§ 24. Будова і функції кореня

Корінь — це осьовий підземний орган, який росте вглиб ґрунту за рахунок верхівкової твірної тканини, що знаходиться на кінчику кореня. Головні функції кореня — закріплення рослини у ґрунті і поглинання з нього води з розчиненими у ній мінеральними речовинами.

Будова кореня. Верхівкова твірна тканина кореня (мал. 71) утворює, нові клітини у двох напрямках: у напрямку росту кореня і до його основи. Клітини, які відкладаються у напрямку росту кореня, дають початок захисному кореневому чохлику. А ті, що у протилежному, — утворюють постійні тканини тіла кореня.

Мал. 71. Верхівкова твірна тканина кореня, прикрита кореневим чохликом

Від кінчика до основи вздовж кореня розрізняють такі основні зони: кореневий чохлик, зона поділу, зона розтягу, зона всмоктування та провідна зона (мал. 72).

Мал. 72. Зони кінчика кореня

Кореневий чохлик захищає ніжну верхівку кореня під час росту та просування поміж часточками ґрунту. Клітини, які розташовані у глибині кореневого чохлика, містять великі рухомі крохмальні зерна. Ці зерна під дією сили тяжіння опускаються на нижню ділянку клітинної мембрани і дають кореню «відчути» де верх, а де низ. Поверхневі клітини кореневого чохлика постійно злущуються та відмирають. При цьому вони виділяють слиз, що полегшує просування кореня вглиб ґрунту. Із середини кореневий чохлик відновлюється клітинами верхівкової твірної тканини.

З клітин верхівкової твірної тканини у зоні поділу утворюється решта клітин, з яких складається корінь. Клітини зони поділу дуже дрібні.

У зоні розтягу клітини швидко ростуть і починають перетворюватися на клітини постійних тканин. У цій зоні корінь інтенсивно видовжується і проштовхує прикриту кореневим чохликом зону поділу між часточками ґрунту.

Зона всмоктування (зона кореневих волосків) складена клітинами, які завершили процес росту і остаточно перетворилися на клітини постійних тканин. Клітини шкірочки кореня у цій зоні утворюють довгі вирости — кореневі волоски (мал. 65, б), які сягають 1 см завдовжки. Кореневі волоски входять у щільний контакт із часточками ґрунту і відіграють визначальну роль у поглинанні води і мінеральних речовин, оскільки значно збільшують поверхню кореня (мал. 73). Вони також закріплюють рослину в ґрунті. Підраховано, що доросла рослина жита має близько 10 млрд кореневих волосків, а їхня загальна довжина становить близько 10 тис. км. Одночасно їхня загаяння площа 20 м 2 , що приблизно в 50 разів перевищує площу всіх надземних органів рослини.

Мал. 73. Кореневі волоски на головному корені проростка редису

У зоні кореневих волосків корінь вже не може вміщуватись відносно часточок ґрунту.

На поперечному перерізі кореня в цій зоні видно, що під шкірочкою розташована кора, складена багатьма шарами клітин основної тканини (мал. 74). Вона передає воду до центральної частини кореня, яву називають центральним циліндрам. Кора також запасає поживні речовини.

Мал. 74. Внутрішня будова молодого кореня

У центральному циліндрі розміщений єдиний провідний пучок. Його деревина у поперечному перерізі зазвичай має форму зірки із кількома променями (мал. 75). Проміж «променів» деревини розташований луб. Провідний пучок забезпечує транспорт речовин вздовж кореня.

Мал. 75. Провідні тканини в центральному циліндрі кореня на поперечному зрізі

Провідна зона кореня розташована вище зони всмоктування. Ця зона найдовша. У провідній зоні кореневі волоски відмирають і всмоктування речовин практично припиняється. У цій зоні в зовнішніх тканинах центрального циліндра (на його межі з корою) із часом можуть з’являтися точки росту бічних коренів.

Провідною зоною по деревині та лубу транспортуються речовини, вона закріплює рослину в ґрунті завдяки бічним кореням, а також може запасати поживні речовини в корі.

У багатьох рослин з часом між деревиною і лубом провідного пучка утворюються шари клітин бічної твірної тканини. Завдяки поділу цих клітин корінь потовщується.

Знання про будову і розвиток коренів людина здавна використовує в сільському господарстві. Під час вирощування розсади (наприклад, томатів) рослинки після проростання розсаджують на більшу відстань і водночас відщипують верхівку головного кореня: це прискорює галуження і сприяє збільшенню числа корінців із кореневими волосками. При виборі саджанців плодових дерев слід пам’ятати, що рослини, у яких є багато тоненьких корінців, на яких швидко утворюються нові бічні розгалуження, значно краще вкорінюються і приживаються, ніж ті, які мають велику кількість довгих старих коренів.

ВИСНОВКИ

• 1. Усі частини кореня утворені за рахунок поділу клітин верхівкової твірної тканини. Вона розташована в зоні поділу клітин кореня.
• 2. Кореневий чохлик — особлива частина верхівки кореня, яка захищає ніжну верхівку кореня під час росту і полегшує просування кореня вглиб ґрунту.
• 3. Ріст кореня в довжину відбувається в зоні розтягу клітин кореня.
• 4. Внутрішня будова кореня в зоні кореневих волосків забезпечує поглинання і транспорт водних розчинів мінеральних речовин.
• 5. Найстарші ділянки кореня формують зону проведення води і розчинених у ній речовин, а також закріплюють рослину в ґрунті за рахунок бічних коренів.

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ, ЯКІ ПОТРІБНО ЗАСВОЇТИ

Корінь, кореневий чохлик, кореневий волосок, зона поділу, зона розтягу, зона всмоктування, провідна зона.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

• 1. Які основні зони розрізняють від кінчика до основи кореня?
• 2. У якій зоні відбувається (1) утворення нових клітин, (2) видовження кореня, (3) поглинання води і мінеральних речовин?
• 3. З чим пов’язане утворення коренем кореневого чохлика, які його функції?
• 4. Які тканини виконують в корені функції (1) поглинання води і мінеральних речовин, (2) транспорту речовин?

ЗАВДАННЯ

1. Заповніть таблицю в зошиті.

Зони кореня

Особливості будови

Функції

Клітини щільно розміщені. Деякі клітини містять великі крохмальні зерна. Поверхневі клітини відмирають і злущуються

Захищає верхівку кореня, виділяє слиз і полегшує просування кореня в ґрунті, визначає напрямок росту кореня

2. Виберіть правильні твердження і виправте неправильні:

• А Кореневі волоски з часом перетворюються на бічні корені.
• Б Кора складена багатьма шарами клітин.
• В У процесі росту кореня збільшується довжина зони поділу та розтягування, а довжина провідної зони лишається незмінною.
• Г У зоні всмоктування корінь вкритий шкірочкою, яка утворює вирости.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Як корінь росте в товщину?

У багатьох рослин з часом між деревиною і лубом провідного пучка виникає бічна твірна тканина — камбій (мал. 76). Він відкладає до центру кореня додаткові шари деревини, а назовні — лубу. Завдяки цьому корінь сильно потовщується. В зовнішньому шарі центрального циліндра виникає ще одна бічна твірна тканина — корковий камбій, який відкладає назовні покривну тканину — κорοκ. Такі значно потовщені, вкриті корком зони кореня вже не поглинають воду та мінеральні речовини, але надійно закріплюють рослину в ґрунті. Вони характерні для деревних рослин.

Мал. 76. Внутрішня будова старого кореня

§ 23. Корінь. Будова і функції

Корінь – це підземний вегетативний орган рослини. Він росте верхівкою вниз унаслідок впливу сили тяжіння Землі. Корінь дає можливість рослині пристосовуватися до життя на суходолі; закріплює та утримує її в ґрунті. Пригадайте, як важко утримати парасольку під час сильного вітру. А як утриматися деревам з потужною кроною? Саме завдяки кореням.

Інша важлива функція кореня – вбирання води з розчиненими в ній мінеральними речовинами і транспортування її до надземної частини рослини, тобто забезпечення мінерального живлення рослини.

Яка зовнішня будова кореня? Корінь складається з різних за особливостями будови ділянок. Це зони: кореневого чохлика, поділу, розтягування, всисна та провідна (мал. 97).

Мал. 97. Зони кореня: 1 – кореневий чохлик; 2 – зона поділу; 3 – зона розтягування; 4 – всисна зона; 5 – провідна зона

Кореневий чохлик (мал. 97, 1) вкриває верхівку кореня й поліпшує просування його в ґрунт. Він складається з кількох шарів живих клітин. Під час просування кореня в глиб ґрунту внаслідок тертя зовнішні клітини кореневого чохлика руйнуються. Нові клітини постійно утворюються за рахунок твірної тканини. Чохлик — чутлива зона кореня. Саме він сприймає силу земного тяжіння, визначає напрямок росту кореня та орієнтацію в просторі.

Під кореневим чохликом розташована зона поділу завдовжки 2-3 мм (мал. 97, 2). Складається ця зона з клітин твірної тканини. Вони постійно діляться і забезпечують утворення нових клітин.

Над зоною поділу – зона розтягування (мал. 97, 3). У ній клітини ростуть. Вони видовжуються, просуваючи зону поділу з кореневим чохликом у глиб ґрунту. Довжина цієї ділянки кореня не перевищує кількох міліметрів.

Всисна зона, або зона кореневих волосків, розташована над зоною розтягування (мал. 97, 4). Це ділянка кореня завдовжки 5-20 мм, щільно вкрита кореневими волосками (мал. 98). Завдяки цим волоскам поверхня кореня в сотні разів перевищує загальну площу надземної частини й забезпечує поглинання води та поживних речовин з ґрунту.

Мал. 98. Всисна зона кореня: 1 – схема будови кореневого волоска, 2 – мікрофотографія всисної зони кореня

Кореневі волоски вбирають із ґрунтового розчину воду й мінеральні солі. Вони постійно відновлюються.

Цікаво знати, що запобігти пошкодженню кореневих волосків під час пересаджування можна, якщо рослину викопувати разом із ґрунтом, у якому вона зростала до цього.

Більшу частину кореня становить провідна зона (мал. 97, 5). У своїй верхній частині вона межує з основою стебла. Провідна зона – найтовща ділянка кореня. Тут корінь галузиться. Провідна зона не має кореневих волосків. Вона лише забезпечує рух поглинутих у всисній зоні води й мінеральних речовин до надземної частини рослини, а органічних речовин, навпаки, від стебла до кореня.

Мал. 99. Внутрішня будова кореня: 1 – центральний циліндр; 2 – кора; 3 – судини; 4 – шкірка; 5 – ситоподібні трубки; 6 – кореневі волоски; 7 – основна тканина

Яка внутрішня будова кореня? На малюнку 99 зображено поперечний зріз кореня через зону кореневих волосків. Покривна тканина в цій ділянці кореня складається з одного шару клітин шкірки з тоненькими стінками. Саме ці клітини й утворюють кореневі волоски.

Глибше, під шкіркою, розміщена кора кореня. Вона складається з багатьох шарів клітин основної тканини. По цій тканині розчини поживних речовин рухаються від кореневих волосків до провідних тканин, розташованих у центральній частині кореня.

Центральну частину кореня утворює центральний циліндр. У багаторічних рослин він може бути оточений шаром клітин бічної твірної тканини. Завдяки поділу цих клітин корінь потовщується.

У центральному циліндрі формується провідна система рослини, до складу якої входять судини і ситоподібні трубки. По судинах відбувається висхідний рух води з розчиненими мінеральними речовинами, тобто від кореня до надземної частини рослин. А по ситоподібних трубках органічні речовини транспортуються від зелених надземних частин до кореня – це низхідний рух. У центральному циліндрі також розташовані механічна та основна запасаюча тканини.

Ознайомитися з мікроскопічною будовою кореня вам допоможе лабораторне дослідження.

ДОВЕДЕМО НА ПРАКТИЦІ

ЛАБОРАТОРНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

БУДОВА КОРЕНЯ У ЗВ’ЯЗКУ З ЙОГО ФУНКЦІЯМИ

Обладнання, матеріали та об’єкти дослідження: корені редису або проростка пшениці, постійні мікропрепарати «Корінь пшениці», мікроскопи, лупи, предметні та накривні скельця, забарвлена чорнилом вода, таблиці.

Хід роботи

1. Розгляньте молодий корінь рослини за допомогою лупи. Знайдіть кореневий чохлик, зони поділу, розтягування, всисну з кореневими волосками та провідну.

2. Покладіть молодий корінь на предметне скло в краплину води, забарвлену чорнилом. Роздивіться цей мікропрепарат під мікроскопом (або постійний мікропрепарат «Корінь пшениці»).

3. Знайдіть верхівку кореня з кореневим чохликом, зону поділу, розтягування, всисну з кореневими волосками, провідну.

Ми вже згадували, що важливою функцією кореня є забезпечення мінерального живлення рослини.

У чому полягає мінеральне живлення рослин? Це процес поглинання та засвоєння рослинами розчину поживних речовин, потрібних для їхньої життєдіяльності. Мінеральне живлення, як і фотосинтез та дихання, – основа життя рослинного організму.

Вода з розчиненими в ній мінеральними речовинами надходить через кореневі волоски і по клітинах кори кореня потрапляє до судин центрального циліндра. Судинами кореня та стебла вода дістається всіх інших органів рослини (мал. 100).

Поглинені мінеральні речовини рослина використовує для утворення складних органічних речовин: білків, ДНК, хлорофілу, інших пігментів тощо. Найважливішу роль у живленні рослин відіграє хімічний елемент Нітроген (N). Він входить до складу білків і ДНК (пригадайте значення цих речовин в організмі). З курсу природознавства ви пам’ятаєте, що атмосферне повітря містить величезний запас азоту (близько 78 %). Але газоподібний азот недоступний для рослин. Його можуть засвоювати лише деякі мікроорганізми, такі як бульбочкові бактерії (пригадайте, які бактерії називають бульбочковими).

Мал. 100. Схема мінерального живлення рослини

Мал. 101. 1. Рослина, що зростала на ґрунті, бідному на Нітроген. 2. Рослина, що виросла на ґрунті, збагаченому Нітрогеном

У тому, що сполуки Нітрогену необхідні для росту рослини, легко переконатися на такому досліді (мал. 101). Дві рослини вирощували в однакових умовах, але одну – в ґрунті, який містив усі необхідні елементи, у тому числі й Нітроген, а іншу – без речовин, що містять Нітроген. У ґрунті, бідному на Нітроген, виросла невелика квола рослина, хоча в повітрі азоту багато. У ґрунті, багатому на Нітроген, виросла рослина значно більших розмірів. Отже, ми можемо зробити висновок: для росту і розвитку рослини важливий не газоподібний азот, а сполуки Нітрогену, що містяться в ґрунті у вигляді солей. Тому, якщо в ґрунті цих сполук не вистачає, їх необхідно вносити у вигляді добрив.

Що таке добрива? У природі всі рештки живих організмів і продукти їхньої життєдіяльності потрапляють у ґрунт, де їх розкладають бактерії, гриби та різні тварини на прості мінеральні речовини (мал. 102). Ці речовини слугують для живлення рослин. Вирощуючи культурні рослини, людина з врожаєм забирає більшу частину продукції рослин, яка у ґрунт не повертається. Це поступово виснажує ґрунт. Щоб кількість поживних речовин у ґрунті не зменшувалася, у нього вносять певні речовини – добрива. Бувають органічні та мінеральні добрива.

Мал. 102. Роль рослин у формуванні ґрунту

Органічні добрива – це продукти життєдіяльності або рештки живих організмів: перегній, гній, пташиний послід, торф, солома, компости тощо. Мінеральні добрива – нітратні, фосфатні та калійні – виробляє хімічна промисловість.

Цікаво знати, що є певні правила внесення добрив у ґрунт Насамперед слід визначити необхідну їх кількість. Надлишок деяких елементів у ґрунті може так само несприятливо впливати на життєдіяльність рослин, як і їхня нестача. Органічні добрива зазвичай вносять у ґрунт восени. Це пов’язано з тим, що потрібен деякий час, щоб до весни вони під дією ґрунтових організмів розклалися до розчинних у воді мінеральних сполук, які здатні засвоювати рослини. Фосфатні добрива також вносять восени, бо вони погано розчиняються у воді, а нітратні та калійні – навесні, оскільки вони розчиняються краще.

УЗАГАЛЬНИМО ЗНАННЯ

• Корінь складається з різних за особливостями будови та функцій ділянок – зон. Його верхівка вкрита кореневим чохликом, під яким розташована зона поділу.
• За рахунок клітин зон поділу та розтягування корінь росте. У всисній зоні наявні кореневі волоски, які забезпечують мінеральне живлення рослини.
• Провідною зоною поживні речовини пересуваються до надземної частини рослини. У ділянці всисної зони кореня можна виділити шари кори та центральний циліндр.
• Корінь не лише утримує рослину в ґрунті, а й всмоктує воду і розчинені в ній поживні речовини та транспортує їх до надземних частин рослини. Речовини, які рослина отримує з ґрунту, потрібні їй у різних кількостях. Насамперед рослині потрібні сполуки Нітрогену. Калію та Фосфору. Щоб кількість поживних речовин у ґрунті не зменшувалась, слід вносити органічні та мінеральні добрива.

Поповніть свій біологічний словник: кореневий чохлик, зони кореня: поділу, розтягування, всисна, провідна, кореневі волоски, мінеральне живлення, добрива.

ПЕРЕВІРТЕ ЗДОБУТІ ЗНАННЯ

Виберіть одну правильну відповідь

Укажіть частину кореня, яка реагує на силу тяжіння: а) зона поділу; б) зона розтягування; в) кореневий чохлик; г) зона кореневих волосків.

Установіть правильну послідовність складових зовнішньої будови кореня знизу вгору: а) всисна зона; б) кореневий чохлик; в) зона розтягування; г) зона поділу; д) провідна зона.

Установіть правильну послідовність поглинання рослиною води: а) судинами кореня та стебла вода потрапляє до всіх інших органів рослини; б) по клітинах кори кореня вода потрапляє до судин центрального циліндра; в) вода надходить через кореневі волоски до клітин кори кореня.

Дайте відповідь на запитання

• 1. Що таке кореневий чохлик? Які його функції?
• 2. У якій зоні кореня всмоктується розчин мінеральних речовин?
• 3. Які особливості внутрішньої будови кореня у всисній зоні?
• 4. Що таке мінеральне живлення?
• 5. Як вода та мінеральні речовини надходять до кореня?

Поміркуйте! Відомо, що ріст кореня в глиб ґрунту визначається дією певного постійного подразника. Який це подразник?

✅Корінь: розвиток кореня з зародкового корінця, види коренів

Корінь – це підземний вегетативний орган рослини. Корінь має осьову будову, володіє необмеженим верхівковим ростом. На корені відсутні листя, він не розчленований на вузли і міжвузля, не несе в певному порядку розташованих нирок і володіє додатнім геотропізм.

Функції кореня наступні:

• закріплення і утримання рослини в ґрунті;
• всмоктування води і мінеральних речовин;
• транспорт цих речовин в надземні органи рослини;
• синтез певних речовин – гормонів, ферментів т. д .;
• запасання поживних речовин (коренеплоди);
• вегетативне розмноження.

Зародковий корінець, який виходить з сім’я при проростанні, перетворюється на головний корінь. На кордоні між головним коренем і стеблом знаходиться коренева шийка. Головний корінь може гілкуватися, при цьому утворюються бічні корені другого, третього і т. д. порядків.

На пагоні можуть розвиватися додаткові корені. Сукупність усіх коренів утворює кореневу систему рослини. В її формуванні беруть участь головний, бічні і додаткові корені.

Розрізняють два типи кореневих систем: стрижневу і мочковату. Для стрижневий кореневої системи характерно переважний розвиток головного кореня, який довше і товщі інших коренів.

Вона, як правило, зустрічається у дводольних рослин. У мочковатій кореневій системі головний корінь не відрізняється – він або слабо розвинений, або рано відмирає. Коренева система утворена масою додаткових коренів. Мочковату кореневу систему мають однодольні рослини та деякі дводольні.

Корінь наростає в довжину за рахунок верхівкової точки росту. Вона складається з освітньої тканини, клітини якої здатні до постійного поділу. Точка зростання одягнена кореневим чохликом. Кореневої чохлик утворений живими клітинами, які злущуються і заміщуються новими за рахунок клітин точки росту. Кореневої чохлик захищає точку зростання від механічних пошкоджень. Ця зона кореня називається зоною поділу.

За зоною поділу розташовується зона розтягування, або зростання. Тут клітини ростуть і набувають дефінітивного форму і розміри.

За зоною розтягування знаходиться зона всмоктування. У ній спостерігається диференціація клітин на тканини. Зона всмоктування зовні несе епіблему, кожна клітина якої утворює кореневої волосок. За епіблемою розташовується первинна кора, перицикл і центральний осьовий циліндр.

За допомогою кореневих волосків відбувається всмоктування з ґрунтових розчинів води і мінеральних речовин. Оболонка клітин кореневих волосків тонка – це полегшує всмоктування. Майже всю клітину кореневого волоска займає велика вакуоль, а ядро розташовується у верхівки волоска. З ростом кореня кореневі волоски гинуть, і зона всмоктування утворюється заново.

Четверта зона кореня – зона проведення. Її функція – транспорт води і мінеральних речовин в надземні органи рослини і транспорт органічних речовин зі стебла в корінь.

Первинна кора кореня утворена живими клітинами основної тканини (паренхіми) і складається з трьох шарів. Функції первинної кори – транспортна (горизонтальний перенос речовин), запасаюча.

Зовнішній шар клітин центрального осьового циліндра утворюється перициклом. Його клітини можуть ділитися. У перициклі закладаються бічні корені і додаткові бруньки, за допомогою яких здійснюється вегетативне розмноження. Для вторинного потовщення кореня служить камбій – вторинна меристема, яка закладається в зоні проведення. Камбій забезпечує зростання кореня в товщину.

Центральний осьовий циліндр складається з різних тканин – проводять, механічних і основний. Ділянки деревини і лубу чергуються між собою – деревина утворює зірку, між променями якої знаходиться луб. У центрі кореня можуть перебувати механічна тканина і основна.

По судинах деревини протікає транспорт води і мінеральних речовин в надземні органи рослин – це висхідний струм. За ситоподібними трубками лубу з листя і стебла в корінь відтікають органічні речовини – це спадний струм.

Воду і мінеральні речовини корінь всмоктує з ґрунту за допомогою кореневих волосків. Вода надходить в кореневій волосок за рахунок осмосу. Потім вода проходить шлях по живих клітин первинної кори кореня і потрапляє в судини деревини центрального осьового циліндра.

Мінеральні речовини всмоктуються кореневими волосками в результаті пасивного або активного (з витратою енергії) транспорту через клітинну мембрану. В результаті в судинах деревини кореня розвивається підвищений осмотичний тиск. При перевищенні осмотичного тиску в судинах кореня над осмотичним тиском ґрунтового розчину розвивається кореневе тиск. Кореневе тиск поряд з випаровуванням бере участь в русі води в тілі рослини.

Рослини нормально розвиваються, якщо в ґрунтовому розчині обов’язково є азот, фосфор, сірка, калій, магній, кальцій і залізо. Ці елементи мають індивідуальне значення для життя рослини і тому не можуть замінюватися іншими і називаються макроелементами. Для росту і розвитку рослини необхідні також мікроелементи:

• бор;
• мідь;
• кобальт;
• цинк;
• марганець;
• молібден та ін.

Їх концентрація в ґрунті значно нижче, ніж концентрація макроелементів. У природних біогеоценозах вміст у ґрунті необхідних рослині елементів підтримується на відносно постійному рівні за рахунок кругообігу речовин. В агроценозах людина частина мінеральних речовин забирає з ґрунту разом з урожаєм. Тому в ґрунт сільськогосподарських угідь треба вносити добрива. Добрива підрозділяються на органічні і мінеральні.

Органічні добрива: гній, торф, пташиний послід, гнойова жижа, торфокомпосту і т.д. – містять всі необхідні для рослин поживні речовини. При внесенні органічних добрив у ґрунт потрапляють мікроорганізми:

Вони розкладають органічні залишки і підвищують родючість ґрунтів.

Мінеральні добрива бувають азотними, калійними і фосфорними. Азотні добрива містять азот у формі нітратів.

До них відносяться:

• різні селітри (калієва, натрієва та ін.);
• хлористий амоній;
• сечовина.

Азот потрібний рослинам для нормального формування вегетативних органів. Калійні добрива – хлористий калій, сульфат калію та ін. Впливають на ріст коренів, бульб, цибулин. Фосфорні добрива – суперфосфат, фосфоритне борошно та ін. Прискорюють дозрівання плодів. Фосфор і калій підвищують холодостійкість рослин.

Дихання кореня відбувається в результаті дифузії кисню з ґрунту в тканини. Для дихання потрібні органічні речовини. Вони надходять в корінь з листя. У процесі дихання утворюється енергія, збережена в молекулах АТФ.

Енергія витрачається на:

• ріст;
• ділення клітин;
• транспорт речовин;
• процеси синтезу і т. д.

Для проникнення в ґрунт повітря її треба постійно рихлити. Розпушування сприяє і збереженню вологи в ґрунті, тому його називають «сухим поливом».

Корені можуть видозмінюватися. Зустрічаються такі типи метаморфозів кореня.

Коренеплоди виконують запасаючу функцію у багатьох видів дворічних рослин (морква, буряк, ріпа та ін.). Вони мають подвійне походження – верхня частина утворюється зі стебла, а нижня – як потовщення головного кореня. У коренеплодах відкладаються крохмаль, цукор і т. д.

Кореневі шишки (кореневі бульби) – запасаючі додаткове коріння у жоржини, батату, чистяку та ін.

Коріння причеплення мають рослини, що можуть рости на вертикальних поверхнях (плющ).

Втягнуючі коріння (у цибулинних рослин) служать для занурення цибулини в ґрунт.

Повітряні корені утворюються у рослин, що поселяються на інших рослинах (епіфіти), наприклад, орхідеї. Вони забезпечують рослині всмоктування з вологого повітря води і мінеральних речовин.

Дихальні корені мають рослини, які ростуть на заболочених ґрунтах, наприклад, американський болотний кипарис. Ці корені піднімають над поверхнею ґрунту і постачають підземні частини рослини повітрям, яке поглинається через спеціальні отвори.

Ходульні корені утворюються у дерев, які ростуть на літоралі тропічних морів (мангри). Коріння сильно гілкуються і зміцнюють рослина в хиткому ґрунті.

Мікориза – це симбіоз коренів вищих рослин і ґрунтових грибів. Рослини постачають гриби розчинними вуглеводами, а гриби доставляють рослині мінеральні речовин.

Симбіоз між азотфіксуючими бактеріями і корінням бобових рослин (бульбочкові бактерії) також є видозміною коренів. Бактерії фіксують атмосферний азот і переводять його в сполуки, які засвоюються рослинами.