Всеукраїнський практичний форум «ЕФЕКТИВНЕ ЗЕМЛЕРОБСТВО — Прибутковий гектар»
Модератор: Віктор Погорілий, заступник директора з наукової роботи та випробувальної діяльності Українського НДІ прогнозування й випробовування техніки і технологій для сільськогосподарського виробництва імені Леоніда Погорілого
10:00 – 12:00
БЛОК 1. Технологія strip-till: практичний досвід
Strip-till — продуктивність і економічна ефективність технології
Доповідач: Олександр Ярошенко, керівник групи компаній BTA Group, офіційний дилер Mzuri в Україні
Рядкове внесення добрив за технології strip-til — скорочення витрат без зменшення ефективності
Доповідач: Марек Ружняк, власник компанії Mzuri, д-р с.-г. наук, спеціальність «агрономія»
Майбутній урожай починається зі збирання попередника
Доповідач: Іван Кривенко, д-р біол. наук, заступник директора BARTSOS Group
Ефективна сівозміна й керування рослинними рештками
Доповідач: Іван Кривенко, заступник директора BARTSOS Group, д-р біологічних наук
Панельна дискусія. Відповіді на запитання
12:00 – 14:00
БЛОК 2. Автоматизація виробництва як спосіб зменшення операційних витрат
Ручне введення даних як перешкода на шляху до автоматизації сільського господарства
Доповідач: Тарас Пилипака, регіональний менеджер з продажів, компанія Trimble
Застосування ISOBUS ECU модулів у переобладнанні агрегатів
Доповідач: Руслан Загоровський, інженер з продажів, компанія Trimble
Рішення для внесення рідких добрив
Доповідач: Андрій Стеняшин, менеджер по роботі з ключовими клієнтами, компанія «Полетехніка»
Етапи впровадження технології точного землеробства у холдингах
Доповідач: Андрій Тарасюк, продукт-менеджер, ТОВ «АБА «Астра»
Панельна дискусія. Відповіді на запитання
14:00 – 16:00
БЛОК 3. Кукурудза: збільшуємо прибуток з гектара
Ринок кукурудзи: виклики сезону 2021/22
Доповідач: Ярослав Левицький, керівник інформаційного департаменту групи компаній “ПроАгро Груп”
Практичний досвід формування продуктивності кукурудзи на зерно
Доповідач: Тарас Корнієнко, заступник головного агронома ТОВ «Консалт Агро»
Новий світогляд як головний чинник підвищення ефективності агробізнесу
Доповідач: Володимир Старостишен, канд. с.-г. наук, радник народного депутата Олександра Гереги з агробізнесу
Як не витрачатися на досушування зерна кукурудзи
Доповідач: Сергій Хаблак, д-р біол. наук, агроном-агрохімік
Панельна дискусія. Відповіді на запитання
БЛОК 1. Смуговий обробіток ґрунту: оптимальне рішення за будь-яких умов
Strip-till: підводні камені та досвід упровадження в Україні
• На що звернути увагу перед нарізанням смуг
• Тонкощі процесу нарізання смуг
• Живлення
• Сівба та захист
• Практичний досвід упровадження
Доповідач: Дмитро Сакунов, керівник відділу збуту ТОВ «УАПК»
Панельна дискусія. Відповіді на запитання
БЛОК 2. Точне живлення як складова економічної ефективності виробництва
Розумне живлення
Доповідач: Дмитро Давиденко, директор ДП «Амазоне-Україна»
Складові ефективного живлення
Доповідач: Євгеній Канарейкін, голова СФГ «Істок» (Київська обл.)
Інноваційна система живлення проєкту FreeFarm від компанії «Агротерра»
Доповідачі: Валерій Білоконь, керівник проєкту FreeFarm, Олег Пилипенко, керівник агрономічного супроводу проєкту FreeFarm
Практичний досвід застосування інноваційної системи живлення проєкту FreeFarm
Доповідачі: Ігор Шкурко, керівник НВО Чернігівеліткартопля» (Чернігівська обл.), Ігор Брагінець керівник ПСП «Альфа-Агро» (Херсонська обл..)
Панельна дискусія. Відповіді на запитання
БЛОК 3. Підвищуємо рентабельність виробництва культур
Open Agribusiness: нові можливості партнерства як запорука підвищення ефективності в агро
Доповідач: Віталій Андрющенко, головний технолог проєкту Open Agribusiness компанії «Кернел»
Аналіз ґрунту як головний чинник оптимізації витрат на добрива
Доповідач: Сергій Хаблак, д-р біол. наук, агроном-агрохімік
Біологізація ґрунту – основа його родючості
Доповідач: Володимир Багатченко, канд. с.-г. наук, заступник директора з наукової роботи ТОВ «Агрофірма «Колос», Київська область
Панельна дискусія. Відповіді на запитання
ПАРТНЕРИ ФОРУМУ
З ПИТАНЬ РЕЄСТРАЦІЇ ТА УЧАСТІ ЗВЕРТАЙТЕСЯ
Надія Воробйова
+38 096 879 69 70
[email protected]
Усіх учасників форуму забезпечуємо індивідуальними засобами захисту. Для кожного учасника ми приготували захисні маски й антисептичний засіб.
Майданчик, на якому відбуватиметься форум, відповідатиме вимогам МОЗ та постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392 та від 17 лютого 2021 року №104. Стільці будуть розставлені на відстані 1,5 м один від одного з розрахунку 5 м² на одну особу.
Столиця помідорів: як у Кам’янці-Дніпровській вирощують помідори, огірки й навіть екзотичні фрукти
Якщо гугл-карту поставити на режим “супутник” і поглянути на Кам’янку, вона виглядає білою від тих самих теплиць. Білою зимою і влітку.
У місті лише кілька квартирних будинків, решта – приватний сектор з городами. Вважай, велике село.
Територіально Кам’янка зливається з сусідніми селами Водяне і Велика Знам’янка, утворюючи агломерацію з 30-ма тисячами населення, з яких майже всі – тепличники!
За тутешніми мірками, мати на сім’ю лише одну теплицю, скажімо, на 6-8 соток – це “юніорський рівень”. І навіть 20-30 соток під кількома теплицями – сьогодні вже не круто.
Круто – це коли один фермер будує вкритий плівкою комплекс на 3+ гектари – з автоматичним регулюванням поливу й опалення, охоронними системами (камери спостереження + датчики руху), надувними стінами, електропідйомниками і ще багато-багато чим.
І таких комплексів тут дедалі більшає.
Виробничий цикл у теплицях – весь рік. Збирають по два врожаї. Вирощують різну городину, але в основному – томати й огірки.
Особливо томати. Не дарма ж саме помідорові у Кам’янці-Дніпровській встановили пам’ятник. Помідор для кам’янчан – альфа і омега.
Як це починалося
Степи південної України були приєднані до Російської імперії у ХVІІІ столітті – за часів Катерини й Потьомкіна.
Заселяли їх селянами-кріпаками. Вони й стали першими городниками – землі тут родючі.
Але найбільшого підйому овочівництво набуває за радянської доби. У 1950 роки будується Каховська ГЕС, наповнюється водосховище, з якого беруть початок Північно-Кримський та Каховський канали. Розвивається поливне землеробство.
За Хрущова масово утворювалися колгоспи саме овочевого напрямку. А відтак аграрні технології переносилися людьми й на їхні присадибні ділянки.
У 50-60-ті городину вирощували на відкритому ґрунті, у 70-і з’явилися перші парники під плівкою, а згодом і теплиці.
Каховське водосховище спричинило підйом ґрунтових вод. Люди масово бурили свердловини для поливу – це робилося легко й не коштувало дорого. Врожайність зростала.
Натомість радянська влада була вельми не в захваті, коли бачила на приватних подвір’ях надто вже великих розмірів теплиці.
До “надмірно працьовитих” хазяїв партійне начальство ставилося майже як до підпільних цеховиків-мільйонерів: їхні заробітки називали “нетрудовими доходами” і посилали міліцію – руйнувати теплиці. Насаджувався принцип: “Не висовуйся!”
Та люди все одно хотіли вирощувати на продаж і заробляти більше. Теплиці як могли приховували, маскували.
У кам ‘ янчан навіть виник цікавий код спілкування: замість “теплиця” казали “балаган”, аби збити з пантелику ймовірного стукача, щоб той не побіг “куда слєдуєт”.
Код прижився – сучасні великі споруди з плівки тут і досі звуть балаганами. Тепер вже їх будують не криючись. Життя під плівкою – окремий дивний світ.
Дещо у цифрах
Тут на овочах знаються всі, ким би людина не була – вчителем, таксистом, поліцейським, лікарем…
Кожен може підтримати розмову про нові сорти, добрива, насіння.
Діти починають допомагати батькам у теплицях років з десяти. А коли настає час висадки розсади, у деяких сім’ях і школа може відходити на другий план.
Премудрості вирощування різні, але якщо казати усереднено – на квадратному метрі висаджують три рослини. Тобто – 300 кущів тих же помідорів на сотці землі.
Вважається добре, коли з куща хазяїн має 100 гривень виторгу. З сотки – це буде 30 тис. грн.
В кого 20-30 соток – заробляють 600-900 тис. грн з одного врожаю. Хто має гектари теплиць – заробляють мільйони.
Але це теоретичні розрахунки, бо ж далі йде ціла купа “але”…
По-перше, 100 грн з куща – бажаний виторг і він буває не завжди, бо ринок примхливий.
По-друге, від доходу щонайменше треба відняти ціну сільгоспхімії (добрива, гербіциди тощо), вугілля (7 тис. грн за тонну, при тому що одному хазяїну треба 10 тонн на рік, іншому – 100 й більше тонн), електроенергії, насіння, транспортні видатки, ремонтні робити на теплицях тощо.
Насіння купують оригінальне, бо вирощують не “чисті” сорти овочів, а сортові гібриди. Вони більш врожайні, стійкі до погодних сюрпризів.
Але гібрид сам себе не репродукує. Тому свіжий посівний матеріал потрібен під кожну посадку.
Одне зернятко томату коштує 3-5 грн, залежно від сорту. Тобто це 1-1,5 тис. грн на сотку. На гектар “йде” до 300 тис. насіннєвих гривень.
Політ джмеля
Теплиці тут старі й новенькі, з обтріпаною вітром почорнілою плівкою і свіжою біленькою, яка грає на сонці.
До речі, плівку треба міняти приблизно раз на 5 років, бо вона стає ламкою і зменшується її світлопроникність, а відтак і падає врожайність.
Найбільші емоції викликали теплиці трьох господарів.
Сергій Свириденко (м. Кам’янка-Дніпровська) – фермер успішний. Основну частину доходу бере з овочів, але також має пару теплиць з доволі екзотичними “мешканцями”.
В одній з таких: лимони, банани, апельсини, фейхоа, гуава, папая, монстера, гранат, мандарин…
І навіть оригінальний і трохи жахаючий цитрон “рука Буди”.
Ще й кактус-агава у кутку – за розмірами такий, що хоч роби з нього текілу!
Лимонні кущі можна знайти у міських квартирах, та всі вони якісь карликові, плоди якщо й трапляються, то маленькі й поодинокі. А тут – повноцінні дерева, усипані жовтими ароматними повнорозмірними плодами. Чудо!
І монстеру ми знаємо, як звичайну кімнатну рослину у горщику. Але тут у теплиці – це досить потужний кущ з продовгуватими плодами, які до того ж їстівні.
Екзотичні рослини Сергій вирощує вже близько 15 років. Почав заради забави й експерименту (приживеться чи ні), але сподобалося – розширює асортимент. Багато читає, набуває досвіду…
Зі збутом проблем не має – усе розпродається в межах Кам’янки, а деякі екзоти йому навіть замовляють клієнти із Запоріжжя.
Федір Живогляд (с. Водяне) – овочівник, садівник, виноградар. Рік тому заклав новий сад хурми, сподівається на перший врожай вже у 2023-му.
Саджанці купував аж у Нью-Йорку, де хурма добре прижилася, дає гарні врожаї попри морозні зими.
Вже давно плодоносять його кущі інжиру, персикові та фінікові дерева. А сортові яблука й груші – то вже класика.
Але більше вражає Федорове виноградне господарство: 1200 кущів, з яких половина – під плівкою, у трьох теплицях.
Виноград сімдесяти різних сортів, з одним із них – Конвалією – Федір минулого року взяв гран-прі на виставці “Золоте гроно України”.
Заходимо у теплицю, де виноград висаджений у 2002 році. Кущі-ветерани – товщина стебла при корені – сантиметрів 15. Майже два десятиліття живуть і плодоносить вони під плівкою – без “живого” сонячного проміння.
По деяких сортах (Полонез і Преображеніє) у теплицях Федір збирає в рік два врожаї – у липні й вересні. І це також дивина!
Найбільш родючий у його колекції – сорт Кардинал Неро, в останній врожай з одного куща зняли 54 грона, довжина деяких при цьому сягала 70 сантиметрів.
На жаль, цих велетнів ми не застали. Але скуштували і сфотографували грона Скарлота – 40 см довжини.
В одній з теплиць виноград піднятий трохи вище й облаштований аркою. Під ним на ґрунт висаджують полуниці.
Хазяїн каже, що у тепличних умовах під парасолькою виноградного листя вона непогано почувається й дає пристойні врожаї.
“Може на винограді й не заробиш так гарно, як на помідорах, але я це діло люблю.
Для мене, коли покупець приїздить і відбирає собі з кущів, що хоче і скільки хоче – то наче й шкода продавати. Вже, думаю, і гроші мені не треба!
Люблю я виноград. І нікому не довіряю доглядати. Наймаю людей на овочі, але виноград – тільки сам, бо нервів не вистачає бачити, як чужа рука його обрізає“, – сміючись зізнається Федір Петрович.
Юрій Чорний (с. Водяне) – керівник ТОВ “Екселенс центр “Грін Хаус Технолоджі”. Він – саме з числа міцних фермерів.
Має під плівкою 1,3 гектари – це 8 звичайних теплиць, і одну блочну на 0,5 гектарах. Опалює усе це господарство вугільний котел потужністю один мегават.
Велика блочна теплиця дещо нагадує надувний матрац. Зрештою, так воно і є: плівка двошарова, а отже це мішок, заповнений повітрям – для цього постійно працює електронасос підкачки. Повітряна подушка покращує термозбереження, роблячи більш ефективним опалення.
Заходимо в середину… Відчуття, наче це не виробниче приміщення, а виставкове. Кущі “під струну” – рівнесенькі, скільки око бачить.
Кожен кущ – не вище 2,2 метра – такий тут стандарт. Таблички з назвами сортів над рядками охайні, виконані в єдиному дизайні.
Може вони й не обов’язкові для господаря, бо ж він і без написів знає, де що посаджене. Але днями представництво німецької компанії-продавця насіння проводило семінар на фермі Юрія – то ж таблички більше для гостей.
Метою семінару було продемонструвати можливості даного насіння. Участь взяли більше ста людей, багато приїхали з інших областей.
Провідні насіннєві компанії не економлять на навчальних програмах. А Юрій Чорний вже не перший рік активно співпрацює з кількома компаніями, а отже і його ферма – своєрідний навчальний центр.
Показав нам хазяїн вулик із джмелями для запилення рослин. У закриту теплицю комаха із зовні не залетить, а без комахи – хто ж запилить?
Ставити у теплицях звичайні бджолині вулики – не годиться, бджоли не сідають на помідорові й огіркові квітки. Але джмелі – так.
Картонний, розмірами із взуттєву коробку, джмелиний вулик розрахований на 20-25 соток запилюваної площі. Тобто на пів гектара потрібно 2-3 вулики за ціною 1800 грн кожен.
Джмелів у ньому вистачає на кілька місяців роботи. Завдяки ним врожайність підвищується на 30%.
Куди їдуть помідори
Масштаби кам’янських овочівників колосальні – врожаї господарі вимірюють десятками/сотнями тон.
“Струмки” від кожної з теплиць зливаються в потоки й разом утворюють повноводну “томатну ріку”, яка живить Україну й не лише.
Колись тепличники самі возили товар по базарах – від Запоріжжя й Дніпропетровська до Москви, Пітера, а то навіть і далі. Але ті часи в минулому.
Зараз діє чітка логістична схема: товар на місцевому гуртовому ринку забирають оптові посередники, які розвозять його по Україні.
Гуртовий ринок у селі Водяному в літні пікові місяці збирання врожаю працює цілодобово. Одна за одною наповнюються овочем і від’їжджають вантажівки.
Але й оптовий ринок – не єдине місце збуту. Деякі маркет-мережі збудували в кам ‘ янському регіоні власні складські комплекси. Там формуються партії і фурами відправляються по великих містах.
Сформувати і відправити протягом дня партію у 100 тон (а це 4-5 автофур!) – буденний ритм для таких складів.
Тому заготівельники охоче працюють з найбільш потужними фермерами, які гарантовано дають великі об’єми.
Один співбесідників розповів: по тому, як він наростив потужності своїх теплиць і вийшов на стабільні великі об’єми, майже перестав їздити на оптовий ринок. Практично весь товар забирає склад київської торговельної компанії.
Так, гроші у Кам’янці водяться, але з неба задурно вони точно не сиплються.
Постійне суперництво: оптовики намагаються збивати ціни, овочівники – їх тримати й піднімати. Хто кого. Часто виходить не на користь овочівників.
Років два тому з’явилася напасть – томатна міль з цікавою назвою “тута абсолюта” (лат. tuta absoluta), ймовірно її завезли на імпортованих з Туреччини томатах.
Міль розплодилася, її личинка з’їдає помідорове листя. Врожайність падає. Ефективного методу боротьби поки не знайдено – тута дуже адаптивна, швидко звикає до отрут.
У такій ситуації деякі тепличники зменшили частку томатів та збільшили висадку огірків. Пропозиція по огірку підскочила, на що ринок миттєво відреагував падінням оптової ціни на цей овоч.
І тепер фермери (особливо ті, що оперують невеликими об’ємами) мусять здавати врожай за цінами, ледь-ледь вищими за собівартість.
“Хіба це бізнес?! До середини осені я не міг “відбити” насіння. Коли таке було?!” – скаржився один із співбесідників.
А його товариш тут же з сумом додає: особисто він – так само зробивши ставку на огірок – годував ними домашніх качок. Бо вважає це не такою болючою втратою, як продаж по нинішнім закупівельним цінам.
Але є й історії “протилежного змісту”. Наприклад – почута мною розповідь Олександра – заможного фермера:
“Не можу сказати, що влада в країні така вже ефективна. Але останнім часом зменшився рівень митної корупції. Принаймні щодо овочів: зник “контрабас” – ми його не відчуваємо.
Раніше контрабандні томати з Туреччини – а вони завозилися масово й відкрито, просто митники цього “не бачили” – коштували настільки дешево, що ми інколи мусили продавати свій товар по собівартості, а то й нижче.
“Контрабас” заганяв нас за межу 10 грн за кілограм помідорів, а по огірку – 5-6 грн за кіло. Це при тому, що у супермаркетах наш помідор продавався за 50-70 грн. Тепер “контрабасу” нема, ми продаємо по 20 грн/кіло оптовикам, і ціни в маркетах при цьому сильно не ростуть.
І ми заробляємо, і покупець не переплачує. Для нас відпала потреба працювати на імпорт – на Польщу і Балтію.
Колись відправляли туди фури, але зараз весь наш товар розходиться всередині країни, хіба це не добре?”
Наймана праця
Теплиці потребують людських рук.
Хто з фермерів має великий розмах – не обходиться без найманих працівників. Орієнтовний розрахунок – 5-7 людей на гектар тепличної площі.
За роки у Кам’янці склався постійний ринок сезонної праці. Приїздлять з сіл, де нема ніякої роботи. Від Херсонщини, Дніпропетровщини, Харківщини, до західних областей.
Тут заведено рахувати оплату праці погодинно й виплачувати щодня. Від 30 до 45 грн за годину. Тобто – 300-400 гривень на день.
“Пошук робочих рук – це щоденний клопіт, – розповідає Юрій Чорний.
Нема такого, щоби найняв бригаду на сезон, і голова не болить. Болить! Мені щодня треба до 15 працівників. Але вони не йдуть на довгі контракти.
В нашому краї так не завелося. Щовечора віддаю людям зарплатню і питаю: чи вони прийдуть завтра до мене знову?
І можу почути: ні, завтра ми працюємо в іншого. Не обов’язково, що всі, але декілька людей точно так скажуть.
Тому я маю телефони п’яти-шести мінібригад. І кожного вечора обдзвонюю, аби забезпечити на завтра потрібну кількість людей.
Чому так? Всі шукають легких процесів, бо ж платять погодинно.
Скажімо, в мене на завтра запланована фізично важка робота, а в іншого хазяїна – легша. То ж люди шукають легкого.
На важку роботу приходять ті, хто “проспав” і не встиг на легку”.
Але не можна сказати, що бал правлять виключно найманці. Вони також залежні від роботодавців: погано працюватимеш, спіймають на простоях чи крадіжці – більше не запросять.
Цікаво, що навіть місцеві жителі також працюють погодинно в своїх же сусідів.
Юрій Пеліхов з Кам’янки має кілька власних теплиць, але також орендує теплицю у місцевих жителів – матері і її сина.
Вони ж при цьому самі працюють… найманцями у кого прийдеться. Часом і в Юрія також.
Іноді навіть він посилає їх у їхню ж теплицю. І подібних історій тут чимало.
Цікаво, що ці люди відчувають? Попитати їх не вдалося, але дещо “пролили світло” розмірковування самого Юрія:
“Можливо, комусь так зручніше і простіше.
Грошей менше, але й голова не болить: чи вродить цього року; чи не поїсть тута; чи не впадуть ціни; чи якісними виявляться зерна, які ти купив, або ж підсунули прострочені, і половина з них не вродять; чи якісні міндобрива, або продали якусь “пальонку”.
Люди бояться ризикувати. Колись не боялися, а потім стали боятися. Або, от, минулого року буревій повалив багато теплиць. Хто мав гроші – відновили, а кому не було за що – пішли по наймах”…
Не помідором єдиним
Так, теплиці й тепличники – неймовірно цікавий світ. Але не томатом єдиним живе Кам’янка.
Археологи вважають, що саме поблизу Кам’янки-Дніпровської існувала столиця древніх скіфів. Тут відкрили древнє городище й десятки курганів.
У 1912-1913 роках в кургані Солоха знайдено самих лише золотих прикрас близько 15 тисяч. І серед них – унікальний золотий гребінь ювелірної роботи, вагою майже в 300 грамів.
Мамай-Гора – найбільший скіфський поховальний комплекс. У 2019 році археологічна експедиція знайшла в ньому речі, які змінюють знання про скіфів. Це амфора з сірої глини і золота прикраса – підвіска з камінцем-крейдою.
Скіфська Пектораль, знайдена у 1972 р біля м. Нікополь у кургані Товста Могила
– на протилежному від Кам’янки березі Дніпра.
Скіфський гребінь, знайдений при розкопках кургану Солоха у 1912-1913 роках
неподалік Кам’янки-Дніпровської. Фото з інтернету
Встановивши вік амфори, вчені дійшли висновку: скіфи оселилися в цих місцях щонайменше на сто років раніше, ніж це вважалося до того.
І камінець-крейда ще має сказати своє “історичне слово”: він унікальний тим, що досі такого виду прикрас в скіфських могильниках не знаходили.
Ці знахідки передаються на зберігання Кам’янсько-Дніпровському міському історико-археологічному музею, де про них і розповіли директорка музею Аліна Чернявська та наукова співробітниця Ангелина Вербицька.
Ще одна цікава своєю історією споруда – залізобетонний “бик” – колишня опора мосту через Дніпро, який збудували німці у Другу світову війну.
У жовтні 1943 року вони пустили рух по ньому, щоправда, не встигли прокласти залізничні рейки.
Вважається, що міст спорудили для суто військових потреб – звідси найкоротший шлях на Мелітополь, де після поразки під Сталінградом німці спішно споруджували оборонну лінію, аби стримати радянські війська – не пустити у Крим і до залізних рудників Кривбасу та нікопольського басейну марганцевих руд.
Лише чотири місяці працювала ця стаціонарна переправа – у лютому 1944 року її підірвали.
За однією версією – це зробили радянські війська, аби ускладнити відступ німецьким частинам – скинути їх у Дніпро.
За іншою версією міст підірвали німці, аби стримати наступ Червоної армії.
Унікальне “двоповерхове” селище посеред Полісся. Репортаж про життя біля заводу, якого нема
Два “бики” лишилися від мосту – один на правому березі у Нікополі, другий – наче форт Боярд – стирчить з Каховського водосховища неподалік Кам’янки.
Колись він стояв на суші, і між ним і нинішньою міською набережною “вміщувалися” ще три вулиці з будинками. Їх затоплено Каховським водосховищем.
Мосту нема, але Нікополь з Кам’янкою з’єднує паромна переправа – найстаріша з нині діючих на Дніпрі – родом з 50-х років минулого століття.
Цікавий збіг: німецький міст фактично з’єднував два скіфські курганні комплекси – на лівому і правому берегах.
Цей край огортає історією.
Вадим Петрасюк, журналіст, спеціально для УП.Життя
Вас також може зацікавити:
Подорож українськими садибами: мандри сповненні таємницями
Куди їхати у подорож за смачним вином? Поради від сомельє
Не варто чекати відпустки. 10 причин, чому подорож на вихідні – вдала ідея
Де вам варто відпочити цього літа? Пройдіть ТЕСТ, щоб дізнатися
Де відпочити в Україні: напрямки та безпечна організація мандрівки під час карантину
Анатолій Дідик: технології вирощування диктують вибір техніки
Kurkul.com разом з John Deere святкує століття з випуску першого трактора в проекті 100-річчя John Deere. Ця дата надихнула нас написати підбірку матеріалів, де успішні фермери розповідають про свої господарства, історію їх створення та розвиток українського фермерства у майбутні 100 років.
Першим героєм нашого проекту став голова ФГ «Врожайне» Анатолій Дідик, який розповів про секрети роботи та управління невеликим сімейним господарством, як йому вдається гідно «тримати марку» перед конкурентами і пайовиками та про плани на майбутнє.
Господарством «Врожайне», що працює в Слободі-Шаргородській на Вінниччині, почало працювати з … параду зернозбиральних комбайнів John Deere. Насправді це був звичайний робочий процес — техніка виїжджала збирати урожай, коли видався погожий липневий день і можна було врешті-решт без дощу зайти в поле.
Будьмо знайомі!
Фермерське господарство «Врожайне» було засноване близько 20 років тому — у листопаді 1998 року. Нині його земельний банк складає 2,7 тис. га. Вирощують тут традиційні культури: озимі пшеницю і ріпак, кукурудзу, соняшник, ярий ячмінь, цукрові буряки та горох.
Як розповів голова господарства Анатолій Дідик, його господарство працює на землях усього Шаргородського й Могилів-Подільського районів та особливу увагу приділяє відновленню їх родючості. Бо «що ми залишимо нащадкам?».
«Ми націлилися на строгу сівозміну й робимо все для того, щоб у нас усі посіви так би мовити були обґрунтовані. Адже ми маємо великий досвід в агрономії та знаємо, як поводитися з грунтом і як створити максимально комфортні умови для наших культур», — наголошує керівник «Врожайного».
Крім роботи під «диктовку» сівозміни, аби покращити показники родючості, на поля господарства вносять дефекат із Моївського цукрозаводу та вирощують гірчицю як сидерат. Кажуть, що протягом кількох останніх сезонів завдяки таким агротехнічним прийомам урожайність культур значно зросла: озиму пшеницю тут стабільно збирають по 8,5-9 т/га, соняшник дає не менше 4,3-4,8 т/га. А цукрові буряки, на які ми теж встигли поглянути, у цьому сезоні швидше за все дадуть не менше 70 т/га.
Команда як складова успіху
Анатолій Дідик розповідає, що нині роботу його агропідприємства ускладнює конкуренція з боку великих компаній, котрі «заходять» у район. Щоб гідно «тримати марку» перед своїми пайовиками, у фермерському господарстві цьогоріч підняли ставку орендної плати вже більше 15% НГО.
Водночас керівник господарства каже, що фінансові витрати на технології вирощування та соціальні внески є невід’ємною частиною агробізнесу. Але, на його думку, сила «Врожайного» в іншому.
«Холдинги, буває, заходять із потужними фінансовими ресурсами, але вони не можуть досягти того результату, який досягаємо ми. Чому? Бо не все можна купити за гроші. Треба мати колектив людей із досвідом роботи в сільському господарстві, однодумців, професіоналів. У нашому господарстві кожен із 88 членів команди — на своєму правильному місці. І лише завдяки цьому ми можемо отримувати хороші результати», — ділиться секретом Анатолій Дідик.
Запорука прибутку — міцна родина і правильні цілі!
Керівник «Врожайного» каже, що його родина теж працює у господарстві та докладає багато зусиль для успіху спільної справи. І цілком серйозно додає, що в недалекому майбутньому за кермом трактора чи комбайна John Deere можна буде побачити його сина Олександра, доньку Юлію та дружину Тетяну.
Анатолій Павлович ще з усмішкою розповів, що пані Тетяна підтримувала всі його підприємницькі стартапи кілька десятків років тому. Навіть разом із ним їздила на їхньому першому автомобілі — синіх «Жигулях» — і допомагала розширювати власну справу. Тож нині ні трактором, ні комбайном її точно не злякаєш.
«Розвиток технологій у сільському господарстві досягнув такого рівня, що завдяки GPS-навігації чи іншим інноваціям сільгосптехніка стала легкою в управлінні. Тож цілком імовірно, що і я, і мої діти та навіть дружина зможемо самі працювати на тракторах та комбайнах — як це роблять американські фермери. Для них це нормально. Чим ми гірші?», — припускає наш співрозмовник.
Це несподіване передбачення Анатолій Дідик пояснює тим, що за орієнтир для розвитку свого господарства бере досвід американських та європейських фермерів, із якими мав змогу особисто познайомитися під час візиту на завод John Deere в США.
Тим більше, що Дідики-молодші свідомо пов’язали своє життя з аграрною справою: донька вже закінчує навчання у Вінницькому національному аграрному університеті, а син освоїв 1-й курс за фахом агронома. І обоє планують продовжувати батьківську справу у «Врожайному».
Перший трактор цього бренду у «Врожайному» придбали ще в 2010 році. Зараз в ангарах уже є п’ять тракторів John Deere потужністю 210, 290, 320, 345 та 370 кінських сил, а також три комбайни — W 650, T 660 та новенький S 670. А в найближчому майбутньому керівник господарства планує купити роторний комбайн, 370-сильний трактор та самохідний обприскувач цієї ж марки.
«Мені пощастило побачити, як працюють колеги за кордоном. Там це родинний бізнес. І ми плануємо розвиватися як родинна компанія. Бо інакшого розвитку й бути не може. Коли я сам працюю на землі, то отримую величезне задоволення від процесу і результату. На власні очі бачу, яке задоволення така робота приносить моїм дітям», — припускає наш співрозмовник.
Анатолій Дідик також додає, що дітям, які «зростали» разом із підприємством, на відміну від найманих керівників, не треба додаткова мотивація для роботи — вони самі чудово розуміють, заради якого результату працюють.
Ще Анатолій Павлович розповів, що робота в сільському господарстві захопила не лише його: по сусідству працює його брат Сергій. Кілька років тому він заснував власне фермерське господарство «Агродар» й нині теж успішно вирощує зернові та технічні культури на полях у районі.
Із перспективою на майбутнє
Як уже було сказано вище, фермерське господарство «Врожайне» працює в Шаргородському районі на Вінниччині: свої земельні ділянки йому довірили близько 1 тис. пайовиків. Тож Анатолій Дідик зазначає, що відчуває особливу відповідальність перед цими людьми, адже свого часу вони повірили в нього і дали в оренду свою землю. Тож частину доходів господарства витрачає на розвиток інфраструктури району.
«Сьогодні в районі промислових об’єктів майже не залишилося: усе збанкрутувало, було закрито й знищено. Залишились тільки сільськогосподарські підприємства, які несуть основний тягар податкового навантаження. Крім сплати податків, ми виділяємо додаткові кошти на ремонт доріг, мостів, шкіл, будинку культури, медичних установ тощо, реставруємо пам’ятники. », — розповідає керівник господарства.
На наше питання, чи допомагає у свою чергу держава його фермерському господарству, Анатолій Дідик відповів не одразу. Фермер каже, що ще на початку свого існування звертався до державних установ за фінансовою підтримкою, але не судилося її отримати. Нині ж, за державними мірками, «Врожайне» досягло такого економічного рівня, що навіть скористатися програмами відшкодування кредитів на сільгосптехніку не вдасться.
«Ми взяли кредити, але відшкодовують кредити тим підприємствам, в яких оборот 20 млн грн. У нас більше, тому не претендуємо. Нам не дають і не допомагають», — говорить Анатолій Дідик.
Водночас, керівник господарства чи то жартома, чи то абсолютно серйозно додає: держава мала б відшкодовувати фермерам кошти, котрі вони витрачають на ремонт доріг.
«Такі господарства як наше розвивають соціальну сферу села і фактично взяли на себе певні функції держави щодо ремонту доріг чи інших об’єктів. Ми робимо цю роботу, платимо власні кошти і ще мусимо платити ПДВ, тож цілком логічно, що держава мала би повертати нам ці гроші. Але вона натомість змушує нас сплачувати якісь штрафи в разі, коли оборотні кошти використані не за цільовим призначенням», — переконаний керівник «Врожайного».
Хочеться вірити, що років через 20, коли команда Kurkul.com вкотре завітає на гостину до родини Дідиків та фермерського господарства «Врожайне» на Вінниччину, ми побачимо його таким, про яке мріє його засновник і керівник Анатолій Дідик. А в ангарах і на полях красуватиметься «повний комплект» техніки John Deere. До нових зустрічей!
© Катя Капустіна, Kurkul.com, 2018 р.