), але, крім того, ця країна дозволяє в’їзд і з ПЛР та антиген-тестами та документом про одужання.
Дуже ліберальні правила в’їзду має Естонія.
Мандрівник на вибір має надати сертифікат про вакцинацію, негативний ПЛР-тест або документ, який доводить, що людина перехворіла на коронавірус протягом останніх 180 днів.
Популярні туристичні напрямки – Греція, Кіпр та Туреччина – зберігають запроваджені на початку літа правила, за якими в’їзд можливий із сертифікатом про вакцинацію, ПЛР або антиген-тестами та довідкою про одужання. Причому греки та кіпріоти визнають майже всі вакцини, які використовують не тільки в Європі. Важливий момент: у Греції вимоги щодо ковід-документів поширюються на дітей віком з 12 років, тоді як у Туреччині – на дітей від шести років.
Грузія дозволяє в’їзд туристам зі свідоцтвом, що підтверджує повний курс вакцинації будь-якою вакциною. Після останнього щеплення має пройти не менше 14 днів. Пускають і невакцинованих мандрівників, але їм на кордоні необхідно надати негативний ПЛР-тест, а на третій день перебування обов’язково пройти ще одне ПЛР-тестування за свій рахунок. Діти до 10 років звільняються від вимоги тестування.
Також і вакцина, і тест підходять для в’їзду до Вірменії. Там існує також можливість пройти тестування в аеропорту або у пункті пропуску на кордоні, але тоді доведеться чекати результатів тесту в ізоляції.
Швейцарія вже місяць як скасувала обмеження на будь-які поїздки з України. При в’їзді необхідно пред’явити один із документів: сертифікат про вакцинацію, ПЛР- або антиген-тест чи підтвердження, що ви мали захворювання на COVID-19 протягом останніх шести місяців та одужали. Країна визнає вакцини Pfizer, Moderna, AstraZeneca, Johnson & Johnson, Sinopharm та Sinovac.
Німеччина залишається відкритою для українців із ПЛР-тестом, підтвердженням одужання або повної вакцинації. Проте у правилах з’явилися певні зміни. У разі в’їзду з регіонів з поширеними новими варіантами вірусів документа про одужання буде недостатньо і слід надати результати тесту, зроблені максимум за 24 години у разі швидкого тесту на антиген або максимум за 72 години у разі ПЛР-тесту. Україна наразі не входить до такого переліку.
Франція та Іспанія внесли Україну до списку “зелених” країн, дозволивши в’їзд із сертифікатом, негативними тестами або довідкою про одужання. Обидві країни визнають тільки затверджені в ЄС вакцини. Перед поїздкою до Іспанії також необхідно завчасно заповнити формуляр санітарного контролю на порталі МОЗ. Після заповнення генерується QR-код, який необхідно показувати представникам авіакомпанії перед посадкою на рейс, а також службам санітарного контролю в пункті пропуску в порту або аеропорту прибуття.
Португалія дозволяє в’їзд із негативним ПЛР або антиген-тестом, а от рішення про визнання українських сертифікатів про вакцинацію поки немає. У МЗС очікують його найближчим часом.
З 1 вересня Бельгія, почала приймати не лише тести чи документ про одужання, а й сертифікати про вакцинацію від третіх країн. Документ має бути перекладений англійською, французькою, німецькою чи голландською мовами, містити інформацію про особу, назву вакцини та дати щеплень, а також мати печатки та необхідні підписи. Бельгія окрім визнаних в ЄС вакцин також визнає Covishield, а от китайський Sinovac – ні. Україна для Бельгії – в “зеленому” списку, тому карантин не буде потрібний.
Для в’їзду до Нідерландів необхідно пред’явити доказ вакцинації або негативний результат тесту. Окрім визнаних в ЄС вакцин приймаються щеплення Covishield, Sinopharm та Sinovac.
У цьому ж списку тепер – Північна Македонія, Албанія та Чорногорія.
Влітку ці країни не вимагали навіть тестів, але з вересня змінили правила в’їзду. Відтепер необхідно мати сертифікат про вакцинацію, ПЛР-тест, зроблений за 72 години, чи антиген-тест – за 48 годин.
Також підійде доказ про перенесену хворобу. Чорногорія не ставить вимог щодо самої вакцини або дати проведення повної чи першої дози вакцинації. Також не встановлено вимог до документів вакцинації, відповідно, приймаються документи про повну або першу дозу будь-якої вакцини в електроному або паперовому вигляді.
Подібні вимоги – у Боснії та Хорватії, остання, окрім визнаних в ЄС вакцин, також приймає щеплення китайським Sinopharm, а от поширений в Україні Sinovac там не визнають. Втім, нагадаємо, нещепленим можна в’їхати з тестом.
До Сербії вас теж пустять з негативним ПЛР-тестом, але, на відміну від інших країн, тут він має бути зроблений за 48 годин до в’їзду, а не за 72.
Щодо сертифікатів, то Сербія визнає документи лише тих країн, з якими підписала угоду про взаємне визнання вакцинації. України серед них немає і, за свідченнями подорожуючих, з допуском виникають проблеми.
Для поїздки в Данію громадяни України мають надати лише негативний ПЛР-тест, який має бути зроблено не більше ніж за 72 годин до прибуття в країну, або тест на антиген – за 48 годин. Після прибуття також необхідно здати тест. У випадку подорожі літаком тест здається безкоштовно одразу в аеропорту.
Закритих майже не залишилось
Закритим для туристичних подорожей лишається Азербайджан. До країни можна потрапити лише з посвідками на проживання або за рішенням оперативного штабу при уряді.
Також фактично неможливі звичайні туристичні подорожі до Ірландії та Великої Британії. По-перше, українцям необхідні візи до цих країн, по-друге, там діють досить жорсткі вимоги до мандрівників, які передбачають карантин та недешеві ПЛР-тести.
Ну і лишається фактично на замку для більшості іноземців – хоч насправді і не через Covid-19 – авторитарна Білорусь.
Але, як бачимо, можливостей для подорожей Європою стає все більше.
Причому, якщо раніше в Україні була проблема із доступом до вакцин, які визнавали у більшості європейських країн, то тепер справа тільки за самими українцями та їхнім бажанням вакцинуватися.
Автори: Юрій Онищенко, Сергій Сидоренко,
“Європейська правда”
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Які країни входять до Євросоюзу? Скільки всього країн в Євросоюзі?
Держави Старого Світу давно прагнули до об ‘єднання з метою інтегрування зусиль з економічного і політичного розвитку. Ця подія сталася в ХХ столітті. Які країни входять до Євросоюзу, чому до членства в ньому рухаються інші країни континенту, спробуємо розібратися в нашій статті.
- Передумови міжнаціонального співробітництва в Європі
- Склад країн Євросоюзу в момент його народження
- Інциденти та їх подолання у будівництві ЄС
- Посилення кооперації
- Домінування Франції і план Тіндемансу
- Укрупнення ЄС
- Посткомуністична Європа в лавах ЄС
- Європейський Союз – наднаціональне об ‘єднання нового формату
- Скільки країн входить до Євросоюзу на порозі нового тисячоліття?
Передумови міжнаціонального співробітництва в Європі
Глобалізація з кожним роком охоплює все більше сфер нашого життя, не виняток і держави як великі, так і малі. Посилення взаємодії народів і континентів веде до ще більшої активізації конкуренції за “місце під сонцем”. Цього важко досягти, діючи розрізнено, тому завжди виникали і виникають регіональні об ‘єднання, а деякі з них стають гравцями на планетарному рівні.
За рівнем економічного розвитку країни, що входять до Євросоюзу, є саме такими гравцями. Досліди створення наднаціонального державного утворення виникали і раніше, ще в дев ‘ятнадцятому столітті європейські країни намагалися створити якусь подобу союзу, проте сильні протиріччя і відсутність серйозної конкуренції з боку інших регіонів Землі не дозволили здійснитися цим планам. З тих пір значно зміцнилися азіатські країни і основний економічний конкурент Європи, тобто США, тому питання про кооперацію знову постало перед лідерами континенту.
Склад країн Євросоюзу в момент його народження
Початок ЄС було покладено в середині ХХ століття, саме тоді виникло перше європейське об ‘єднання, виробники сталі і вугілля домовилися про створення першої наднаціональної організації, цю ідею підтримали уряди шести країн: Франції, Федеративної Республіки Німеччина, Бельгії, Нідерландів, Італії та Люксембургу. В основі домовленостей лежала ліквідація митних обмежень на торгівлю цими товарами. Так була закладена економічна основа майбутнього ЄС, а перераховані країни можна вважати засновниками цього об ‘єднання. В рамках угоди створювалися регулюючі та контролюючі органи рішення, які підлягали виконанню країнами-підписантами договору. Досвід показав благотворний вплив кооперації на пожвавлення післявоєнної європейської економіки. Тому було вирішено продовжити подальші інтеграційні процеси. Ось які країни в Євросоюзі були піонерами в зародженні і подальшому розвитку.
Інциденти та їх подолання у будівництві ЄС
Однак якщо співпраця в економічній сфері йшла в міру посилення, то в політичній системі все було набагато складніше. Колишні противники по Другій світовій війні ніяк не могли забути старі образи і ставилися один до одного з великою часткою підозр. Спроба створення єдиного оборонного і політичного простору наштовхнулася на протидію Франції. У результаті підписання договору, заплановане на 1954 рік, було зірвано. Кілька років після цього ніяких об ‘єднавчих спроб не робилося. Французький уряд виступив з пропозицією не форсувати події, а зосередитися на економічній складовій. Саме завдяки зусиллям французького міністра закордонних справ за активної підтримки німецької сторони з ‘явилося нове співтовариство на базі європейського об’ єднання вугілля і сталі. Апогеєм цих інтенсивних консультацій став Римський договір і заснування Європейського Економічного Співтовариства. Сторонами, які уклали угоду, були всі ті ж шість держав. Це були перші країни-члени Євросоюзу, а точніше його прообраза.
Посилення кооперації
Основними цілями, задекларованими ЄЕС, були ліквідація тарифних обмежень, безперешкодний рух капіталу і робочої сили по територіях країн-учасниць, а також уніфікована економічна політика, щодо інших країн ЄЕС встановлював митні бар ‘єри. Першим офіційним органом нового об ‘єднання стала Комісія Хальштейна, в рамках її роботи були здійснені плани з ведення загальноєвропейської сільськогосподарської політики та спільного ринку, але головним її досягненням стала домовленість про поглиблення дії на території ЄЕС Генеральної угоди з торгівлі та тарифів.
У 1959 році був заснований Європейський парламент, який спочатку був лише дорадчим органом, покликаним координувати позицію країн ЄЕС. Європейські країни, які не увійшли до спільноти, спробували створити своє власне об ‘єднання – Європейську Асоціацію Вільної Торгівлі на чолі з британським королівством. Однак незабаром стало ясно, що її ефективність дуже низька, після чого Великобританія подала заявку на вступ до ЄЕС, однак вона була заблокована Францією.
Домінування Франції і план Тіндемансу
Подальша інтеграція гальмувалася позицією президента Франції Шарля де Голля, який був категорично проти нових членів. Тільки після зміни влади і приходу президента Помпіду ситуація змінилася. У 1969 році був прийнятий план Тіндеманса, названий так на честь прем ‘єр-міністра Бельгії, який його запропонував. Згідно з ним, передбачалося прискорити і посилити інтеграційні процеси у всіх сферах. До 1980 року намічалося введення загальної валюти і нових координуючих органів. Однак план був виконаний лише частково, рамки ЄЕС були розширені за рахунок нових учасників.
Великобританія, Данія, Ірландія – ось які країни входять до Євросоюзу (ЄЕС) в момент його активного формування. Плани зі створення єдиної валюти доводилося кілька разів переносити через різні фактори. Однак якщо економічна складова інтеграції дещо сповільнилася, то політична її частина йшла своїм ходом. У ці роки Європарламент перетворюється з дорадчого органу на законодавчий, але юридична сила законів ЄЕС була нижчою від національної правотворчості учасників спільноти.
Укрупнення ЄС
У період з 1970-х по 1992 рік йшло швидке розширення цього утворення. Багато європейських країн зацікавилися можливістю економічної інтеграції, її перевагами і конкурентними вигодами на інших ринках світу. Греція, Португалія, Іспанія стають членами спільноти в 1981 і 1986 роках. Країни, що входять до Євросоюзу, брали на себе низку зобов ‘язань (економічного і політичного характеру), їх список постійно розширювався.
Ізраїлю також запропонували вступити до лав ЄЕС, однак через політичні суперечності, пов ‘язані з арабо-ізраїльською війною, він відхилив пропозицію, а пізніше уклав договір про асоційовану участь в організації. Ось відповідь на питання про те, які країни входять до Євросоюзу (ЄЕС) в період 70-80-х рр. минулого століття.
Взимку 1986 року в Люксембурзі було схвалено новий договір, який ставив своєю метою реформування повідомлення і створення до 1993 року найбільш уніфікованих інститутів управління і взаємодії з економічних і політичних питань. Тоді ж з ‘являється розрахунково-валютна одиниця організації – ЕКЮ.
Посткомуністична Європа в лавах ЄС
Останнє десятиліття ХХ століття привнесло значні зміни як в політичний, так і в економічний вигляд спільноти. Змінилася і геополітична обстановка в світі. Після розвалу СРСР країни Східної Європи, що входили в сферу впливу Рад, висловили бажання приєднатися до спільноти, тому перед провідними країнами-учасницями організації виникає питання про трансформацію ЄЕС в конфедеративну одиницю.
Було зрозуміло, що держави, які бажають стати членами союзу, дуже розрізняються за економічним і політичним рівнем, тому першочерговим завданням стала спроба привести їх до найбільш можливих в даній ситуації загальних показників, спеціально для цього було створено кілька комісій, які приступили до роботи з 1992 року.
Дотримуючись задекларованої логіки посилення інтегративних процесів, країни-учасниці підписують цього ж року Маастрихтські домовленості, які можна вважати початком того Європейського Союзу, який ми знаємо і зараз. Таким чином, станом на цей рік у спільноті полягали такі держави: Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, а також Греція, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія та Іспанія. Скільки країн входить до Євросоюзу до останнього десятиліття минулого століття? Відповідь проста: 12.
Європейський Союз – наднаціональне об ‘єднання нового формату
Договір, укладений у Маастрихті, поклав початок серії угод, які законодавчо оформили формування ЄС. Згідно з ними встановлювалися три найважливіших стовпи існування об ‘єднання. По-перше, валютно-економічний союз, покликаний упорядкувати товарообіг всередині освіти, по-друге, єдина оборонна і зовнішньополітична діяльність з метою посилення позицій союзу на міжнародній арені, по-третє, скоординована правоохоронна законотворча діяльність країн-учасниць об ‘єднання.
Замість колишньої назви – Європейське Економічне Співтовариство – вводиться абревіатура ЄС, що підкреслює великий ступінь інтеграції. У 1995 році Австрія, Швеція, Фінляндія приєднуються до цієї наднаціональної освіти, так з ‘являються нові країни-члени Євросоюзу. Норвегія і Швейцарія в ході національних референдумів висловилися проти приєднання до союзу. У 1997 році в голландському Амстердамі були підписані угоди, що вносили поправки, що стосуються трьох найважливіших опор ЄС: безпеки, правотворчості та економіки, вони були дещо розширені і деталізовані.
Скільки країн входить до Євросоюзу на порозі нового тисячоліття?
Вже в новому тисячолітті відбулося наймасштабніше розширення Об ‘єднання. Воно довго готувалося, і в 2002 році Європейська Комісія дала рекомендації про прийняття десяти нових членів до складу союзу. Не обійшлося і без колізій, зокрема Кіпр спочатку планували включити в ЄС повністю, проте турецька сторона острова заблокувала рішення, і в підсумку тільки грецька частина стає членом ЄС.
Крім Кіпру, склад країн Євросоюзу поповнився ще дев ‘ятьма країнами (Латвією, Литвою, Естонією, Польщею, Чехією, Словаччиною, Словенією, Угорщиною і Мальтою). Нарешті, останні країни, які входять до Євросоюзу, – це Румунія, Болгарія і Хорватія, інтеграція яких відбулася в 2007 і 2013 році відповідно. Іншим країнам Європи були рекомендовані статуси кандидатів на вступ (Македонія) і плани дій щодо вступу в ЄС (Україна). Отже, станом на 2014 рік членами ЄС є 28 держав:
Про Раду Європи
Офіс Ради Європи в Україні офіційно розпочав роботу 6 жовтня 2006 року.
Офіс Ради Європи в Україні (надалі – Офіс) сприяє реалізації місії Ради Європи в країні щодо захисту прав людини, підтримки демократії та забезпечення верховенства права, а також здійснює координацію та забезпечує реалізацію проєктів і програм співробітництва.
Станом на сьогодні Офіс Ради Європи в Україні є найбільшим офісом РЄ серед країн присутності, у якому працюють понад 60 фахівців.
Офіс у тісній співпраці з представниками української влади та громадянського суспільства сприяє проведенню необхідних реформ в основоположних сферах, що належать до компетенції Ради Європи – прав людини, верховенства права та демократії.
Розробка і реалізація заходів здійснюється у тих сферах, де Рада Європи має вагомі експертні знання та додаткові корисні переваги.
Одним з ключових завдань Офісу є посилення ролі Ради Європи в підтримці зусиль України, спрямованих на забезпечення повної та ефективної імплементації Плану дій Ради Європи для України.
Після початку агресії Російської Федерації проти України та подальшого рішення Комітету міністрів виключити Російську Федерацію з організації Рада Європи невідкладно скоригувала свою підтримку Україні у відповідь на запити та потреби національних партнерів. Пріоритетні поправки до Плану дій Ради Європи для України на 2018-2022 рр. (надалі – «Пріоритетні поправки») були прийняті Комітетом міністрів у Турині 20 травня 2022 року і впроваджувалися до кінця 2022 року, сприяючи, в такий спосіб, зусиллям з відбудови країни, керуючись Планом Уряду України з національного відновлення та розвитку, спрямованим на розбудову демократичної та успішної України. Рада Європи залишається відданою підтримці незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів.
План дій Ради Європи для України на 2023-2026 роки «Стійкість, відновлення та відбудова» (надалі – «План дій») був підготовлений в тісній співпраці з українською владою у відповідь на прагнення і рішучість влади й народу України брати участь у відновленні країни. Запропоновані заходи, що ґрунтуються на стандартах Ради Європи, спрямовані на підтримку процесу відбудови та економічного відновлення в Україні з метою посилення стійкості українських державних установ, посилення демократичного управління і верховенства права та захисту основоположних прав громадян.
Документ ґрунтується на досягненнях України в частині дотримання стандартів Ради Європи дотримання прав людини, верховенства права й демократії, особливо в межах попереднього Плану дій на 2018-2022 роки та Пріоритетних поправок до нього, і спрямований на подальшу підтримку зусиль країни щодо виконання своїх зобов’язань як держави-члена Ради Європи. Пріоритети Плану дій визначені з урахуванням рішень, резолюцій, рекомендацій, висновків звітів та експертних висновків Комітету міністрів Ради Європи (КМРЄ), Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи («Конгрес»), Комісара Ради Європи з прав людини («Комісар»), Європейської комісії «За демократію через право» («Венеціанська комісія») та інших дорадчих і моніторингових органів Організації.
План дій також передбачає підтримку програми реформ у рамках європейської перспективи України з тим, щоб поєднати європейську перспективу та процес відновлення України, відповідно до рішення Європейської Ради від 23 червня 2022 року надати Україні статус кандидата в ЄС, а також зобов’язань, взятих на Міжнародній конференції з питань відновлення України в Лугано (Швейцарія) 4–5 липня 2022 року.
План дій Ради Європи для України на 2023-2026 роки «Стійкість, відновлення та відбудова» передбачає задоволення невідкладних і середньострокових потреб країни у сферах, у яких Рада Європи має досвід.
Хоча деякі заходи, запропоновані в документі, є продовженням поточної співпраці в межах Пріоритетних поправок, за погодженням з українськими органами державної влади додано нові галузі з довгостроковою перспективою реалізації, щойно це стане можливо з огляду на ситуацію в країні.
Запропоновані дії також були розроблені для реалізації кроків, викладених у висновку Європейської Комісії щодо статусу України на членство в ЄС.
План дій розроблено на основі структурованого діалогу з українською владою та іншими відповідними суб’єктами. Він має на меті зміцнення стійкості, відновлення та відбудови України у сферах дотримання прав людини, верховенства права й демократії, відповідно до керівних принципів процесу відновлення України («Принципи Лугано»).
План дій передбачає чотирирічну програму співпраці та забезпечує гнучкість, необхідну для реагування на мінливі потреби у поточному нестабільному контексті та середовищі високого ризику. Це динамічний документ, який оновлюватиметься відповідно до ситуації в країні, щоб адаптувати пріоритети до нових потреб. Стратегії зменшення ризиків і загроз, а також механізми управління будуть оцінені й обговорені з органами державної влади України.
Загальний бюджет чотирирічної програми співпраці складає орієнтовно 50 мільйонів євро.