Понад 20 років при владі: що відомо про Реджепа Ердогана, який втретє став президентом Туреччини

Вибори президента Туреччини у 2023 році стали найбільшим викликом для Реджепа Ердогана за час його 20-річної президентської кар’єри. Йому довелось потягатися зі своїм головним опозиційним конкурентом у 2 турі, проте він все ж переміг та втретє став президентом.

Що відомо про турецького президента і чому він так прагне влади, читайте на 24 Каналі.

Юність, навчання та релігійна діяльність

12-й президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган народився в стамбульському районі Бейоглу 26 лютого 1954 року. Його батьки мають грузинське коріння. У 1965 році він закінчив початкову школу Пійале Паша, а в 1973 році релігійний ліцей імама Хатіпа (Imam Hatip Lisesi) в Стамбулі. Для вступу в університет релігійного диплома було недостатньо, тому Ердоган також склав додаткові іспити в ліцеї Ейюп (Eyup Lisesi).

Його родина була бідною, тому ще у школі він підробляв вуличною торгівлею. При цьому вже юнаком він був дуже релігійним. Власне через це 1975 – 1976 роках Ердоган навіть очолював молодіжний осередок проісламістської Партії національного порятунку Milli Selamet Partisi в стамбульському районі Бейоглу й молодіжне відділення партії в Стамбулі.

Ердоган в молодості / Busines Insider

Також він полюбляв футбол, яким активно займався у складі ряду юнацьких команд в таємниці від свого батька, адже той не схвалював це захоплення. Крім того, він був активістом “Національної турецької студентської асоціації”.

Родина. У 1978 році Реджеп Ердоган одружився. Разом з дружиною Аміне Ердоган вони виростили 4 дітей: Ахмет Бурак Ердоган, Сюмейє Ердоган Байрактар, Есра Ердоган та Білал Ердоган.

Ердоган з дружиною / Фото AP

У 1981 році майбутній президент Туреччини здобув вищу освіту на факультеті економіки й комерційних наук Університету Мармара.

Після військового перевороту 1980 року, коли діяльність всіх чинних політичних партій заборонили, Ердоган працював менеджером у приватному секторі і займався бізнесом, а у 1982 році пішов в армію.

Новий початок політичної кар’єри після військового перевороту: як Ердоган прийшов до влади

Ердоган повернувся в політику у 1983 році, коли була заснована “Партія добробуту” Refah Partisi, яка ідеологічно була схожою на “Партію національного порятунку”. Вже за рік він очолив цю партію в Бейоглу, а у 1985 стрімко увірвався до вищої керівної ради партії. Згодом він кілька разів намагався протиснутись в парламент, проте не вдавалось.

Проте політична кар’єра Ердогана піднялась у 1994 році, коли він став мером Стамбула. Йому вдалось озеленити місто, розібратися з соціальними проблемами й розв’язати низку проблем з вивозом сміття і забезпеченням водою. Ердоган швидко здобув популярність серед містян, та це не заважало йому підтримувати політику ісламізму. Наприклад, обмежуючи споживання алкогольних напоїв у Стамбулі.

У 1998 році Ердогана публічно засудили за декламування віршів ісламського змісту на мітингу, який проходив в грудні 1997 року в провінції Сіїрт. Тож він пішов з посади мера. Цікаво, що сам вірш не був заборонений і навіть входив до книги, рекомендованої міністерством освіти Туреччини. Проте суд засудив Ердогана до десятимісячного ув’язнення, але його достроково звільнили за 4 місяці. Після цього він вступив у партію, яку теж швидко заборонили.

У серпні того 2001 року утворилась “Партія справедливості і розвитку” Adalet ve Kalkinma Partisi, Ердоган був одним з її засновників та очолив партію. Через рік ця партія отримала більшість місць в парламенті, що дозволило їй сформувати однопартійний уряд. Це дало можливість проводити реформи незалежно від інших політичних партій.

Цікаво. Хоч Ердоган очолював партію, згідно з законом він не міг увійти ні до парламенту, ні до уряду через минулу судимість, тож уряд очолив соратник Ердогана Абдулла Гюль (Abdullah Gul). Проте до 2003 року парламент змінив законодавство, внаслідок чого Ердоган спершу став депутатом парламенту, а потім прем’єр-міністром.

Суперечливі моменти в політиці Ердогана

Одним із найважливіших досягнень Ердогана на посту прем’єр-міністра вважається грошова реформа, яка пройшла у 2004 – 2005 роках і привела до зменшення інфляції та розвитку інфраструктури. При цьому не все було так радісно – в країні утискали свободу слова. Інакодумців переслідували за статтею 301 кримінального кодексу, що забороняє образу “турецькості”. Зокрема переслідували відомого письменника Орхана Памука – лауреата Нобелівської премії, а ще журналіста вірменського походження Гранта Дінка, якого згодом вбили.

Крім цього, у Ердогана були неоднозначні стосунки з США. Хоча Туреччина постійно представлялася як один з основних американських союзників на Близькому Сході, зовнішній курс уряду Ердогана був направлений у протилежний бік. Зокрема у 2003 році він не пропустив американські війська до Іраку, через що йому вдалось побудувати тісні зв’язки з країнами Близького Сходу.

Також уряд Ердогана намагався якось розв’язати проблему курдського сепаратизму на південному сході країни, хоч спершу його партія заперечувала цю проблему. У другій половині 2007 року Ердоган відмовився збільшити обсяг викладання курдською мовою й того ж року турецька армія почала проводити бойові операції проти Робітничої партії Курдистану, зокрема на території Іраку, а у 2008 році Ердоган вирішив спробувати “метод пряника”, заявивши про нові інвестиції в економіку курдських районів.

У березні 2008 року генеральний прокурор Туреччини зажадав припинити діяльність “Партії справедливості і розвитку”. Також він хотів заборонити її очільникам, зокрема Ердогану, брати участь в будь-яких партіях протягом п’яти років. Через це уряд з подачі партії Ердогана символічну поправку до статті 301, що нібито пом’якшило покарання за її порушення. Після цього року Верховний суд Туреччини оголосив незаконною вимогу генерального прокурора.

В першій половині 2010 року Реджеп Ердоган із кількома міністрами приїхав в Афіни. Голова МЗС Туреччини Ахмет Давутоглу заявив, що турецький уряд працює над створенням “атмосфери психологічних змін” у відносинах між двома країнами. Проте під кінець того ж року міжнародна організація “Wikileaks” опублікувала дані про те, що Туреччина планує війну з Грецією та підтримує Аль-Каїду. Ердоган пообіцяв у піти у відставку, якщо ці обвинувачення підтвердяться, але почав вимагати США покарати організацію за “наклеп”.

Президентські вибори

• 10 серпня 2014 Ердоган вперше став президентом Туреччини. Ці вибори були першими всенародними виборами президента країни – раніше лідер обирався парламентом.
• 24 червня 2018 року у Туреччині пройшли дострокові президентські та парламентські вибори, які оголосив Ердоган, заявляючи, що хоче позбавити країну від “хвороб старої системи”. На мітинг проти президента вийшли мільйони турків, проте все ж він вдруге переміг у першому турі (за нього проголосували 53% виборців).
• 14 травня 2023 року відбувались нові вибори у Туреччині. У першому турі Ердоган не набрав більш ніж 50% голосів і вийшов у другий тур зі своїм головним опонентом Кемалем Киличдароглу. 28 травня відбувся другий тур, у якому переміг Ердоган, втретє ставши президентом.

Зауважимо, що вибори у Туреччині 2023 року називали найважливішими в Європі. Проти Ердогана об’єдналися 6 турецьких опозиційних партій, які мріють покласти край 20-річному правлінню президента. Після оголошення результатів виборів Киличдароглу заявив, що продовжить займатися опозиційною діяльністю.

Цікаво, що під час виборів затримали адмінів п’яти опозиційних твітер-акаунтів. Генеральна прокуратура Стамбула порушила кримінальну справу про “публічне поширення хибної інформації в Інтернеті, яка спричинила порушення громадського порядку”. За таким звинуваченням фігурантам може загрожувати три роки позбавлення волі.

Чистки незгодних

20 липня 2016 року Ердоган оголосив надзвичайний стан, заявивши, що в країні планується переворот. Він повинен був тривати 2 місяці, але тривав аж до 2018 року. В цей період відбувалися комплексні чистки незалежних ЗМІ та налаштованих проти Ердогана громадян. До березня 2018 року було заарештовано понад 50 000 осіб, понад 160 000 звільнено з роботи.

У серпні 2016 року Ердоган почав заарештовувати журналістів, які публікували або збиралися опублікувати статті, у яких висловлювалися підозри щодо корупції в адміністрації Ердогана. На той час кількість ув’язнених в Туреччині була більша, ніж у будь-якій іншій країні, навіть у Північній Кореї, на Кубі, в Росії та Китаї разом узятих.

У січні 2016 року понад тисячу вчених підписали петицію, яка критикує військові дії Туреччини проти етнічних курдських міст і районів на сході країни. Науковці закликали припинити насилля. Ердоган звинуватив їх у “терористичній пропаганді”. Протягом кількох днів було заарештовано понад 30 підписантів.

8 липня 2018 року Ердоган звільнив 18 000 чиновників за зв’язки з американським священнослужителем Фетхуллахом Гюленом. Також було звільнено 9000 офіцерів поліції, 5000 – зі збройних сил, а також сотні вчених.

Стосунки з іншими країнами

У травні 2010 року Туреччина та Росія підписали 17 угод про зміцнення співробітництва в енергетичній та інших галузях, серед них договори про будівництво першої в Туреччині атомної електростанції та будівництво нафтопроводу від Чорного моря до Середземного моря. Лідери двох країн також підписали угоду про безвізовий режим, яка дозволяє туристам безкоштовно в’їжджати в іншу країну та перебувати там до 30 днів.

У стосунках Ердогана з Путіним було кілька сварок, пов’язаних з політикою Росії у Вірменії та Сирії. Зокрема у листопаді 2015 року Туреччина збила російський літак Су-24, який порушив повітряний простір країни на кордоні з Сирією. Це був перший випадок за 62 роки, коли російський військовий літак був збитий винищувачами НАТО. Тоді Ердоган заявив, що його країна може купувати газ десь в іншому місці, проте згодом політики помирились.

Після повномасштабного вторгнення в Україні стосунки між країнами збереглися й Туреччина продовжує економічні відносини з агресоркою, щоправда, країна таки закрила Босфор і Дарданелли для всіх російських військових кораблів, що дуже допомогло Україні.

Попри те, що Ердоган підтримує зв’язок із Путіним, він засуджує російську агресію, підтримує Україну та допомагає Києву, зокрема зброєю. Також за його допомогою запрацював “зерновий коридор” й вдалося провести евакуацію героїв “Азовсталі”. Проте, на жаль, багато з них досі перебувають в полоні. Варто зауважити, що 5 звільнених з російського полону командирів полку “Азов” перебувають в Туреччині під протекцією президента.

18 серпня 2022 Ердоган вперше від початку повномасштабної війни приїхав в Україну до Львова. Там він зустрівся з президентом Володимиром Зеленським.

Ердоган та Зеленський у Львові / Фото Офіс Президента

Але, звичайно, не без ложки дьогтю. Ердоган є головним лобістом ідеї “мирних переговорів” України та Росії. Хоч основа мирного плану України проста – виведення російських військ з території України у межах міжнародно визнаних кордонів 1991 року.

• Незгода з НАТО: чому Ердоган проти вступу Швеції в Альянс

Швеція хоче стати членом НАТО, проте Ердоган твердо заявив, що не підтримує вступ країни. Річ у тім, що Швеція переховує членів Робітничої партії Курдистану, яка в Туреччині визнана терористичною групою. Ердоган вимагає екстрадиції всіх членів партії, однак шведи на таке не погоджуються. Стосунки між обома країнами дуже напружені, проте Альянс сподівається переконати турецького лідера.

Erdogan: The man who has dominated Turkish politics for 20 years

This weekend, Recep Tayyip Erdogan, the man who has dominated Turkish politics for two decades, is seeking to extend his rule for another five years. Erdogan is vying to secure a third term as president, adding to his three previous spells as prime minister from 2003 to 2014.

Keep reading

Don’t take our votes for granted, warn Kurdish voters in Turkey

Could Greece and Turkey reconcile after elections?

Turkey’s foreign policy: From past to potential post-Erdogan era

Turkey’s opposition accuses Russia of interfering in elections

Ahead of the May 14 first round, the polls were widely billed as the toughest Erdogan had yet to face. And even though he did not secure an outright victory, the 69-year-old is seen as a strong favourite in the May 28 run-off after receiving received 49.52 percent of the first-round vote, compared to 44.88 percent for his main rival, Kemal Kilicdaroglu. Erdogan comes from a conservative political tradition and has developed a reputation as a divisive figure in a country that was founded along secularist lines in the 1920s by Mustafa Kemal Ataturk. He surpassed Ataturk’s 15 years in Turkey’s top post five years ago, becoming the longest serving leader the country has known. In 2014, he became the first president elected by popular vote, going on to win a referendum that concentrated power in the president’s hands.

Worsening cost-of-living crisis

The election will be held as Turkey is experiencing a series of economic crises that have led to rampant inflation and a deepening cost-of-living crunch. February’s earthquakes in southeastern Turkey heaped further pressure on Erdogan with many people criticising his government’s response and failure to enforce building regulations, claiming these factors contributed to the loss of more than 50,000 lives. “He has to go. It is his one-man regime that helped create this disaster,” Furkan Ozbilgin, a 29-year-old resident of Antakya, the city worst hit by the quakes and a stronghold for the opposition, told Al Jazeera before the first round. “It is through his rule that contractors were allowed to get away with building such poor buildings that collapsed, killing thousands of people,” Ozbilgin charged. The president, however, has many supporters who point to his successes over the years and see him as the man to tackle Turkey’s current troubles. “Of course, over 20 years, there are going to be bad periods as well as good,” said Ahmet Gokkaya, a shopkeeper in Istanbul’s conservative Fatih district. “Our president cannot be held responsible for the earthquake disaster. Does he control every building site in Turkey? “We have seen what he’s done for this country, and we should not abandon him now.” Erdogan supporters attend a rally in Ankara on May 11, 2023 [Cagla Gurdogan/Reuters]

Rising through the political ranks

Erdogan’s political career can be traced back to the 1970s in Beyoglu, the Istanbul district that includes his childhood home in Kasimpasa, a working class neighbourhood on the slopes leading from the glitzy shops of Istiklal Avenue to the waters of the Golden Horn. His first political role came in 1976 as the head of the Beyoglu youth branch of the National Salvation Party, led by Necmettin Erbakan, a future prime minister widely viewed as Erdogan’s mentor. He rose through the ranks, in 1994 becoming mayor of Istanbul, where he addressed many of the problems facing the city’s rapidly growing population, such as air pollution, rubbish collection and a lack of clean water. But four years later he attracted the attention of the courts for reciting a controversial poem. This led to a four-month jail term for inciting religious discrimination. Emerging from prison in July 1999 with a ban from politics still in place, Erdogan went on to form the Justice and Development Party (AK Party) two years later. Fifteen months after the party’s founding, it won the 2002 elections against the background of a financial crisis. Due to his ban from politics, Erdogan was unable to take office as prime minister until the following March. So began two decades of power that many observers said have seen a dramatic change in Erdogan’s politics.

Changes over 20 years

Most commentators see the first decade of AK Party rule as one in which the government embraced democratic reforms as Turkey sought to join the European Union. Erdogan was heralded by liberals at home and abroad for loosening the military’s grip on the country and addressing the rights of women and minorities. In the past 10 years, however, Erdogan has been criticised for adopting a more authoritarian outlook that many said has further polarised Turkey, particularly in the wake of nationwide anti-government protests 10 years ago and a 2016 coup attempt, during which he narrowly escaped with his life. Purges after the failed coup saw tens of thousands of people jailed or dismissed from their jobs as the government went after the supporters of US-based Muslim leader Fethullah Gulen, whom the Turkish government blamed for orchestrating the putsch attempt with his followers. Critics said the clampdown was used as a cover to target wider political dissent and the term “Gulenist” had become a brush to tar any opponent. Erdogan’s success in national elections hit a bump in 2015 when the AK Party lost its parliamentary majority, leading the president to ally with ultra-nationalists and abandon the Kurdish peace process. Four years later, Erdogan suffered his first electoral defeat when local elections saw major cities, including Istanbul and Ankara, elect the opposition. A rerun of the vote in Istanbul, held after the AK Party protested the outcome, led to the opposition candidate for mayor winning by an even wider margin. Erdogan now promises future economic prosperity and has sought in the run-up to the election to relieve rising living costs by introducing subsidised energy bills and hikes to pensions, public workers’ salaries and the minimum wage. Focusing on the AK Party’s record of building bridges, roads and hospitals, Erdogan has also highlighted the improvements made to Turks’ everyday lives while also heralding prestigious projects, many in the military sphere, such as the development of drones.

Чому Ердоган передумав висилати послів США і країн ЄС. “Тепер будуть обережні”

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заявив, що вже не висилатиме 10 західних послів, як планував два дні тому. Аналітики та експерти застерігали, що такий крок може викликати дипломатичну кризу та економічні труднощі в країні.

Це сталося після того, як у понеділок посольства США та інших країн заявили, що віддані статті 41 Віденської конвенції про невтручання у внутрішні справи інших країн.

Радник Ердогана заявив ВВС, що президент вітає такий крок й інцидент майже вичерпано.

Сварка виникла після того, як посольства США, Німеччини, Канади, Данії, Фінляндії, Франції, Нідерландів, Нової Зеландії, Норвегії та Швеції виступили зі заявою, що закликала звільнити Османа Кавала, турецького філантропа, який зараз перебуває у в’язниці.

Президент наказав своєму МЗС оголосили послів цих країн персонами нон-грата, та пояснив своє рішення обов’язком захищати суверенітет Туреччини.

“Наша воля – ніколи не викликати кризу, а лише захищати права і закон, честь, інтереси та суверенні права нашої країни, – сказав сьогодні про своє попереднє рішення Ердоган під час телевізійного звернення. – Сьогодні ті ж посли з новою заявою відмовились від свого наклепу на нашу судову систему та нашу країну”.

“Я вважаю, що з цього моменту вони будуть більш обережні в своїх заявах, які стосуватимуться наших суверенних прав”, – додав президент.

Кореспондент ВВС на Близькому Сході Том Бейтман сказав, що схоже на те, що це рішення Ердогана розрядило ймовірну дипломатичну кризу із Заходом, хоча і причини інциденту нікуди не ділись.

Хто такий Осман Кавала

64-річний Осман Кавала – турецький бізнесмен, філантроп і правозахисник, який фінансував багато культурних та правозахисних проєктів у своїй країні і брав участь у їхній роботі. Він працював, зокрема, над примиренням турецької більшості з вірменською і курдською меншинами Туреччини.

Автор фото, Reuters

Протест біля будівлі суду, де йшов процес над Кавалою

У листопаді 2017 року Кавалу заарештували за звинуваченням в організації протестів на площі Таксім у Стамбулі в 2013 році та у співучасті в спробі перевороту в 2016 році.

У протестах 2013 року турецька прокуратура побачила й руку американського мільярдера й філантропа Джорджа Сороса, якого багато авторитарних правителів світу люблять звинувачувати у змові проти них.

Про Сороса згадав на мітингу в суботу і Реджеп Таїп Ердоган.

“Людина на ім’я Кавала – це філія Сороса в Туреччині! Десять послів просять за нього в міністерстві закордонних справ. Яке безсоромність!” – заявив Ердоган.

У лютому 2020 року Кавалу виправдав суд у справі щодо протестів 2013 року, але на свободу він так і не вийшов, оскільки прокуратура зажадала його арешту за іншою статтею, а трохи пізніше додала ще й звинувачення у шпигунстві.

Кавала сказав минулого тижня в інтерв’ю – заочно, з тюремної камери – агенції AFP, що відчуває себе інструментом, за допомогою якого Ердоган, який керує Туреччиною вже двадцять років, намагається виставити опозиціонерів іноземними агентами.

У 2019 Європейський суд з прав людини визнав арешт Кавали переслідуванням з політичних мотивів і спробою влади Туреччини “змусити замовкнути активіста неурядових організацій та правозахисника, відлякати інших осіб від подібної діяльності й паралізувати громадянське суспільство в країні”.

У вересні цього року Рада Європи дала Туреччині час до грудня, щоб відпустити Кавалу до суду. В іншому випадку Рада Європи загрожує вжити дисциплінарних заходів проти Анкари.

МЗС Німеччини, у відповідь повідомило, що веде “інтенсивні консультації” з іншими дев’ятьма країнами.

А у МЗС Норвегії заявили, що їхній посол не зробив нічого такого, що заслуговувало би висилки, та закликали Туреччину дотримуватись демократичних норм і принципів верховенства закону.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!