Усі сперечаються, яка з країн має більше заслуг у Другій світовій війні. Переміг Сталін? Чи Черчилль із Рузвельтом? Ні, все набагато складніше — пояснює історик Річард Овері (архівний матеріал)

До 2023 року Україна відзначала 8—9 травня два офіційні свята — День памʼяті та примирення і День перемоги над нацизмом. Щороку ці дати супроводжувалися запеклими суперечками: у кого з країн-союзниць більше заслуг у Другій світовій війні та який чинник став вирішальним для перемоги (ленд-ліз, висадка в Нормандії, битви під Сталінградом і на Курській дузі, злом «Енігми» тощо). Цій темі присвячена книга британського історика, професора Королівського коледжу Річарда Овері «Чому союзники перемогли». Відповідь, яку він пропонує, — незмірно складніша й на порядок цікавіша, ніж будь-яка версія, що лунає у кожній аматорській суперечці. Оглядач «Бабеля» Сергій Пивоваров переказує основні тези книги — із рідкісними архівними фотографіями.

Karolina Uskakovych / «Бабель»

Перемога антигітлерівської коаліції сьогодні, як і під час виходу книги Овері 25 років тому, багатьом здається чимось очевидним і заздалегідь визначеним. Запитання «чому союзники перемогли» часто не ставлять із психологічних причин. Адже ми вже знаємо результат, а про альтернативу думати просто не хочеться.

Однак після перших двох років війни перспективи були зовсім інакші. «Жодна розсудлива людина на початку 1942 року не могла б передбачити кінцевий результат війни». У стратегічному плані союзники зіткнулися з найгіршим сценарієм.

Німецька авіація бомбить Польщу в перший день початку Другої світової війни 1 вересня 1939 року.

Німецький штурмовий загін готується до придушення снайперських точок в одному з укріпрайонів радянських військ, 27 липня 1941 року.

DeAgostini / Getty Images

Німецька авіація бомбить Польщу в перший день початку Другої світової війни 1 вересня 1939 року. Німецький штурмовий загін готується до придушення снайперських точок в одному з укріпрайонів радянських військ, 27 липня 1941 року.

DeAgostini / Getty Images

Німеччина завоювала фактично всю Європу, завдала нищівної поразки Радянській армії, вже підступала до Москви і Ленінграда й готувалася прориватися на Кавказ і Близький Схід. Згідно з радянськими архівами, у жовтні 1941 року Сталін навіть міркував про те, щоб здатися.

Велика Британія, хоч і змогла не допустити вторгнення, але фактично опинилася в ізоляції на острові. Німецькі підводні човни перерізали постачання допомоги через Атлантику, а їхня авіація домінувала в повітрі. США ще тільки готувалися переорієнтовувати свою економіку і промисловість на військові потреби. А в грудні 1941 року по американській військово-морській базі Перл-Харбор завдали удару японці. На той час британський премʼєр Вінстон Черчилль всерйоз розглядав варіант, за якого «Гітлер панував би в усій Європі, Африці, Азії, а Америці та Британії навʼязав мир на своїх умовах».

Німецький підводний човен U-106 повертається на базу в окупованому французькому портовому місті Лорьян, серпень 1943 року.

DeAgostini / Getty Images

Але до кінця 1944 року ситуація кардинально змінилася. Тому, на думку Овері, вирішальними стали саме події 1942—1944 років. Умовно їх можна розділити на три етапи:

• 1942 рік — глуха оборона і виснаження сил противника, нарощування власного технічного потенціалу, робота над помилками в тактиці та стратегії, формування антигітлерівського союзу;
• 1943 рік — перелом на ключових фронтах, поступове здобуття переваги на морі та в повітрі;
• 1944 рік — перехід у наступ, другий фронт у Західній Європі, до кінця року баланс сил вже остаточно складається на користь союзників.

Але жоден з цих факторів не був вирішальним сам собою, їх варто розглядати тільки в сукупності. «Війна була унікальною за своїм географічним розмахом і масштабами. Поле битви було світовим полем в буквальному сенсі слова. Для союзників питання про перемогу у війні на якійсь певній ділянці не стояло: її потрібно було здобути на кожному театрі військових дій і в усіх вимірах — на суші, на морі та в повітрі. Це робило гонитву за перемогою дорогою і, насамперед, тривалою».

Радянські солдати йдуть в атаку серед руїн Сталінграда, лютий 1943 року.

Якби більша частина німецької армії не загрузла в боях на Східному фронті, то висадка в Нормандії навряд була б успішною. З іншого боку — постійні повітряні бомбардування німецьких заводів і верфей відвернули авіацію зі Східного фронту. Поступово союзникам вдалося домогтися переваги в повітрі. Але Радянському Союзу, як і Британії, все одно було б важко без поставок допомоги з Північної Америки. А для цього потрібно було очистити Атлантику від німецьких підводних човнів. «Зрештою союзники змогли переломити ситуацію у всіх трьох цих кампаніях, але такий результат не міг бути сприйнятий як само собою зрозумілий ані в 1942-му, ані протягом більшої частини 1943 року».

Під час війни союзники припускалися серйозних помилок, але кілька разів їм по-справжньому щастило. Приміром, вирішальну битву з японським флотом біля атолу Мідвей у червні 1942 року вдалося виграти, тому що «десять із сотень американських бомб влучили в потрібну ціль». А під час висадки в Нормандії одним з факторів успіху стала погода. Тому вже наприкінці війни Черчилль іноді говорив, що «на боці союзників було провидіння».

Торпедоносці ВМС США летять над палаючим японським кораблем під час битви за Мідвей, 4 червня 1942 року.

Universal History Archive / Universal Images Group / Getty Images

Американські бомбардувальники атакують німецький підводний човен. Через кілька хвилин після того, як була зроблена ця фотографія, човен затонув, 17 серпня 1944 року.

Авіація союзників бомбить німецьке місто Гамбург — великий промисловий центр, порт і транспортний вузол, де розташовувались нафтопереробні підприємства, бункери підводних човнів, верфі, 2 серпня 1943 року.

SSPL / Getty Images

Торпедоносці ВМС США летять над палаючим японським кораблем під час битви за Мідвей, 4 червня 1942 року. Американські бомбардувальники атакують німецький підводний човен. Через кілька хвилин після того, як була зроблена ця фотографія, човен затонув, 17 серпня 1944 року. Авіація союзників бомбить німецьке місто Гамбург — великий промисловий центр, порт і транспортний вузол, де розташовувались нафтопереробні підприємства, бункери підводних човнів, верфі, 2 серпня 1943 року.

Universal History Archive / Universal Images Group / Getty Images; Bettmann / Contributor; SSPL / Getty Images

Тільки до 1944 року США, Британія та СРСР змогли подолати внутрішні розбіжності та почали координувати свої дії — від самого початку війни їхній союз був вимушеним, а не добровільним. Після пакту Молотова — Ріббентропа Захід взагалі розглядав СРСР як поплічника Німеччини. І кожна зі сторін побоювалася, що хтось піде на угоду з нацистами за спинами інших. «Зрештою альянс був викований з національного корисливого інтересу. Він існував, допоки кожна зі сторін потребувала допомоги іншої для досягнення перемоги, а потім розпався», — писав у своєму щоденнику помічник держсекретаря Рузвельта Адольф Берль.

У 1939—1941 роках Німеччина технологічно і тактично на голову перевершувала як своїх супротивників, так і основних союзників — Італію та Японію. Тому учасникам антигітлерівської коаліції довелося дуже швидко реформувати як організацію сил і їхнє оснащення, так і оперативні навички. Приміром, після поразок літа і осені 1941 року радянський Генштаб до березня 1943-го підготував пʼять томів критичного аналізу, в яких охоплювалося все — від використання танків і літаків до закладки димових завіс.

Поступово союзники надолужували технологічне відставання. В СРСР налагодили масове виробництво маневреного танка Т-34, який чудово себе проявив під час битви на Курській дузі — одній з переломних битв на Східному фронті влітку 1943 року. В американців зʼявилися бомбардувальники, здатні літати на великі відстані. З їхньою допомогою вдалося ефективно руйнувати німецьку військову промисловість. До 1944 року бомбардування скоротили випуск німецької авіатехніки на 31 відсоток, а танків — на 35 відсотків. Авіація союзників успішно діяла й в битві за Атлантику. У 1943 році літаки потопили 149 з 237 німецьких підводних човнів.

Американські військові джипи Ford GPW на борту десантного корабля під час підготовки до висадки в Нормандії, 1 червня 1944 року.

PhotoQuest / Getty Images

Американські військові вантажівки завантажують на десантний корабель під час підготовки до висадки в Нормандії, 1 червня 1944 року.

PhotoQuest / Getty Images

Американські військові джипи Ford GPW на борту десантного корабля під час підготовки до висадки в Нормандії, 1 червня 1944 року. Американські військові вантажівки завантажують на десантний корабель під час підготовки до висадки в Нормандії, 1 червня 1944 року.

PhotoQuest / Getty Images

Величезну роль зіграли навіть незначні на перший погляд технологічні дрібниці. Наприклад, додаткові паливні баки для винищувачів дозволили їм прикривати бомбардувальники під час рейдів у глибокий тил противника. У Німеччині ж після перших успішних років війни технологічний прогрес пішов на спад. Станом на 1944 рік, коли американські та британські війська були повністю моторизовані, німецька армія все ще використовувала понад мільйон коней.

Баланс у співвідношенні ресурсів теж поступово змістився на користь союзників. Тут Овері називає два ключові чинники: величезна швидкість і масштаб американського переозброєння і швидке відродження радянської промисловості після величезних втрат у 1941 році. Маючи у своєму розпорядженні лише чверть того обсягу сталі, що був у Німеччини, радянські заводи протягом війни випустили більше літаків, танків і гармат, ніж супротивник.

Самохідні установки ІСУ-152 і танки Т-34 виробництва Челябінського тракторного заводу перед відправкою на фронт, 10 січня 1943 року.

Але однієї матеріальної переваги у війні недостатньо, якщо відсутня воля до боротьби. Після перших тяжких років війни лідерам країн-союзників вдалося надихнути людей боротися за перемогу як на фронтах, так і в тилу. Не в останню чергу саме завдяки морально-вольовій стійкості вдалося переломити хід Сталінградської битви, коли «ціною відчайдушної, майже незбагненної мужності кілька тисяч людей утримували 6-ту німецьку армію достатньо довго, щоб влаштувати вирішальну пастку».

У Німеччині ж сталося зворотне. «Легкі перемоги переконали Гітлера в тому, що він володіє винятковим розумінням стратегії та тактики. Упродовж війни він дедалі більше концентрував військові зусилля у своїх руках і майже не довіряв нічиїм порадам. Війна в Німеччині перетворилася на чоловічу розвагу, в якій інтуїція витіснила раціональну оцінку, а манія величі — здоровий глузд». Примітно, що аж до самогубства у квітні 1945 року Гітлер звинувачував у поразці кого завгодно, крім себе: «євреїв, більшовиків, навіть власний німецький народ».

Німецькі солдати, взяті в полон американськими військами, неподалік від району Пуент-дю-Ок після висадки в Нормандії, червень 1944 року.

Glasshouse Vintage / Universal History Archive / Universal Images Group / Getty Image

Німецькі військовополонені, доставлені в Британію після успішної висадки в Нормандії, червень 1944 року.

Galerie Bilderwelt / Getty Images

Армійський бульдозер США розчищає завали після битви при Шербуру, Франція, червень 1944 року.

Glasshouse Vintage / Universal History Archive / Universal Images Group / Getty Image

Німецькі солдати, взяті в полон американськими військами, неподалік від району Пуент-дю-Ок після висадки в Нормандії, червень 1944 року. Німецькі військовополонені, доставлені в Британію після успішної висадки в Нормандії, червень 1944 року. Армійський бульдозер США розчищає завали після битви при Шербуру, Франція, червень 1944 року.

Glasshouse Vintage / Universal History Archive / Universal Images Group / Getty Image; Galerie Bilderwelt / Getty Images

У якої з країн-союзниць більше заслуг у Другій світовій війні — питання складне. А от закинути донат «Бабелю» — дуже просто: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]

Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо

Чи може війна на виснаження принести мир Україні – NYT

Американське видання The New York Times у статті “Що 70 років воєн можуть розповісти нам про російсько-український конфлікт” аналізує методи ведення війни в Україні, порівнюючи її з іншими війнами, що відбувалися у період від Другої світової.

Автор статті Макс Фішер пише, що від російського вторгнення в Україну чекали постмодерних способів війни, де пануватимуть маніпуляції засобами масової інформації, дезінформація, кібератаки, операції під фальшивими прапорами та винищувачі без розпізнавальних знаків.

І такі елементи були, пише видання, але домінувала все ж таки традиційна динаміка 20-го століття: зміна бойових ліній танків і військ, міські штурми, боротьба за панування в повітрі та за лінії постачання, масова мобілізація військ і виробництво зброї.

Після 1945 року подібні конфлікти стали рідшими, але повністю не зникли. Серед прикладів – війни між Ізраїлем і арабськими державами, Іраном та Іраком, Вірменією й Азербайджаном, Індією і Пакистаном, Ефіопією та Еритреєю. Саме на них посилаються військові історики й аналітики, коли їх просять провести паралелі з російською війною в Україні.

Кожна війна – унікальна. Але є певні спільні тенденції, які можуть пролити світло на те, що рухає бойовими діями, що визначає перемогу чи поразку, а також яким буде кінцевий результат.

Такі війни зазвичай розпочинаються через фундаментальні територіальні суперечки, а отже вписані в концепцію національної ідентичності сторін конфлікту, пояснює Сергій Радченко, історик з Університету Джона Гопкінса. Це робить конфлікт настільки складним для вирішення, що бойові дії часто повторюються впродовж багатьох десятиліть.

“Крім того, більшість звичайних воєн зводяться до промислового виснаження”, – пояснює Майкл Кофман, директор відділу російських досліджень у CNA, дослідницькому інституті в Арлінгтоні, штат Вірджинія.

“Сторона, яка краще відновлюється, здатна витримати війну, зрештою перемагає”.

Російсько-українська війна ідеально вписується в цю модель, що допомагає пояснити багато її поворотів, додає Кофман.

Наприклад, здатність кожної сторони захоплювати й утримувати території значною мірою визначає її здатність застосовувати танки та іншу важку техніку краще, ніж супротивник.

Автор фото, Getty Images

Українські війська в Донецьку

А, оскільки ефективно знищувати важку техніку може авіація, то швидкість виснаження кожної сторони на землі частково визначається тим, хто контролює небо.

Видання наводить приклад Ірану, що завершив свою десятирічну війну з Іраком у 1980-х роках, лише коли нарешті захопив контроль над небом.

В Україні ж контроль неба багато в чому залежить від того, чи зможе вона розгорнути достатню кількість зенітних озброєнь, щоб дати відсіч авіації РФ.

І тут знову постає питання виснаження, як економічного, дипломатичного, так і військового.

Це допомагає пояснити, чому Україна прагне отримати західну військову допомогу, чому західні уряди прагнуть рецесії російської економіки, і чому російські війська здійснили так багато атак на українські міста, що погіршує українську промисловість, аж до роботи її енергосистеми, і тому змушує Україну перекидати частину протиповітряної оборони до міст, віддалених від поля бою.

Усе це, у певному сенсі, є фронтами у війні промислового виснаження, пише видання.

Це також нагадує інші подібні війни, наприклад, Корейську війну, де повітряні атаки під керівництвом США спустошили північнокорейські міста у спосіб, що не відрізняється від атак Росії в Україні, а часто й перевершує його.

Один з уроків цих конфліктів полягає в тому, що, коли кожна сторона відчайдушно намагається йти в ногу з іншою, вона докладає чимало зусиль, щоб отримати міжнародну підтримку.

Це може продовжити війну, якщо вона вигідна агресору, як це зробили американська та саудівська підтримка під час спроби вторгнення Іраку в Іран.

Це може допомогти вирішити результат війни, як це було в деяких конфліктах на тлі розпаду Югославії, де підтримка Заходом однієї сторони зрештою перевищувала підтримку Росії іншої.

Це також може ширше змінити глобальну політику.

Геополітичні лінії, встановлені Корейською війною, де Північ заручилася підтримкою СРСР і Китаю проти підтримуваного США Півдня, актуальні й через 70 років.

“Говорячи про російське вторгнення в Україну, на думку спадає “Війна Судного дня”, — каже історик Радченко, маючи на увазі арабо-ізраїльську війну 1973 року.

Коаліція арабських держав, що напала на Ізраїль, прагнула витіснити його з територій, які він захопив під час попередніх бойових дій, і відновити своє домінування в регіоні. Так само як Москва прагне повернути Україну у свою орбіту і відновити в Європі деякі свої позиції радянської доби.

У своїй промові про початок вторгнення в Україну президент Росії Володимир Путін зайшов так далеко, що назвав це війною, спрямованою на те, щоб виправити те, що він вважав історичною помилкою на тлі розпаду Радянського Союзу 30 років тому, коли Україна стала незалежною державою.

Нові війни, старі візерунки

Те, що війна між Росією і Україною, здавалося б, відповідає старій моделі, а не окреслює новий напрямок у війні, як багато хто передбачав, може запропонувати ширші уроки для світу.

“Стратегічна зброя не замінила і не замінить армії”, — вважає аналітик Стефані Карвін.

Лише звичайні сили можуть захопити й утримати територію, зробивши їх центральною одиницею ведення війни. Новіші технології, такі як безпілотники чи супутниковий зв’язок, не змінили цю динаміку, як і нові методи, як-то кібератаки чи маніпуляції ЗМІ.

“Немає сумніву, що способи ведення воєн еволюціонували з часів Клаузевіца з впровадженням нових технологій”, — пояснює Радченко, маючи на увазі прусського генерала XVIII століття, якому приписують сучасну військову теорію.

Але знову і знову, додає він, те, що спочатку можна було б назвати революцією у військовій справі, насправді виглядає як досить повільні зміни.

Попри численні спроби великих і малих військових держав розробити методи ведення війни, достатньо ефективні, щоб нав’язати супротивнику свої політичні цілі, жодна ще не знайшла способу ухилитися від важкої роботи для досягнення взаємоприйнятного миру.

Але урок останніх 80 років може полягати ще й в тому, що якщо держави не можуть дійти згоди — можливо, як у випадку зі ставленням Росії до України, оскільки одна сторона вважає саму незалежність іншої нестерпною — тоді навіть боротьба до стану взаємного виснаження може не принести мир.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!