Норвезький ліс
Было мне тогда 37 лет, сидел я в пассажирском кресле Боинга 747. Огромный самолет снизил высоту, пронзив толстенные дождевые тучи, и пытался зайти на посадку.
Холодный ноябрьский дождь намочил землю, окрасив ее в темные тона, и техперсонал в дождевых накидках, трепыхающиеся флаги на здании аэропорта, возвышающемся, точно голая скала, рекламные плакаты БМВ и прочие предметы выглядели, как композиция в стиле фландрийской живописи. “О, опять Германия, что ли?” — подумал я.
Как только самолет приземлился, погасли надписи “Не курить”, и из бортовых репродукторов полилась негромкая музыка. Какой-то оркестр душевно исполнял битловский “Nowegian Wood”. Как всегда, от этой мелодии у меня закружилась голова. Впрочем, нет, внутри моей головы все закружилось и замелькало с такой силой, как никогда раньше.
Мне показалось, что моя голова сейчас взорвется, и я весь сжался и застыл, не шевелясь, обхватив руками голову. Вскоре ко мне подошла стюардесса-немка и спросила по-английски, что со мной. Я ответил, что все нормально, просто небольшое головокружение.
— С вами правда все в порядке?
— Все нормально, спасибо.
Стюардесса ушла, жизнерадостно улыбаясь, музыка сменилась на тему Билли джоэла.
Я поднял голову и, глядя на темные тучи в небе над Северным морем, задумался о тех многих вещах, которые потерял за свою жизнь. Потерянное время, умершие или потерявшиеся из поля зрения люди, воспоминания о том, чего не вернуть.
Самолет окончательно затормозил, люди отстегнули ремни безопасности и начали доставать багаж и одежду с полок, а я все еще был там, посреди того поля. Я чувствовал запах травы, кожей ощущал дуновение ветерка, слышал пение птиц. Это была осень 1969 года, мне вот-вот должно было исполниться 20 лет.
Та же стюардесса подошла опять и присела рядом со мной, спрашивая, лучше ли мне теперь.
— Уже все в порядке, спасибо. Просто стало одиноко, знаете. (It’s all right now, thank you. I only felt lonely, you know.)
— Что ж, со мной тоже так бывает иногда. Я понимаю, о чем вы. (Well, I feel same way same thing, once in a while. I know what you mean.)
Сказав так, она поднялась, качая головой, и весело улыбнулась.
— Желаю вам приятного путешествия. до свидания! (I hope you’ll have a nice trip. Auf Wiedersehen!)
Даже теперь, спустя 18 лет, я могу совершенно ясно представить себе то поле. Горы, с которых несколько дней ливший дождь смыл накопившуюся за лето пыль, оделись глубокой свежей синевой, октябрьский ветерок слегка шевелил листья мискантуса, длинные облака висели в ясном синем небе, точно снежные сугробы. Небо было высоким-высоким, до рези в глазах. Ветерок перебежал поле, слегка разметал волосы девушки и удрал в рощицу.
Шелестели листья деревьев, вдалеке слышен был лай собаки. Точно неясный и еле слышный плач, доносящийся словно из-за двери в другой мир. Больше никаких звуков не было. Больше никакие звуки нашим ушам не были слышны.
Ни один человек нам не встретился. Только две красные птички взлетели посреди поля, словно испугавшись чего-то, и в глаза бросились лишь уносящиеся в рощицу их силуэты. Пока мы шли, Наоко рассказала мне историю про колодец.
Все-таки странная вещь — память. Реально находясь там, я и внимания-то почти на эти картины не обращал. Не чувствовал я особых впечатлений от пейзажа и уж тем более никак не думал, что буду помнить его так ясно спустя 18 лет. Откровенно говоря, тогда мне все эти пейзажи были безразличны.
Я думал о себе, думал о прекрасной девушке, шагавшей тогда рядом со мной, думал о нас с ней. И опять о себе. В то время куда ни посмотришь, что ни почувствуешь, о чем ни подумаешь, в итоге все, как бумеранг, возвращалось к самому себе, такой это был возраст.
И еще я был влюблен. Эта любовь затягивала меня в жуткие дебри. Было совершенно не до окружающих меня красот природы.
Однако сейчас первое, что всплывает у меня в уме, это поле. Запах травы, ветерок, дышащий прохладой, горный хребет, лай собаки. Очень-очень ясно. Так ясно, что кажется, руку протяни, и все это можно потрогать.
Однако образ человека на этом фоне не виден. Никого нет. И ее тоже нет. Я думаю, куда же это мы подевались? Как так может быть? Она, которая столько тогда для меня значила, и я, и мой мир — куда это все подевалось?
Да, сейчас я даже лица ее вот так просто вспомнить не могу. Все, что осталось в моей памяти — пейзаж, на котором и тени человека нет.
Конечно, если немножко повспоминать, можно и лицо ее вспомнить. Маленькие холодные руки, аккуратно причесанные прямые волосы, нежная круглая мочка уха, маленькая черная родинка прямо под ней, стильное пальто из верблюжьей шерсти, которое она часто надевала зимой, привычка всегда смотреть в лицо собеседнику, спрашивая его о чем-то, иногда отчего-то дрожащий голос (порой казалось прямо, будто она тараторит что-то, стоя в сильный ветер на вершине холма), если пособирать все эти образы, то вдруг естественным образом всплывает ее лицо.
Сначала сбоку. Это потому, наверное, что мы всегда ходили с ней рядом. Потому я всегда и вспоминаю, как ее лицо выглядело сбоку.
Потом как она улыбается, глядя на меня, начинает говорить, чуть склонив голову, смотрит мне в глаза. Совсем как если бы пыталась отыскать где-нибудь в реке тень проплывающей там, рассекая прозрачную воду, маленькой рыбки.
Однако прежде чем ее лицо вот так всплывет в моей памяти, проходит какое-то время. И по мере того, как уходят годы, этого времени требуется все больше и больше. Грустно, но факт.
Сперва оно вспоминалось секунд за пять, потом стало уходить десять, тридцать секунд, потом одна минута. Это время становится все длиннее и длиннее, как тени к вечеру. И в конце концов ее облик будет поглощен мраком.
Верно. Определенно, мои воспоминания удаляются от того места, где она стояла. Точно я удаляюсь от того места, где когда-то стоял сам. И только пейзаж, только эта картина октябрьского поля раз за разом всплывает в моей памяти, точно кадр из кинофильма. И этот пейзаж наносит удары по какому-то уголку моей головы.
Всі тексти на цьому сайті подаються під ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International License ([CC BY 4.0]), якщо не вказано інакшого. Якщо Ви знайшли помилку у ліцензуванні напишіть нам
Харукі Муракамі. “Норвезький ліс” (Презентація)
Урок позакласного читання, присвячений творчості сучасного японського письменника Харукі Муракамі. У фокусі – основні риси творчості автора, дискусійні запитання до змісту твору, креативні завдання для занурення в атмосферу витвореного Муракамі художнього світу.
Харукі Муракамі. «Норвезький ліс» Урок позакласного читання
Японський письменник і перекладач. Автор романів, есеїв, оповідань, нон-фікшн творів. Дитинство та юність. Народився в мальовничій частині Японії під назвою Кіото. Улюблені автори та літературні впливи: Ф. Кафка, Г. Флобер, Ч. Дікенс, К. Воннеґут, Ф. Достоєвський, Дж. Керуак та інші. Вивчав драматургію (класичну філологію) в Університеті Васеда. Понад 6 років був власником кав’ярні та джаз-бару, якими опікувався разом зі своєю дружиною.
На початку 1990-х вів ток-шоу на одному з комерційних каналів у Токіо, де говорив про західну музику й субкультуру. Освіта й кар’єра. Фанат джазової музики (має колекцію в понад 40000 платівок), бігу та здорового способу життя. Протягом тривалого часу викладав у Принстонському університеті (США). Перекладав чимало західних творів на японську мову. Зокрема, тексти С. Фіцджеральда, Т. Капоте, Дж. Ірвинга, Дж. Селінджера, У. Ле Гуїн та інших. А ще великий шанувальник котів!
Який важливий для західного канону твір читають персонажі «Норвезького лісу»?
Розгляньте бінґо з рисами творів Муракамі. Які з них наявні у «Норвезькому лісі»?
Загадкова жінка; вушний фетиш; висушений колодязь; щось зникє; відчуття, що за тобою стежать; неочікуваний телефонний дзвінок; коти; стара джазова платівка; міська бентега; надприродні здібності; біг; секретний прохід; вільний простір / космос; станції метро / зупинки електричок; флешбеки з історії; неврівнова-жений підліток; розмови з котами; паралельні світи; дивні сексуальні взаємини; обкладинка Чіпа Кідда; нічне Токіо; незвичне ім’я; злодій без обличчя; зникомі коти.
Послухайте пісню Norwegian Wood. Які асоціації у вас викликає композиція після прочитання роману?
Доповніть таблицю Характеристика Місце дії?Час дії1960-і рр. Любовні трикутники в романі? – Тору – Мідорі Кідзукі – ? – Тору ? – Нагасава – ? Мідорі – ? – Рейко. Назва роману. Походить від пісні Norwegian Wood (This Bird Has Flown) групи The Beatles Композиція?
«Норвезький ліс» – роман виховання (bildungsroman). Це жанровий різновид роману, присвячений проблемі формування особистості.
Риси роману вихованняяскраво виражений процес внутрішнього й зовнішнього становленняособистості від дитинства до фізичної й духовної зрілостівиховання та формування особистості через мистецтво, працю, середовище, подорожі, вплив ідеологій тощофункція другорядних персонажів як «вихователів» відносно головного героядидактизм фіналумотив випробувань (ініціації)окреслення типу героя (наставник або вихованець)категорія мінливого героя
Які відомі вам твори можна схарактеризувати як романи виховання?
Які відомі вам твори можна схарактеризувати як романи виховання?“Червоне і чорне” Стендаля, “Місто” В. Підмогильного, “Портрет митця замолоду” Дж. Джойса, “Над прірвою в житі” Дж. Селінджера…
Поміркуймо!Як Муракамі розкриває тему смерті Кідзуко? Чому ми так і не почули голос цього персонажа протягом дії всього роману? Які життєві обставини й дилеми найбільше впливають на становлення Тору як особистості? Як Наоко змагається з депресією? І чому, на вашу думку, вона програє? Яка роль студентських заворушень у Токіо в структурі роману?
Розробіть у зошитах схему розвитку Тору , користуючись опорним каркасом123456 Ретро-спецкція. Перші кроки в університетіСамогубство Кідзукі??Розв’язка. Тору починає згадувати свої молоді роки. Нічна розмова на даху будинку, побачення. Дзвінок Мідорі
Роль музики в «Норвезькому лісі»Які інші функції виконує образ музики в романі?Джерело комфорту й спокоюІнструмент для боротьби із забуттям. Триґер ностальгіїСпосіб виразити приховані почуття й невимовні емоціїЗасіб змалюван-ня епохи
Зачитайте улюблені цитати з роману. Чому ви вибрали саме їх?
Створімо ілюстрації до роману. Поділіться на групи. Сформулюйте 4–5 ключових слів / мотивів роману. За допомогою нейромережі створіть зображення Поділіться результатами в класі * Вибирайте стиль ілюстрацій відповідно до свого сприйняття твору. Жодних творчих обмежень!
Результатиліс, самотність, любов, Японіяпочуття провини, Токіо, молодість, дружбагітара, сльози, кохання, дорослішання
Домашнє завдання. Напишіть есе на одну з тем Тору між коханням і дружбою. Як в очах іншого побачити власне віддзеркалення? Саундтрек моїх тінейджерських років. Як звучить моє життя? Популярність серед однолітків чи вірність собі – який шлях обрати? Доповніть есе доречними прикладами з «Норвезького лісу» та ідеями, які виникли під час обговорення твору в класіОбсяг – 1,5 – 2 сторінки* Створіть плейлист із музичних творів, які могли би стати саундтреком до нової екранізації «Норвезького ліса». Поділіться посиланням з однокласними
До зустрічі на наступному занятті!
Харукі Муракамі “Норвезький ліс”: сюжет, аналіз
Харукі Муракамі вдалося пробудити інтерес усього світу до сучасної японської прози. Його талант зібрав безліч престижних нагород як у рідній Японії, так і за її межами, а кількість мов, якими перекладено романи Муракамі, обчислюється десятками.
Не відстає і російськомовна аудиторія, якій сподобалася складність сюжетів Гарукі та його тонка філософія. “Норвежский лес” – черговий бестселер, який сподобається всім поціновувачам інтелектуальних романів.
Короткий зміст книги “Норвезький ліс”
Японія 1960-х років була водночас дуже сучасною як для тих часів, але футуристичний побут змішувався з безліччю архаїчних порядків. Утім, це відбувалося в усьому світі. У цей час і почалися масові бунти, які були націлені на перелом старого способу життя з його неактуальними кордонами та правилами. У США це хвилювання виражалося в русі пацифістів і хіпі, а в Японії студенти масово виступали за свої права і свободи.
Одним з учасників цих подій і є головний герой роману – Тоору Ватанабе. Книжка має форму мемуарів. Форма обрана Харукі Муракамі не просто так. Якби роман просто розкривав суть студентського руху, це було б напівісторичне дослідження, дуже повчальне і сухе.
А в мемуарах йому вдалося зберегти основні факти, але додати і лірики, і роздумів, властивих саме спогадам. А особливо такі вставки “до лиця” мемуарам уже зрілої людини про свої золоті роки.
На тлі спогадів про бунти читач дізнається багато цікавого про особисте минуле Тоору, його вподобання та погляди на життя. Так, розкриваються його стосунки з двома різними дівчатами:
- Емоційною, енергійною Мідорі;
- Зламаною і психологічно неврівноваженою Наоко.
Наоко не кохає Тоору, вона просто прив’язана до нього, а на тлі своєї емоційної нестабільності просто не готова відпустити залицяльника, адже це і зручно, і приємно. Особливо зблизила їх смерть спільного друга, який раптово наклав на себе руки в 17 років.
Поки Наоко лікується в приватній клініці, Тоору навчається в університеті, де й зустрічає Мідорі. Їх зближує любов до драматургії, уроки якої відвідують разом. Однак у них виявляється набагато більше спільного, ніж може здатися відразу.
Відвідуючи Наоко в клініці, він не знаходить у собі сил її кинути. Однак і залишатися з нею, маючи глибокі та бурхливі почуття до однокурсниці, він не може. Головний герой переживає безліч мук, які виражаються в походах по барах і безладних зв’язках на одну ніч.
Однак раптова смерть Наоко в клініці його протвережує. Спочатку Тоору не може осмислити те, що сталося, тож вирушає в подорож Японією. Саме там, у дорозі, він розуміє, що Мідорі стала головною людиною в його житті. Роман закінчується дзвінком Тоору до своєї коханої. Він наважився зізнатися у своїх почуттях, але якою буде її відповідь після всього, що сталося?
Цікаві факти про книгу
- Книгу названо на честь однієї з пісень гурту “The Beatles” з їхнього легендарного альбому “Rubber Soul”. Це відсилання до того часу, в якому розгортається сюжет.
- Попри безліч теорій і чуток, сам автор заперечує автобіографічну основу роману.
- Книгу екранізовано 2010 року французом в’єтнамського походження Чан Ань Хунг.